29.3. Системи землеробства в різних ґрунтово-кліматичних зонах України


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 

Загрузка...

Україна займає територію 603,7 тис. км2, протяжність якої із заходу на схід і з півночі на південь відповідно 1316 і 893 км. На цій великій території розміщуються три основних ґрунтово-кліма-тичних зони: Полісся, Лісостеп, Степ.

Полісся. Українське Полісся займає близько 19% території, або понад 11 млн га. До його складу входять північні райони Волинської, Рівненської, Київської, Чернігівської і Сумської об-ластей, а також північна і північно-західна частина Львівської об-ласті, Кременецький і Шумський райони Тернопільської, Полонсь-кий, Славутський і Шепетівський райони Хмельницької області.

Клімат Полісся помірно континентальний. Середньомісячьна температура повітря у січні від — 6,5°С на сході і до — 3,0°С на Закарпатті. Середньомісячна температура влітку близько 19°С. Сума активних температур повітря коливається від 1940 до 2580°С. Вегетаційний період триває 160–180 днів.

Середньобагаторічна кількість опадів на Поліссі становить від 550 до 700 мм, при цьому до 70% їх випадає в теплий період

29. Системи землеробства

року. Максимальне випаровування опадів досягає 450 мм. Ко-ефіцієнт зволоження у зоні становить від 1,9 до 2,9. Отже, По-лісся вважається зоною достатнього зволоження.

Ґрунтовий покрив на Поліссі строкатий. Загальною особли-вістю ґрунтів Полісся є відносно низький рівень природної ро-дючості. Глибина гумусного горизонту на цих ґрунтах до 20 см. Вміст гумусу залежно від гранулометричного складу ґрунту ста-новить 0,6–2,0%. У південних районах окремими масивами зус-трічаються чорноземи опідзолені і перегнійно-карбонатні ґрун-ти, що мають трохи вищу родючість.

Серед основних заходів підвищення родючості ґрунтів Полісся є постійне внесення органічних і мінеральних добрив та систе-матичне вапнування кислих ґрунтів.

На Поліссі вирощують до 95% льону, до 60% жита, близько 50% картоплі та до 25% ярого ячменю. Серед зернових культур значне місце займають озиме жито та гречка, серед кормових — люпин та кукурудза. Тваринництво має м’ясо-молочний напрям. У районах південного Полісся вирощують цукрові буряки.

У структурі зернових озима пшениця та жито становлять до 60%. Добрими попередниками для озимих зернових культур є багаторічні трави одного року користування, люпин на силос, однорічні трави на зелений корм або сіно, картопля ранніх сортів або раннього строку використання. Серед стерньових поперед-ників кращими є овес та ярий ячмінь.

Посіви ярого ячменю розміщують переважно після просапних (картоплі, кукурудзи) і озимих культур та після люпину на зерно.

Просо і гречку вирощують у південних районах зони після просапних (картоплі, кукурудзи, цукрових та кормових буряків) та добре удобрених озимих культур.

Посіви люпину у сівозмінах розміщують після просапних, ярих та озимих зернових культур, і він займає, як правило, одне поле в сівозміні.

Кукурудзу на силос і зерно вирощують після зернових коло-сових, картоплі, льону, люпину на зерно та інших польових куль-тур, які добре удобрювали.

Картоплю вирощують після озимих, льону, люпину. Ця куль-тура досить чутливо реагує на внесення добрив, особливо органічних, і при достатньому їх внесенні врожай картоплі не

Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії

знижується при повторному її розміщенні на одному і тому са-мому полі.

Льон-довгунець на Поліссі, як одну з головних культур, висі-вають після озимої пшениці, яку вирощували після багаторічних трав, а також після картоплі та коренеплодів.

Багаторічні трави у польових сівозмінах підсівають під ячмінь та овес, а на легких ґрунтах — під озимі зернові.

Орієнтовні схеми чергування культур у сівозмінах Полісся значною мірою залежать від виробничого напряму господарства. Загальним для польових сівозмін зони є відносно мала кількість полів (від 5–6 до 7–8), наявність у сівозмінах багаторічних трав (від 1 до 2), картоплі (до 2), льону (1), зернових колосових (до 4), а також поле зернобобових, круп’яних та буряків.

У сівозмінах зони, достатньо забезпечених вологою, добре вдаються післяукісні та пожнивні посіви кормових культур.

Для запобігання водній ерозії ґрунту впроваджують ґрунто-захисні сівозміни з високим насиченням їх багаторічними трава-ми та озимими і з мінімальним — просапними, розміщуючи їх стрічками.

Система обробітку ґрунту в зоні Полісся має забезпечувати прискорене його окультурювання, усувати і запобігати розвитку негативних процесів (ерозії, підвищеної кислотності, погіршення водного, поживного режимів, засміченості, зараженості збудни-ками хвороб та шкідниками тощо), створення умов для віднов-лення і підвищення родючості ґрунтів, збільшення продуктивності рослин.

Основний спосіб обробітку ґрунту на Поліссі — оранка на різну глибину, залежно від глибини гумусового горизонту. Ґрунти з глибоким орним шаром під просапні культури орють на глибину 26–28, а під решту культур сівозміни — 18–20 см. Для поглиб-лення й окультурення орного шару під просапні культури засто-совують комбінований обробіток, поєднуючи оранку на всю гли-бину гумусового горизонту з додатковим розпушуванням підорного шару на глибину 8–10 см. Ефективним є також обро-біток ґрунту плугами з вирізними полицями.

Під озимі зернові на Поліссі доцільно застосовувати дифе-ренційований обробіток з урахуванням типу та зволоженості ґрунту, попередників, забур’яненості, погодних умов.

29. Системи землеробства

Основний обробіток ґрунту після зайнятих парів під озимі культури складається з двох взаємопов’язаних між собою прийомів обробітку — дискування вслід або відразу за збиран-ням попередника на глибину 8–10 см з наступною полицевою оранкою на глибину до 20 см не пізніше ніж через 10–12 днів після лущення. Після непарових попередників оранку виконують відразу після збирання врожаю на глибину 16–18 см.

При недостатніх запасах продуктивної вологи і сухій погоді на чистих від бур’янів полях можна обмежитися дискуванням на глибину 8–10 см з доведенням ґрунту до придатного стану для сівби озимих. У посушливі роки поверхневий обробіток ґрунту може бути основним і після зайнятих парів, при цьому після зби-рального дискування замість оранки поле дискують повторно. Лише поверхнево можна обробляти достатньо окультурений ґрунт, використовуючи гербіциди проти бур’янів.

Весняний обробіток ґрунту розпочинають вибірковим боро-нуванням у міру його фізичного доспівання, застосовуючи шлей-фи і зубові борони. Передпосівний обробіток ґрунту проводять на глибину загортання насіння або садіння бульб культиватора-ми з підрізними робочими органами з одночасним шлейфуван-ням чи боронуванням. Під пізні польові культури, зокрема куку-рудзу, просо, гручку, проводять дві, а інколи три культивації — першу на глибину 10–12 см із зменшенням її в наступних культи-ваціях на 2–4 см, але не мілкіше глибини загортання насіння.

Післяпосівний обробіток ґрунту включає боронування, котку-вання і розпушування міжрядь та підгортання просапних культур.

Лісостеп. Лісостеп займає близько 34% території України. До цієї зони належать лісостепові райони Волинської, Рівненсь-кої, Львівської, Тернопільської, Чернівецької, Житомирської, Київської, Чернігівської, Сумської, Одеської, Кіровоградської, Полтавської, Харківської, Вінницької та Черкаської областей. Південна межа зони проходить приблизно по лінії південніше Котовська (Одеська обл.), північніше Кіровограда, південніше Кобиляків та Карлівки (Полтавська обл.).

Клімат лісостепової зони помірно теплий. Середньомісячна температура повітря в січні коливається від — 4°С у захіній частині до — 8°С на сході. Протягом зимових місяців можливі тривалі відли-ги, а зміни їх різкими морозами є несприятливими для перезимівлі

Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії

озимих культур. Середньомісячна температура літа в Лісостепу близько 7°С. Сума активних температур повітря коливається від 2500 до 3400°С. Вегетаційний період триває 190–210 днів.

Кількість опадів нерівномірна і зменшується з північного за-ходу на південний схід від 550 до 450 мм. За теплий період року (від квітня до жовтня) у середньому випадає 350–400 мм. За агрокліматичною характеристикою Лісостеп вважається зоною нестійкого зволоження.

Рельєф зони переважно рівнинний, однак західна частина помітно пересічена відрогами Карпат, на сході більш рівнинна і лише в правобережній частині рельєф значно зрізаний. Цими особливостями рельєфу пояснюється розвиток тут водної ерозії.

На відміну від поліської зони в Лісостепу 70% території зай-мають чорноземи, які характеризуються сприятливими власти-востями та містять багато поживних речовин. Є також і більш бідні ґрунти — світло-сірі та сірі лісові. Орних земель у зоні близько 86% від сільськогосподарських угідь. Природні кормові угіддя становлять до 13%, решта території зайнята багаторічними пло-довими насадженнями.

У стуктурі посівних площ Лісостепу посіви зернових станов-лять 37%, в тому числі озимої пшениці — 34%, ярого ячменю — 40, цукрових буряків — понад 80, кукурудзи — 27, овочевих куль-тур — 36 та кормових культур — до 30%. Основною галуззю тваринництва є м’ясо-молочне скотарство, що добре поєднуєть-ся з буряківництвом.

Сівозміни досить насичені зерновими культурами, які займа-ють 55–65% загальної площі ріллі, з них половину становлять площі під озимою пшеницею. У центральних і південних районах вирощують озимий ячмінь, врожайність якого часто перевищує врожайність ярого, хоч останній, як і горох, поширений по всьо-му Лісостепу.

Озимі зернові в Лісостепу розміщують у полях сівозмін після зайнятих і непарових попередників. Серед парозаймаючих куль-тур, після яких вирощують озимі, є багаторічні трави на один укіс, озимі в чистих посівах і в сумішках з бобовими на зелений корм, однорічні травосумішки, кукурудзу та зернобобові на зелений корм. Із непарових попередників використовують горох, гречку, ранню картоплю, кукурудзу на силос.

29. Системи землеробства

Добрими попередниками в цих умовах для ячменю та вівса є озима пшениця, цукрові буряки, картопля, зернобобові, куку-рудза на зерно та силос. Гречка і просо добре ростуть після удобрених просапних культур — цукрових буряків, картоплі та кукурудзи на зерно.

Горох та інші бобові культури розміщують після цукрових бу-ряків та озимих культур.

Цукрові буряки у Лісостепу розміщують у сівозміні за схемою: 1 — багаторічні трави, 2 — озима пшениця, 3 — цукрові буряки; 1 — горох, 2 — озима пшениця, 3 — цукрові буряки; 1 — одно-річні злаково-бобові сумішки на сіно, 2 — озима пшениця, 3 — цукрові буряки. У південно-східних районах зони, де річна кіль-кість опадів значно менша, ніж в інших районах, а температура повітря вища, цукрові буряки розміщують також у сівозміні з чор-ним паром та озимою пшеницею.

Соняшник вирощують після озимої пшениці, кукурудзи або картоплі з поверненням його на попереднє місце не раніш ніж через 7–8 років.

Багаторічні трави краще підсівати під покрив ярого ячменю або під озиму пшеницю.

Польові сівозміни зони переважно 9–10-пільні, а структура посівних площ залежить від ґрунтово-кліматичних умов, рівня спеціалізації та концентрації виробництва зерна, цукрових бу-ряків, продукції тваринництва.

Основним завданням обробітку ґрунту є підвищення його родючості, створення оптимального водно-повітряного режиму, запобігання ерозії ґрунту, захист посівів від бур’янів, хвороб, шкідників тощо.

У системі основного обробітку оранка поліпшує фітосанітар-ний стан ґрунту, водно-повітряний режим, сприяє кращому за-хисту посівів від бур’янів та більшому накопиченню вологи в осінній та весняно-літній періоди. Проте у місцях, де спостері-гається водна та вітрова ерозії і в роки з недостатньою кількістю опадів, особливо в центральних і південно-східних районах, у системі основного обробітку ґрунту застосовують поверхневий обробіток під озимі і плоскорізний — під ярі культури.

У польових зернобурякових сівозмінах Лісостепу більш ефективною є диференційована система обробітку ґрунту, яка

Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії

включає 2–3 оранки на глибину 28–30 см, 2–3 поверхневих або плоскорізних обробітки та 4–5 оранок на глибину 20–22 см.

На основній території зони рекомендована така система ос-новного обробітку ґрунту в типовій зернобуряковій сівозміні: 1) ба-гаторічні трави — ранньовесняне боронування; 2) озима пшени-ця — дискування на глибину 8–10 см, оранка на глибину 25–27 см; 3) цукрові буряки — лемішне лущення або плоскорізний обро-біток на глибину 10–12 см, оранка на глибину 28–30 см; 4) горох — оранка на глибину 20–22 см; 5) озима пшениця — дискування на глибину 8–10 см або плоскорізний обробіток на глибину 10–12 см; 6) кукурудза, буряки, картопля — обробіток за системою поліп-шеного зябу з оранкою під цукрові буряки на глибину 30–32 см, кукурудзу і картоплю на глибину 25–27 см; 7) зайнятий пар, ку-курудза на зелений корм або ранній силос — оранка на глиби-ну 20–22 см; 8) озима пшениця — оранка на глибину 20–22 см; 9) цукрові буряки — обробіток за типом напівпару, оранка на глибину 28–30 см; 10) ярі зернові з підсівом багаторічних трав — плоскорізний обробіток на глибину 18–20 см.

Рекомендована система основного обробітку ґрунту інколи потребує уточнень, залежно від умов, що склалися. Так, поверх-невий обробіток під озимі можна застосувати на полях, чистих від бур’янів або після попередників, що пізно звільняють поля. Під ярі культури на полях, засмічених багаторічними бур’янами, треба проводити зяблевий обробіток за системою поліпшеного зябу.

Степ. Степова зона — найбільша за територією в Україні. Вона займає площу 18,4 млн га і становить 46,5% площі сільсько-господарських угідь, в тому числі 15,3 млн га., або 83,1%, ріллі. До цієї зони входять Одеська, Миколаївська, Херсонська, Кіро-воградська, Дніпропетровська, Луганська, Донецька, Харківська області (крім лісостепових районів), а також Автономна Респуб-ліка Крим.

За ґрунтовим покривом, умовами зволоження та теплового режиму Степ поділяють на північну і південну підзони, межею між якими є лінія переходу чорноземів звичайних на південні.

У північній підзоні річна кількість опадів становить 420–450 мм; середньомісячна температура повітря в січні від — 4 до — 8°С, липні — від 21 до 23°С. Тривалість вегетаційного періоду — від 200 до 230 днів. Рельєф підзони переважно рівнинний. Найбільш

29. Системи землеробства

поширеними є чорноземи звичайні (площа 9 млн га). Раціональ-не використання цих ґрунтів значною мірою залежить від ефек-тивності заходів боротьби з водною і вітровою ерозією.

Південна підзона Степу включає південні та південно-західні райони Одеської, південні Миколаївської та Запорізької, цент-ральні та південні Херсонської і північні райони Кримської обла-стей. Річна сума опадів становить 300–450 мм. За літній період їх випадає понад 200 мм здебільшого у вигляді злив. Середня температура повітря в січні від — 1,5 до –5°С, у липні від 23 до 24°С. Щороку постійними бувають бездощові (різні за трива-лістю) періоди, що помітно впливають на умови формування врожаю більшості сільськогосподарських культур. Рельєф більшої частини південної підзони Степу — це плоска або слаб-кохвиляста рівнина. Найбільш поширені у підзоні чорноземи південні, темно-каштанові та каштанові ґрунти.

Основний напрям сільського господарства степової зони — скотарсько-зерновий з розвинутим птахівництвом та свинарством. На великих площах вирощують соняшник і кукурудзу. У зоні скон-центровано понад 83% зрошуваних земель, які використовують для вирощування зернових і технічних культур, а також картоплі, баштанних, овочевих, ефіроолійних та кормових культур.

Зернові культури займають від 49 до 55% загальної площі ріллі, серед них найбільшу площу (до 20%) займає озима пше-ниця. На значних площах вирощують озимий та ярий ячмінь. Крім кукурудзи на зерно у південних районах Степу висівають сорго. Соняшник вирощують в обох підзонах.

Посіви цукрових буряків у структурі посівних площ північних районів Степу становлять не більш як 8–10%.

Озимі культури в Степу розміщують після чистих і зайнятих парів та непарових попередників. Кращими попередниками для озимої пшениці є чистий і зайнятий пар, які становлять 50–60% усіх посівних площ пшениці. Серед парозаймаючих культур кра-щими є озимі та ярі злаково-бобові травосумішки, горох, куку-рудза і сорго на зелений корм. Із непарових попередників вико-ристовують горох, чину, баштанні культури, кукурудзу на силос, ячмінь, озиму пшеницю.

Кукурудзу на зерно висівають після озимої пшениці, розмі-щеної після парів і зернобобових, а також після кукурудзи, ячменю

Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії

і цукрових буряків. Крім того, кукурудзу на силос можна виро-щувати після кормових буряків та соняшнику.

Ярі зернові розміщують після озимих, кукурудзи, бобових та баштанних культур. Добрими попередниками для зернобобових є озима пшениця, кукурудза, цукрові буряки та ярі зернові, які висівали після озимих культур. Соняшник у сівозмінах Степу ви-рощують після озимої пшениці, зернобобових, цукрових буряків та кукурудзи на силос.

Цукрові буряки в Степу розміщують насамперед після озимої пшениці, на чистому парі або після пшениці на зайнятих парах.

Структура посівних площ у господарствах зони залежить від їх ґрунтово-кліматичних умов та спеціалізації. Здебільшого 55– 60% у ній становлять площі під зерновими, 10–20 — під техніч-ними, 8–15% — під чорним паром.

В умовах Степу основним завданням обробітку ґрунту є ство-рення оптимальних умов для максимального накопичення і рац-іонального використання вологи; захист ґрунтів від водної і вітро-вої ерозії; проведення комплексу агротехнічних заходів для розширеного відтворення родючості ґрунту.

До системи основного обробітку ґрунту в зоні недостатнього зволоження, яким є Степ, входить чергування оранки на різну глибину під плоскорізний і поверхневий обробіток. Глибина їх залежить від ґрунтово-кліматичних умов, біологічних особливос-тей культур, розміщення у сівозмінах.

Інститут зернового господарства УААН для господарств зони Степу розробив орієнтовну систему основного обробітку ґрунту в сівозмінах:

1) чорний пар — оранка на глибину 28–30 см; 2) озима пше-ниця; 3) озима пшениця — оранка на глибину 16–18 см; 4) куку-рудза на зерно — оранка на глибину 28–30 см; 5) ячмінь — оран-ка на глибину 20–22 см; 6) горох, кукурудза на зелений корм — плоскорізний обробіток на глибину 20–22 см; 7) озима пшениця — поверхневий обробіток на глибину 8–10 см; 8) кукурудза на си-лос — плоскорізний обробіток на глибину20–22 см; 9) озима пшениця — поверхневий обробіток на глибину 8–10 см; 10) со-няшник — оранка на глибину 25–27 см.

Проте залежно від характеру рельєфу, погодних умов та культу-ри землеробства окремі елементи системи основного обробітку

29. Системи землеробства

ґрунту можна уточнювати. Так, на парових полях, коли внесення органічних добрив не передбачене, оранку замінюють плоскорізним обробітком. На полях після просапних культур та чистих від багато-річних бур’янів під ярі колосові культури проводять тільки плоско-різний обробіток на глибину 12–14 см. Для повторної сівби озимої пшениці після чорного і зайнятого пару в посушливі роки замість полицевої оранки виконують лущення на глибину 10–12 см.

На схилах основний обробіток здійснюють упоперек схилу по го-ризонталях поверхні ґрунту. За таких умов для зменшення змиву од-ночасно або вслід за оранкою проводять ґрунтопоглиблення або щі-лювання на глибину 50–65 см. Цей захід підвищує водопроникність ґрунту, зменшує стікання води, збільшує на 10–15% запаси вологи.

Враховуючи постійний дефіцит вологи в системі передпосівно-го обробітку, зменшують кількість проходів агрегатів, використову-ючи широкозахватні агрегати, укомплектовані залежно від стану ґрунту та способу основного обробітку його або важкими, або гол-частими боронами. Передпосівну культивацію під ярі виконують на глибину 6–8 см, а коли зяблевий обробіток проводився плоскорізом, то навесні обробляють протиерозійними культиваторами. У системі передпосівного обробітку ґрунту в Степу важливим прийомом є коткування, яке здійснюють залежно від стану ґрунту та забезпече-ності вологою або перед сівбою, або після неї.