29.1. Розвиток систем землеробства


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 

Загрузка...

Системи землеробства розвивались і змінювались відповід-но до розвитку продуктивних сил суспільства, його соціально-економічних особливостей і науково-технічного прогресу.

Першими науково обґрунтували систему землеробства російські агрономи-вчені А. Т. Болотов і Г. М. Комов наприкінці XVIII ст. Вони розрізняли системи землеробства за способом відновлення родючості ґрунту та співвідношенням посівів зерно-вих і кормових культур.

Значний внесок у розвиток наукових основ систем землероб-ства зробили І. А. Стебут, О. В. Совєтов, В. В. Докучаєв, П. А. Кос-тичев, В. Р. Вільямс, Д. М. Прянишников.

За ступенем інтенсивності системи землеробства поділяють на примітивні, екстенсивні та інтенсивні.

До примітивних систем землеробства належить заліжна, ви-рубно-вогнева та перелогова.

Заліжна, так само як і інші примітивні системи землеробства, існувала за первісно-общинного ладу, коли родючість ґрунту відновлювалась внаслідок природних процесів. Сільськогоспо-дарські культури вирощували на освоєних землях доти, поки ґрунти не виснажувалися. Внаслідок примітивної агротехніки родючість ґрунту зменшувалася, а посіви заростали бур’янами. Ділянки за-лишали на заліж, а для сівби використовували нові землі.

У лісових районах тоді була поширена вирубно-вогнева сис-тема землеробства, за якої сільськогосподарські культури виро-щували на ділянках, де перед цим вирубували або спалювали ліс.

29. Системи землеробства

Перелогова система землеробства змінювала заліжну в міру того, як збільшувалися площі розораних цілинних земель. За цієї системи використовували землі (перелоги), що не оброблялися протягом 10–20 років.

Примітивні системи землеробства характеризувалися незнач-ною площею земель, які використовувалися під посіви (не більш як 25%) та низькими показниками продуктивності. Відновлення родючості ґрунту відбувалося досить повільно і довгий час за рахунок використання природних факторів та характеризувалось високими затратами праці на одиницю врожаю. Виробництво рослинницької продукції за таких умов здійснювалось за раху-нок природної родючості ґрунту.

До екстенсивних систем землеробства відносять парову і зернотрав’яну.

Парова система землеробства розвинулась з перелогової у період розвитку феодалізму. Зростання населення потребувало розширення посівних площ і збільшення виробництва сільсько-господарської продукції. За таких умов період перелогу скоро-тився до одного року. Однорічний переліг дістав назву пару, а система землеробства — парової. В Україні парова система зем-леробства існувала до 20–х років минулого століття. Були поши-рені трипільні сівозміни, в яких одне поле відводилось під пар. Друге — під озимі зернові, третє — під ярі культури. Родючість ґрунту тут відновлювалась у паровому полі. Проте пару в сучас-ному розумінні цього слова не було. Починаючи з весни і до збирання врожаю зернових культур на цих полях випасали худо-бу, тому їх називали толокою. Випасання худоби та примітивна агротехніка призводили до засміченості посівів, погіршення по-живного режиму і фізичних властивостей ґрунту. Урожайність зернових була 7–8 ц/га.

Парова система землеробства не задовольняла й умов роз-витку тваринництва: кормових культур на полях не вирощували, а пар був малопродуктивним пасовищем. У сучасних умовах паро-ва система землеробства видозминилася на зерно-парову ґрун-тозахисну і застосовується нині у південних районах України.

Зерно-трав’яна система виникла і набула деякого поширен-ня в дореволюційній Росії в нечорноземній зоні, а в Україні — на Поліссі, коли в польових сівозмінах почали запроваджувати

Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії

багаторічні трави. Наприклад, 8-пільна сівозміна поліпшеної зер-но-трав’яної системи тоді була така: 1 — пар; 2 — озимі з під-сівом конюшини з тимофіївкою; 3, 4 — конюшина з тимофіївкою; 5 — льон; 6 — пар; 7 — озимі; 8 — ярі зернові. За цієї системи під багаторічні трави відводили 20–30%, під чисті пари — 15– 25% площі. просапних культур не сіяли зовсім або висівали на невеликих площах.

Родючість ґрунту підвищувалася в результаті вирощування багаторічних трав, застосування органічних добрив (гною) та впровадження парів. Отже, в екстенсивних системах землероб-ства більшість орнопридатних земель використовували під по-сіви, серед яких переважали зернові. Високопродуктивні кормові і технічні культури займали незначні площі. Родючість ґрунту відновлювалася після висівання багаторічних трав, обробітку парів тощо. Мінеральні добрива використовували мало.

Подальший розвиток систем землеробства відбувався шля-хом скорочення площі під чистими парами і заміни їх зайнятими, а також введення у посіви просапних культур та переходу до плодозмінної системи. Такі форми використання землі з більшим або меншим розвитком плодозміни дістали назву поліпшеної зернової системи. Наприклад, у чорноземних районах поліпшен-ня системи землеробства відбувалося шляхом введення у сівоз-міну посівів цукрових буряків, кукурудзи, соняшнику, а в нечор-ноземній зоні — картоплі.

Важливе місце в розвитку інтенсивних систем землеробства належить плодозмінній системі, яку в Росії почали застосовува-ти наприкінці XVIII с т. В окремих поміщицьких господарствах (ви-никла ця система в Бельгії і Голандії в XVI–XVII ст.). Найбільшого поширення вона набула у країнах Західної Європи у зв’язку з швидким розвитком капіталізму, що прискорило перехід від ек-стенсивних до інтенсивних систем землеробства.

У розробку теоретичних основ плодозмінної системи зем-леробства значний внесок зробили не тільки зарубіжні вчені (А. Юнг — Англія, А. Теєр — Німеччина), а й російські вчені-аг-рономи (А. Т. Болотов, І. М. Комов, М. Г. Павлов, О. В. Совєтов, Д. І. Менделєєв, П. А. Костичев, А. А. Ізмаїльський та ін.). Актив-но пропагував плодозмінну систему акад. Д. М. Прянишников. Він зазначав, що в результаті переходу від парової системи земле-29. Системи землеробства

робства до плодозмінної середній урожай зернових у країнах Західної Європи збільшився з 7–8 ц/га у XVIII ст. до 16–17 ц/га в середині XIX ст., а на початку XX с т. — до 25 — 30 ц/га.

При плодозмінній системі однобічне зернове господарство поступилося місцем господарству з розвинутим тваринництвом та вирощуванням технічних і просапних культур. Зернові при цьому займали не більше половини площі ріллі. Родючість ґрунту підви-щувалася внаслідок чергування зернових, бобових і просапних культур, внесення гною, глибокого обробітку ґрунту і боротьби з бур’янами, високої агротехніки вирощування просапних культур.

Типовою сівозміною плодозмінної системи землеробства є норфолькське чотирипілля, яке в другій половині XVIII с т. було запроваджене в Англії в графстві Норфольк: 1 — конюшиновий пар; 2 — озимі; 3 — турнепс; 4 — ячмінь з підсівом конюшини.

У 30-х роках XX ст. у Росії широко пропагувалася нова траво-пільна система землеробства, основні положення якої були сформульовані В.Р. Вільямсом. За цією системою основою ро-дючості ґрунту була дрібногрудочкувата водостійка структура, яка може відновлюватися і поліпшуватися тільки після сівби злако-во-бобових сумішок.

Як і поліпшену зернову, травопільну систему відносять до так званих перехідних систем землеробства. Основними її недоліка-ми є низька продуктивність земельного фонду, слабкий розвиток зернового господарства і кормовиробництва. Тому травопільна си-стема не дістала значного поширення в Україні. В основних зонах України переважали більш прогресивні системи землеробства.