25.2. Класифікація бур’янів


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 

Загрузка...

У зв’язку з великою кількістю бур’янів (понад 1500 видів) їх згруповано за найважливішими ознаками. Згідно з ботанічною класифікацією бур’яни поділяються на класи, порядки, родини, види та підвиди. Поділ на класи одно- і двосім’ядольних рослин, виділення окремих родин рослин має певне значення для систе-ми захисту посівів проти бур’янів, в тому числі й під час застосу-вання гербіцидів. Проте у практиці сільськогосподарського ви-робництва користуються класифікацією, за якою рослини поділяють на групи залежно від місця проростання, характеру живлення, тривалості життя, відношення до температури та спо-собу розмноження.

За місцем росту бур’яни відносять до посівних (сегетальних) і смітникових (рудеральних). Посівні бур’яни ростуть на полях, городах, луках, пасовищах, у садах, а смітникові — поблизу жи-тел, тваринницьких приміщень, на узбіччях доріг, пустирях тощо. Багато бур’янів пристосувалися до життя і способів вирощуван-ня певних культур, залишившись типовими і специфічними їх засмічувачами. Так, специфічним засмічувачем льону є пажит-ниця польова та кукіль льоновий, проса — мишій сизий і зеле-ний, плоскуха звичайна, озимих — метлюг звичайний, бромус

Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії

житній і бромус польовий, підмаренник чіпкий, сокирки польові та ін.

За характером живлення бур’яни поділяють на три групи. Незелені рослини — паразити, зелені рослини — напівпаразити, зелені рослини — непаразити (рис. 26).

 

 

 

Стеблеві

Стеблеві

Незелені рослини (бур’яни-паразити)

/

Кореневі

 

Напівпаразити

Кореневі

 

Зелені рослини

 

Малорічні

 

Багаторічні

 

 

 

 

Однорічні

Дворічні

Ефемери         Ярі      Зимуючі         Озимі

Ранні   Пізні

 

Кореневищі

Коренепаросткові

Стрижнекореневі

Цибулинні

Гронокореневі

 

Рис. 26.

Рослини-паразити (незелені рослини) — нездатні до само-стійного синтезу органічних речовин, оскільки не мають хлоро-філу. Вони не мають також коренів, а використовують поживні речовини рослин-живителів. Бур’яни-паразити за місцем пара-зитування на рослинах поділяють на стеблові (повитиці) та коре-неві (вовчки) (рис. 27).

Рослини-напівпаразити (дзвінець безкрилий, перестріч по-льовий, кравник пізній, омела біла) приростають до коріння або

 

25. Бур’яни і заходи боротьби з ними. Шкода від бур’янів

 

a          б

Рис. 27. Бур’яни-паразити: а — повитиця конюшинна; б — вовчок соняшниковий

стебел інших рослин та використовують їх поживні речовини, проте у них є зелене листя, вони засвоюють вуглекислий газ із повітря.

Зелені рослини-непаразити — це найчисленніша група бур’я-нів. Вони мають хлорофіл, зелене листя, у них відбуваються про-цеси асиміляції, коренева система використовує поживні речо-вини і воду з ґрунту.

За тривалістю періоду життя бур’яни поділяють на малорічні та багаторічні. Малорічні бур’яни в свою чергу поділяють на ефе-мери, однорічні і дворічні, а однорічні — на ярі, зимуючі й озимі.

Багаторічні бур’яни залежно від способу вегетативного роз-множення бувають кореневищними, коренепаростковими, стрижнекореневими, цибулинними, повзучими та ін.

У малорічних бур’янів повний цикл розвитку триває один- два роки. Розмножуються вони тільки насінням, яке протягом життя утворюють один раз і після цього відмирають. До групи мало-річних бур’янів належать ярі, зимуючі, озимі та дворічні бур’яни.

Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії

Малорічні бур’яни з дуже коротким періодом вегетації, які здатні за сезон дати 2–3 покоління, називаються ефемерами. До них належить, наприклад, мокрець, або зірочник середній, що росте на городах, у садах, зріджених посівах та на зволожених ґрун-тах. Одна рослина мокрецю може дати до 25 тис. насінин, які зберігають життєздатність у ґрунті до 30 років.

Ярі бур’яни (рис. 28) за часом проростання насіння поділя-ють на ранні та пізні. Якщо сходи їх з’являються восени, вони гинуть після перших заморозків. До ранніх ярих бур’янів нале-жить вівсюг звичайний, лобода біла, гречка розлога та татарсь-ка, редька дика, підмаренник чіпкий тощо.

Ярі пізні бур’яни є рослинами короткого дня. Насіння їх про-ростає при підвищеній температурі (6–8°С і вище), а сходи з’яв-ляються наприкінці весни або на початку літа. Особливо ярі пізні бур’яни засмічують просапні та овочеві культури. До них нале-жать мишій сизий, плоскуха звичайна, або куряче просо, щири-ця звичайна, курай, амброзія полинолиста, паслін колючий.

 

a          б

Рис. 28. Ярі бур’яни: а — щириця звичайна; б — плоскуха звичайна

25. Бур’яни і заходи боротьби з ними. Шкода від бур’янів

Зимуючі бур’яни — це рослини, для яких умови перезимівлі значення не мають. Якщо сходи зимуючих бур’янів з’являються восени, то вони перезимовують і продовжують розвиток на-весні; якщо насіння зимуючих бур’янів проросло навесні, то такі бур’яни розвиваються як ярі. До цих бур’янів відносять волош-ку синю, сокирки польові, триреберник непахучий, ярутку польо-ву та ін.

Озимі бур’яни для свого розвитку потребують подовженого періоду з поступовим зниженням температури. Тому для них перезимівля є обов’язковою. Якщо сходи з’являються навесні, то плодоносні стебла не утворюються. Озимі бур’яни часто зуст-річаються у посівах озимої пшениці та жита й обсіменяються, як правило, під час збирання їх урожаю. До таких бур’янів нале-жать бромус житній, метлюг звичайний, горошок волохатий.

Дворічні бур’яни живуть два роки, розмножуються лише на-сінням, що утворюється на другий рік. Сходи з’являються навесні, протягом першого року розвивається коренева система та ут-ворюється прикоренева розетка листя, і лише на другий рік — квітконосні пагони і насіння. До цієї біологічної групи належать буркун білий і жовтий, будяк пониклий, блекота чорна, морква дика, болиголов плямистий тощо.

Багаторічні бур’яни. Це численна група бур’янів, які розмно-жуються як насінням, так і вегетативними органами (кореневи-щами, кореневими паростками, відрізками стебел, корінням, вусами) (рис. 29). За способом вегетативного розмноження їх поділяють на кореневищні, коренепаросткові, стрижнекореневі, цибулинні, повзучі, гронокореневі та ін.

До кореневищних бур’янів належить пирій повзучий, хвощ польовий, гостриця, свинорий, гумай та ін.

Коренепаросткові бур’яни, як і кореневищні, розмножують-ся насінням та кореневими паростками, що розвиваються з бру-ньок, які є на корінні. Головними, найпоширенішими і дуже шкід-ливими з цієї групи бур’янів є осот рожевий та осот жовтий, гірчак рожевий, березка польова, щавель горобиний, або ма-лий, льонок звичайний, молочай тощо.

У стрижнекореневих бур’янів бруньки утворюються в коре-невій шийці (полин звичайний, кульбаба лікарська, петрові бато-ги), і з одного кореня в наступному році виростає кілька рослин.

Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії

 

a          б

Рис. 29. Багаторічні бур’яни: а — пирій повзучий; б — осот рожевий польовий; 1, 3 — верхня і ниж-ня частини рослин; 2 — частина кореня з молодими паростками

Цибулинні розмножуються цибулинами, що залишаються в ґрунті після відмирання надземної частини рослини, наприклад цибуля виноградна.

Повзучі розмножуються надземними стеблами, які стеляться по землі, утворюючи коріння та розетки листя. Після вкорінення стебла зв’язок з материнською рослиною втрачається і молоді рослини ростуть самостійно. Це жовтець повзучий, гусячі лапки.

Карантинні бур’яни. Бур’яни, до яких відносять окремі рос-лини з різних біологічних груп, що не дуже поширені, однак зав-дають великої шкоди сільському господарству, називають каран-тинними. Щоб запобігти поширенню і повністю ліквідувати їх, здійснюють спеціальні заходи, в тому числі й адміністративні. Наприклад, заборонено висівати насіння культур, засмічене ка-рантинними бур’янами, а також вивозити грубі корми з районів, де вони поширені. Розрізняють бур’яни внутрішнього (вони є на території України) і зовнішнього (їх немає на території України, але вони можуть бути завезені з-за кордону) карантину.

До бур’янів внутрішнього карантину належить амброзія бага-торічна, трироздільна і полинолиста, паслін колючий, каролінський

 

25. Бур’яни і заходи боротьби з ними. Шкода від бур’янів

 

Рис. 30. Карантинні бур’яни: а — паслін колючий; б — гірчак рожевий

і триквітковий, гірчак рожевий (рис. 30). Бур’яни зовнішнього ка-рантину — це амброзія приморська, бузинник пазушний, усі види стриги, деякі види дикого соняшнику.