2.1. Вибір облікової політики підприємства


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 

Загрузка...

Відповідно до закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (стаття 1) облікова політика — це сукуп-ність принципів, методів і процедур, що використовуються під-приємством для складання та подання фінансової звітності.

Отже фінансова звітність підприємств відображає його облі-кову політику. Облікова політика базується на правах підприєм-ства яке самостійно:

― визначає свою облікову політику;

― організовує форми бухгалтерської роботи, виходячи з типу підприємства і конкретних умов його господарювання;

― визначає форму і технологію обробки облікової інформації бухгалтерського обліку, ґрунтуючись на діючих загальних або га-лузевих формах;

― визначає метод оцінки запасів з дотриманням єдиних ме-тодологічних засад, встановлених діючим законодавством;

― розробляє систему внутрішньогосподарського (управлінсь-кого) обліку, звітності і контролю за здійсненням господарських операцій;

― визначає права працівників на підпис документів та їх обов’язки.

Самостійність вибору та здійснення облікової політики — обов’язкові умови економічної свободи підприємства різних форм власності, галузевих властивостей, наявності податкових пільг, кваліфікації персоналу, технічної бази управління, свободи в питаннях ціноутворення.

Головний бухгалтер при підготовці положення (наказу) про облікову політику підприємства повинен врахувати такі вимоги Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, а саме:

― незмінність протягом поточного року прийнятої методо-логії відображення окремих господарських операцій і оцінки ак-тивів;

― повноту відображення в обліку за звітний період (місяць, квартал, рік) всіх господарських операцій, результатів інвента-ризації розрахунків і зобов’язань;

― повноту і правильність віднесення доходів і витрат до від-повідних звітних періодів;

― відповідність даних аналітичного обліку на перше число кожного місяця даним синтетичного обліку;

― розмежування в обліку поточних витрат на ремонт осно-вних засобів, які відшкодовуються за рахунок доходів поточного періоду від капітальних витрат, які відносяться на збільшення вартості основних засобів.

Відповідно до принципу послідовності підприємство повинно постійно (із року в рік) дотримуватися обраної облікової політи-ки. Тому до її формування слід підходити досить серйозно, оскі-льки вона встановлюється не на один рік.

Дотримання облікової політики є передумовою зіставності фі-нансових звітів протягом певних звітних періодів.

П(С)БО 1 п. 23 передбачає, що підприємство повинно висвіт-лювати обрану облікову політику шляхом опису:

― принципів оцінки статей звітності;

― методів обліку, обраних відносно окремих статей звітності.

Тобто, кожне підприємство повинно 2 січня відповідного року видати наказ чи розпорядження в якому повинна бути зафіксова-на його облікова політика або, якщо необхідно внести зміни до діючого наказу.

Облікова політика застосовується щодо подій та операції з моменту їх виникнення, за винятком п. 13 П(С)БО 6 де сказано, що якщо суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року неможливо визначити достовірно, то облікова полі-тика поширюється лише на події та операції, які відбуваються пі-сля дати зміни облікової політики.

Зміна облікової політики можлива тільки у випадках, перед-бачених П(С)БО 6 п. 9, а саме:

― змінюються статутні вимоги;

― змінюються вимоги органу, який затверджує П(С)БО (Мі-ністерство фінансів України);

― зміни забезпечать достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства.

Одночасно не вважається зміною облікової політики встанов-лення її для:

― подій або операцій, які відрізняються за змістом від попе-редніх подій або операцій;

― подій або операцій, які не відбувалися раніше.

Якщо підприємство все-таки змінило свою облікову політику то відповідно до П(С)БО 6 п. 12 необхідно відобразити вплив зміни на події та операції минулих періодів у звітності шляхом:

― коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок року;

― повторного подання порівняльної інформації щодо попере-дніх звітних періодів.

Незалежно від того чи відбулися зміни облікової політики чи ні вона повинна бути розкрита в Примітках до фінансової звітності.

При формуванні облікової політики недоцільно включати в наказ ті вимоги, які чітко встановлені Законом України «Про бу-хгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зазначати в ній ті моменти, по яких підприємству надано право вибору. З нашої точки зору слід зупинитися на таких моментах:

1. Визначення межі суттєвості. За П(С)БО 1 п. 3 суттєва інформація це та, відсутність якої може вплинути на рішення користувачів фінансової звітності. Вона визначається відпо-відними П(С)БО і керівництвом підприємства.

Межа суттєвості для різних підприємств може бути різною і залежить від обсягів його діяльності. Якщо, підприємство вста-

новило межу суттєвості в 200 грн то операції з придбання вексе-льних бланків на суму 100 грн слід відображати як операційні ви-трати, а не як запаси.

2.         Визначити порядок визнання нематеріальних активів,

основних засобів та інших необоротних матеріальних активів.

Враховуючи вимоги П(С)БО 7 де зазначено, що підприємство самостійно визначає вартісні ознаки тих предметів, які слід від-нести до складу малоцінних необоротних матеріальних активів. Наприклад, підприємство встановлює для себе вартісну межу та-ких активів в сумі 500 грн. Відповідно, все що має вартість до 500 грн є оборотними активами.

3.         Визначити операційний цикл підприємства, який необ-

хідний для класифікації активів на необоротні та оборотні.

Операційний цикл — це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації ви-робленої з них продукції або товарів і послуг (П(С)БО 2 «Баланс»).

Враховуючи вимогу П(С)БО 7 і 8 за яким матеріальні або не-матеріальні активи можуть бути віднесені до складу малоцінних або інших необоротних активів у тому випадку, якщо очікуваний термін їх корисного використання більш одного року (або більше операційного циклу, якщо він перевищує один рік).

Наприклад, підприємство, провівши розрахунки визначило, що операційний цикл дорівнює двом місяцям.

4.         Визначити методи нарахування амортизації для основ-

них засобів і нематеріальних активів.

Оскільки облікова політика також включає процедури, які ви-користовуються для подання фінансової звітності, у наказі необ-хідно передбачити порядок визначення строку корисного вико-ристання необоротних матеріальних активів і визначення їх ліквідаційної вартості.

Установлення методів нарахування амортизації та термінів корисного використання необоротних матеріальних активів і ви-значення їх ліквідаційної вартості. При цьому слід врахувати, що метод амортизації основних засобів може переглядатися у разі зміни очікуваного способу отримання економічної вигоди від йо-го використання, що передбачено П(С)БО 7 п. 28.

Установлення методів нарахування амортизації та термінів ко-рисного використання основних засобів, нематеріальних активів до-цільно оформити у вигляді додатку до наказу про облікову політику.

5.         Методи оцінки вибуття запасів.

Відповідно до П(С)БО 9 «Запаси» п. 16 підприємство при від-пуску запасів у виробництво, продажу та іншому вибутті може

застосовувати один із зазначених у цьому П(С)БО методів вибут-тя таких запасів:

― ідентифіковану собівартість відповідної одиниці запасів;

― середньозважену собівартість;

― собівартість перших за часом надходження запасів (ФІФО);

― собівартість останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

― нормативні затрати;

― ціну продажу.

Для запасів, що мають різне призначення і різні умови вико-ристання, підприємство може застосовувати різні методи оцінки їх вибуття.

Вибуття запасів, які використовуються для спеціальних замо-влень, а також запасів, які не можуть замінити один одного, доці-льно оцінювати за ідентифікаційною собівартістю.

Метод оцінки запасів за цінами продажу може застосовувати-ся підприємствами роздрібної торгівлі, які мають значну та змін-ну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торгове-льної націнки.

При формуванні облікової політики підприємству слід врахо-вувати вищенаведені особливості та відображати їх стосовно різ-них видів запасів.

6.         Порядок визначення резерву сумнівних боргів.

Відповідно до П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» пото-чна дебіторська заборгованість, яка є фінансовим активом крім придбаної заборгованості та заборгованості призначеної для про-дажу, включається до підсумку Балансу за чистою реалізаційною вартістю. Для визначення чистої реалізаційної вартості на дату Балансу обчислюється величина резерву сумнівних боргів.

Величина резерву сумнівних боргів може визначатися:

― виходячи із платоспроможності окремих дебіторів;

― питомої ваги безнадійних боргів у чистому доході від реа-лізації продукції, товарів, робіт, послуг на умовах наступної оплати;

― на основі класифікації дебіторської заборгованості.

Отже, підприємство у своїй обліковій політиці відображає, відповідно до якого методу воно буде формувати величину резе-рву сумнівних боргів.

7.         Резерви для забезпечення наступних витрат і платежів.

П(С)БО 11 «Зобов’язання» визначено, що забезпечення (резе-рви) створюються для відшкодування наступних витрат на: ― виплату відпускних працівникам; ― додаткове пенсійне забезпечення;

― виконання гарантійних зобов’язань;

― реструктуризацію;

― виконання зобов’язань за обтяжливими контактами тощо.

Забезпечення створюється при виникненні внаслідок минулих подій зобов’язання, погашення якого, ймовірно, призведе до зме-ншення ресурсів, що втілюють економічні вигоди, і його оцінка може бути розрахунково визначена. Забороняється створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від діяльності під-приємства.

Резерв для відшкодування витрат на реструктуризацію ство-рюється у разі наявності затвердженого керівником підприємства плану реструктуризації з конкретними заходами, строками їх ви-конання та сумою витрат, що будуть зазнані, й після початку ре-алізації цього плану.

8. Порядок визнання доходу, пов’язаного з наданням по-слуг.

Відповідно до П(С)БО 15 «Дохід» підприємству надана мож-ливість вибору порядку визнання доходу, що отримується від на-дання послуг.

Дохід, пов’язаний з наданням послуг, визнається виходячи із ступеня завершеності операції з надання послуг на дату Балансу, якщо може бути достовірно оцінено результат цієї операції.

Оцінка ступеню завершеності операції з надання послуг про-водиться:

― визначенням обсягу виконаної роботи;

― визначенням питомої ваги обсягу послуг, наданих на певну дату, у загальному обсязі послуг, які мають бути надані;

― визначенням питомої ваги витрат, яких зазнає підприємс-тво у зв’язку із наданням послуг, у загальній очікуваній вартості таких витрат.

Якщо послуги полягають у виконанні невизначеної кількості дій (операцій) за визначений період часу, то дохід визначається шляхом рівномірного його нарахування за цей період (крім випа-дків, коли інший метод краще визначає ступінь завершеності на-дання послуг).

У тому разі, коли дохід від надання послуг не може бути до-стовірно визначений, він відображається в бухгалтерському облі-ку в розмірі певних витрат, що підлягають відшкодуванню.

Дохід від надання послуг не визнається у тому випадку, коли він не може бути достовірно оцінений і не існує ймовірності від-шкодування зазнаних витрат, а ці витрати визнаються витратами

звітного періоду. Якщо в подальшому сума доходу буде достові-рна оцінена, то доход визнається за такоюоцінкою.

Оскільки підприємствам, що проводять надання послуг, нада-но право порядку визнання доходу, вони повинні це відобразити у своїй обліковій політиці.

9. Перелік і склад статей калькулювання собівартості про-дукції (робіт, послуг). База розподілу постійних загальнови-робничих витрат.

Відповідно до П(С)БО 16 «Витрати» п. 11 до виробничої собі-вартості продукції (робіт, послуг) включаються:

― прямі матеріальні витрати;

― прямі витрати на оплату праці;

― інші прямі витрати;

― загальновиробничі витрати та постійні розподіленні зага-льновиробничі витрати

При цьому перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюються підприєм-ством самостійно.

Підприємству слід встановити перелік і склад постійних та змінних загальновиробничих витрат.

Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожний об’єкт витрат з використанням обраної бази розподілу, виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кож-ний об’єкт витрат з урахуванням обраної бази розподілу та нор-мальної потужності.

Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включа-ються до складу собівартості продукції (робіт, послуг).

Отже, для визначення собівартості реалізованої і запасів гото-вої продукції необхідно встановити параметри, що впливають на її розрахунок.

Це, зокрема, перелік і склад витрат для кожного виду продук-ції, що випускається підприємством, а також нормальна потужність.

Вищенаведений порядок не поширюється на підприємства то-ргівлі.

Узагальнено підходи до формування облікової політики під-приємства наведено в табл. 5.

Відповідальність за видання наказу про облікову політику та його виконання покладається на власника (власників) підприємс-тва або уповноважений орган (посадову особу), що здійснює ке-рівництво підприємством у відповідності із законодавчими і за-сновницькими документами (п. 3 ст. 8 Закону № 996-ХIV).

Таблиця 5

СКЛАДОВІ НАКАЗУ ПРО ОБЛІКОВУ ПОЛІТИКУ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЇХ НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

 

№ з/п  Складові елементи облікової політики      Нормативно-правове забезпечення

1          Вибір організаційної форми обліку —        бухгалтерська служба;

—        бухгалтер;

—        керівник або власник;

—        приватний підприємець;

—        аудиторська фірма;

Регулюється ЗУ від 16.07.99 p. № 996-XIV, ст. 8, п. 4

2          Вибір форми бухгалтерського обліку          —        журнальна;

—        книжково-журнальна;

—        комбінована (частково журнальна, а частково-автоматизована);

—        автоматизована;

—        спрощена з регістрами обліку майна;

Регулюється ЗУ № 996-XIV, ст. 8, п. 5

3          Технологія обробки облікової інфор-мації  —        ручна;

—        із застосуванням автоматизованої системи;

—        комбінована (частково ручна, частково автоматизована);

Регулюється Законом р. III, ст. 8, п. 5, абз. 4

4          Відповідальність керівника Обов'язки (відповідальність) бухгалтера    Регулюються Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV, p. Ill ст. 8, п. 3, п. 6; р. III, ст. 8, п. 7

5          Визначення межі суттєвості            Визначається підприємством самостійно

6          Вартісна межа визначення нематері-альних активів, основних засобів           Визначається підприємством самостійно

7          Визначення операційного циклу    Визначається підприємством самостійно

8          Метод нарахування зносу основних засобів (ОЗ)            —        прямолінійний;

—        зменшення залишкової вартості П(С)БО 7 «Основні засоби», п. 22—30;

—        прискорене зменшення залишкової вартості;

—        кумулятивний;

—        виробничий (на одиницю продукції)

Закінчення табл. 5

 

№ з/п  Складові елементи облікової політики      Нормативно-правове забезпечення

9          Метод нарахування амортизації не-матеріальних акгивів (НМА)          — прямолінійний

П(С)БО 8 «Нематеріальні акгиви», п. 25, 31; або за П(С)БО 7 «Основні засоби» п. 26

10        Порядок    нарахування    амортизації малоцінних необоротних матеріаль-них акгивів         —        50 % у першому місяці використання акгивів;

—        решта 50 % у місяці їх вилучення з акгивів;

—        або

—        100 % у першому місяці використання об'єюів П(С)БО 7 «Основні засоби», п. 27

11        Метод списання виробничих запасів при їх вибутгі        —        Ідентифікованої собівартості;

—        Середньозваженої собівартості;

—        Нормативних витрат (в промисловості;

—        Ціни продажу (в роздрібній торгівлі);

—        ФІФО (собівартість перших за часом надходження запасів);

—        ЛІФО (собівартість останніх за часом надходження запасів);

—        П (С)БО 9 «Запаси», п. 16

12        Метод створення резерву сумнівних боргів          —        визначається, виходячи з платоспроможності окремих дебіторів;

—        або на підставі класифікації дебіторської заборгованості;

—        або за питомою вагою безнадійних боргів у чистому доході від реалізації проду-

кції, товарів, робіт, послуг на умовах наступної оплати;

—        П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» п. 8, 9

13        Метод визначення доходу від надан-ня послуг    — метод оцінки ступеня завершеності робіт або надання послуг рівномірного нара-хування П(С)БО 15 «Дохід», п. 10

14        Методи калькулювання собівартості продукції і база розподілу загально-виробничих витрат            Визначається підприємством самостійно

15        Порядок ведення податкового обліку        3 1.01.2000 р. у системі рахунків бухгалтерського обліку валові доходи і валові витрат не відображаються. Керівником підприємства визначаєгься відповідальна особа за форму-вання регістрів податкового обліку та складання і подання податкової звітносгі

16        Організація управлінського обліку  Визначається підприємством самостійно