1.5. Принципи підготовки фінансової звітності та розкриття інформації


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 

Загрузка...

Відповідно до П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звіт-ності» (пункт 3) принцип бухгалтерського обліку — це правило, яким слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації гос-подарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансо-вій звітності.

Склад і характеристика основних принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності визначені законом «Про бухгал-терський облік та фінансову звітність в Україні» (стаття 4) та П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (пункт 18). Загалом визначено десять принципів, якими необхідно керува-

тись при веденні бухгалтерського обліку і складанні фінансової звітності:

♦          обачність;

♦          повнота висвітлення;

♦          автономність;

♦          послідовність;

♦          безперервність;

♦          нарахування та відповідності доходів і витрат;

♦          превалювання сутності над формою;

♦          історична (фактична) собівартість;

♦          єдиний грошовий вимірник;

♦          періодичність.

Обачність — це застосування в бухгалтерському обліку ме-тодів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов’я-зань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства.

Відповідно до принципу обачності особи, які складають фі-нансові звіти та ведуть бухгалтерський облік, повинні враховува-ти невизначеність, яка супроводжує багато подій та обставин та-ких, як погашення сумнівної заборгованості, ймовірний строк корисного використання машин та обладнання і кількість можли-вих претензій щодо гарантій. При прийнятті рішення в умовах невизначеності необхідно застосовувати всі необхідні засоби, щоб активи та доходи не були завищені, а зобов’язання та видат-ки не були занижені. Так, наприклад, втрати від нестачі та псу-вання списуються на видатки безпосередньо після їх встановлен-ня, а сума компенсації цих витрат винною особою визнається тільки тоді, коли у підприємства є достатньо мотивів вважати, що така сума буде повернена (рішення суду, надання згоди праців-ником тощо).

В той же час, при обранні податкової політики є недоцільним застосування надмірної обережності, яка може призвести до створення скритих резервів, чим ввести в оману власників під-приємства та інших користувачів інформації.

Повне висвітлення — фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господар-ських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що при-ймаються на її основі.

Принцип повноти висвітлення тісно пов’язаний з вимогами інших принципів та припущень. Тільки виконання всіх інших принципів дозволяє отримувати необхідні дані для повного ви-світлення фінансового становища підприємства, складання звітів про результати діяльності та рух грошових коштів. В результаті

упущень інформація може бути хибною або оманливою, а зна-чить, недостовірною та недостатньо доречною.

Автономність — кожне підприємство розглядається як юри-дична особа, відокремлена від її власників, у зв’язку з чим особи-сте майно та зобов’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства.

Принцип автономності є обов’язковим для виконання при будь — яких обставинах господарювання, оскільки він базується не тільки на основних підходах для формування облікової полі-тики, а зачіпає права власності на майно. Ці взаємовідносини чіт-ко врегульовані в діючому законодавстві. Так, в Законі України «Про власність» в статті 6 вказується: «Юридична особа здійс-нює право володіння, користування і розпорядження закріпленим за нею майном власника відповідно до свого статуту». Таким чи-ном, слід розуміти, що будь-яке майно чи зобов’язання, які нале-жать підприємству, не належать власнику самого підприємства. І навпаки, будь-яке майно, яке належить власнику підприємства, не може бути власністю такого підприємства.

Послідовність — постійне (із року в рік) застосування під-приємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива тільки, якщо змінюється статутні вимоги, вимоги орга-ну, який затверджує положення (стандарти) бухгалтерського об-ліку або якщо зміни забезпечать достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства і повинна бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності.

Послідовність облікової політики є важливим елементом, який дозволяє контролювати основні показники діяльності підприємс-тва протягом тривалого часу та надає можливість порівнювати звіти за різні фінансові періоди. Основні вимоги та правила щодо збереження незмінною облікової політики викладені в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах».

Не вважається зміною облікової політики встановлення облі-кової політики для:

― подій або операцій, які відрізняються за змістом від попе-редніх подій або операцій;

― подій або операцій, які не відбувалися раніше.

Вплив зміни облікової політики відображається у звітності шляхом коригування сальдо нерозподіленого прибутку на поча-ток звітного року, якщо вони вплинули на його величину, повто-рного подання порівняльної інформації щодо попередніх звітних періодів.

Безперервність — оцінка активів та зобов’язань підприємст-ва здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі.

Відповідно до принципу безперервності фінансові звіти скла-даються, виходячи з припущення, що підприємство є безперерв-но діючим і залишатиметься таким у майбутньому. Таким чином, припускається, що підприємство не має наміру ані потреби лікві-дуватися або суттєво звужувати масштаби своєї діяльності. В цьому випадку підприємство в своїх звітах зобов’язано застосо-вувати звичайні методи оцінки та обліку активів, зобов’язань, до-ходів та видатків.

У разі, якщо керівництво (власник) має на меті або змушено ставити питання про припинення діяльності підприємства, фінан-сові звіти повинні складатись без застосування даного принципу. Про таке становище підприємство обов’язково повинно повід-омити в своїх фінансових звітах. Як приклад можна навести си-туацію, пов’язану з обліком основних засобів виробництва. При нормальному функціонуванні підприємства основні засоби виро-бництва відображаються в Балансі за історичною (фактичною) собівартістю, а при ліквідації підприємства вони повинні бути оцінені за ринковою вартістю.

Нарахування та відповідність доходів і витрат — для ви-значення фінансового результату звітного періоду необхідно по-рівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів.

При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерсько-му обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення неза-лежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Відповідно до принципу нарахування доходи та видатки ви-значаються та відображаються в бухгалтерському обліку та фі-нансових звітах того звітного періоду, коли ці операції були здій-снені без врахування того, коли фактично було здійснено надходження чи виплату грошових коштів. Відповідно до даного принципу при формуванні облікової політики підприємство по-винно виходити із можливості не збігання в часі господарської операції та її грошового забезпечення. Таким чином, будь-які го-сподарські операції підлягають висвітленню в бухгалтерському обліку в момент їх здійснення. Ніякі операції не можуть бути за-тримані з точки зору їх реєстрації в бухгалтерському обліку. Фі-нансові звіти, складені згідно з принципом нарахування та відпо-відності доходів і витрат, інформують користувачів не тільки про минулі операції, які містили виплату або отримання грошових

коштів, але і про зобов’язання виплатити грошові кошти в май-бутньому і про ресурси, які представлені грошовими коштами, що їх буде одержано у майбутньому. Таким чином, вони надають саме той тип інформації щодо минулих операцій та минулих по-дій, який є найбільш корисним для користувачів при прийнятті ними економічних рішень.

Слід зауважити, що на практиці може виникати протиріччя між принципом нарахування та принципом обачності. В таких випадках є необхідним прийняття рішення про облік операцій, враховуючи всі можливі наслідки за методикою, визначеною (стандартами) бухгалтерського обліку.

Превалювання сутності над формою — операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Виходячи з принципу превалювання сутності над формою, бухгалтерський облік та фінансова звітність повинні відображати операції та інші події правдиво, таким чином, їх необхідно відо-бражати до їх сутності та економічної реальності, а не лише ви-ходячи з їх юридичної форми. Сутність операцій або подій не завжди відповідає тому, що випливає з їх юридичної форми. На-приклад, підприємство може передати актив іншій стороні за умови, що право власності перейде іншому підприємству, хоча насправді будуть існувати неформалізовані угоди, відповідно до яких підприємство частково буде використовувати майбутні еко-номічні вигоди, втіленні в цьому активі. Таким чином, у разі ві-дображення операції без врахування принципу превалювання сутності над формою в фінансових звітах буде представлена ін-формація, що буде суперечити дійсності.

Історична (фактична) собівартість — пріоритетною є оцінка активів підприємства виходячи з витрат на їх виробництво та придбання.

Принцип історичної (фактичної) собівартості передбачає, що при веденні бухгалтерського обліку та складанні фінансової звітності пріоритетною є оцінка активів за вартістю їх придбання. Так, при надходженні основних засобів виробництва вони відо-бражаються в бухгалтерському обліку за первісною вартістю, яка дорівнює: по основних засобах виробництва, які створені на са-мому підприємстві — фактичній собівартості, включаючи подат-ки, які передбачені діючим законодавством; по основних засобах виробництва, які були придбані за плату у інших підприємств — за покупною вартістю плюс видатки, пов’язані з придбанням (страхування, мито, транспортні видатки), видатки, пов’язані з монтажем, випробуванням тощо.

Але, цей принцип говорить тільки про пріоритетність, тобто на практиці можуть застосовуватись й інші методи оцінки. При прийнятті рішення вибору методу оцінки активів слід користува-тись національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Єдиний грошовий вимірник — вимірювання та узагальнен-ня всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці.

Принцип єдиного грошового вимірника є не стільки принци-пом, скільки основою бухгалтерського обліку. Саме тому, що бу-хгалтерський облік може надавати всю необхідну інформацію про стан господарської діяльності в уніфікованому вигляді, тобто із застосуванням єдиного вимірника — грошей, бухгалтерський облік є основною для всіх решти видів обліку.

Відповідно до Закону № 996-XIV єдиним грошовим вимірни-ком є національна валюта України — гривня.

Застосовування даного принципу не означає, що при веден-ні аналітичного обліку не можуть застосовуватись інші види вимірників. Зрозуміло, що для відображення великої кількості внутрішньогосподарських операцій є необхідним застосовува-ти інші види вимірників (натуральні, трудові тощо). Даний принцип підкреслює те, що застосування єдиного грошового вимірника є обов’язковим при поданні інформації у фінансовій звітності.

Періодичність — можливість розподілу діяльності підпри-ємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звіт-ності.

Відповідно до принципу періодичності кожне підприємство при веденні бухгалтерського обліку повинно передбачати, що для можливості подання фінансової звітності всю діяльність підпри-ємства необхідно розподіляти на визначені періоди часу. Оскіль-ки в Україні такий розподіл закріплений на законодавчому рівні, підприємствам залишається чітко виконувати встановлені прави-ла періодичності.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є кален-дарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально нарос-таючим підсумком з початку звітного року в складі Балансу та Звіту про фінансові результати. Баланс підприємства складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року).

Таким чином, принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності є правилами і процедурами, які вироблені теорією і практикою бухгалтерського обліку і які є обов’язковими для всіх

суб’єктів господарювання при складанні ними фінансової звітно-сті (табл. 4).

Таблиця 4

ПРИНЦИПИ СКЛАДАННЯ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

 

№ п/п  Принципи     Визначення

1          Обачності      Згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгал-терському обліку, повинні запобігати зниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів і дохо-дів підприємства

2          Повне     висвіт-лення         Фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі

3          Автономність            Кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників. Тому особисте майно і зо-бов’язання власників не повинні відображатись у фінан-совій звітності підприємств.

4          Послідовність            Передбачає постійне (із року в рік) застосування підпри-ємством обраної облікової політики. Зміна облікової полі-тики повинна бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності

5          Безперервність          Передбачає оцінку активів і зобов’язань підприємств, ви-ходячи з припущення, що його діяльність триватиме далі

Для визначення фінансового результату звітного періоду слід зіставити доходи звітного періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому до-ходи і витрати відображаються в обліку і звітності у мо-мент їх виникнення, незалежно від часу надходження і сплати грошей

Нарахування  та відповідності доходів і витрат

6

 

7          Перевалювання сутності над фо-рмою      Операції повинні обліковуватись відповідно до їх сутнос-ті, а не лише виходячи з юридичної форми

8          Історичні   (фак-тичної) собівар-тості        Визначає пріоритет оцінки активів, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання

9          Єдиний   грошо-вий вимірник       Передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиний грошо-вій одиниці

10        Періодичності           Припускає розподіл діяльності підприємства на певні пе-ріоди часу з метою складання фінансової звітності

Використання принципів складання фінансової звітності усіма підприємствами забезпечує розуміння інформації, наведеної у фінансовій звітності в межах та поза межами підприємства.

В П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (пункти 19—25) визначають вимоги до розкриття інформації.

Розкриття — це надання інформації, яка є суттєвою для ко-ристувачів фінансової звітності.

Відповідно суттєвою є інформація, відсутність якої може вплинути на рішення користувачів фінансової звітності. Суттє-вість інформації визначається відповідними П(С)БО та керівниц-твом підприємства.

Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користу-вачам, вона повинна містити дані про:

― підприємство;

дату звітності за звітний період;

― валюту звітності та одиницю її виміру;

― відповідну інформацію за звітний період і аналогічний пе-ріод попереднього року;

― облікову політику підприємства та її зміни;

― консолідацію фінансових звітів;

― припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

― обмеження щодо володіння активами;

― участь у спільних підприємствах;

― виявлені помилки минулих років та пов’язані з ними коригу-вання;

― переоцінку статей фінансових звітів;

― іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідни-ми положеннями (стандартами).

Інформація про підприємство, яка підлягає розкриттю у фі-нансовій звітності, включає:

― назву, організаційно-правову форму та місцезнаходження підприємства (країну, де зареєстроване підприємство, адресу його офісу);

― короткий опис основної діяльності підприємства;

― назву органу управління, у віданні якого перебуває підпри-ємство, або назву його материнської (холдінгової) компанії;

― середню чисельність персоналу підприємства протягом звітного періоду.

Кожний фінансовий звіт повинен містити дату, станом на яку на-ведені його показники, або період, який він охоплює. Якщо період, за який складено фінансовий звіт, відрізняється від звітного періоду, передбаченого Положенням (стандартом), то причини і наслідки цього повинні бути розкриті у Примітках до фінансової звітності.

У фінансовій звітності повинна бути вказана валюта, в який відображені елементи звітності та одиниця виміру.

Якщо валюта звітності відрізняється від валюти, в якій ве-деться бухгалтерський облік, то підприємство повинно розкрива-ти причини цього та методи, що були використані для переве-дення фінансових звітів з однієї валюти в іншу.

Підприємство повинно висвітлювати обрану облікову політи-ку шляхом опису:

― принципів оцінки статей звітності;

― методів обліку щодо окремих статей звітності;

Інформація, що підлягає розкриттю, наводиться безпосеред-ньо у фінансових звітах або у Примітках до них.

У Примітках до фінансових звітів слід розкривати:

― облікову політику підприємства;

― інформацію, яка не наведена безпосередньо у фінансових звітах, але є обов’язковою за відповідними положеннями (стан-дартами);

― інформацію, що містить додатковий аналіз статей звіт-ності потрібний для забезпечення її зрозумілості та доречності.