4. Основні операції фондового ринку


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 

Загрузка...

Окремі сектори (сегменти) фондового ринку суттєво впли-вають на його розвиток і визначають специфіку операцій на ньому.

Операціїз цінними паперами (фондові операції) — це дія

з цінними паперами чи коштами наринку цінних паперів для досягнення поставленої мети. Всі операції з цінними папе-рами на фондовому ринку здійснюють його учасники. Най-

6™^S^S)^i03 ї^; забезпечення діяль-ності суб'єкта фінансовими ресурсами: формування і збіль-шення власного капіталу, залучення позикового капіталу чи ресурсів в обіг. За своїм економічним призначенням це паси-вні операції, які здійснюються через емісію цінних паперів, тому їх називають емісійні;

2) інвестиційні — вкладання суб'єктом операцій власних та залучених фінансових ресурсів у фондові активи від влас-ного імені. За своїм економічним призначенням це активні операції, які здійснюються шляхом придбання фондових акти-

цій перед клієнтом щодо цінних паперів чи зобов'язань кліє-нта, пов'язаних із цінними паперами.

У сучасній економічній літературі розглядається широкий спектр фондових операцій, конкретними і поширеними серед яких є:

\—> випуск цінних паперів — сукупність дій щодо певного виду емісійних цінних паперів одного емітента, однієї номі-нальної вартості, які мають однакову форму випуску і міжна-родний ідентифікаційний номер, забезпечують їх власникам однакові права незалежно від часу придбання і розміщення на фондовому ринку. Міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів — номер (код), який дозволяє однозначно ідентифікувати цінні папери або інший фінансовий інстру-мент і присвоєння якого передбачено законами України;

\—> емісія — установлена законодавством послідовність дій емітента щодо випуску та розміщення емісійних цінних паперів;

\—> обіг цінних паперів — вчинення правочинів, пов’яза-них з переходом прав власності на цінні папери і прав за цін-ними паперами, за винятком договорів, що укладаються під час розміщення цінних паперів.

\—> розміщення цінних паперів — 1) відчуження їх емітен-том або андеррайтером шляхом укладення цивільно-правово-го договору з першим власником, яким є особа, що отримала цінні папери у власність безпосередньо в емітента (або в осо-би, що видала цінний папір) чи андеррайтера під час їх роз-міщення; 2) продаж цінних паперів потенційним інвесторам;

\—> купівля-продаж — передача прав власності на цінні папери за кошти;

\—> реєстрація випуску та проспекту емісії цінних паперів — внесення Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку протягом 30 днів після отримання заяви і всіх необхід-них документів для здійснення реєстрації випуску та про-спекту емісії цінних паперів, всього переліку необхідних до-кументів для здійснення реєстрації або відмови від даної операції. У проспекті емісії цінних паперів повинна містити-ся інформація про емітента, його фінансово-господарський стан, цінні папери, щодо яких прийнято рішення про відкрите (публічне) розміщення, види цінних паперів, форми їх випус-ку, тип, кількість, номінальна вартість, порядок і форми ви-плати доходу тощо;

\—> конвертація (конверсія) — обмін цінних паперів одно-го виду на інший, але емітовані однією й тією ж компанією. В угоді про випуск облігацій і привілейованих акцій часто передбачають право конверсії, що дає змогу власникам цих цінних паперів обмінювати їх на інші цінні папери, звичайно прості (звичайні) акції, за певним курсом (або ціною) конверсії;

\—> стопінг — продаж одного цінного папера з одночасною купівлею іншого з метою ухилення від податків, які необхід-но сплачувати при тривалому володінні цінними паперами;

\—> зберігання — забезпечення збереженості й цілісності цінних паперів. Зберігання, як фондову операцію, здійсню-ють зберігачі цінних паперів, якими є банки або торгівці цін-ними паперами, що мають дозвіл на зберігання та обслугову-вання обігу цінних паперів і операцій емітента з цінними паперами на рахунках у цінних паперах як щодо належних

йому цінних паперів, так і щодо цінних паперів, які вони збе-рігають згідно з договором;

\—> трастові — довірче управління переданими у влас-ність цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі;

\—> застава — передача цінних паперів, які є забезпечен-ням позики. Заставними є переважно довгострокові цінні па-пери, що випускаються переважно іпотечними банками під заставу земельних ділянок, будинків та іншого нерухомого майна і дають прибуток у вигляді відсотків;

\—> кліринг — система безготівкових розрахунків за цінні папери та послуги, що базується на заліку взаємних вимог і зобов’язань;

\—> реєстрація і перереєстрація власників цінних паперів — закріплення та зміна прав власності на цінні папери;

\—> маркетинг — система внутрішньофірмового управ-ління, спрямована на вивчення і врахування попиту й вимог фондового ринку для орієнтації в своїй діяльності;

\—> ціноутворення — процес формування ціни на цінні папери;

\—> страхування — створення за рахунок суб’єктів госпо-дарювання та фізичних осіб спеціальних резервних фондів, які призначені для відшкодування збитків і втрат, викликаних несприятливими обставинами, що склалися на фондовому ринку;

\—> погашення — повернення коштів позичальником кре-дитору;

\—> дарування — перехід права власності на цінні папери від однієї особи до іншої на основі договору дарування;

\—> успадкування — перехід права власності на цінні па-пери від однієї особи до іншої у випадку смерті першої;

\—> спліт (розщеплення) чи дроблення — операція, що спричиняє збільшення числа акцій в акціонерів пропорційно їхній частці в капіталі. Дроблення призводить до зменшення номіналу акції з одночасною заміною кожної старої акції на нову. Спліт також розглядають як поділ нереалізованих акцій акціонерних товариств на їх більшу кількість;

I—> консолідація (об'єднання) — 1) вкладання прибутку, отриманого від торгівлі спекулятивними акціями, у надійніші

акції; 2) об’єднання, злиття на фондовому ринку двох або де-кількох фірм, компаній;

\—> передача (індосамент) — форма передачі простих та пе-реказних векселів, якою є передатний напис на звороті векселя;

\—> визначення ринкової вартості — встановлення ціни на цінні папери, що котируються на біржі залежно від попиту і пропозиції на них;

\—> облік — система бухгалтерського обліку цінних папе-рів та результатів від діяльності з ними підприємств, фірм, яка проводиться за прийнятими правилами з використанням встановлених форм документів;

\—> аудит — фінансовий аналіз, бухгалтерський контроль, ревізія фінансово-господарської діяльності учасників фондо-вого ринку: підприємств, фірм, організацій, які проводяться незалежними службами кваліфікованих спеціалістів;

\—> посередництво — сприяння у встановленні контактів та укладанні угод, контрактів між покупцями і продавцями цінних паперів; у нарахуванні і виплаті дивідендів за акціями і відсотків за облігаціями. Посередництвом займаються фі-нансові організації, що надають посередницькі послуги у про-цесі здійснення операцій із цінними паперами;

\—> формування портфеля цінних паперів — проведення постійних операцій із цінними паперами для підтримки якос-ті портфеля, забезпечення зростання його поточної вартості, збереження та приросту капіталу, доступу через придбання цінних паперів до дефіцитної продукції та послуг, майнових і немайнових прав, до власності. До складу портфеля можуть входити цінні папери одного типу (акції) або різні цінні папе-ри (акції, облігації, ощадні сертифікати тощо). При форму-ванні портфеля інвестор завжди враховує його дохідність, ступінь ризику, термін вкладання, тип цінного папера;

\—> управління портфелем цінних паперів — це процес, що включає планування, аналіз і регулювання складу портфеля, здійснення діяльності щодо його формування й підтримки з метою досягнення поставлених перед портфелем цілей при збереженні необхідного рівня його ліквідності й мінімізації витрат, пов’язаних з ним. Існує дві форми управління порт-фелем цінних паперів: пасивна, що забезпечує складання ди-версифікованого портфеля із завчасно визначеним рівнем ри-

зику, тривалим зберіганням портфеля в незмінному стані, і активна — полягає в постійній роботі портфеля за допомо-гою вибору тільки певних цінних паперів, визначення термі-нів їх придбання або продажу, здійснення постійної ротації цінних паперів у портфелі та забезпечення чистого доходу;

\—> інвестщійне проектування — розробка інвестиційних стратегій щодо вкладання коштів у цінні папери з метою об-меження ризику коливань їх курсів, зростання прибутків, отримання вищого відсотка в порівнянні з банківським;

\—> консалтинг — діяльність спеціальних компаній щодо консультування продавців і покупців із широкого кола пи-тань фондового ринку: фінансів, зовнішньоекономічної дія-льності, дослідження, прогнозування, проведення комплексу маркетингових досліджень тощо.

Наприкінці 1990 років у фондових операціях відбулися ре-волюційні зміни, спричинені появою на фондовому ринку Ін-тернет-технологій, які допомагають швидше, дешевше укласти угоди з цінними паперами. Обсяги фондових Інтернет-опера-цій є значними, перспективи — привабливими. Такі операції мають свої переваги і недоліки. Переваги: самостійне ведення операцій, цілодобовий доступ до свого рахунка з будь-якої точ-ки світу, низькі комісійні брокерів, можливість розпочати робо-ту навіть із незначними сумами, простота і доступність укла-дання угод, отримання значного масиву безплатної необхідної інформації. Недоліками є можливість технологічних збоїв у функціонуванні інформаційних систем і висока ймовірність втрати грошей приватним інвестором, оскільки всі остаточні рішення приймаються ним самостійно, без допомоги кваліфі-кованих фахівців. Незважаючи на ризик, Інтернет-торгівля цінними паперами — економічно вигідне явище, як для приват-них інвесторів, так і для розвитку економіки країни в цілому.

Основою процесу фондової торгівлі є життєвий цикл цін-ного папера: випуск — обіг — погашення. Цей цикл охоплює процедуру емісії та реєстрації цінного папера, зміну його власника, одержання результату і завершення обороту. У ме-жах цього циклу фіксуються операції первинного ринку, коли емітент продає цінний папір першому покупцеві і вторинно-му ринку, де і розгортається боротьба за одержання прибутку від обігу цінного папера.

(           ) Національний фондовий ринок в останні роки зро-

бив помітний крок вперед, що свідчить про його важливу роль у реформуванні економіки країни. Фондовий ринок, як сегмент фінансового ринку, став потужним механізмом у ро-зподілі, перерозподілі та мобілізації фінансових ресурсів для динамічного розвитку економіки та сприяє акумулюванню інвестиційних капіталів у виробничу та соціальну сферу. Роль фондового ринку у фінансово-економічній ситуації, яка скла-лася в Україні, надзвичайно велика. Банківський кредит за-вдяки високим відсоткам є недосяжним для переважної біль-шості підприємств, тому використання важелів фондового ринку для ’алучення «дешевих» коштів є найбільш раціона-льним розвязанням цієї проблеми. Фондовий ринок, як спо-сіб залучення інвестицій, перебуває в центрі уваги органів законодавчої та виконавчої влади нашої країни. Порівняно з іншими галузями фондовий ринок у 2006 році за обсягами торгів посів друге місце після промисловості і перевищує об-сяги продукції сільського господарства, виробництва товарів народного споживання. Сучасна українська модель фондово-го ринку ґрунтується на детальних правилах і процедурах, що охоплюють майже всі аспекти діяльності суб’єктів ринку. Ра-зом з цим фондовому ринку властиві певні негативні риси, зокрема: інформаційна недостатність, обмеженість прав акці-онерів, ігнорування деяких законодавчих вимог, недостатнє державне регулювання ринку, психологічна непідготовле-ність населення до операцій з цінними паперами тощо. Саме фондовий ринок є універсальним механізмом, за допомогою якого регулюються не лише економічні, а й соціальні і полі-тичні відносини. В макроекономічному плані він дає змогу державним органам при отриманні щоденної інформації про загальний баланс ринку безпосередньо контролювати його стан і своєчасно запобігати кризовим ситуаціям. На сучасно-му етапі розвитку вітчизняного фондового ринку необхідно:

—        обмежити ризики інвесторів;

—        включити у процес котирування всі зацікавлені сторони;

—        запобігти можливості монопольного встановлення цін на фінансові активи;

—        уникнути роздроблення національного фондового рин-ку на окремі нерівномірні сегменти;

—        формувати довіру у населення до цінних паперів;

—        поширювати інформацію про емітентів, їх цінні папери. Перелічені заходи направлені на формування стабільності

ринку, яка сприяє залученню іноземних інвестицій, зміцнює довіру населення до цінних паперів, а наявність єдиного центру котирування створює умови для здорової конкуренції торгівців з одночасним збереженням гарантій для інвесторів та емітентів.