1. Особливості розвитку ринку похідних цінних паперів


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 

Загрузка...

Розвиток фінансового ринку, як і інші сфери економіки, потребують втілення інновацій, якими сьогодні є впрова-дження і розвиток похідних фінансових інструментів. Інвес-тувати кошти можна в статутний капітал, в цінні папери, в нерухомість, у золото, в іноземну валюту тощо. На сучас-них розвинутих фінансових ринках одним із найпопулярні-ших способів інвестування є використання похідних цінних паперів або деривативів.

На вітчизняному фінансовому ринку перед його учасни-ками останнім часом постала проблема зменшення власних ризиків. Вирішенню цієї проблеми можуть допомогти нові фінансові інструменти, які створюють можливості запобіган-ня ризику, являючи собою елементи біржового страхування, а конкретними фінансовими інструментами, що забезпечують ризик, є похідні цінні папери: опціони, ф’ючерси та інші.

Похідні фінансові інструменти або деривативи — особ-лива група, яка має встановлені законодавством реквізити і засвідчує зобов’язання, внаслідок виконання яких відбу-вається перехід права власності на базовий актив або про-водяться розрахунки на підставі ціни (величини) базового активу.

Похідні цінні nanepu — цінні nanepu, механізм випуску та обігу яких пов 'язаний з правом на придбання чи продаж про-тягом строку, встановленого договором, цінних паперів, ін-ших фінансових та/або товарних ресурсів [20]. Ціни на по-хідні фінансові інструменти встановлюються залежно від цін активів, які покладено в їх основу, і називаються базовими активами. Базовими активами можуть бути цінні папери, процентні ставки, фондові індекси, товарні ресурси, дорого-цінні метали, іноземна валюта тощо. Отже, особливість по-хідних фінансових паперів (деривативів) полягає в тому, що їх інвестиційна віддача залежить від тих фінансових інстру-ментів, від яких вони походять, тобто їх обіг пов'язаний з обігом базових фінансових активів. Слід зауважити, що предметом похідного контракту можуть виступати не лише фінансові інструменти, але й біржові товари, відповідно до цього розрізняють фінансові і товарні деривативи.

Похідні фінансові інструменти (деривативи) дістали свою назву від англійського терміну «derivative» — «похідний», оскільки їх вартість є похідною від вартості базових інстру-ментів, покладених в основу угоди.

Основу класу похідних фінансових інструментів станов-лять ф'ючерсні, форвардні, ощіонні угоди та свопи. Оскільки всі вони пов'язані з виконанням певних дій протягом визна-ченого періоду часу або у визначений момент у майбутньому, їх ще називають строковими контрактами. Строкові контрак-ти (похідні цінні папери) визначаються своїми специфікаці-ями — юридичними документами, в яких обов'язково обумо-влюється обсяг базового активу в одному контракті, термін виконання, валюта розрахунку, спосіб виконання (поставка активу чи розрахунки грошовими коштами) та інші характе-ристики.

У міжнародній практиці найпоширенішими видами дери-вативів є форвардні та ф'ючерсні контракти, опціони і своп-контракти, а найпопулярнішими видами базових фінансових інструментів — валюта, грошові кошти у формі кредитів і де-позитів, цінні папери, фондові індекси.

У вітчизняній практиці на фінансовому ринку більш ши-рокого застосування здобули операції з традиційними фінан-совими інструментами, з угодами, предметом яких є грошові

кошти (або їх еквіваленти), такі як кредиторська і дебіторська заборгованість; векселі; акції; облігації; факторинг, форфей-тинг, фінансова оренда; гарантії кредитної лінії, страхові уго-ди фінансового характеру тощо.

До похідних інструментів можуть відноситися й інші уго-ди фінансового характеру, інвестиційні характеристики яких залежать від базового активу, наприклад, інвестиційні сер-тифікати — цінні папери, емітовані інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією (сума загальної емісії не повин-на перевищувати 15-кратного розміру статутного фонду емі-тента), які засвідчують внесення вкладу їх власником в інвес-тиційний фонд і дають право на отримання доходу у вигляді дивідендів. Метою інвестування в даному випадку є можливість зменшити свої ризики, оскільки за інвестиційним сертифікатом стоїть значна кількість цінних паперів — інвестиційний порт-фель емітента, яким керують професійні менеджери.

Серед інструментів ринку похідних цінних паперів розріз-няють сурогати цінних паперів, що за своєю економічною сутністю є фінансовими інструментами, мають вигляд цінних паперів, але законодавством такими не визнані. До них від-носять:

—        свідоцтва про депонування акцій — це похідний цінний папір, що засвідчує право власності інвестора-резидента на визначену кількість цінних паперів іноземного емітента, за-гальний обсяг емісії якого обліковується в іноземній депози-тарній установі. Вперше з'явилися на українському ринку в 1993-1994 pp., як своєрідні замінники акцій російських під-приємств з метою обійти законодавчо встановлені в Росії ви-моги щодо емісії іменних акцій;

—        білети, що дають право на володіння часткою акцій. Прикладом їх можуть бути сумнозвісні білети МММ, хоча на український ринок їх потрапила незначна частка;

—        житлові сертифікати — боргові зобов’язання фірм, що спеціалізуються на операціях з нерухомістю або на будів-ництві житла.

До похідних інструментів можуть відноситись й інші уго-ди фінансового характеру, укладені на строк, наприклад фон-дові варанти, які є різновидом опціону на купівлю (опціон call), що випускаються емітентом разом із власними привіле-

йованими акціями чи облігаціями та надають його власникові право на придбання простих акцій чи облігацій даного еміте-нта протягом певного періоду на заздалегідь узгоджених умовах. Згідно з вітчизняними нормативними актами, варан-ти можуть випускатися лише відкритими акціонерними това-риствами і тільки в документарній формі. Термін дії варанта не повинен перевищувати 1 рік, а обсяг базового активу емі-тента варантів — 50 % обсягу акцій даного емітента, випуск яких було зареєстровано.

Перелік похідних інструментів постійно розширюється за-вдяки фінансовому інжинірингу, який направлений на розроб-

=> посвідчення прав, які випливають із володіння основним папером (сертифікат акцій, облігацій);

=> надання додаткових пільг власникам основного папера (опціон, варант, ордер);

=> забезпечення фунщіонування основного папера (купон);

=> прогнозування динаміки курсів і страхування власників цінних паперів від їх падіння (ф 'ючерс, опціон);

=> можливість заміни основного папера його сурогатною формою (сертифікати акцій та облігацій, депозитарні роз-писки);

=> забезпечення проникнення основного папера на іноземні фондовіринки (депозитарнірозписки).

Похідні цінні папери мають більш ризикований характер, ніж основний цінний папір, оскільки ризик за останнім дода-ється до ризиків за похідними цінними паперами.

Критеріями віднесення фінансового інструменту до групи похідних є:

—        залежність його ціни безпосередньо або опосередкова-но від ціни або характеристики базового активу;

—        стандартизація умов виконання зобов'язань за фінансо-вим інструментом;

—        наявність сукупності документів, які мають один ба-зовий актив, однаковий термін обігу і термін виконання зо-бов'язань;

—        відповідність обсягу та якості базового активу встанов-леним стандартам.

Економічний зміст похідних фінансових інструментів по-в’язаний з причиною їх появи. Деривативи виникли як відпо-відь на зростаючий рівень ризику у зв'язку з мінливістю цін, запропонувавши учасникам ринкових відносин механізми зниження цих ризиків. Процедура попередньої домовленості щодо умов операції обміну, яка має відбутися в майбутньому, дозволяє і продавцеві, і покупцеві протягом форвардного пе-ріоду стати незалежними від ризику зміни ринкової ціни ба-зового інструменту. Якщо строкова (майбутня, форвардна) ціна показує прибуток порівняно з витратами виробництва, то товаровиробник може уникнути цінового ризику, уклавши угоду про продаж товару ще до завершення виробничого процесу. Якщо ця ціна не покриває витрат, то вона стимулює виробництво даного товару взагалі.

Таким чином, за своїм призначенням похідні інструмен-ти спрямовані на створення механізмів захисту виробників і споживачів від ризиків з погляду умов придбання та реалі-зації товарів і фінансових інструментів, дозволяючи уника-ти цінових ризиків тим суб'єктам господарювання, які не бажають ризикувати. В цілому строкові угоди дають змогу розділити на складові ті ризики, які притаманні базисним інструментам, і одночасно перерозподілити їх між учасни-ками угоди. Це дозволяє торгувати ризиками окремо від ба-зисних інструментів, тобто здійснювати трансферт цінових ризиків.

За економічним змістом ринок похідних фінансових ін-струментів — це сукупність економічних відносин щодо пе-рерозподілу ризиків, які виникають у процесі обміну фінансо-вими інструментами чи товарами.

Основна функція та призначення строкового ринку поля-гає у формуванні механізмів хеджування (мінімізації) ці-нових ризиків. Як довела практика, з розширенням ринків потреба у зниженні ризиків під час проведення операцій з де-ривативами значно зростає. Водночас з виникненням біржо-вої форми торгівлі похідними фінансовими інструментами створюються сприятливі умови для проведення операцій спе-кулятивного характеру. На ф’ючерсних біржах доступність для всіх бажаючих розглядається як основне правило органі-зації діяльності та запорука високої ліквідності і життєздат-

ності біржових контрактів. Такий підхід дозволяє значно роз-ширити коло учасників, якими можуть бути не лише юридич-ні особи — корпорації, банки, страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди, але й фізичні особи. Звичайно, організа-ція біржової форми торгівлі значно спрощує проведення опе-рацій спекулятивного характеру, дозволяючи укладати угоди в значних обсягах у будь-який час. На практиці багато учас-ників одночасно здійснюють обидва типи операцій (хеджу-вання і спекуляція).

На строковому ринку операції проводяться в основному реальними власниками активів і фінансовими посередни-ками. Власники активів (хеджери) займаються хеджуван-ням, тобто укладають строкові угоди з метою страхування від можливих цінових змін на реальному ринку. Фінансові посередники рідко бувають зацікавлені в реальному воло-дінні товарами чи фінансовими активами, що покладені в основу строкових контрактів. їх метою є отримання спе-кулятивного прибутку від різниці в цінах купівлі-продажу строкових контрактів. Тому часто одних учасників стро-кового ринку називають хеджерами, а інших — спеку-лянтами.

Отже, в сучасних умовах деривативи виконують в еконо-мічній системі дві важливі функції:

=> створюють механізм для проведення операцій хеджу-вання ціновихризиків;

=> дозволяють біржовим спекулянтам гарантувати свої прогнози і здійснювати спекулятивні операції з метою отри-мання доходу від різнщі в цінах.

Для ефективної роботи строкових ринків необхідні і хе-джери, і спекулянти. Хеджер — це учасник ринку, який про-водить операції з деривативами з метою зниження (уник-нення) цінового ризику, пов'язаного з володінням базовими інструментами; спекулянти формують певні очікування на основі прогнозування майбутнього та використання їх для одержання прибутку від різниці в ціні купівлі-продажу фі-нансових інструментів чи товарів і цим самим забезпечують ринку високу ліквідність, створюючи хеджерам умови для вільної купівлі чи продажу деривативів у великій кількості у будь-який час.