2. Поняття, функції та суб’єкти валютного ринку


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 

Загрузка...

Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. Без такої можливості економічні контраге-нти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини — не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов’язань, не змогли б перетворити одержану валюту в на-ціональні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов’язань.

В Україні валютний ринок досліджується не так давно. У вітчизняній економічній літературі існують різні його визна-чення, серед яких найбільш поширені представлені на рис. 6.2.

інституційний механізм (сукупність установ і організацій — банків, валютних бірж, інших фінансових інститутів), що забезпечують роз-виток валютних ринкових механізмів [38];

X

 

х

Валютний ринок — це

 

система економічних і правових відносин між споживачами, продавцями валюти та держа-вою з приводу купівлі-продажу іноземних ва-лют, банківських металів, платіжних докумен-тів і цінних паперів в іноземних валютах, а та-кож здійснення кредитно-депозитних та інших операцій з валютою [42];

X

 

 

 

^

 

мехашзм, за допомогою якого встановлюють-ся правові та економічні взаємовідносини між споживачами і продавцями валют [33];

 

X

сектор грошового ринку, на якому урівнова-жуються попит і пропозиція на такий специ-фічний товар, як валюта; сукупність спеціаль-них інститутів і механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продавати та купувати валюту [45].

X

Рис. 6.2. Визначення валютного ринку

У 90-х роках XX ст. були визначені етапи розвитку наці-онального валютного ринку, які формували програму його розвитку:

1)         регулювання валютного курсу і концентрація валютної торгівлі на одній міжбанківській біржі;

2)         створення мережі регіональних бірж, які б здійснювали торгівлю валютою з метою забезпечення єдності курсу;

3)         перехід до торгівлі валютою на декількох незалежних біржах з метою досягнення стабілізації курсу. Такий перехід п’редбачалось здійснювати синхронно, зі зміною правил обо-вязкової сесії на користь комерційних банків;

4)         перехід до системи міжбанківської валютної торгівлі, що знаменує собою якісно новий стан валютного ринку та системи валютного регулювання і передбачало завершення програми розвитку валютного ринку.

До валютного ринку як системи входить дві основні під-системи:

=> валютний механізм — представлений правовими нор-мами й інститутами, що репрезентують ці норми на націона-льному та міжнародному ринках;

=> валютні відносини — щоденні зв’язки, в які вступають фізичні та юридичні особи з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та інших грошових операцій, що спрямовані на придбання або продаж іноземної валюти.

Значення валютного ринку для економіки в цілому визна-чається иого функціями, основними серед яких є:

—        реалізація валютної політики держави, спрямованої на забезпечення регулювання національної економіки та розши-рення зовнішньоекономічних зв 'язків;

—        створення суб 'єктам валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних розрахунків і сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;

—        визначення і формування попиту та пропозицїї на ва-люту;

—        регулювання валютних курсів;

—        диверсифікація валютних резервів;

—        хеджування валютних ризиків;

—        отримання прибутку від операцій з валютою та валю-тними цінностями тощо.

У таблиці 6.1 представлена класифікація валютного ринку за основними критеріями.

Таблиця 6.1

КЛАСИФІКАЦІЯ ВАЛЮТНОГО РИНКУ

 

Критерії класифікації Назва сегментів валютного ринку

Залежно від організації торгівлі       —        біржовий

—        позабіржовий

За   видами   валютних        — з фіксованим режимом

курсів  — з «вільно плаваючим» режимом

            — з «регульованим плаваючим» режимом

            — з подвшним режимом

            — з системою множинних режимів

 

За характером операцій

 

конверсійний (касовий, ф’ючерсів, форвар-дів, свопів, опціонів, арбітражний) депозитний (короткостроковий, строковий, до запитання)

 кредитний   (короткостроковий,   середньо-строковий, довгостроковий)

 

За територіальним ро-зміщенням

 

За сферою поширення         — міжнародний

            — світовии

            — нацюнальнии

            — регюнальнии

Відносно валютних об-       — вільний

межень           — регульовании

європеиськии північноамериканський  азіатський або далекосхідний

 

За суб'єктами, які здій-         — міжбанківський

снюють операцп з ва-          — біржовий

лютою                        КЛІЄНТСЬКИИ

За суб ’єктами, які здійснюють операцїї з валютою, валю-

™)К^й^^й(^мий та брокерський) - це сегмент валютного ринку, на якому за терміновістю валютних опера-цій виділяють три основні складові:

— спот-ринок — ринок торгівлі з негайним постачанням валюти, на який припадає 65 % від всього обороту валюти;

—        форвардний — строковий ринок, на якому здійснюєть-ся до 10 % валютних операцій;

—        своп-ринок — на якому поєднуються операції з купівлі-продажу валюти на умовах «спот» та «форвард»; на ньому реалізується до 25 % всіх валютних операцій.

Більшість валютних угод (до 80 % від загального обсягу валютних операцій) здійснюється на міжбанківському сег-менті валютного ринку і на поточному (спот) ринку. Між-банківський валютний ринок є результатом взаємодії ва-лютних рахунків комерційних банків. Ресурси цього ринку поділяються на комерційні (належать комерційним банкам) та регуляційні (належать центральним емісійним банкам). Саме на міжбанківському валютному ринку сконцентрова-но до 30 % офіційних валютних ресурсів, за допомогою яких держава реалізує сприятливу для себе валютну полі-тику;

б)         біржовий — це сегмент валютного ринку, на якому

операції з валютою можуть здійснюватися через валютну бір-

жу або ж у валютних відділах товарних і фондових бірж за

допомогою деривативів — похідних фондових інструментів.

Валютні біржі є не в усіх країнах світу — наприклад, їх не іс-

нує в англосаксонських країнах;

в)         клієнтський — це сегмент валютного ринку, на якому

операції здійснюються не за рахунок банку, а за рахунок його

клієнтів.

Валютний ринок можна класифікувати й за іншими крите-ріями:

—        за формою торгівлі валютою (безготівковий, готівковий);

—        за масштабами операцій (оптовий, роздрібний);

—        за метою здійснення операцій (одержання валюти, страхування від ризиків, одержання прибутку);

—        залежно від прав резидентів і нерезидентів (поточний, пов’язаний з рухом капіталу) та ін.

Функціональне призначення валютного ринку полягає в забезпеченні реальної свободи вибору та дій власника ва-люти. Спільним для всіх суб'єктів валютного ринку є бажан-ня одержати дохід від своїх операцій. Тому валютному ринку притаманні конкуренція, ризик та інші характерні риси будь-якого ринку.

Суб'єктами валютного ринку є:

1)         центральні банки — на макроекономічному рівні: Фе-деральна резервна система США, Банк Англії, Бундесбанк Німеччини, Національний банк України тощо;

2)         комерційні банки, що мають ліцензію на проведення ва-лютних операцій. Саме міжбанківський ринок є основою ва-лютного ринку і саме тут формується валютний курс. Банки посідають провідне місце на валютному ринку, оскільки вони ведуть рахунки та мають розвинуті системи телекомунікацій, постійно торгують валютою всередині країни і за ії межами. Деякі комерційні банки, обсяги щоденних оборотів яких ся-гають мільярдних сум, мають міжнародний авторитет: це, наприклад, американські банки Чейз Нешенел, Чейз Манхет-тен, Сіті-банк, німецькі банки — Німецький Комерційний, Дрезденський тощо;

3)         фірми, які здійснюють зовнішню торгівлю або капіта-ловкладення за кордоном. Саме ці господарські суб’єкти стимулювали розвиток валютного обміну, виникнення цілого ряду складних видів валютних угод;

4)         приватні (фізичнї) особи, що їздять за кордон, здійс-нюють перекази валют, купують валюту з метою нагрома-дження (заощадження) та здійснюють інші неторговельні угоди;

5)         брокерські контори — володіють необхідною інформа-цією щодо покупців і продавців валюти, надають консульта-ційні послуги комерційним банкам, фірмам, що орієнтовані на зовнішній ринок;

6)         підприємці, які купують і продають валюту для забезпе-чення своєї комерційної діяльності (імпортери, експортери);

7)         інвестори, які вкладають свій чи позичений капітал у валютні цінності з метою одержання процентного доходу;

8)         спекулянти, які постійно купують-продають валюту за-для одержання доходу від різниці в її курсі; професійними спекулянтами є валютні дилери, якими можуть бути юридич-ні та фізичні особи;

9)         хеджери — здійснюють операції на валютному ринку для захисту від несприятливої зміни валютного курсу.

Функції суб’єктів валютного ринку представлені в таб-лиці 6.2.

Таблщя 6.2

ХАРАКТЕРНІ РИСИ СУБ'ЄКТІВ ВАЛЮТНОГО РИНКУ

 

Суб'єкт                                                         Функції

1. Центральні банки керують валютними резервами, проводять ва-лютну інтервенцію, регулюють рівень відсот-кових ставок за вкладеннями на світовому ва-лютному ринку тощо

2. Комерційні банки здійснюють основний обсяг валютних операцій як для клієнтів, так і самостійно, за рахунок власних коштів

3. Великі міжнародні банки виступають як провідні споживачі (покупці) на валютному ринку і здійснюють потужний вплив на процес формування валютних курсів

4. Фірми, які здійсню-ють зовнішньоторго-вельні операції        прямого доступу на валютний ринок не мають, діють через посередників. Мають стабільний попит на іноземну валюту (фірми-імпортери) або стабільну пропозицію валюти (фірми-екс-портери); розміщують і залучають вільні зали-шки у короткострокові депозити.

5. Компанії, що здій-снюють     закордонні вкладення активів   міжнародні інвестиційні фонди здійснюють ди-версифіковане управління портфелем активів, вкладаючи кошти в цінні папери держави та корпорацій будь-яких країн

6. Валютні   біржі   та валютні відділи товар-них і фондових бірж         здійснюють обмін валют для юридичних і фізи-чних осіб, формують ринковий валютний курс (валютні біржі існують не в усіх країнах світу)

7. Валютні брокерсь-кі фірми          здійснюють конверсійні або депозитно-кредит-ні операції між покупцями та продавцями іно-земної валюти

Об'єктом валютного ринку виступає валюта. Поняття ва-люти широко застосовується в економічній літературі і на практиці. Валюта обслуговує такий широкомасштабний сек-тор економіки, як зовнішньоекономічні відносини. На її ос-нові функціонує валютний ринок, що є елементом грошового ринку, формуються такі високоефективні регулятивні ін-струменти, як валютний курс, платіжний баланс, золотовалю-тні резерви тощо. Валюта обслуговує функціонування світо-

вої економіки та інтеграцію до неї національних економік окремих країн.

Незважаючи на широке застосування, сутність валюти не знайшла однозначного трактування в літературі. Більшість авторів, які досліджують валюту, визначають її як грошову одинщю певної країни, що прямо чи побічно пов 'язана із зов-нішньоекономічними відносинами.

Переважно поняття «валюта» застосовується в трьох зна-ченнях:

=> грошова одиниця даної країни (долар США, японська йєна, вітчизняна гривня тощо);

=> грошові знаки іноземних держав, а також кредитні і пла-тіжні засоби, що виражені в іноземних грошових одиницях та використовуються в міжнародних розрахунках;

=> міжнародна (регіональна) грошова розрахункова оди-ниця та платіжний засіб (євро, СПЗ).

Для функціонування валютного ринку особливе значення має те, чи є національна валюта конвертованою. Попит на іноземну валюту пов'язаний із залежністю національної еко-

вої одинщі вільно обмінюватись на інші валюти. При повній конвертованості національної валюти кожна юридична і фізи-чна особа може вільно брати участь у зовнішньоекономічній діяльності, продавати, купувати та обмінювати національну валюту на іноземну за певними курсами без будь-яких обме-жень або прямого втручання держави. Чим нижче рівень кон-вертації національної валюти, тим більше валютний ринок під-власний державному регулюванню (перш за все, встановленню фіксованого курсу національної валюти щодо інших валют).

 

 

 

ВІЛЬНО

конвертована

 

частково конвертована

 

Рис. 6.3. Типи валют за ступенем конвертованості

Вільно конвертована валюта (ВКВ) — валюта, що віль-но та без обмежень обмінюється на валюти інших країн і застосовується у всіх видах міжнародного обігу. В наш час лише деякі держави мають вільно конвертовану валюту: США, Великобританія, Японія, Китай, Канада, Нідерланди, Нова Зеландія, Сингапур, Саудівська Аравія та ін. Вільна конвертованість у першу чергу свідчить про стійкість еконо-міки країни, можливості ії економічного зростання, довіру до національної валюти з боку іноземних партнерів. Деякі віль-но конвертовані валюти є резервними валютами. Резервна ва-люта — це вільно конвертована валюта, яка використовуєть-ся для міжнародних розрахунків і зберігається Центральними банками інших країн. Центральні банки нагромаджують ва-люту країн, які є лідерами у світовій торгівлі. Практично всі зовнішньоторговельні та фінансові операції здійснюються в доларах США, швейцарських франках, йєнах, євро, фунтах стерлінгах. Саме ці валюти і є резервними. Наявність резерв-ної валюти створює додаткові вигоди країні-емітенту, даючи змогу протягом тривалого терміну мати від'ємне сальдо в то-рговому і платіжному балансах без загрози національної еко-номіки, бо така валюта не пред'являється до оплати у вигляді вимоги на поставку товарів чи інших активів, а залишається

В Та^Г«ГкХівфЗГвЄЕша - це національна еалю-та країн, що обмінюється на обмежену кількість іноземних валют і у міжнародних розрахунках застосовується з обме-женнями. В країнах з частково конвертованою валютою дер-жава використовує валютні обмеження. Валютні обмеження — це законодавча або адміністративна заборона, лімітування та регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями. Валютні обмеження прово-дять з метою підтримки валютного курсу, вирівнювання пла-тіжного балансу, концентрації валютних цінностей державою тощо. Основними причинами впровадження валютних обме-жень є нестача валюти, тиск зовнішньої заборгованості, дис-пропорції в платіжних балансах. Більшість країн світу, в тому

та, яка фунщіонує тільки в межах однієї країни і не обміню-

ється на інші іноземні валюти. Неконвертованими є ті валюти, на які накладаються обмеження щодо ввезення, вивезення, купівлі, продажу і до яких застосовуються різноманітні захо-ди валютного регулювання, в тому числі валютні коефіцієнти

о А/Г6*ТОТО ООЛ/Г6*^ТС6*ТТТТЯ Т^ОЧТ^Я^СЛ/TTldR R ІТТОЧ^Л/ГТ-МТ'Г ЛҐ\ ТТТОТ1

Кліриюова валюта — розрахункові валютні одиниці, які іс-нують лише як розрахункові гроші у вигляді бухгалтерських за-писів банківських операцій за взаємними поставками товарів та надання послуг між країнами-учаснщями клірингових розрахун-ків. Клірингові угоди укладаються, як правило, в таких випадках:

•          для вирівнювання платіжного балансу без витрат золо-товалютних резервів;

•          у випадку необхідності отримання пільгового кредиту від контрагента, який має активний платіжний баланс;

•          як відповідь на дискримінаційні дії іншої держави;

•          для фінансування країною з активним платіжним балан-сом країни з пасивним платіжним балансом.

Вперше в міжнародних розрахунках валютний кліринг бу-ло введено в 1931 році, у період світової економічної кризи. Валютний кліринг у міжнародних розрахунках мас обов'яз-ковий характер. Суть його полягає у взаємному заліку зуст-річних вимог і зобов’язань, що випливають з рівності товар-них поставок і надання послуг.

Міждержавними угодами визначаються:

—        банки, уповноважені вести клірингові рахунки;

—        обсяг клірингу (всі платежі за товарооборотом чи їх ча-стина);

—        валюта клірингу;

—        технічний кредит — граничне сальдо заборгованості за кліринговим рахунком;

—        порядок погашення сальдо за клірингом.

Із кліринговою валютою пов’язана валютна блокада — заморожування в банках валютних цінностей іноземних дер-жав та громадян. Валюта, яка знаходиться на блокованих ра-хунках, може бути використана тільки у даній країні. Інші країни у відповідь також здійснюють валютну блокаду. У ре-зультаті це призводить до такої форми валютних обмежень, як двосторонні валютні кліринги. Ця форма може використо-вуватися і без попереднього блокування рахунків.

3 1950-1958 pp. уперше в історії функціонував багатосто-ронній валютний кліринг — Європейський платіжний союз (ЄПС). У ньому брали участь 17 країн Західної Європи. Він був створений з ініціативи США, які намагалися ліквідувати бар’єри, що перешкоджали експансії американського капіталу.

На сучасному етапі важливою є проблема підвищення рів-ня конвертованості української національної валюти — грив-ні. 3 вересня 1996 року Україна стабільно забезпечує конвер-тованість гривні за поточними операціями. Національний банк України використовує у своїй діяльності і доводить до відома уповноважених банків класифікатор іноземних ва-лют, які перебувають в обігу та є законним платіжним засо-бом на території відповідних іноземних держав і можуть бути використані при здійсненні торговельних та неторговельних платежів суб’єктами підприємницької діяльності і банками України. Всі види валют у класифікаторі поділені на три групи:

а)         вільно конвертовані валюти, які без обмежень обміню-

ються на інші види валют і курси яких конвертуються НБУ.

Це — долари США, японські йєни, австралійські долари, гре-

цькі драхми, канадські долари, Євро, СПЗ;

б)         валюти з обмеженою конвертованістю, які обміню-

ються на інші валюти з певним обмеженням і крос-курси

яких визначаються НБУ. Це — чилійські песо, китайські юа-

ні, чеські крони, словацькі крони, єгипетські фунти, гонконг-

ські долари, сингапурські долари, угорські форинти, індійські

рупії, ізраїльські шекелі, корейські вони, румунські леї, реали

Саудівської Аравії, тайванські долари, турецькі ліри, кувейт-

ські динари, новозеландські долари, мальтійські ліри, росій-

ські рублі, болгарські леви, хорватські куни та деякі інші;

в)         неконвертовані валюти, які не обмінюються на інші ва-

люти і курси яких не котируються і не визначаються НБУ. До

цієї групи у класифікаторі відносяться усі інші валюти, які не

включені до першої та другої груп валют.

Основою валютних операцій, що здійснюються на валют-ному ринку, є ціна валюти — валютний курс, рівень якого постійно коливаєть.я під впливом попиту й пропозиції учас-

ЯИКВ^1т°ний7рс —Це Щна грошоеог одиниці пееног крагни, що виражена в грошових одиницях іншої країни; співвідно-

шення між грошовими одинщями двох країн, яке використо-вується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій.

Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій:

—        допомагає долати національну обмеженість грошової одинщі певної країни і перетворювати її в міжнародну;

—        виступає засобом інтернаціоналізації грошових відно-син, утворення цілісної світової системи грошей;

—        зіставляє цінові структури окремих країн, розвиток їх-ніх продуктивних сил, темпи економічного зростання, a та-кож торговельний і платіжний баланси;

—        зниження курсу національної грошової одинщі (деваль-вація) сприяє подорожчанню імпорту й зростанню експорту, і навпаки, зростання курсу (ревальвація) призводить до зде-шевлення імпорту і падіння експорту;

—        є структурною ланкою механізму реалізації міжнародної вартості товарів і послуг, такяк через механізм валютних кур-сів відбувається перерозподіл національного продукту між країнами, які здійснюють зовнішньоекономічні зв 'язки та ін.

Валютний курс чутливий до чинників, що визначають по-літичну й соціальну стабільність країни, ії міжнародний ав-торитет. На валютний курс впливають такі фактори: зміни обсягів ВВП, стан платіжного балансу країни, рівень інфля-ції, відсоткові ставки тощо.

Необхідність встановлення валютного курсу пояснюється тим, що національна валюта за межами внутрішнього ринку не може виступати законним купівельним і платіжним засо-бом. Відповідно до чинного законодавства окремих країн кур-си іноземних валют встановлюються їх котируванням.

Котирування — це 1)визначення офіційними державними органами (центральним банком чи іншою фінансовою уста-новою) курсу (ціни) іноземної валюти; 2) встановлення курсів іноземних валют відповідно до практики, що склалася, і за-конодавчих норм.

У світовій практиці існує два методи котирування:

—> пряме котирування — визначає кількість національної ва-люти за одиницю іноземної (наприклад, 4,65 гривень за 1 долар США). Таке котирування застосовується в більшості країн світу;

—> непряме (побічне) котирування — визначає кількість іноземної валюти за одиницю національної валюти. Така сис-тема застосовується в небагатьох країнах з тих часів, коли ан-глійська валюта була однією з найголовніших валют світу — у 1913 році на ії частку припадало 80 % всіх міжнародних ро-зрахунків. У наш час непряме котирування мають євро, авст-ралійський долар, ірландський фунт стерлінгів та деякі інші валюти.

Основними інструментами валютного ринку є банківські перекази, акцепти, акредитиви, чеки, векселі, депозитні сер-тифікати тощо.

Міжнародні розрахунки класифікуються найчастіше за двома ознаками: строками платежу і порядком документоо-бороту.

За строками платежу виділяються негайні платежі — сконто і платежі в кредит — інстолмент.

За порядком документообороту основними розрахунками є інкасо та акредитив. He так часто застосовуються розрахун-ки банківськими переказами за відкритими рахунками.

Інкасо — банківська операція, за допомогою якої банк, за дорученням свого клієнта, отримує згідно з розрахунко-вими документами належні йому грошові кошти від плат-ника за відвантажену на його адресу товари (виконані ро-боти, надані послуги) і зараховує їх на його рахунок у банку. Інкасова форма розрахунків вигідна покупцеві тим, що бан-ки захищають його права на товар до моменту оплати доку-ментів або акцепту. Недоліком інкасової форми розрахунків є велика тривалість часу проходження документів через ба-нки, можливість відмови покупця оплатити представлені документи. На сьогодні інкасо скасовано для внутрішніх ро-зрахунків і використовується тільки при міжнародних роз-

РаХАІр1дитив - 1) іменний цінний папір, що являе собою доручення однієї кредитної установи іншій виплатити ви-значену суму фізичній або юридичній особі при виконанні за-значених в акредитиві умов; 2) банківський рахунок, що дає право виставляти на банк тратти; 3) грошовий документ, у якому міститься розпорядження банку або іншоїустанови іншому банку чи іншій кредитній установі на виплату фізич-

ній або юридичній особі певної суми на зазначених в акреди-тивіумовах. Акредитиви поділяються на:

а)         грошові — це іменний документ, що видається банком:

1) другому банку, що містить наказ про виплату грошей по-

купцеві у визначений термін; 2) особі, яка внесла визначену

суму і бажає одержати ії цілком або частинами в іншому міс-

ці протягом певного часу;

б)         документарні — акредитиви для розрахунків між про-

давцем і покупцем, за умовами якого банк зобов’язується ви-

платити продавцеві певну суму після пред’явлення товароро-

зпорядчих документів.

Інші види акредитивів представлені на рис. 6.4.

Поширені види акредитивів

 

Відзивний

Безвідзивний

Покритий

Поновлюваний

Револьверний

 

Ґ        . \

—        дія якого може бути припинена до на-

стання зазначеного в ньому терміну;

—        може бути анульований банком-емітен-

том за ДОВУЧЄННЯМ платника

ґ       ;  '.          Л

—        відкритий на певний термін, що не може

бути анульований до кінця цього терміну;

—        не може бути змінений без згоди поста-

чальника-одержувача коштів

ґ          ^

за яким банк передає власні кошти платни ка або наданий йому кредит у розпоря

дження банку-постачальника

v          у

використовується при регулярних закупів-

лях товарів в одного постачальника або

через узгоджені проміжки часу

Ч         J

відкривається не на повну суму платежів, a на частину, і автоматично поновлюється в міру здійснення розрахунків за чергову партію товарів

 

Рис. 6.4. Види акредитивів

233