2. Структура грошового ринку та його інструменти


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 

Загрузка...

Для вивчення механізму функціонування грошового ринку важливе значення має також його структуризація. Поділ гро-шового ринку на його сегменти можна представити за такими ознаками (табл. 5.3).

Таблиця 5.3

КЛАСИФІКАЦІЯ ГРОШОВОГО РИНКУ

 

Ознаки класифікації  Сегменти ринку

Вид фінансових інструментів          —        ринок позичкових зобов'язань

—        ринок цінних паперів

—        ринок валюти

Інституційні ознаки  —        ринок банківських кредитів

—        ринок послуг небанківських фінан-

сово-кредитних установ

Характер зв'язку між креди-торами та позичальниками —        сегмент прямого фінансування

—        сегмент опосередкованого фінансу-

вання

Функціональні ознаки          —        обліковий ринок

—        міжбанківський ринок

—        відкритий ринок

За першим критерієм, видами фінансових інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців, виділяють три сегменти грошового ринку: ринок позичкових зобов'язань, ринок цінних паперів і валютний ринок. Хоча в організаційно-правовому аспекті ці ринки ді-ють самостійно, проте обслуговуючи рух грошових коштів, вони тісно взаємодіють. Приміром, банки здатні легко пере-міщувати грошові кошти з одного ринку на інший, купувати

і продавати yci види фінансових інструментів, випускати свої депозитні сертифікати з метою мобілізації коштів, щоб далі розмістити їх на ринку цінних паперів чи валютному ринку. Взаємодія ринків позичкових коштів і цінних паперів надійно забезпечує реалізацію права власності на використовувані грошові кошти і формує фінансові джерела економічного зростання, їх концентрацію і централізацію, розподіл і пере-розподіл ресурсів між галузями економіки.

За інституційною ознакою важливим сегментом грошово-го ринку є ринок банківських кредитів. Виділення цього сег-мента зумовлено тим, що банки мають значно ширші можли-вості оперувати на грошовому ринку, ніж інші фінансові інститути. Банки акумулюють вільні кошти кредиторів, у про-цесі кредитної діяльності самі створюють депозитні грошові кошти, здійснюють розрахунково-касове обслуговування всіх інших фінансово-кредитних інститутів, а тому можуть мобі-лізувати і тимчасово використовувати їх вільні кошти.

Ринок послуг небанківських фінансово-кредитних інсти-тутів на грошовому ринку формують договірні (контрактні) фінансові інститути: страхові, лізингові, факторингові ком-панії; пенсійні фонди, ломбарди та інвестщійні фінансово-кредитні установи: фінансові компанії, кредитні спілки, ін-вестиційні фонди тощо.

За характером зв 'язку між кредиторами та позичальни-ками виділяють два сектори грошового ринку:

а) сектор прямого фінансування — відображає безпосере-дні зв'язки між продавцями і покупцями ринку; функціонує на основі двох грошових потоків: капітального фінансування і грошових запозичень. При капітальному фінансуванні по-купці використовують акції з метою залучення коштів у свій оборот; каналом запозичень покупці тимчасово залучають кошти у свій оборот, використовуючи для цього облігації та інші боргові папери. Для позичальників грошові кошти цього сектора розширюють можливості вибору найвигідніших за-позичень і знижують ціни за користування позиками, про-давцям надається можливість вибору найбільш надійного по-зичальника, що дозволяє уникати ризиків; загострення конкуренції на ринку запозичень примушує знижувати ціну і розширювати асортимент послуг;

б) сектор опосередкованого фінансування — відображає зв’язки між продавцями і покупцями, що реалізуються через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у себе ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх кін-цевим покупцям від свого імені. Сектор опосередкованого фінансування суттєво доповнює пряме фінансування, ство-рює спеціальний механізм реалізації тих зв'язків між кре-диторами і позичальниками, які не можуть бути реалізовані через канали прямого фінансування. Зокрема, перевагами се-ктора опосередкованого фінансування є реалізація зв’язків, що потребують значних витрат, відповідного часу для ви-вчення контрагентів, професійної оцінки ризиків тощо. На цій підставі між обома секторами діють дві тенденції: з одно-го боку, загострюється конкуренція за грошові ресурси та їх розміщення, а з другого, набувають сили інтеграційні проце-си і взаємопроникнення.

За функціональними ознаками грошовий ринок поділяють на відкритий, обліковий і міжбанківський (останні два розг-лядаються в слідуючих питаннях теми). Відкритий ринок [26] забезпечує купівлю-продаж цінних паперів (короткостроко-вих зобов'язань держави) центральними банками. Операції центральних банків на відкритому ринку впливають на гро-шово-кредитну політику країни. Продаючи частину свого портфеля цінних паперів комерційним банкам, або посеред-никам, а через них і населенню, фірмам, компаніям, центра-льні банки зменшують обсяг своїх вільних резервів і кредит-ний потенціал. I, навпаки, якщо вони купують у комерційних банків, населення і фірм цінні папери, то тим самим збіль-шують їх вільні резерви і кредитний потенціал. Внаслідок цього грошова маса в обігу зростає. Провідними інструмен-тами відкритого ринку грошей є скарбницькі і комерційні ве-кселі, облігації, бони, депозитні сертифікати, банківські ак-цепти тощо. їх купівля-продаж забезпечує збалансування попиту і пропозиції грошей та формування ринкової ставки відсотка як ціни грошей.

В економічній літературі грошовий ринок за економічним призначенням ресурсів поділяють на ринок грошей і ринок капіталів. На ринку грошей купуються грошові кошти на ко-роткий термін (до одного року), а на ринку капіталів — біль-

ше одного року. Такий поділ має умовний характер, адже за-позичення грошей на строк до одного року зовсім не гарантує того, що наявний в обороті позичальника капітал не збіль-шиться протягом цього періоду. I навпаки, запозичення на строк більше року не гарантує того, що ці гроші не будуть використані для здійснення коротких платежів і не вплинуть на кон'юнктуру ринку грошей. На нашу думку, поділ за еко-номічним призначенням, як ознакою структуризації, більше відповідає класифікації фінансового ринку за терміном обігу фінансових активів, де виділяють два сегменти фінансового ринку — грошовий ринок і ринок капіталів. Проте навіть умовне розмежування цих ринків незалежно від ознаки має важливе практичне значення для їх функціонування, оскільки дає можливість їх суб'єктам здійснювати свою діяльність більш цілеспрямовано й ефективно.

Інструменти грошового ринку. Інструментами грошо-вого ринку є векселі, казначейські зобов'язання, ощадні (де-позитні) сертифікати, банківські акцепти та інші грошові су-рогати.

Грошові сурогати — це будь-які документи у вигляді гро-шових знаків, що відрізняються від грошової одиниці Украї-ни, і виготовлені з метою здійснення платежів у господарсь-кому обороті. На грошовому ринку обертаються в основному боргові документи. Інструменти грошового ринку використо-вуються на основі ставки дисконтування.

Найбільш поширеними фінансовими інструментами вітчи-зняного грошового ринку є казначейські зобов'язання, ощад-

Ш Й^Йь^І™^ jSU»«« - держані боргові цінні папери, що емітуються державою в особі уповноваже-них органів, розміщуються виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчують факт заборгованості Дер-жавного бюджету перед власником казначейського зобов'я-зання України, дають власнику право на отримання грошово-го доходу та погашаються відповідно до умов розміщення казначейських зобов'язань України. Обсяг емісії казначейсь-ких зобов'язань України у сукупності з емісією державних облігацій внутрішніх державних позик України не може перевищувати граничного обсягу внутрішнього державного

боргу та обсягу пов'язаних з обслуговуванням державного боргу видатків, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Емісія казначейських зобов'язань є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню ДКЦПФР. Погашення та сплата доходу за казначейськими зобов'язаннями гарантується доходами Державного бюджету України.

На казначейські зобов'язання, що випущені у документа-рній формі, видається сертифікат. Рішення про розміщення казначейських зобов'язань, у якому передбачаються умови розміщення та погашення цінного папера, приймається згід-но з Бюджетним кодексом України. Порядок визначення вартості продажу під час їх розміщення встановлюється Мі-ністерством фінансів України. Особливості провадження депозитарної діяльності з казначейськими зобов'язаннями визначаються ДКЦПФР разом з НБУ. Основні характерис-тики казначейських зобов'язань можна подати таким чином (рис. 5.1).

 

 

 

Основні характеристики казначейських зобов'язань

 

 

довгострокові - понад п ять років середньострокові - від одного до п'яти років короткострокові - до одного року

іменні

на пред'явника

 

 

щґ    Форми *у    випуску

документарна бездокументарна

 

Т      Емітент      J-

 

держава в особі Міністерства фінан-сів України за дорученням Кабінету Міністрів

Рис. 5.1. Основні характеристики казначейських зобов'язань

Казначейські зобов’язання мають два основні способи отримання доходів (як і облігації). Періиий спосіб полягає в тому, що інвестор може придбати казначейські зобов’язан-ня держави, ставши його власником до моменту погашення даного цінного папера. Коли дата погашення настає, власник такого зобов’язання надає його, або інший документ, що під-тверджує право власності на нього, і отримує певну суму го-тівкою.

Суть другого способу полягає в тому, що власник казна-чейського зобов’язання держави може забажати продати та-кий вид державних цінних паперів до настання терміну їх по-гашення. На таке рішення можуть вплинути різні чинники, але у такому випадку ціна даного папера повинна відобража-ти: дохідність казначейського зобов’язання за період воло-діння даним цінним папером; суму, позичену державі під час придбання казначейського зобов’язання; при зміні кон’юнк-тури ринку державних цінних пап’рів — ринкову різницю між вартістю казначейського зобовязання на момент прид-бання і ринковою вартістю в мом’нт його продажу. Отже, прибутковість казначейських зобовязань держави залежить від таких чинників:

—        номінальної вартості даного цінного папера;

—        дохідності цінного папера (відсотків на нього);

—        строку, що залишається до його погашення;

—        змін ринкової кон’юнктури тощо. Дохідність державних казначейських зобов’язань в Украї-

ні розраховується за такою формулою:

д= = (100-р) × 365 ×100%,

Р          t

де Дкз — дохідність казначейського зобов’язання у відсотках річних;

р — ціна казначейського зобов’язання у відсотках від но-міналу;

100 — номінал казначейського зобов’язання у відсотках;

t — строк до погашення, днів.

Практика вивчення прибутковості такого виду цінних па-перів свідчить, що зростання ефективної дохідності первин-

ного розміщення не дозволяє обернути наявні казначейські зобов'язання в готівку без збитку або втрати дохідності. У цьому випадку очікування погашення виявляється набагато кращим, ніж будь-яка оперативна діяльність. Коливання по-точної дохідності державних казначейських зобов'язань в прин-ципі, не відрізняють їх від інших цінних паперів як методи вибору ефективного портфеля. Такі цінні папери взагалі при-ймаються як безризиковий актив. Таке припущення справед-ливе для роботи на первинному ринку цінних паперів при отриманні номінальної дохідності погашення. При діяльності на вторинному ринку цінних паперів, з метою отримання більш високої дохідності, казначейські зобов'язання стають досить ризикованими цінними паперами і вже суттєво не від-

^П^тфелТ^інач^^^бов'язань, випуск яких здій-снюється державою, — це сукупність різних видів зобов'я-зань Казначейства України, що систематизовані таким чи-ном, щоб диверсифікувати ризик і отримувати стабільний дохід. Формування портфеля відбувається на основі дохідно-сті, безпечності і ліквідності. Портфель державних цінних паперів поряд з портфелем акцій, облігацій та інших цінних паперів формує інвестиційний портфель. Виплата доходу за казначейськими зобов'язаннями та їх погашення здійсню-ються відповідно до умов їх випуску, затверджених за дов-гостроковими та середньостроковими зобов’язаннями — Кабміном України, а за короткостроковими — Мінфіном України.

Ощадний (депозитний) сертифікат — цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановле-них сертифікатом, у банку, який його видав.

Угода про перепродаж - контракт, в якому одна зі сторін зобов'язується продати цінні папери іншій із обо-в'язковим викупом в обумовлену дату за наперед обу-мовленою і зафіксованою в контракті ціною (наприклад,

<<РЕБанківський акцепт - форма короткострокового бан-ківського фінансування, при якому банк бере на себе відпові-

дальність за своєчасну оплату переказного векселя, якщо у векселедавця будуть труднощі.

Євродолари — доларові депозити, розміщені за межами США.

Невід’ємною частиною ділового життя суспільства був і є вексельний обіг. Розвиток вексельного обігу має багатові-кову історію. Винахідниками векселів вважаються середньо-вікові банкіри-міняли, що займались зберіганням і переказом г’ошей із країни в країну, із міста в місто. У результаті зявився переказний вексель. 3 розвитком і ускладненням ри-нкових відносин вексель як засіб переказу грошей поступово втратив своє значення і став універсальним інструментом кредиту, платіжним засобом, абстрактним цінним папером. Вексель виконує дві функції:

1)         є інструментом кредиту, тому що з його допомогою можна оформити різні кредитні зобов 'язання (оплатити ку-плений товар, повернути отриману позику тощо);

2)         служить інструментом грошових розрахунків, так як є різновидом кредитних грошей.

Незалежно від того, яку функцію виконує вексель (засіб платежу, інструмент кредиту), взаємовідносини учасників вексельного обороту регулюються особливими нормами век-сельного права.

Хоча вексель здавна використовувався в міжнародних розрахунках, національні законодавства, що регулюють век-сельний обіг у різних країнах, суттєво відмінні між собою. У результаті цього було уніфіковано норми вексельного права на Женевській конференції 1930 року, що виробила конвенцію, якою було встановлено Єдиний вексельний за-кон про переказний і простий вексель. Країни, що підписали або приєднались до конвенції, прийняли на себе зобов’я-зання ввести в дію на своїх територіях Єдиний вексельний закон.

В Україні обіг векселів також здійснюється відповідно до Єдиного вексельного закону. На відміну від російського законодавства, українське не передбачає випуску векселів в електронній формі. Векселі також не можуть знерухомлю-ватись і виступати предметом угод на фондовій біржі та ор-ганізованих фондових ринках.