4. Контрактні фінансові інститути


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 

Загрузка...

Важливим посередником на фінансовому ринку виступа-ють контрактні фінансові інститути, які включають інсти-тути спільного інвестування (ІСІ), пенсійні фонди, страхові компанії, ломбарди,  фінансові компанії, позичково-ощадні

аС1Г2^Т^7го\вестування (ІСІ) - це організа-ційно-правова форма діяльності, пов'язана з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отриман-ня прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

Перший інститут спільного інвестування у вигляді інвес-тиційної компанії з'явився у Бельгії у 1822 р. Перший інвес-тиційний фонд виник у Великобританії у 1831 році, але поча-тком історії інвестиційних фондів прийнято вважати 1924 рік, коли у США був створений перший «взаємний фонд» Massa¬chusetts Investment Trust. Зараз американських взаємних фон-

дів близько 6 тисяч. За короткий час їх активи збільшилися на 30 % і досягли приблизно 3 трлн. доларів (10 % усіх фі-нансових активів країни). Майже 40 % американців є інвес-торами таких фондів. На взаємні фонди в США припадає близько 95 % інвестицій ІСІ.

Якщо в США найбільш популярним способом вкладення грошей є купівля акцій взаємних фондів або відкритих інвес-тиційних компаній, а також поширені закриті інвестиційні компанії, то у Великобританії перевагу віддають так званим юніт-трастам (пайові трасти). Вкладаючи кошти в юніт-траст, інвестор отримує свідоцтво про внесення паю. Сукупні акти-ви пайових трастів на сьогодні складають 141 мільярд фунтів стерлінгів, а сукупний чистий виторг від реалізації паїв досяг рекордної суми в 1,4 мільярда фунтів. Активи всіх інвести-ційних фондів у Великобританії досягають 29 % ВВП.

У Франції ІСІ називають інвестиційними компаніями зі змінним капіталом (SICAV). Акції SICAV емітуються і вику-повуються компанією за вимогою акціонерів у будь-який час — за вартістю чистих активів, до якої додаються непрямі ви-трати і комісійні. За останні 20 років їх активи зросли з неве-ликої суми до 500 млрд. доларів. Майже 25 % французьких родин володіють їх акціями.

Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні фонди)» започаткував утворення аб-солютно нових для економіки України інститутів фінансово-го ринку. Інститути спільного інвестування залежно від по-рядку здійснення їх діяльності можуть бути різних видів. На рис. 3.3 наведена класифікація ІСІ за основними критеріями.

Відкриті інвестиційні фонди випускають і знов викупо-вують свої акції за необхідністю, тобто тоді, коли інвестор вкладає гроші або погашає акції. Це, як правило, відбувається щодня, і сумарні активи фонду зростають або зменшуються в процесі надходжень або відпливу грошей.

Закриті фонди, подібно публічним компаніям, випуска-ють певну кількість акцій, що розміщуються в процесі почат-кової публічної пропозиції і потім продаються на біржі, як будь-які інші акції. Вартість акцій закритого фонду визнача-ється не загальною вартістю його активів, а попитом на його акції. ІСІ закритого типу може бути лише строковим.

 

 

Інститути спільного інвестування

ІСІ або компанія з управління його активами бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп ЦП, емітованих цим ІСІ чи компанією

|^>     Критерії класифікації

ІСІ або компанія з управління його активами бере на себе зобов 'язання здійснювати на вимо-гу інвесторів викуп ЦП, емітованих цим ІСІ чи компанією протягом обумовленого у проспекті емісії строку, але не частіше одного разу на рік

ІСІ або компанія з управління його активами не бере на себе зобов 'язання щодо викупу ЦП, еміто-ваних цим ІСІ чи компанією до моменту його рео-рганізації чи ліквідації

створюються на певнии строк, визначении проспектом емісії, після закінчення якого ІСІ ліквідується або реорганізується

створюються на невизначений термін

 

 

становлять не мен-ше 80 % загальної вартості активів

становлять     менше > 80 % загальної вар-тості активів

 

диверсифі-ковані

не перевищує 10% зага-льного обсягу їх емісії

кількість ЦП одного емітента в активах ІСІ

перевищує   10%   загаль-ного обсягу їх емісії

и

недиверси-фіковані

диверси-фіковані

не перевищує 40% вар-тості чистих активів ІСІ

с

перевищує 40% вартості чистих активів ІСІ

недивер-сифіковані

сумарна вартість ЦП, що становлять активи ІСІ в кількості, більшій ніж 5% загального об-сягу їх емісії, на момент Іх придбання

грошові кошти, ощадні сертифі-кати, облігації підприємств і мі-сцевих позик, державні ЦП, а та-кож ЦП, що допущені до торгів на фондовій біржі або у TIC

диверси-фіковані

недивер-

сифіко-

вані

 

Рис. 3.3. Класифікація інститутів спільного інвестування

Диверсифікованим ІСІ забороняється придбавати або до-датково інвестувати кошти:

=> у цінні папери одного емітента більше ніж 5 % загаль-ної вартості активів ІСІ;

=> у державні цінні папери, доходи за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України, більше ніж 25 % загальної вар-тості ІСІ (при цьому забороняється інвестувати кошти ІСІ менше ніж у три види державних цінних паперів);

=> у цінні папери органів місцевого самоврядування біль-ше ніж 10 % загальної вартості активів ІСІ;

=> в облігації підприємств, емітентами яких є резиденти України (крім комерційних банків), більше ніж 20 % загаль-ної вартості активів ІСІ;

=> в акції українських емітентів більше ніж 40 % загальної вартості активів ІСІ;

=> у цінні папери, доходи за якими гарантовано урядами іно-земних держав, більше ніж 20 % загальної вартості активів ІСІ;

=> в акції та облігації іноземних емітентів, які допущені до торгів на організованих фондових ринках іноземних держав, більше ніж 20 % загальної вартості активів ІСІ;

=> в інші активи, дозволені законодавством України, бі-льше ніж 5 % активів ІСІ;

=> у цінні папери, доходи за якими гарантовано урядом однієї іноземної держави, більше ніж 10 % загальної вартості активів ІСІ. Крім того, забороняється придбавати або обмі-нювати цінні папери, емітентами яких є пов'язані особи ІСІ, компанії з управління активами або зберігача, забороняється тримати в грошових коштах, на банківських депозитних ра-хунках, в ощадних сертифікатах та облігаціях, емітентами яких є комерційні банки, більше ніж 30 % загальної вартості активів ІСІ.

ІСІ, які не мають усіх ознак диверсифікованого ІСІ, є не-диверсифікованими. Дивіденди за цінними паперами ІСІ від-критого та інтервального типу не нараховуються і не спла-чуються. ІСІ відкритого та інтервального типу можуть бути тільки диверсифікованими ІСІ.

У разі, якщо недиверсифікований ІСІ закритого типу здій-снює виключно приватне розміщення цінних паперів власно-го випуску та активи якого більше ніж на 50 % складаються

з корпоративних прав і цшних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі, він вважається венчурним фондом, учасниками якого можуть бути тільки юридичні особи.

Венчурні фонди — це спеціалізоеані фінансоеі інститу-ти, створені для роботи в зоні найбільшого ризику, внаслідок чого їх інвестщії є найдорожчими, про що не можна сказати про спільне інвестування, яке ніколи не було орієнтоване на високий дохід і значний ризик. Венчурне фінансування на-правлене на зростання конкретного бізнесу шляхом надання певних коштів в обмін на пакет акцій компанії. Венчурний капіталіст є посередником між інвесторами та підприємцями, він не вкладає власних коштів в акції компаній, що є принци-повою особливістю цього типу інвестування. Метою венчур-ного капіталу є одержання високого доходу від інвестицій, незважаючи на ризики. Зростання капіталу в 10 разів за 5-7 ро-ків — нормально очікуваний результат європейського чи аме-риканського венчурного фонду. За західними стандартами, венчурне інвестування (або інвестування ризикового капіта-лу) є різновидом прямих інвестицій, а венчурні фонди, що є джерелом для венчурного капіталу, у класичному розумінні фінансуються з пенсійних і страхових фондів. По суті, це за-лучення капіталу на кілька років у компанії, що мають шанси швидкого зростання, як правило, у малі та середні підприємс-тва. Головне призначення венчурного інвестування — надан-ня обігових коштів для невеликих рентабельних фірм. Дослі-дження показують, що компанії з венчурною підтримкою більше підготовлені до засвоєння інновацій, швидше розви-ваються і створюють більше робочих місць, ніж великі ком-панії. Діяльність венчурних фондів у сучасних умовах розви-вається виключно швидкими темпами. «Секретною зброєю» венчурних фондів є команди професіоналів різного профілю, які на придбаних підприємствах або на тих, що контролю-ються, впроваджують інноваційні, управлінські, маркетингові технології, раціоналізують фінансові потоки і таким чином створюють стартові умови для їх подальшого розвитку.

Поняття венчурного фонду в Україні відрізняється від за-гальноприйнятого: у нас це специфічний ІСІ, правила форму-вання, існування та закриття якого підпорядковані загальним

правилам діяльності ІСІ та компаній з управління активами. Перевагами венчурного капіталу в Україні є те, що на відміну від стратегічних промислових інвесторів, у ролі яких найчас-тіше виступають транснаціональні компанії, від не призво-дить до підпорядкування економіки країни інтересам гігантів світового бізнесу. Другим важливим фактором є суттєві пе-реваги венчурного не позикового капіталу в порівнянні зі спекулятивним, який має місце при угодах з борговим зо-бов'язанням.

Пайовий інвестиційний фонд — це активи, що нале-жать інвесторам на праві спільної часткової власності, пе-ребувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її госпо-дарської діяльності. (Компанія з управління активами — це господарське товариство, яке здійснює професійну діяльність з управління активами ІСІ на підставі ліцензії, що видається ДКЦПФР).

Мінімальний обсяг активів пайового інвестиційного фон-ду не може бути меншим розміру початкового статутного фонду (капіталу) корпоративного інвестиційного фонду. Па-йовий інвестиційний фонд не є юридичною особою. Створю-ється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних серти-фікатів. Для створення пайового інвестиційного фонду ком-панія з управління активами має розробити та зареєструвати в Комісії регламент інвестиційного фонду, укласти договори з аудитором (аудиторською фірмою), зберігачем, реєстрато-ром, оцінювачем майна, зареєструвати відкриту підписку на інвестиційні сертифікати фонду або їх приватне розміщення.

Облік результатів діяльності з управління активами пайо-вого інвестиційного фонду здійснюється компанією з управ-ління активами окремо від обліку результатів ії господарської діяльності та обліку результатів діяльності інших ІСІ, активи яких перебувають в ії управлінні. Укладаючи договори за рахунок активів пайового інвестиційного фонду, компанія з управління активами діє від свого імені, про що вона обо-в'язково повідомляє третіх осіб.

Учасником пайового інвестиційного фонду є інвестор, який придбав інвестиційний сертифікат цього фонду. Учас-

никами пайового недиверсифікованого інвестиційного фонду не можуть бути фізичні особи.

Проспект емісії інвестиційних сертифікатів — це публічна або приватна пропозиція (оферта) з умовами договору про приєднання до пайового інвестиційного фонду. Прийняття (акцепт) пропозиції (укладення з компанією з управління ак-тивами договору про приєднання до пайового інвестиційного фонду) здійснюється інвестором шляхом придбання інвести-ційного сертифіката пайового інвестиційного фонду за гро-шові кошти. Частка учасника пайового інвестиційного фонду засвідчується інвестиційним сертифікатом.

Емітентом інвестиційних сертифікатів пайового інвестицій-ного фонду виступає компанія з управління активами цього фонду. Інвестиційний сертифікат надає кожному його влас-никові однакові права. Дивіденди за інвестиційними сертифі-катами пайового інвестиційного фонду не нараховуються і не сплачуються.

Управління активами ІСІ здійснює компанія з управління активами. Компанією з управління активами може бути юри-дична особа, що створюється відповідно до законодавства України. Частка держави в статутному фонді (капіталі) ком-панії з управління активами не може перевищувати 10 відсот-ків. Винагорода компанії з управління активами (крім компа-нії з управління активами венчурного фонду) встановлюється у співвідношенні до вартості чистих активів ІСІ.

Корпоративний інвестиційний фонд — це ІСІ, який створюється у формі відкритого ащіонерного товариства і провадить виключно діяльність зі спільного інвестування.

Корпоративний інвестиційний фонд створюється відповід-но до законодавства з питань діяльності акціонерних то-вариств. Корпоративний інвестиційний фонд не може бути заснований юридичними особами, у статутному фонді (капі-талі) яких частка держави або органів місцевої влади пере-вищує 25 відсотків. Початковий статутний фонд (капітал) ко-рпоративного інвестиційного фонду формується за рахунок грошових коштів, державних цінних паперів, цінних паперів інших емітентів, що допущені до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі, та об’єктів неру-хомості, необхідних для забезпечення статутної діяльності.

Розмір початкового статутного фонду (капіталу) корпора-тивного інвестиційного фонду не може бути меншим від роз-міру, встановленого законодавством для відкритих акціонерних товариств. Корпоративний інвестиційний фонд провадить свою діяльність, якщо 70 або більше відсотків середньорічної вартості активів, що належать йому на праві власності, вкла-дені у цінні папери. Акції корпоративного інвестиційного фонду повинні бути тільки простими іменними.

Корпоративний інвестиційний фонд припиняє свою діяль-ність шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виді-лення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог ан-тимонопольного законодавства.

Пенсійні фонди — це самостійна фінансово-банківська система, що не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами та організаціями на заходи соціального страхування, страхових внесків громадян, а також коштів державного бюджету України.

Пенсійні фонди у західних країнах створюються приват-ними та державними корпораціями, фірмами і підприємства-ми для виплати пенсій і допомоги робітникам та службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків праців-ників, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів. У пенсійних фондах західних країн акуму-люються значні довгострокові грошові кошти, які інвестують-ся переважно в акції приватних компаній як на національному, так і на міжнародних фінансових ринках. Уряд заохочує роз-виток пенсійних фондів, тому що частина їх резервів розмі-щується у короткострокові й довгострокові державні цінні папери.

Недержавні пенсійні фонди (НПФ) уособлюють ринок ануїтетів. Світова практика пенсійного забезпечення грома-дян показує, що обов’язкове пенсійне забезпечення, яке здій-снюється за рахунок держави, гарантує лише мінімальний прожитковий рівень. Більш високий прожитковий рівень за-безпечується додатковим пенсійним забезпеченням.

В Україні, згідно з законом «Про пенсійне забезпечення» від 17 лютого 2000 року, громадяни мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв’язку

з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. За цим Законом призначаються трудові і соціа-льні пенсії. Трудові: за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років.

3 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення», згідно з яким починає діяти трирівнева система пенсійного забезпечення, яка пе-редбачає створення низки фінансових установ нового типу та розширення функцій нинішніх. Недержавне пенсійне забез-печення у новій пенсійній системі належить до третього рівня і за економічним змістом є накопичувальним (табл. 3.6).

Таблщя 3.6

ЗМІШАНА СИСТЕМА ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

 

Загально-

обов’язкове

державне

пенсійне

страхування   1-й рі-вень     Загальнообов’язкова солідарна система пенсій-ного страхування, що фінансується за рахунок коштів Пенсійного фонду та передбачає вста-новлення розмірів пенсій у порядку та на умо-вах згідно із відповідним законодавством

 

            2-й рі-вень     Складова частина загальнообов’язкової систе-ми пенсійного страхування, яка ґрунтується на принципі накопичення коштів застрахованих осіб у загальнообов’язковому Накопичуваль-ному пенсійному фонді із подальшим їх інвес-туванням для отримання інвестиційного доходу на користь застрахованих осіб і здійснення пен-сійних виплат за рахунок коштів цього фонду згідно із відповідним законодавством

Недержавне

пенсійне забезпечення         3-й рі-вень     Система недержавного пенсійного забезпечен-ня, яка ґрунтується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами додаткових до загаль-нообв’язкового державного пенсійного страху-вання пенсійних виплат за рахунок відрахувань на недержавне пенсійне страхування та інвес-тиційного доходу, нарахованого на пенсійні ви-плати, у порядку та на умовах згідно із відпо-відним законодавством

Ha рис. 3.4 представлена схема функціонування Недер-жавного пенсійного фонду:

 

 

Недержавний

пенсійний

фонд

Банк-зберігач

 

Договір про обслуговування

пенсіиного

фонду

зберігачем

<          >

Рада фонду

 

Договір про

управління

активами

пенсійного

фонду

<          ^

 

Компанія

з управління

активами

 

Договір про адміністрування пенсійного фонду

 

Вкладник

 

Адміністратор

 

Учасник

 

 

 

Пенсійний контракт

 

Договір на виплату пенсії

 

Рис. 3.4. Схема функціонування Недержавного пенсійного фонду

За видами пенсійні фонди можуть утворюватися як: відкриті пенсійні фонди — НПФ, учасниками якого мо-жуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та ха-рактеру їх роботи;

корпоративні пенсійні фонди — НПФ, засновником яко-го є юридична особа-роботодавець або декілька юридичних осіб-роботодавців і до якого можуть приєднуватися роботодав-ці-платники. Учасниками цього фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (перебували) у трудових від-носинах з роботодавцями-засновниками та роботодавцями —

^щТф^Штішіфонди - НПФ, засновником якого можуть бути об'єднання юридичних осіб-роботодавців, об'єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки або фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності. Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності, визначе-ної у статуті фонду.

Суб'єктами накопичувальної системи недержавного пенсійного забезпечення є:

недержавні пенсійні фонди — створюється як неприбут-кова організація (непідприємницьке товариство), головною метою діяльності якого є накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлін-ням пенсійними активами та здійсненням пенсійних виплат

УЧаб2^І?у7танови - можуть відкривати депозитні пе-нсійні рахунки, але максимальна накопичувальна сума на них обмежується і максимальний розмір накопичувального рахунка не може перевищувати суми, визначеної для відш-кодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб*

страхові організації, які діють як оператори на ринку не-державного пенсійного забезпечення — це юридичні особи, виключним видом діяльності яких є страхування життя, а та-кож, якщо є ліцензія, можуть здійснювати страхування й ви-

""^ES фонду - це банки, які проводять де-позитарну діяльність зберігача цінних паперів. Недержавний пенсійний фонд може обслуговуватися лише одним зберіга-чем і всі операції з пенсійними активами пенсійного фонду здійснюються через зберігача;

юридичні особи, які здійснюють адміністративне управ-ління недержавними пенсійними фондами та їхніми пенсій-ними активами, а також:

•          вкладники та учасники пенсійних фондів;

•          вкладники пенсійних депозитних рахунків;

•          засновники пенсійних фондів;

•          фізичні та юридичні особи, які уклали договори страху-вання довічної пенсії, страхування ризику настання інвалід-ності або смерті;

•          роботодавці — платники корпоративних пенсійних фондів;

•          саморегулівні організації суб'єктів, які надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

•          органи державного нагляду і контролю у сфері недержа-вного пенсійного забезпечення;

•          адміністратори пенсійних фондів;

•          компанії з управління активами; •аудитори;

•          особи, які надають консультаційні та агентські послуги

у сфері недержавного пенсійного забезпечення.

Суб’єктів, що обслуговують НПФ і їх функції, представ-лено натабл. 3.7.

Таблиця 3.7

ФУНКЦІІ СУБ'ЄКТІВ, ЩО ОБСЛУГОВУЮТЬ НЕДЕРЖАВНИЙ ПЕНСІЙНИЙ ФОНД

 

Рада НПФ

(є єдиним органом управління НПФ у кількості не мен-ше 5 чоловік)

 

Суб'єкт           Функції

укладання договорів з адміністратором, компа-

нією з управління активами, зберігачем і ауди-

тором;

заслуховування  звітів  про  діяльність  цих  су-

б’єктів;

затвердження інформації про фінансовий стан

фонду;

контроль цільового використання пенсійних ак-

 

Адміністратор недержавного пенсійного фонду

I           ;          

Компанія з управління активами (КУА)

 

 залучення вкладників, укладання пенсійних кон-

трактів;

ведення індивідуальних пенсійних рахунків;

облік пенсійних внесків;

розрахунки та здійснення пенсійних виплат;

 аналіз ринку фінансових інструментів; розміщення активів згідно з інвестиційною дек-ларацією НПФ;

забезпечення прибутковості вкладень пенсійно-го капіталу;

 

 

 

Банк-зберігач

I          

Незалежний

аудитор

 

зарахування пенсіиних внесків;

виконання розпоряджень адміністратора й КУА;

ведення обліку цінних паперів;

контроль за діяльністю КУА й адміністратора;

аудиторська перевірка діяльності пенсійного фон-ду, адміністратора, КУА, банку-зберігача (про-водиться не ча’тіше одного разу на рік за раху-нок коштів субєкта, що перевіряється)

 

Система недержавного пенсійного забезпечення в Україні була започаткована в 1992 році. У 1996 році уже діяло 30 не-державних пенсійних фондів. У 1998 році була зареєстрована неприбуткова організація — Асоціація недержавних пенсій-них фондів України. До складу Асоціації до 01.01.04 входило 17 організацій. Державний нагляд і контроль у сфері недер-жавного пенсійного забезпечення здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. Одним із напрямів роботи Комісії є сприяння впровадженню та розвит-ку діяльності недержавних пенсійних фондів, створення нор-мативно-правової бази, яка б дозволяла створюватися, належ-но функціонувати та розвиватися недержавним пенсійним фондам, а також суб’єктам системи недержавного пенсійного забезпечення, що здійснюють їх обслуговування. Практично на сьогодні закінчено розробку нормативно-правової бази, яка безпосередньо необхідна для створення і діяльності суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення.

Страхові компанїї. Створення ефективної системи стра-хового посередництва в Україні відіграє важливу роль для розвитку страхового ринку в цілому. Як правило, потенцій-ний страхувальник знайомиться зі страховою компанією саме через страхового посередника. Його серйозність, компетент-ність і, насамперед, надійність та вміння правильно користу-ватись конфіденційною інформацією, наданою йому клієн-том, формують імідж не тільки страхової компанії, яку він представляє, а й страхового ринку в цілому. Значення страхо-вого посередництва полягає також у створенні і забезпеченні робочих місць, зростанні доходів населення, формуванні та збереженні середнього класу. Страхові компанії відіграють надзвичайно велику роль на фінансовому ринку, забезпечую-чи інвесторам страховий захист від різного роду ризиків (під-приємницьких, кредитних, фінансових), в акумулюванні віль-них коштів. Угоди страхування, що з ними укладаються, є основою для фінансового забезпечення інвестиційних проек-тів, проведенні активної інвестиційної політики.

В Україні основними страховими посер.дниками є стра-

^(ЇЇ^,^^^Гє^^ЙТо юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують

частину иого страхової діяльності, а саме — укладають дого-вори страхування, одержують страхові премії, виконують ро-боти, пов'язані зі здійсненням страхових виплат і страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за винагороду на підставі договору

Д°І^^«-^^Т-Міч)Идичні особи або громадяни, які зареєстровані в установленому порядку як суб'єкти підприє-мницької діяльності та здійснюють за винагороду посередни-цьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі бро-керської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Посередницька діяльність страхових брокерів здійснюється як виключний вид діяльності і може включати консультування, експортно-інформаційні послуги, роботу, пов'язану з підготовкою, укладанням і виконанням договорів страхування (перестрахування), в тому числі щодо врегулю-вання збитків у частині одержання та перерахування страхо-вих платежів, страхових виплат і страхових відшкодувань за угодою згідно із страхувальником або перестрахувальником,

™ЦЇ2>Ц- юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник. Порядок реєстрації страхових і перестрахових брокерів ви-значає Комісія.

На сучасному вітчизняному страховому ринку спостеріга-ється зростання обсягів валових премій, за рахунок яких за-безпечується перерозподіл до 4 % ВВП (аналогічний по-казник для розвинутих країн — 8-12 %). 3 одного боку, це свідчить про потенційні можливості його подальшого розви-тку, з другого — про те, що страховий ринок сьогодні не по-вною мірою акумулює суттєві інвестиційні ресурси. Недоста-тній обсяг сформованих страхових резервів, а також слабкий сектор зі страхування життя не дають змоги державі отрима-ти довгострокові інвестиції в економіку.

Ломбарди — це кредитні установи, що створюються для надання населенню послуг no схову предметів домашнього вжитку і особистого користування, а також видачі позичок

під заставу цих предметів. Швидше всього і найменший кре-дит (20-30 грн і більше) можна взяти у ломбарді, що виникли у нашій країні ще на початку 20-х років.

Ломбард здійснює свою діяльність на основі господарсь-кого розрахунку, має статутний фонд, у встановленому по-рядку користується позичками комерційних банків і є юри-дичною особою.

Ломбард для набуття статусу фінансової установи пови-нен мати внутрішні правила та положення, що регламенту-ють його діяльність; власний капітал має становити не менше ніж 200 000 гривень на дату подання заяви про внесення ін-формації про нього до Державного реєстру фінансових установ.

Перелік видів діяльності ломбарду, вимоги до його облі-кової та реєструючої системи визначає Положення про по-рядок надання фінансових послуг ломбардами (далі Поло-ження), затверджене Комісією у квітні 2005 року. Згідно із Положенням, ломбард — це фінансова установа, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу майна на визначений строк і під процент та надання супутніх послуг. Фінансовий кредит ломбарду — це надання ломбардом коштів у позику, забезпечених заста-вою, на визначений строк і під процент. Ломбард повинен бути внесений до Державного реєстру фінансових установ, у разі необхідності, мати ліцензію на здійснення своєї діяль-ності.

Фінансові компанїї — це кредитно-фінансові установи, які спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або на-данні певних видів кредитів (споживчого, інвестщійного та ін.), проведенні фінансових операцій. Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок строкових депозитів (як правило, 3-6-місячних). Вони акумулюють грошові кошти промислових та торговельних фірм, деяких фінансових уста-нов і менше — населення. Фінансові компанії сплачують сво-їм вкладникам вищі проценти, ніж комерційні банки.

Фінансові компанії з кредитування продажу на виплату споживчих товарів тривалого користування надають позички не безпосередньо споживачам, а купують їх зобов'язання уроздрібних торгівців та дилерів зі знижкою (7-10 %). Роз-

виток фінансових компаній можливий при широкій насиче-ності споживчого ринку товарами та послугами, а також ак-тивній конкуренції між ними. Фінансові компанії є важливим інструментом просування товарів тривалого користування на ринки для великих промислових корпорацій, особливо в умо-вах низького попиту та погіршення економічної кон'юнктури.

Позичково-ощадні асоціацїї — це кредитні товариства, створені для фінансування житлового будівнщтва. На захо-ді вони виникли близько 150 років тому, але істинного розви-тку вони набули після другої світової війни. Основою їх дія-льності є надання іпотечних кредитів під житлове будів-ництво в містах і сільській місцевості (90 % активів), а також вклади в державні цінні папери.

В останні роки позичково-ощадні асоціації стають серйоз-ними конкурентами комерційних і ощадних банків у боротьбі за залучення заощаджень населення. Це досягається високи-ми відсотками, а також прагненням населення за допомогою цих закладів вирішити житлову проблему. Позичково-ощадні асоціації домінують на фінансовому ринку у західних держа-вах, у яких до іпотечного кредиту для житлового будівництва звертаються середні верстви населення.

Благодійні організацїї. Розвиток благодійних фондів, як свідчить світова практика, пов'язаний з рядом причин: благо-дійність стала частиною підприємництва; власники великих особистих капіталів створюють благодійні фонди, щоб уник-нути великих податків при передачі нащадку чи даруванні і третя причина — створення фондів дозволяє великим влас-никам капіталів приховувати свої капітали від обкладання прибутковим податком та податком на спадок.

Передача засобів до благодійних фондів здійснюється у ви-гляді великих грошових надходжень або пакетів акцій. За ра-хунок цього благодійні фонди діють на фінансовому ринку, вкладаючи кошти в різні цінні папери або отримуючи диві-денди з переданих їм цінних паперів і таким чином збільшу-ють свій капітал. Статистична інформація про інвестиції бла-годійних фондів дуже обмежена, а часто взагалі недоступна. Багато фондів не надають звітів і не повідомляють про струк-туру своїх активів. Благодійні фонди користуються великими податковими пільгами.

В Україні прийнятий 16акон «Пр199 лагодійництво та бла-

«2^дЖн7цтво-1це ібрГвїльні Тезіорис^Тпожерт-ва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам мате-ріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги». Формами благодійництва є меценатство і спон-сорство. Благодійні організації можуть утворюватися у та-ких організаційно-правових формах: благодійний фонд, членська благодійна організація, благодійна установа, інші благодійні організації (місії, ліги, фундації тощо). Благо-дійні організації утворюються і діють за територіальним принципом і поділяються за своїм статусом на всеукраїн-ські, місцеві та міжнародні. Територія діяльності благодій-ної організації визначається відповідно до її статуту (по-ложення).

Благодійництво (благодійна діяльність) здійснюються у та-ких основних напрямах:

•          сприяння практичному здійсненню програм, що спрямо-вані на поліпшення соціально-економічного становища;

•          сприяння соціальній реабілітації малозабезпечених, без-робітних, інвалідів, інших осіб, які потребують піклування;

•          надання допомоги громадянам, які постраждали внаслі-док стихійного лиха, катастроф, у результаті соціальних кон-фліктів, нещасних випадків, а також жертвам репресій, бі-женцям;

•          сприяння розвитку науки та освіти, надання допомоги вчителям, вченим, студентам, учням, талановитій творчій мо-лоді;

•          сприяння розвитку культури, в тому числі реалізації про-грам національно-культурного розвитку;

•          сприяння охороні і збереженню культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам’яток історії та куль-тури, місць поховання;

•          сприяння розвитку охорони здоров’я, масової фізичної культури, спорту і туризму, захисту материнства та дитинст-ва, надання допомоги багатодітним та малозабезпеченим сім’ям;

•          надання допомоги у розвитку видавничої справи, засобів масової інформації, інформаційної інфраструктури та ін.

Благодійна організація зобов’язана забезпечити виконання статутних завдань, вільний доступ до своїх звітів, документів про господарську та фінансову діяльність. Засновники та працівники організації не мають права отримувати матеріа-льних переваг і додаткових коштів у зв’язку зі своїм стано-вищем в цій організації.