3. Небанківські фінансово-кредитні інститути


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 

Загрузка...

У країнах з розвиненими ринковими відносинами небан-ківські фінансово-кредитні інститути представлені лізинго-вими, факторинговими компаніями, кредитними спілками, касами взаємодопомоги. Як свідчить практика, сьогодні на фінансовому ринку їх роль зростає, що зумовлено зростан-ням доходів населення, активним розвитком ринку цінних па-

перів і наданням небанківськими кредитними інститутами спеціальних послуг, яких не можуть надавати банки.

Основними формами діяльності небанківських кредитних інститутів на ринку є акумуляція заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям і дер-жаві, мобілізація капіталу через усі види акцій, надання іпо-течних і споживчих кредитів, а також кредитної взаємодо-

Лізингові компанії — фінансово-кредитні формування, що досить поширені в західних країнах і поступово набира-ють свого розвитку в Україні. Законом України «Про лізинг» визначено, що лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне корис-тування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається HUM у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповід-ного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Лізинг — порівняно нова специфічна форма організації кредитно-фінансових відносин, що поєднує в собі елементи кредитування в натуральній і грошовій формі; це форма ма-теріально-технічного забезпечення з одночасним кредиту-ванням та орендою.

У промислово-розвинених країнах лізингові операції отри-мали широкий розвиток в останні десятиріччя. На умовах лізингу в США купується близько 45 % обладнання, що реа-лізується на внутрішньому ринку, в Японії — 33 %, в Німеч-чині — 18 %, в Австралії — 25 %, Англії, Швеції, Франції — 13-17 %.

У сучасних умовах широкого поширення набула форма участі банків у лізингових операціях під назвою «вендор лі-зинг» тобто «лізинг продавця». Ця форма лізингу поширюєть-ся лише на великі промислові компанії, що виготовляють складне, велике і дороге обладнання, яким банки пропонують послуги при реалізації цього обладнання.

Широкого розвитку набула форма банківської участі в лі-зингових операціях, при якій лізингові компанії залучають великі банки до ведення переговорів про лізинг, до оформ-

лення необхідної документації тощо. Банк затверджує оренду і виділяє грошові кошти, тоді як лізингова компанія продов-жує залишатись власником обладнання і виступає в ролі оре-ндодавця. Банку лише передається право на отримання пла-тежів і застави за обладнання.

У плані рахунків бухгалтерського обліку лізинг виступає під поняттям фінансової оренди. Розрізняють два види лізингу:

—        фінансовий;

—        операційний.

Операційний лізинг характеризується більш коротким, ніж життєвий цикл виробу, терміном контракту, що передбачає неповну амортизацію обладнання за час оренди, після чого воно повертається лізингодавцю і може бути знову здане в оренду (в Італії, наприклад, такий лізинг називають вироб-ничим).

Операційний лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отри-муєу платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший від строку, за який амортизується 90 % вар-тості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Характеристика операційного лізингу:

=> майно, передане за договором оперативного лізингу, залишається на балансі лізингодавця із зазначенням, що це майно передане у лізинг та зараховується на позабалансовий рахунок лізингоодержувача із зазначенням, що це майно одер-жане у лізинг;

=> всі витрати на утримання об'єкта лізингу, крім витрат, пов'язаних з його експлуатацією та поновленням використа-них матеріалів, несе лізингодавець, якщо інше не передбаче-но договором лізингу;

=> після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає по-верненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лі-

ШШфінансовий лізинг — це найбільш типова і поширена фо-рма лізингу, що характеризується середньо-і довгостроко-вим характером контрактів, амортизацією повної або біль-шої частини вартості обладнання; переважно це форма

довгострокового кредитування купівлі, яка відрізняється від звичайної угоди купівлі-продажу моментом переходу права власності на об'єкт угоди до споживача. Фінансовий лізинг — це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингооде-ржувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший від стро-ку, за який амортизується 60 % вартості об'єкта лізингу, ви-значеної в день укладення договору.

Фінансовий лізинг також називають лізингом майна з пов-ною окупністю або повною виплатою, так як протягом термі-ну угоди (як правило, 3-7 років) лізингодавець повертає всю вартість майна і отримує прибуток від лізингової операції; при лізингу орендар виплачує у лізинговій формі не орендну плату, а повну вартість майна у кредит; у випадку виявлення дефектів лізингових основних фондів лізингова фірма повні-стю звільняється від претензії. Претензії за тристоронньою угодою стосуються постачальника.

Стосовно майна, що орендується, лізинг поділяється на:

•          чистий — додаткові витрати бере на себе орендатор і

•          повний — техобслуговування майна та інші витрати бе-ре на себе лізингодавець.

Форми лізингу:

Прямий лізинг- форма, при якій надається перевага, ко-ли підприємству потрібне переоснащення технічного потен-ціалу. При такій угоді забезпечується 100 % фінансування придбання обладнання; лізинг у даному випадку — це форма матеріально-технічного забезпечення з одночасним кредиту-ванням та орендою.

Лізинг, що повертається (зворотний лізинг) — це дого-вір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна

yX=iTryrSMS=^™™^ » учасхк, суб'єктів лізингу на основі укладення багатостороннього до-говору та залучення одного або кількох кредиторів, які бе-руть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може стано-вити більше 80 % вартості набутого для лізингу майна.

Міжнародний лізинг — це договір лізингу, що здійсню-ється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією

різних держав, або в разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. При здійсненні операцій міжнародного лі-зингу сплачуються мито, податок на додану вартість та акци-зний збір відповідно до законодавства України.

Правові основи здійснення лізингових операцій в Україні регулюються законом України «Про лізинг», в якому визна-чені права та зобов'язання лізингодавця та лізингоодержува-ча. Лізингодавцем є суб'єкт підприємницької діяльності, у то-му числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу. Лізингоодержувач — це суб’єкт підприємницької ді-яльності, який одержує в користування об'єкти лізингу за до-говором лізингу. Продавцем лізингового майна є суб'єкт під-приємницької діяльності, який виготовляє майно (машини, устаткування тощо) або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу. Об'єкти лізингу — будь-яке нерухоме і рухоме май-но, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена держав-ними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомуні-кацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

Розвиток лізингових компаній для України є особливо ак-туальним, так як українська економіка характеризується ви-соким ступенем зношеності основних фондів. Зокрема, сту-пінь зношеності основних фондів у сільському господарстві сягає 90 %, у транспорті — 60 %. При цьому підприємства через ускладнений доступ до фінансування змушені фінансу-вати інвестиції переважно із власних коштів. Розвиток лізин-гу стимулюватиме створення конкурентного середовища між джерелами фінансування та розвиток організованого вторин-ного ринку багатьох видів техніки. Привабливі лізингові опе-рації і для фінансових установ, що пояснюється наявністю реального матеріального забезпечення (заставою виступає сам предмет лізингу), а також на здійснення лізингу не вима-гається ліцензія. Крім того, розвиток лізингу дає фінансовим установам можливість розширити коло своїх операцій, під-вищити якість обслуговування клієнтів і тим самим збільши-ти їх кількість, закріпити традиційні зв'язки і встановити нові

взаємовигідні партнерські відносини. В умовах загострення конкуренції на ринку банківських послуг проведення бан-ками лізингових операцій може стати ефективним способом розширення сфери банківського впливу.

Факторингові компанїї. Факторинг є порівняно новою ефективною системою покращення ліквідності та зменшення фінансового ризику при організації платежів. Факторингові операції з’явились на основі комерційного кредиту, який на-дається продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари. Зміна вимог до розрахунків, з точки зору прискорення обороту коштів, викликала необхідність для по-стачальників шукати шляхи вирішення проблеми дебіторсь-

К°1факторинг- Т^нівидність їорго^іно-комісійног операції, пов 'язаної з кредитуванням оборотних коштів, що полягає в інкасуванні дебіторської заборгованості покупця і є специфічною різновидністю короткострокового креди-тування та посереднщької діяльності.

Перші факторингові послуги були надані американськими банками в 50-х роках XX ст. Офіційно вони були визнані одним із видів банківської діяльності в США в 1963 році. 3 часом факто-рингові послуги стали надавати не тільки факторингові відділи комерційних банків, а й спеціалізовані факторингові компанії.

У країнах Західної Європи факторинг почав розвиватись на початку 70-х років і сьогодні щорічні обсяги факторинго-вих операцій в більшості промислово розвинених країнах Єв-ропи постійно зростають.

Головною метою факторингу є отримання коштів негайно або у термін, визначений угодою. Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг, прийнятій у 1988 році Міжна-родним інститутом уніфікації приватного права, операція вважається факторингом у тому випадку, якщо вона задово-льняє, як мінімум, дві із таких чотирьох вимог:

1)         наявність кредитування у формі попередньої оплати бор-гових вимог;

2)         ведення бухгалтерського обліку постачальника, перш за все, обліку реалізації;

3)         інкасування заборгованості постачальника;

4)         страхування постачальника від кредитного ризику.

Разом з тим у ряді країн до факторингу відносять і облік рахунків-фактур, тобто операцію, що задовольняє лише пер-шу вимогу. Ці операції проводять спеціальні фактор-фірми, які тісно пов'язані з банками або є їх спеціалізованими філія-ми і дочірніми компаніями.

Іноді фірми не можуть забезпечити своєчасне погашення дебіторської заборгованості і надходження коштів через різке збільшення обсягів реалізації в кредит або надання кредитів покупцям на тривалий термін (наприклад, при експортних операціях). У таких випадках фірми звертаються за допомо-гою до факторингових компаній, які спеціалізуються на тор-гівлі боргами, зокрема, управляють боргами, викуповують їх, а також надають кредити під дебіторську заборгованість.

При управлінні боргами клієнта фірма-фактор здійснює управління його рахунками-фактурами, веде бухгалтерський облік-продаж, здійснює кредитний контроль та отримує бор-ги. При цьому факторингова фірма не тільки поліпшує мене-джмент підприємства, беручи на себе роботу адміністрації, а й знижує витрати клієнта на утримання управлінського апа-рату. Послуги фактора при обслуговуванні великих боргів досить дешеві й становлять від 0,7 до 2 % купівельної вартос-ті боргів клієнта.

У разі кредитування клієнта під забезпечення дебіторської заборгованості факторингова фірма забезпечує надходження коштів клієнту авансом до моменту отримання боргів. Розмір кредиту визначається обсягом дебіторської заборгованості і, як правило, не перевищує 80 % обсягу заборгованості. Під-приємства — клієнти факторингових фірм — не тільки вирі-шують проблеми з управління дебіторською заборгованістю, а й отримують змогу своєчасно розрахуватися з постачальни-ками, підтримувати оптимальний рівень запасів та забезпечу-вати зростання підприємства за рахунок реалізації більшою мірою, ніж за рахунок додаткового капіталу.

Факторингові компанії переважно фінансують фірми, що швидко розвиваються. Для того щоб зменшити ризики в своїй діяльності до допустимого рівня, вони надають послуги під-приємствам середніх розмірів, що працюють на ринку з низь-ким ризиком, продають продукцію вузького асортименту та мають невелику кількість клієнтів. При цьому віддається пе-

ревага підприємствам, у яких на одного дебітора не припадає значна частка загального обороту та несплачених боргів. До-сить часто факторингові фірми здійснюють страхування фак-торингових операцій, що гарантує їм захист від фінансових втрат у результаті невиконання зобов'язань постачальника-ми-боржниками.

Плата за факторингові послуги складається з плати за управління дебіторською заборгованістю, плати за кредитні операції та комісійної винагороди за обслуговування. Плата за управління дебіторською заборгованістю становить 0,1-1 % річного обороту клієнта. Розмір процента за кредит установ-люється на рівні ринкової процентної ставки за короткостро-ковими кредитами, збільшеної на 2-А % для компенсації ри-зику неповернення. Комісійна винагорода становить 0,5-3 % від суми заборгованості (куплених розрахункових документів).

Перевага факторингу для клієнта полягає в зменшенні кредитного платіжного ризику, своєчасній інкасації дебітор-ської заборгованості, прискоренні оборотності оборотного капіталу, можливості планувати платіжний оборот та покра-щенні кредитоспроможності підприємства.

У багатьох країнах на фінансовому ринку основну роль сьогодні відіграє невелика кількість факторингових компаній, які охоплюють практично весь ринок і нерідко пов'язані з ве-ликими комерційними банками.

В Україні факторингові операції застосовуються з 1989 ро-ку і здійснюються комерційними банками, однак частка фак-торингу в їх балансі на сьогодні незначна і коливається в ме-жах від 0,5 до 5 %.

Проблемирозвитку факторингових послуг в Україні:

1. Неготовність переважної більшості вітчизняних бан-ків до розвитку факторингового обслуговування — це най-більш суттєва проблема розвитку факторингових послуг. Го-ловна трудність тут чисто методологічна — факторинг відносять то до кредитних, то до дисконтних, то до інших бан-ківських операцій. Тим часом факторинг не лише не є части-ною банківської справи, щодо нього некоректно взагалі го-ворити про «операції», так як він являє собою постійне обслуговування, а не одноразові угоди. Усе це вимагає спеці-альних процедур прийняття рішень і управління ризиками.

2.         Неготовність переважної частини банків країни до се-редньострокових інвестщій у нову для них галузь діяльності. Основною перешкодою тут є не факторингове фінансування, а досить тривалий і порівняно затратний «нульовий цикл», пов’язаний із постановкою справи, який навіть за наявності професійної команди відбирає від 6 до 12 місяців.

3.         Недостатньо підготовлена законодавча база. Факто-ринговий бізнес потребує серйозних інвестицій, до яких в Україні поки що мало хто готовий. Факторингові активи найдовші за термінами, оскільки вони постійно перебувають в обігу капіталів. Отже, такий бізнес зможе вести тільки ком-панія з великими фінансовими ресурсами. Організація цього високот.хнологічного бізнесу потребує надійного правового

Пропозицп щодо розвигпкуфакторингу в Україні:

1.         3 метою розвитку в нашій країні факторингу необхідно прийняти спеціальний закон «Про факторинг» (аналогічний закону «Про лізинг»).

2.         Створення галузевої факторингової компанії в торгівлі. Саме використання факторингової технології у фінансово-гос-подарській діяльності торговельних організацій може швидко дати позитивний результат.

3.         Під час реалізації програми державної підтримки малих підприємств створити регіональну факторингову компанію під патронатом держави.

4.         Створення великих факторингових компаній, здатних успішно вести конкуренцію з іноземними факторинговими компаніями, які із збільшенням попиту прагнутимуть на віт-чизняний ринок.

Кредитні спілки. В умовах повільного збільшення доходів населення постійно збільшується попит на предмети довго-строкового користування — автомобілі, будинки, меблі, ком-п’ютери та інші товари домашнього вжитку. Такі покупки практично не здійснюються за рахунок заощаджень, а в такому випадку ефективною є система купівлі «у кредит», яка існува-ла у соціалістичному господарстві. Для задоволення потреб населення «у кредиті» почали створювати кредитні спілки, ос-новна мета яких — підвищення добробуту учасників шляхом взаємного кредитування на умовах повернення й платності.

Велику роль кредитні спілки відіграють у США, Західній Європі, у Польщі, Чехії, Угорщині, де малий бізнес відіграє дуже важливу роль у забезпеченні економічного росту. Ста-новлення малого бізнесу майже завжди пов’язане з трудно-щами в отриманні початкового капіталу. Банки зацікавлені у кредитуванні вже стабільного бізнесу з постійними грошо-вими потоками. Тому основним інвестором малих проектів виступають такі інститути, як кредитні спілки.

Господарська діяльність кредитних спілок базується не на підприємницькій (прибутковій) діяльності, а на кооператив-ній (неприбутковій). Найбільш важливі принципи цієї діяль-ності, які визначають головні відмінності між кооперативни-ми та підприємницькими формами господарювання і які були виділені на основі аналізу зарубіжного досвіду та українсько-го кооперативного законодавства [44], наведено в таблиці 3.5.

Принциповою відмінністю кредитних спілок від інших фінансових установ є те, що вони мають неприбуткову ко-оперативну природу, що відрізняє їх від інших суб’єктів фі-нансового ринку. На відміну від інших фінансових установ, які, як правило, створюються однією групою (власниками) для отримання прибутку від надання фінансових послуг ін-шій групі (клієнтам), в кредитній спілці є лише одна група — члени спілки, (що є одночасно і власниками і клієнтами), а сама спілка створюється для самозабезпечення всіх членів на рівних умовах фінансовими послугами на основі кооперації.

Кредитні спілки є найменшими за обсягом активів і най-молодшими серед депозитних фінансових інститутів. Кредит-ні спілки беруть свій початок з кінця XIX століття, коли були закладені теоретичні основи селянської кредитної кооперації Райфайзеном в його книзі, що вийшла в 1866 році, «Кредитні спілки, як засіб знищення злиднів», а в 1869 році йому на практиці вдалося організувати першу кредитну спілку.

Кредитний рух України пройшов значний еволюційний шлях і відроджені кредитні спілки відбулися як вагоме суспі-льне і ринкове явище. їх сумарні активи становлять більше одного мільярда гривень, а загальна кількість членів переви-щує вісімсот тисяч осіб. Щороку сотні тисяч українців корис-туються можливістю отримати кредит на свої нагальні потре-би, що виникають у споживчій або бізнесовій сферах. Більше

Таблщя 3.5

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ДІЯЛЬНОСТІ КООПЕРАТИВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

 

Бкономічні принципи          Організаційні принципи      Соціальні принципи

Наявність  серед чле-нів кооперативу, які є одночасно його влас-никами   та   єдиними клієнтами,    спільних економічних інтересів          Членство в кооперати-ві є добровільним та особистим (не переда-ється   іншим   особам і не успадковується)            Створення системи, що побудована на принципах взаємодо-помоги населенню

Надання  послуг  коо-перативом своїм чле-нам на рівні їх собіва-ртості    (перевищення спрямовується до ре-зерву   чи/та   поверта-ється членам)         Відкрите членство в ко-оперативі в межах йо-го можливостей            Встановлення профе-сійного, територіаль-ного чи іншого «поля членства», що визначає зону діяльності і соці-альний склад коопе-ративу

Надання  послуг  коо-перативом    з    метою скорочення витрат та/ або підвищення дохо-дів особистих госпо-дарств своїх членів    Демократичне  управ-ління   і   контроль   за принципом:      «один член — один голос» Турбота про потреби громади, до якої від-носяться члени коопе-ративу в межах його «поля членства»

Фінансування    діяль-ності кооперативу його членами пропорційно послугам чи солідарно          Рівні   права   членів   в управлінні  та  корис-туванні послугами          Ведення просвітниць-кої роботи стосовно демократичних прин-ципів кооперації

Наявність капіталу ко-оперативу    у    формі персоніфікованої (па-йової) та колективної (неподільної) частин            Проведення діяльнос-ті    членів    виборних органів управління та контролю на громад-ських засадах            Дотримання принци-пу політичного нейт-ралітету

Наявність  обмеження винагороди вкладено-го капіталу (нарахуван-ня на паї) визначеною законом величиною    Відповідальність чле-нів за розвиток свого кооперативу   (усвідо-млення    і    прийняття членами      можливих ризиків)      Співпраця з іншими кооперативами з ме-тою зміцнення та роз-витку системи взаємо-допомоги

700 кредитних спілок присутні у всіх регіонах України, утво-ривши потужну розгалужену мережу надання фінансових по-слуг різним верствам населення. Потреба українського мало-го бізнесу в інвестиціях величезна, особливо якщо врахувати, що розвиток виробничого бізнесу робить тільки перші кроки і вимагає більших капіталовкладень, ніж торгова діяльність.

Кредитна спілка сьогодні — це фінансова установа, суспі-льна організація, яка залучає грошові заощадження своїх чле-нів для взаємного кредитуванн« . Діяльність кредитних 00піл.)к

прибуткова організація, заснована фізичними особами на ко-оперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні, наданні фінансових послуг шляхом об'єднання грошових внесків. Кредитні спілки є громадськи-ми організаціями, головна мета яких — фінансовий та соціа-льний захист їх членів через залучення особистих заоща-джень членів спілки для взаємного кредитування. Членами кредитної спілки можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, що постійно проживають на території України. Для заснування кредитної спілки потріб-но не менше як 50 осіб.

Кредитна спілка створюється на основі певної монолітної спільноти людей, які беруть на себе відповідальність за спі-льну справу і об’єднує громадян за спільним місцем роботи чи навчання, спільним регіоном проживання, членством в од-ній професійній спілці чи одній релігійній організації. Діяль-ність кредитної спілки ґрунтується на таких основних прин-ципах:

—        добровільність вступу та свобода виходу з неї;

—        рівноправність членів кредитної спілки;

—        самоврядування;

—        гласність. Кредитна спілка надає послуги тільки своїм членам, але

у визначених випадках може здійснювати кредитування інших кредитних спілок та їх об’єднань. Займатись підприємницькою діяльністю кредитним спілкам заборонено законодавством.

Кредитна спілка для забезпечення своєї фінансової діяль-ності може створювати різні фонди, з яких обов’язковими

є резервний та позичковий. Резервний створюється для забез-печення фінансової діяльності кредитної спілки в розмірі від 5 до 15 % загального обсягу фінансових ресурсів спілки. Кош-ти резервного фонду використовуються в разі потреби за рі-шенням загальних зборів членів спілки і можуть зберігатися на депозитному рахунку в банку. Позичковий фонд кредитної спілки створюється за рахунок вступних та членських внесків і використовується для надання позик членам спілки. До по-зичкового фонду можуть прийматися пожертвування від фі-зичних та юридичних осіб. Розміри позичкового та резервно-го фондів затверджуються загальними зборами членів спілки.

Кредитна спілка діє на основі самофінансування, несе від-повідальність за наслідки своєї діяльності та виконання зо-бов'язань перед своїми членами, партнерами та державним бюджетом. Установчі збори затверджують статут кредитної спілки, обирають ії органи управління, уповноважують осіб для проведення державної реєстрації, вирішують інші питан-ня, пов'язані зі створенням кредитної спілки. Перевірка ре-зультатів фінансово-господарської діяльності кредитної спіл-ки проводиться наглядовим комітетом з власної ініціативи, а також за рішенням загальних зборів членів кредитної спілки або на вимогу не менше 20 % членів кредитної спілки.

У червні 1994 року перші 20 кредитних спілок, що були на той час зареєстровані, утворили Національну асоціацію кре-дитних спілок України (НАКСУ). У лютому 2003 року ство-рюється перша об'єднана кредитна спілка, яку заснували 30 кредитних спілок — членів НАКСУ. У вересні 2004 року закінчилася перереєстрація всіх кредитних спілок. Поступово в Україні запроваджують нормативне регулювання кредитно-го руху й державний контроль за виконанням статутних ви-мог і норм закону в усіх організаціях, що визначають себе як кредитні спілки. Діяльність вітчизняних кредитних спілок ре-гулює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (далі Комісія). Комісія складається з п'яти департаментів, один з них — департамент нагляду за кредит-ними установами — контролює всі сфери діяльності кредит-них спілок, починаючи з державної реєстрації (внесення до державного реєстру фінансових установ), одержання обов'яз-кових ліцензій у передбачених у законодавстві випадках і за-

кінчуючи перевіркою звітності кредитних спілок та інспекту-вання їх поточної роботи.

На сьогодні кредитні спілки не відіграють великої ролі на фінансовому ринку України, але їх розвиток — це питання росту, стратегічного вибору, волі задіяних в даний процес людей. Головні причини їх слабкого розвитку представлені нарис. 3.2.

 

 

 

Причини слабкого розвитку вітчизняних кредитних спілок

відсутність достатніх механізмів

підтримання фінансової стабільності

та системи гарантування вкладів

 

відсутність достатньої юридичної бази, яка б регулювала діяльність кредитних спілок

 

к\

 

невідповідність законодавства та повне

протиріччя його загальновизнаним

нормам світового права

 

 

 

загальна нестабільність у державі,

коли довгострокове кредитування

вважається надризиковим

стшка неприязнь у населення до всіх організаціи,

які збирають кошти, особливо після краху трастів

і подібних до них структур

 

Рис. 3.2. Причини слабкого розвитку кредитних спілок

В умовах обмеженості банківських кредитних ресурсів та кредитних інструментів кредитні спілки іноді перетворюють-ся на структури, що задовольняють тимчасові короткостро-кові потреби у фінансових ресурсах рієлтерських, інвести-ційних та страхових компаніях. Але, незважаючи на велику кількість труднощів, такий інститут, як кредитна спілка, не-минуче пройде етап становлення та посяде своє місце у кре-дитно-банківській системі.

Каси взаємодопомоги. У зарубіжних країнах широкого розвитку набули такі громадські кредитні установи, як каси взаємодопомоги, які об'єднують на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових організаціях для працівни-ків — членів профспілки, у відділах соціального забезпечен-ня місцевих органів влади — для пенсіонерів. Управління ка-сою взаємної допомоги здійснюється загальними зборами ії членів і обраним на ньому управлінням. Члени каси сплачують вступні та щомісячні членські внески у встановлених розмі-рах. Кошти каси формуються за рахунок вступних і членсь-ких внесків, пені за несвоєчасне повернення довгострокових позик, дотацій профспілкових органів та інших грошових на-дходжень. Кошти використовуються для надання позичок, як довгострокових — до 10 місяців, так і короткострокових — до чергового одержання заробітної плати. Позички надаються без стягнення процентів, але при їх несвоєчасному повернен-ні стягується пеня в розмірі 1 % від суми залишку боргу за кожний прострочений місяць.