5. Регулювання фінансового ринку в країнах з розвинутою ринковою економікою


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 

Загрузка...

Фінансові ринки різних країн функціонують за різними мо-делями, мають свої власні правила роботи і систему органів управління, але організаційна будова системи регулювання в переважній більшості держав ґрунтується на концепції дво-рівневої системи органів регулювання. Перший рівень станов-лять органи державного регулювання, другий рівень утворю-ють саморегулівні організації (СРО), створені професійними учасниками ринку цінних паперів, до яких належать різного роду союзи, асоціації, ліги професійних учасників, фондові біржі та організатори позабіржової торгівлі. Розподіл функцій і повноважень між державними органами і саморегулівними організаціями зумовлений рівнем розвитку фінансового ринку, культурними та історичними традиціями кожної країни, особ-ливостями законодавства, яке в різних країнах відрізняється за ступенем жорсткості, соціальною та правовою культурою сус-пільства, а також рівнем організації професійних об'єднань учасників фондового ринку, здатних взяти на себе значну час-тину роботи щодо регулювання діяльності на ньому.

У світовій практиці розрізняють дві основні моделі регу-

TTTOR ЯІ-П-Г Я (Т)П-ГЯ1-ГСОК01~'0 TTHT-rKV

Першамодель — регулювання фінансового ринку зосере-джується переважно в державних органах і лише невелика

частина повноважень щодо нагляду, контролю, встановлення обов'язкових правил поведінки передається державою само-регулівним організаціям професійних учасників ринку. Такий підхід застосовується в СІІІА, Франції.

Друга модель — максимально можливий обсяг повнова-жень передається саморегулівним організаціям, значне місце в контролі посідають не жорсткі правила, а переговорний процес, індивідуальні узгодження з професійними учасника-ми ринку, і при цьому держава зберігає за собою основні ко-нтрольні функції, можливості втручання в будь-який момент у процес саморегулювання (Великобританія).

У більшості країн з розвинутими фінансовими ринками (та-ких налічується близько 30) понад 50% мають самостійні ві-домства (Комісія з цінних паперів та бірж — модель США, Бюро з цінних паперів — Японія, Федеральне управління з банківського нагляду — Німеччина, Рада з цінних паперів та інвестицій — Великобританія, Комісія з біржових операцій — Франція, Комісія з цінних паперів та біржі, а також Спостере-жна рада з цінних паперів — у Кореї), приблизно у 15 % країн за фондовий ринок відповідає Міністерство фінансів.

Даний етап розвитку світового фінансового ринку харак-теризується створенням наднаціональних органів регулювання фінансових ринків світу. Сучасна глобалізація економічних зв'язків впливає на інтернаціоналізацію фінансових ринків, змушуючи національні регулювальні органи розвивати двос-торонні і багатосторонні офіційні зв'язки з іноземними ор-ганами нагляду та контролю з метою створення системи міжнародного співробітництва у сфері попередження та пе-реслідування шахрайств з фінансовими ресурсами, регулю-вання фондових ринків та інвестиційної діяльності.

Найбільш поширеним інструментом такого міжнародного співробітництва є меморандуми про взаємодію між уповно-важеними регулюючими органами держав.

На даному етапі розвитку світового фінансового ринку міжнародними регулюючими організаціями є:

1)         Міжнародний валютний фонд (МВФ);

2)         Міжнародна організація комісій з цінних паперів (IOSCO);

3)         Форум Європейських Комісій з цінних паперів (FESCO);

4)         Група 30.

Міжнародний валютний фонд є міжурядовою організа-цією, що призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами-членами та для фінансової допомо-ги їм через надання коротко-і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Практичну діяльність Міжнародний ва-лютний фонд розпочав у 1947 р. Фонд є інституційною осно-вою світової валютної системи. Він підтримує стабільність у міжнародних валютних відносинах, сприяє економічному зростанню, розвитку міжнародної торгівлі, забезпеченню ви-сокого рівня зайнятості та доходу. На сьогодні членами Фон-ду є 181 країна. Стратегію Фонду визначають провідні країни світу, зокрема США, частка яких у загальній кількості голо-сів становить 17,7 % (кількість голосів, що надаються країні, пропорційна до суми внесених коштів). Україна стала членом МВФ у 1992 р. з квотою менше як 1 % у загальному капіталі Фонду.

Міжнародна органЬація комісій з цінних паперів (IOSCO) з штаб-квартирою в Монреалі була створена в 1974 році як Міжамериканська асоціація Комісій з цінних паперів. На по-чатку 90-х років ця організація виконувала функції інформа-ційно-координуючого центру, сьогодні — це впливова та авторитетна міжнародна організація, яка координує діяль-ність світового ринку капіталів та об'єднує комісії з цін-них паперів понад 120 країн світу. Україна є членом IOSCO з 18 вересня 1996 року.

Головними завданнями IOSCO є:

—        розробка стандартів регулювання діяльності на фондо-вих ринках;

—        обмін інформацією для прискорення розвитку націона-льних ринків;

—        розробка стандартів нагляду за міжнародними операці-

ЯТтрЦуктурТ/^сГвключає президентський комітет, що збирається один раз на рік на щорічну конференцію, вико-навчий, регіональні комітети (Східний, Азіатсько-тихоокеан-ський, Європейський, Міжамериканський), технічний, нових ринків, консультативний та Генеральний секретаріат.

Україна бере участь у роботі Європейського комітету і ко-мітету нових ринків, який визначає принципи діяльності і мі-

німальні стандарти нових ринків, готує програми навчання для персоналу і сприяє обміну інформацією і технологіями. В 1998 році IOSCO розробила і затвердила 30 принципів ре-гулювання ринків цінних паперів, які ґрунтуються на трьох основних засадах:

1)         захист інвесторів;

2)         забезпечення функціонування справедливого, ефектив-ного і прозорого ринку;

3)         зменшення ризику.

Принципи об'єднані у категорії, що регулюють діяльність установи, пов'язаної з ринком цінних паперів, саморегулю-вання, правозастосування, співробітництво у регулюванні, ді-яльність емітентів, колективне інвестування, діяльність рин-

К° ®^^^iSZSP^no: паперів (FESCO) -

міжнародна регулююча організація, яку заснували у грудні 1997 року 17 Європейських наглядових органів з метою пок-ращення захисту інвестора, підвищення цілісності і прозоро-сті ринків капіталу. Головним досягненням у роботі FESCO з координації тісної співпраці між Європейськими наглядо-вими органами є підписання Меморандуму Взаєморозуміння між членами FESCO, який є основою для співробітництва та обміну інформацією з питань ринкового нагляду і включає можливість спільних перевірок, а також зобовязання посадо-вих осіб забезпечувати інших керівників різного рівня інфор-

Група 30 — незалежна недержавна некомерційна органі-зація, що була створена у 1978 році експертами 30 фінансо-вих ринків з метою усунення бар ’єрів у міжнародній торгівлі цінними паперами. На початку свого створення експерти Гру-пи 30 провели аналіз провідних фінансових ринків країн За-хідної Європи, Північної Америки та Японії з метою з'ясу-вання можливості їх стандартизації. У результаті експертами був зроблений висновок, що рух цінних паперів на цих рин-ках, організований відповідно до національних законів і по-ложень країн, в яких ці нормативні акти приймались. У ре-зультаті закони і положення дуже відрізнялися між собою, особливо клірингова система, укладення договорів та їх ви-конання. Висновки показали, що для збільшення ефективнос-

ті національних фінансових ринків, особливо для організації торгівлі, створення національних клірингових систем і депо-зитаріїв, необхідні єдині правила, стандарти, процедури.

У березні 1989 р. «Група Тридцяти» вперше опублікувала звіт, в якому оприлюднила дев'ять рекомендацій щодо під-вищення ефективності розрахункових і клірингових систем та зменшення ризиків при операціях з цінними паперами. Всі рекомендації були розроблені із зазначенням термінів вико-нання — 1993 рік. Так, до 1990 року усі угоди з торгівлі цін-ними паперами, що укладені між брокерами та іншими чле-нами біржі, повинні бути звірені не пізніше ніж на наступний робочий день; до 1992 року усі країни з розвинутими фінан-совими ринками повинні прийняти стандарти міжнародних організацій щодо операцій з цінними паперами і виконувати єдину нумерацію цінних паперів — ISIV; усі країни повинні створити у себе розвинений депозитарій цінних паперів та інші. Але строки виявилися нереальними і зараз фінансові ринки різних країн знаходяться на різних стадіях впрова-дження стандартів.

Україна вступила в міжнародну організацію «Група 30» у 1996 році, після прийняття Концепції [14]. ДКЦПФР приє-дналася до 6 резолюцій:

1)         про співробітництво — дає можливість полегшити дос-

туп до інформації з операцій міжнародного спрямування;

2)         про взаємодопомогу — визначає необхідність підви-щення безпеки інвестора і захист національних ринків від протизаконних операцій з цінними паперами;

3)         про нагляд за елементами системи торгівлі похідною інформацією фінансового ринку — дана резолюція в першу чергу стосується бірж, які повинні відповідати діючим офі-ційним стандартам і політиці регулювання ринку;

4)         про міжнародні принципи ведення підприємнщтва — в документі визначені принципи ведення бізнесу: чесність і справедливість стосовно бізнесу; компетентність; можли-вість ефективно використовувати свої ресурси; інформація про споживачів; конфіденційність і відповідальність;

5)         про відмивання грошей — дає можливість виявити су-б'єктів, які займаються відмиванням грошей, і переслідувати їх у судовому порядку;

6) про запобігання шахрайству — дана резолюція допома-гає виявити ознаки шахрайства, розширити процедури, що дозволяють вчасно в міжнародному масштабі «заморозити» активи шахраїв.

На сьогодні у світі нагромаджено значний досвід регулю-вання фінансових ринків як розвинутих, так і таких, що роз-виваються. Закони, що регулюють ринок і встановлюють над ним контроль, створюються поступово, у міру розвитку рин-кових відносин у цілому і фінансових відносин зокрема. У країнах з ринковою економікою норми фінансового ринку створювалися протягом десятиріч. Знайомство з розвитком законодавства у країнах з ринковою економікою, по-перше, дозволяє надати критичну оцінку законодавству України з фі-нансового ринку; по-друге, допоможе зрозуміти, яким чином і в якому напрямі необхідно вдосконалювати вітчизняне за-конодавство з урахуванням специфіки економічного і соціа-льного розвитку України. Вітчизняний фінансовий ринок ро-звивається не так давно, тому за такий короткий проміжок часу нереально створити систему законів з нагляду і регулю-вання фінансового ринку, яка існує в розвинених державах. Для України важливим є, як правильно і раціонально викори-стати світовий досвід регулювання, як будувати своє законо-давство стосовно регулювання фінансового ринку відповідно до міжнародних рекомендацій. На сучасному етапі фінансо-вий ринок України опирається на законодавство, яке регулює фінансові ринки Європи і США.

У країнах з розвинутою ринковою економікою здійсню-ється процес постійного вдосконалення системи регулювання фінансового ринку. В Німеччині, де особливу роль в економі-ці та на фондовому ринку відіграють банки, вживаються за-ходи до посилення регулювальної ролі держави на ринку. Так формується система контролю за використанням учасниками ринку цінних паперів нерозкритої інформації, яка містить за-ходи попереджувального характеру; в чотирирівневій струк-турі «федерація — федеральні землі — біржі — комерційні банки» налагоджено взаємодію органів контролю на кожному рівні при чіткому розмежуванні функцій; системою контролю охоплені біржовий та позабіржовий сегменти ринку; об’єкта-ми контролю є не лише юридичні, а й фізичні особи — інвес-

тори. Така система підвищує ступінь відкритості ринків і до-віри інвесторів до них.

В Японії Рада з цінних паперів та бірж, Рада з питань бух-галтерії підприємств, Рада з вивчення фінансової системи, Рада зі страхування та Рада з валютних та інших операцій на період з 1996 року до 2001 року розробили план комплексної реформи фінансової системи, яка включає і питання регулю-вання фінансового ринку, і дії, що забезпечують прозорість і надійність ринку. Реформа здійснювалась на засадах свобо-ди (вільний ринок, що працює за ринковими принципами), справедливості (прозорий і надійний ринок) та глобалізації (передовий ринок в аспекті інтернаціоналізації).

У США перші закони про регулювання фінансового ринку з'явилися у 30-і роки, коли криза 29-30-х років XX століття показала, що сфера фінансового ринку повинна регулюватися державою. У 1933 році було прийнято два закони — «Акт про цінні папери», який вимагав від емітента правдивої інфо-рмації про випуск цінних паперів і обов’язкову їх реєстрацію і закон «Про банки», який заборонив банкам займатися опера-ціями з цінними паперами. Закони, що були прийняті протягом 1933-1934 років, американські вчені називають найбільш на-ціональними, так як започаткували створення системи феде-рального нагляду та регулювання на фінансовому ринку. Сьогодні у США найбільший фондовий ринок у світі, який характеризується постійними фінансовими інноваціями, де переважають акції, що має надзвичайно важливе значення для національної економіки. Регулюється фінансовий ринок федеральними і місцевими законодавчими актами. Серед по-середників фінансового ринку поряд з банками (інвестицій-ними та комерційними) надзвичайно важливу роль відігра-ють небанківські інститути, такі як інвестиційні та пенсійні фонди. Жорстка та надзвичайно ефективна система регулю-вання є своєрідним еталоном для інших країн. 3 1934 року нагляд за виконанням законів, що регулюють фондовий ри-нок США, здійснює Комісія з цінних паперів і бірж (SEC) — це незалежне федеральне агентство, що непідвладне вико-навчим органам і саме наділене повноваженнями. Для надан-ня доступу до інформації більш широкому колу потенційних інвесторів створена електронна інформаційна система EDGAR.

У США в основу федерального регулювання фінансового ринку покладено принцип саморегулювання. Самостійні ре-гулювальні організації (СРО) відповідають за розробку особ-ливих правил та їх застосування відповідно до Закону про цінні папери 1934 року і надають допомогу Комісії з цінних паперів і фондових бірж (SEC) у процесі регулювання цінних паперів, включаючи регулювання бірж, механізмів електрон-ної торгівлі, асоціацій брокерів-дилерів, розрахункових палат і банків-депозитаріїв.

Регулювання фінансового ринку Великобританїї своїми коренями сягає середньовіччя. Так, у хроніках XIII століття вперше є згадки як король Англії Едуард I в 1296 році на-казав публічно відшмагати батогами кількох несумлінних лондонських брокерів за порушення правил торгівлі. Цінні папери публічних компаній в Англії продаються лише на фон-довій біржі. Крім того, на відміну від США, на фондовій бір-жі здійснюється не лише вторинний обіг цінних паперів, але і первинне їх розміщення.

Фінансовий ринок Великобританії регулюється різними Державними установами. Міністерство фінансів займається питаннями, пов'язаними зі знанням Закону про фінансові по-слуги, визнанням закордонних інвестиційних бірж, контро-лем над виконанням фондовою біржею своїх функцій як офі-ційної установи, що займається лістингом цінних паперів, надає допомогу закордонним регулювальним установам, а та-кож через Банк Англії здійснює зв'язок з Комісією з питань діяльності фінансових організацій.

Міністерство торгівлі та промисловості здійснює ліцензу-вання і нагляд за діяльністю страхових компаній, проводить розслідування і притягнення до відповідальності в межах За-кону про компанії.

Банк Англії регулює та контролює ринок державних облі-гацій і ліцензує діяльність депозитарних установ відповідно до Закону про банківську діяльність. Разом із Комісією з цін-них паперів і ф’ючерсів (SFA) Банк Англії ліцензує маркет-мейкерів, що здійснюють операції з державними цінними па-перами. Банк також виступає агентом уряду при розміщенні державних облігацій, відповідає за автоматизовану систему торгівлі державними облігаціями,  надає рекомендації для

вступу в члени Лондонської фондової біржі (LSE). Представ-ники Банку Англії включені до складу практично всіх профе-сійних фінансових організацій. Загалом Банк Англії реалізує свою політику не на основі конкретних законів, а шляхом ре-комендацій, які, проте, неухильно виконуються. У Великоб-ританії є спеціальний орган, що наділений винятковими пов-новаженнями щодо регулювання фінансового ринку, — це Рада з цінних паперів та інвестицій (SIB). За статусом — це некомерційна компанія, учасниками якої є представники різ-них фірм, що працюють на фондовому ринку; формально підпорядкована Казначейству, але фактично є незалежною установою. На ринку цінних паперів Англії діють чітко ви-значені правила: незалежність, інвестиційна реклама, публіч-ні рекомендації та інші.

Вивчення і критичний аналіз досвіду регулювання фінан-сового ринку у країнах із розвинутою ринковою економікою дають змогу ґрунтовніше підходити до організаційно-право-вого регулювання відносин між учасниками ринку України. Під час використання ринкових моделей Заходу необхідно враховувати національні особливості та можливості еконо-міки нашої держави. На шляху розбудови державного регу-лювання фінансового ринку України існує багато проблем і труднощів: відсутність послідовної виваженої політики держави, недостатність політичної волі та ресурсів для за-безпечення державного регулювання ринку та ін. можуть призвести до тяжких суспільно-політичних наслідків, що поставить під загрозу продовження економічних реформ в Україні. Тому на сучасному етапі становлення фінансово-го ринку в Україні перед органами регулювання стоїть бага-то завдань.

Першочерговим стратегічним завданням є розробка і роз-виток державної програми щодо «створення» вітчизняного інвестора — основного учасника будь-якого сегмента рин-ку. Необхідно зважити і на те, що найбільш масовим інвес-тором на ринку є населення, у якого в Україні відсутні і спе-ціальні знання, і спеціальна кваліфікація щодо обігу цінних паперів.

Важливе значення має також створення державної або не-державної системи захисту інвесторів на ринку від втрат,

пов’язаних із банкрутством інвестиційних інститутів, яка іс-нує у США (Корпорація із захисту інвесторів (SPIC) і від-шкодовує втрати інвесторів на суму до 500 тис. дол); у Вели-кобританії з цією метою саморегулівні організації формують компенсаційні фонди, за рахунок яких відшкодовуються зби-тки інвесторам у разі банкрутства інвестиційного інституту (30 тис. ф ст відшкодовуються інвестору повністю, а вищі за цю суму — в розмірі 90 % від вкладеної суми, але не більше як 50 тис. ф ст).

Підвищення ролі держави у регулюванні фінансового ри-нку має визначатися розробкою довгострокової політики дій щодо відбудови ринку та його поточного регулювання. Має здійснюватися усвідомлений вплив на пропорції сукупного попиту та пропозиції, на спрямування руху грошових ресур-сів, що дасть можливість здійснювати узгоджену політику щодо грошово-кредитного регулювання, застосувати широ-кий арсенал адміністративних заходів, обмежити вплив між-народних фінансових інститутів і світових фінансових спеку-лянтів.

(           ) Регулювання фінансового ринку України має здій-

снюватися на принципах створення гнучкої та ефектив-ної системи управління, надійно діючого механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань і зло-чинності на ринку цінних паперів на основі відповідної законодавчої бази. При визначенні ступеня втручання дер-жави в ділове життя учасників фінансового ринку слід уникати екстремальних позицій і знаходити правильні зважені рішення, оскільки, як переконує світовий досвід, надмірне втручання обмежує свободу підприємництва, а надмірне невтручання створює середовище для злов-живань.

На сучасному етапі у світі нагромаджено значний досвід регулювання фінансових ринків як розвинутих, так і таких, що розвиваються. Питання для України полягає в тому, як правильно і раціонально використати цей досвід. Для Украї-ни принципово важливо будувати своє законодавство стосов-но регулювання фінансового ринку відповідно до міжнарод-них рекомендацій.