4. Міжнародні норми банківського регулювання та нагляду


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 

Загрузка...

Найбільш активними суб'єктами фінансового ринку є бан-ки. Виконуючи свої функції та здійснюючи операції, банк за-безпечує функціонування фінансового ринку і його сегментів — грошового, валютного ринку, ринку позикових капіталів. То-му для розвитку фінансового ринку важливим аспектом є бан-ківський нагляд і регулювання банківської діяльності.

Мета банківської системи — забезпечити найбільш дос-тупними засобами розвиток ринкової економіки в країні, що є запорукою поліпшення добробуту населення, і вихід країни на світовий фінансовий ринок. Рада Європейського Союзу (ЄС) розробила директиви, дотримання яких сприяє створен-ню ефективного, розвинутого банківського нагляду, що від-повідає кращим міжнародним зразкам. Основні із них: про скасування обмежень щодо вільного заснування банків та інших фінансових установ і вільного надання ними незалеж-них послуг; зобов'язання щодо публікації документації про річну фінансову звітність кредитними закладами; про запобі-гання використання фінансової системи для «відмивання» грошей; про нагляд за кредитними установами на консолідо-ваній основі; про політику ЄС щодо електронних підписів; повна відповідність банківського нагляду Базельським прин-ципам.

Відповідно до Закону України «Про Національний банк України» банківське регулювання — одна із функцій Націо-нального банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банків-ського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

Банківський нагляд — це система контролю та актив-них впорядкованих дій НБУ, спрямованих на дотримання ба-нками у процесі їх діяльності законодавства України і вста-новлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників.

Терміни «регулювання банківської діяльності» і «нагляд за діяльністю банків» часто вживають поруч, тому що вони характеризують взаємопов'язані, взаємодоповнюючі види ді-яльності.

Під регулюванням банківської діяльності розуміють:

=> використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг і структуру банківських резервів, а також на рівень процентних ставок;

=> ухвалення положень, що базується на чинному законо-давстві і які регламентують діяльність банків у вигляді нор-мативних актів, інструкцій, директив;

=> застосування превентивних і протекційних заходів, що спрямовані на забезпечення стабільності функціонування бан-ківської системи і проведення центральними банками ефек-тивної монетарної політики.

Регулювання банківської діяльності в першу чергу пов'я-зане зі створенням відповідної правової бази: по-перше, із ро-зробкою та ухваленням законів, що регламентують діяльність банків (наприклад, Закон «Про Національний банк України», Закон «Про банки і банківську діяльність» тощо); по-друге, це ухвалення відповідними установами, уповноваженими держа-вою, відповідних нормативів (Положення про порядок видачі банкам ліцензії, Положення про створення резервів банків для запобігання ризикам, Інструкція про порядок регулюван-

Превентивні заходи застосовуються для уникнення мо-жливих негативних наслідків у тій чи іншій економічній си-туації і включають:

=> вимоги щодо розміру, структури банківського капіталу та його адекватності банківським активам з урахуванням їх ризикованості;

^> вимоги щодо ліквідаційної позиції банків;

=> вимоги щодо диверсифікації банківських ризиків (на-приклад, встановлення для банків нормативів, що регламен-

тують максимальнии розмір кредитів для одного позичальни-ка, ризик «великих кредитів»);

=> обмеження для банків на деякі види діяльності (напри-

існуючої загрозливої для банку ситуації, що може спричини-ти неплатоспроможність, банкрутство банку і включають :

=> рефінансування комерційних банків центральним банком;

=> створення і функціонування систем гарантування бан-ківських депозитів;

=> вимоги щодо формування банками резервів для відш-кодування можливих втрат від проведення активних операцій банків тощо.

Банківський нагляд — це моніторинг процесів, що мають місце в банківській системі на різних стадіях функціонування банків — від моменту створення банків до моменту їх лікві-дації, а також застосування до банків певних коригувальних заходів і засобів примусового впливу з метою регулювання їх діяльності.

Держава в особі центрального банку та відповідних упов-новажених органів ставить за мету впровадження пруденцій-ного нагляду, спрямованого на забезпечення обачливої пове-дінки банків, виконання ними вимог фінансової безпеки. Без такого нагляду неможливий розвиток надійної та безпечної банківської системи, здатної обслуговувати потреби економі-ки й населення країни та гарантувати водночас безпеку дові-рених їй коштів.

Банки відрізняються від інших економічних суб'єктів рин-ку специфікою своєї діяльності. 3 одного боку, вони аку-мулюють заощадження економічних суб'єктів, а з другого, надають позички іншим суб'єктам ринку. Власний капітал банку для вкладників є показником надійності розміщення капіталовкладень, так як в разі банкрутства власний капітал банку іде на відшкодування збитків вкладникам. Але банки не зацікавлені в утриманні «непрацюючого» капіталу, так як це знижує його прибутки. Кредитування пов’язане з ризиком неповернення позичених коштів, а також з ризиком для бан-ків втрати ліквідності і платоспроможності, а разом з іншими причинами, такими як непередбачений вплив депозитів, стрім-

ке падіння цін на цінні папери, збитки від основної діяльнос-ті, можуть призвести до банкрутства банку. Банкрутство бан-ку — не лише його біда, воно завдає великої шкоди вклад-никам, які зазнають як моральних збитків (втрата часу, здоров'я, неможливість здійснити заплановані фінансові опе-рації), так і фінансових, інколи досить значних; банківській системі в цілому, оскільки зростає недовіра з боку громадсь-кості до банківської системи, потенційні вкладники уникають можливості користуватися банківськими послугами; еконо-міці країни, оскільки банки не можуть повною мірою реалі-зувати вимог фінансових посередників.

Таким чином, банківська система виконує життєво важли-ву роль на фінансовому ринку, оскільки банки формують платіжну систему країни. На банківських рахунках зосере-джені кошти, що становлять основу для безготівкових розра-хунків і саме банки здійснюють їх. Надійна і ефективна система розрахунків є важливим компонентом розвинутої економіки. Мета діяльності банків — отримання прибутків, але одночас-но вони виконують корисні і необхідні для суспільства функ-ції, тому проблеми банківської системи є аргументом для обґрунтування необхідності банківського нагляду та регулю-вання. На основі цього виникає потреба в центральних ре-гулювальних органах, які повинні дбати про стабільність та надійність банківської системи. Ефективність банківського ре-гулювання та нагляду залежить від завдань, що стоять перед відповідними регулятивно-наглядовими органами та наскільки ці завдання розуміють і підтримують органи, що відповідають за економічну та грошово-кредитну політику держави.

Основними завданнями банківського регулювання та на-гляду є:

=> забезпечення стабільності та надійності банківської си-стеми з метою економічного зростання країни;

=> захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від неефективного управління банками та шахрайства;

=> створення конкурентного середовища у банківському секторі, яке сприяє зниженню процентних ставок за позичка-ми, збільшенню процентних ставок за депозитами, розширен-ню спектра банківських послуг, запровадженню нових бан-ківських технологій;

=> забезпечення відкритості (прозорості) політики і діяль-ності банківського сектора в цілому і кожного банку зокрема;

=> підтримка необхідного рівня стандартизації і професіо-налізму в банківському секторі, забезпечення ефективної дія-льності банків та запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг.

У світовій банківській практиці спостерігається тенден-ція до поступової уніфікації системи банківського регу-лювання та нагляду. Ця тенденція пов’язана з діяльністю Міжнародного комітету з банківського нагляду, який біль-ше відомий як Базельський (за місцем його знаходження у Швейцарії у м. Базелі при Банкові міжнародних розрахун-ків). У 1975 році керівники Національних банків країн Захід-ної Європи, Канади, США та Японії створили Базельський комітет, який на сучасному етапі є найбільш авторитетною організацією у світі щодо визначення політики в галузі бан-ківського регулювання та нагляду. У літературі його ще на-зивають Комітетом Кука — в честь директора банку Англії, який вніс багато пропозицій і став першим головою Базель-ського комітету з організації банківського нагляду на між-народному рівні.

Протягом 80-90 років Базельський комітет видає ряд ди-ректив, на підставі яких у 1997 році був створений документ «25 основних принципів банківського нагляду». Перший принцип стосується попередніх умов ефективного банківсь-кого нагляду; принципи 2–5 — процедур ліцензування бан-ківської діяльності і погодження змін у характері власності та участі банку в капіталі інших організацій; принципи 6–15 — охоплюють ризики банківської діяльності та пруденційні но-рми; принципи 16-20 — методи поточного банківського на-гляду; принцип 21 стосується вимог щодо надання банками інформації; принцип 22 — можливостей органів банківського нагляду щодо застосування заходів наглядового реагування; принципи 23–25 — організація нагляду за банками, які здійс-нюють міжнародний бізнес. У 1996 році рекомендовано вести нагляд за фінансовими конгломератами і нагляд за міжнарод-ною банківською діяльністю. Реалізація Базельських принци-пів вважається мінімальною передумовою забезпечення ефе-ктивного банківського нагляду.

Із основних принципів Базельського комітету Україна до-тримується таких, що стосуються:

—        визначення правової основи банківського нагляду;

—        визначення інституту «банк»;

—        встановлення повноважень органів нагляду;

—        відповідність банківської системи встановленим кри-теріям;

—        залучення кредитних інститутів до банківської справи;

—        встановлення до всіх банків мінімальних вимог до вла-сного капіталу з урахуванням лізингу;

—        розробка розпоряджень, що стосуються банківських кредитів.