2. Державне регулювання


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 

Загрузка...

фінансового ринку України:

сутність, сфери та важелі регулювання

Функціонування будь-якого ринку в сучасних умовах не-можливо собі уявити без законодавчої бази регулювання та впливу держави. Саме держава визначає і контролює правові основи ринкових відносин, насамперед права власності, уста-новлює базові правила економічних відносин учасників рин-ку. Досить поширеною є точка зору, що зловживання на фондовому ринку були однією з причин найглибшого спаду в світовій економіці початку 30-х років XX сторіччя, при яко-му скорочення виробництва становило в окремих країнах 50%, а рівень безробіття досягав 30%.

Уряд у будь-якій країні регулює фінансовий ринок через законодавче забезпечення його функціонування, регулювання і визначення правил емісії та обігу цінних паперів, ліцен-зування професійної діяльності учасників і посередників фі-нансового ринку, контроль за здійсненням їх професійної ді-яльності, захист прав інвесторів, контроль за виконанням антимонопольного законодавства та системою ціноутворення на фінансових ринках.

Роль фінансового ринку у фінансово-економічній ситуації, яка склалася в Україні надзвичайно важлива. Фінансовий ри-нок дає необмежені можливості для інвестицій і тому постійно перебуває в центрі уваги Верховної Ради України, Президен-та України, Кабінету Міністрів та інших владних структур. В Україні фінансовий ринок лише формується, на ньому ще не встановилися традиції та правила роботи, саме ця причи-на, в першу чергу обумовлює необхідність приведення в дію системи ефективного регулювання фінансового ринку з боку державних структур.

Державне регулювання фінансового ринку та його складо-вих — це об'єднання в єдину систему певних методів і при-йомів, що дозволяють упорядкувати діяльність усіх його уча-сників і операцій між ними шляхом встановлення державою певних вимог та правил задля підтримки рівноваги взаємних інтересів усіх учасників.

Основна мета державного регулювання — це здійснення державою комплексних заходів щодо:

—        створення умов для ефективної мобілізації та розмі-щення на ринку вільних фінансових ресурсів;

—        захисту прав інвесторів та інших учасників фінансового ринку;

—        контролю за прозорістю та відкритістю ринку;

—        дотримання учасниками ринку вимог актів законодавства;

—        запобігання монополізації та сприяння розвитку добро-совісної конкуренції на фінансовому ринку.

Серед сфер фінансового ринку, що обов’ язково повинні регулюватися державою, слід виділити такі:

•          допуск цінних паперів до публічних торгів;

•          розкриття інформації емітентами;

•          функціонування організаторів торгівлі (фондових бірж та торговельно інформаційних систем);

•          регулювання діяльності професійних учасників ринку, насамперед брокерів і дилерів, та їх відносин з клієнтами;

•          реклама на ринку цінних паперів;

•          заборона маніпулювання цінами.

Таким чином, необхідно визначити, що регулювання фі-нансового ринку є обов'язком уряду і альтернативи в сучас-них умовах державному регулюванню не існує.

Головним завданням державного регулювання є узго-дження інтересів усіх суб'єктів фінансового ринку через встановлення необхідних обмежень і заборон у їхніх взаємо-відносинах через непряме втручання у їхню діяльність (цілі та принципи державного регулювання визначені у першому питанні лекції).

Важелями непрямого втручання держави у регулювання

^іТп^тковаіоМтика, яка впливає на ділову активність, а отже, на потребу у фінансових ресурсах і знаходить своє

НОР2Т^л»1ХЛгр"ш^?^Л0о&ТгГіредитшчерез

BTr«r„rr„r;r=L, Щ0 пов'язана , регу-люванням операцій з іноземними валютами та експортно-імпортних операцій;

4)         гарантпдержави щодо позик приватного сектора;

5)         вихід держави наринок позикових капіталів, що ство-рює пряму конкуренцію між державою та підприємствами-

РІУТІТРТТТЯІУТИ'

Формами державного регулювання фінансового ринку є:

•          прийняття актів законодавства з питань діяльності його учасників;

•          регулювання випуску та обігу фінансових активів, прав і обов'язків учасників ринку;

•          реєстрація емісій фінансових активів та інформації про їх випуск, контроль за дотриманням емітентами порядку ре-єстрації випуску та продажу фінансових активів;

•          видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку та забезпечення контролю за такою діяльністю;

•          створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами фінансових активів і осо-бами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;

•          контроль за достовірністю інформації, що надається кон-тролюючим органам емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;

•          контроль за дотриманням антимонопольного законодав-ства на ринку тощо.

Важливим елементом державного регулювання фінан-сового ринку є правове регулювання, яке за своїм характе-ром є загальнообов'язковим, субординаційним і ґрунтуєть-ся на можливості застосування примусу. Державні органи, які здійснюють таке регулювання у сфері фінансового рин-ку, обов'язково повинні дотримуватися у своїй діяльності «букви закону — дозволено лише me, що дозволяється за-

КОНДержавно-правове регулювання - це регулювання від-носин на всіх сегментах фінансового ринку, яке здійсню-ється уповноваженими державними органами країни шляхом створення нормативно-правових актів, їх використання, встановлення контролю за дотриманням цих актів всіма суб'єктами ринку. Законодавство та правила, що вста-новлюються державними органами, мають забезпечити ви-

конання професійними учасниками ринку насамперед та-ких вимог:

•          чесність стосовно клієнтів та високий рівень професійної квалі’ікації;

•          зясування істинних потреб клієнта для визначення най-кращих шляхів їх задоволення;

•          надання клієнтам повної і правдивої інформації;

•          уникнення конфлікту інтересів;

•          надійний захист активів клієнтів;

•          наявність достатніх фінансових ресурсів для виконан-ня зобов’язань і покриття ризиків, достатність власного ка-піталу;

•          наявність дійової системи внутрішнього контролю за ви-конанням своїми співробітниками вимог законодавства;

•          надання всієї необхідної інформації контрольним орга-нам та сприяння їх роботі.

В Україні та країнах, що вступили на шлях ринкових пе-ретворень в економіці, фінансові ринки перебувають на різ-них стадіях формування і розвитку. У таких країнах розвитку фінансових ринків сприяють приватизація, подолання кризо-вих явищ та позитивні зрушення в економіці. Паралельно з цим відбувається формування відповідної законодавчої бази та механізму, що гарантує ії виконання.

В усіх країнах, у т.ч. і в Україні, регулювання діяльності фінансового ринку здійснюється трьома гілками влади: зако-нодавчою, виконавчою і судовою. Взагалі елементами дер-жавного регулювання фінансового ринку (про що було уже сказано) є: законодавчі та підзаконні акти; органи державного управління, що забезпечують пряме втручання у діяльність

в Україні є:

1.         Конституція України — вища юридична сила; визначає права законодавчої, виконавчої і судової влади у сфері функ-ціонування фінансового ринку.

2.         Укази президента щодо регулювання фінансового ринку.

3.         Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів, мініс-терств та інших органів виконавчої влади, що стосуються окремих напрямів регулювання.

4. Конституційний Суд України — вирішує всі питання про відповідність законів та інших актів щодо Конституції України.

5.Договори та угоди, що укладаються між учасниками ринку у зв’язку з наданням фінансових послуг, пов’язаних з емісією, обігом цінних паперів та іншими послугами.

6.         Господарський суд — орган правосуддя у господарсь-ких відносинах, у т.ч. фінансових.

7.         Закони України, що регулюють фінансовий ринок, при-йняті Верховною Радою України:

 

—        «Лро господарські товариства» (1991) — визначає по-няття і види акціонерних товариств, правила їх створення та діяльності; права і обов’язки учасників і засновників.

—        «Про приватизаційні папери» (1992) — визначає по-няття і види приватизаційних паперів, порядок їх випуску, розміщення, використання та погашення.

—        «Лро державне регулювання ринку цінних паперів в Ук-раїні» (1996) — визначає напрямки державного регулювання ринку цінних паперів в Україні.

—        «Лро Національну депозитарну систему та особливо-сті електронного обігу цінних паперів в Україні» (1997) — визначає правові основи обігу цінних паперів у депозитарній системі та правила електронного обігу.

—        «Про лізинг» (1997) — визначає сутність лізингу, його видів та послуг.

—        «Про банки і банківську діяльність» (2000) — визначає види банківської діяльності, встановлює порядок випуску, продажу, зберігання та управління банком цінними паперами.

—        «Про інститути спільного інвестування (пайові та ко-рпоративні інвестиційні фонди)» (2001) — визначає види ін-вестиційних компаній, порядок їх реорганізації, створення та види діяльності.

—        «Про фінансові послуги та державне регулювання рин-ків фінансових послуг» (2001) — визначає мету, шляхи та ор-гани регулювання ринку фінансових послуг.

—        «Лро обіг векселів в Україні» (2001) — визначає особ-ливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі пере-казних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями відповідно до Женевської конвенції 1930 року.

—        «Лро запобігання ma протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержанш злочинним шляхом» (2002) — характери-зує систему фінансового моніторингу.

—        «Про цінні папери та фондовий ринок» (2006) — ре-гулює відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фон-довому ринку з метою забезпечення відкритості та ефектив-ності його функціонування, а також:

—        Декрет КМУ «Про довірчі товариства» (1993) — ви-значає поняття довірчого товариства як інституціонального інвестора, особливості їх створення і діяльності.

—        Постанова Верховної Ради України «Про Концещію функціонування і розвитку фондового ринку України» (1995) — визначає головну мету та основні принципи функціонування і розвитку фондового ринку України як сегмента фінансового ринку.

—        Рішення ДКЦПФР «Про затвердження Положення про функціонування фондових бірж» (2006) — визначає основні засади та вимоги до функціонування фондових бірж в Україні та інші законодавчі і нормативні акти, що регулюють діяль-ність усіх сегментів фінансового ринку як цілісної системи.