1. Сутність регулювання фінансового ринку:


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 

Загрузка...

принципи, напрями, рівні

та форми регулювання

Історія сучасного фінансового ринку України почалася від дня прийняття у 1991 р. Закону України «Про цінні папери та фондову біржу». За цей період вітчизняна система регулю-вання фінансового ринку пройшла три етапи, протягом яких удосконалюється законодавча база регулювання, визнача-ються рівні, фо2ми, принципи, напрями та інші складові ре-

і улшвсшті (рио. z*.1).

Перший етап регулювання (1991-1995 pp.) характеризу-ється тим, що головним регулюючим органом із боку держа-ви було Міністерство фінан,ів, яке проводило роботу зі ство-рення фінансового ринку, займалося його нормативно-методичним забезпеченням, реєстрацією та обліком випусків цінних паперів підприємств, наданням дозволу на здійснення посередницької діяльності з цінними паперами тощо.

Регулювання фінансового ринку та його складові

 

мета і завдання

 

            етапи 

                       

 

Рис. 2.1. Складові регулювання фінансового ринку

Другий етап (1995-2000 pp.) почався з прийняття Указу Президента України в 1995 році «Концепція функціонування і розвитку фондового ринку України» та законів, які були прийняті Верховною Радою України після 1995 року, направ-лених на створення депозитарної діяльності та втілення на ві-тчизняному ринку міжнародних стандартів, спроможних за-безпечити розвиток всіх сегментів фінансового ринку і вийти нашим інвесторам на міжнародні фінансові ринки.

Третій етап (2000 — до наших днів) — характеризується удосконаленням законодавчої бази фінансового ринку, ство-ренням на правовому рівні нового його сегмента — ринку фінансових послуг. Приймається Закон «Про фінансові пос-луги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (2001 рік), який дає визначення фінансовим активам, фінансовій та кредитній установі, надається перелік послуг, які відносять до фінансових. У 2002 році з метою подальшого вдоскона-лення державного регулювання фінансового ринку, визна-чення ефективного механізму реалізації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі ДКЦПФР) своїх повноважень Президентом України було видано Указ «Про додаткові заходи щодо вдосконалення діяльності ДКЦПФР», де передбачено:

а)         закріплення відповідних повноважень за ДКЦПФР з ура-

хуванням прийнятих останнім часом законів України;

б)         удосконалення системи управління ДКЦПФР;

в) запровадження розподілу повноважень між ДКЦПФР як колегіальним органом, ії центральним апаратом і терито-ріальними управліннями.

Головною метою діяльності комісії є сприяння розвитку інвестиційно-привабливого середовища, обмеження інфляції, реструктуризація економіки, інтеграція у міжнародні фінан-сові ринки, досягнення соціальної стабільності у суспільстві. В даний час комісія співпрацює з органами регулювання ри-нку капіталів інших країн та іноземними інвесторами, з між-народними організаціями, такими як Міжнародна організація Комісій з цінних паперів (IOSCO), Організацією економічно-го співробітництва та розвитку (OECD), Міжнародною фінан-совою корпорацією (IFC), Світовим банком та іншими в рам-ках чинного законодавства відповідно до загальнодержавної політики у сфері зовнішніх відносин. Ця співпраця направле-на на запровадження в Україні світових стандартів регулю-вання економіки і конкретно фінансового ринку.

Подальший розвиток фінансових установ закріплено при-йняттям у 2003 році Положення про державну комісію з ре-гулювання ринків фінансових послуг (далі Комісія), в якому визначені основні завдання Комісії щодо діяльності на фінан-совому ринку фінансових інститутів: ведення Державного ре-єстру фінансових установ, реєстру саморегулівних організацій, аудиторів, кредитних спілок, страхових компаній, затверджен-ня ліцензійних умов їх діяльності, проведення аналізу стану та тенденцій розвитку ринків фінансових послуг тощо. Згідно із законами України Комісія має право здійснювати державне регулювання і нагляд за діяльністю страхових компаній і стра-хових брокерів, установ накопичувального пенсійного забез-печення, довірчих товариств, кредитних спілок, лізингових і факторингових компаній, кредитно-гарантійних установ, ломбардів, інших учасників ринків фінансових послуг (крім банків, професійних учасників фондового ринку, інститутів спільного інвестування в частині їх діяльності на фондовому ринку, фінансових установ, які мають статус міжурядових міжнародних організацій, Державного казначейства України та державних цільових фондів).

У 2006 році прийнято закон «Про цінні папери та фондо-вий ринок», який регулює відносини, що виникають під час

розміщення, обігу цінних паперів, дає визначення таким ка-тегоріям, як лістинг і делістинг, емісія, випуск цінних папе-рів, котирування, фінансові інструменти тощо, надає класи-фікацію цінним паперам, характеризує професійну діяльність на фондовому ринку, визначає основні положення його регу-лювання та ін.

Важливим значенням для розвитку Національної депози-тарної системи (далі НДС) стало затвердження ДКЦПФР у жовтні 2006 року Положення про депозитарну діяльність, яке визначило перелік цінних паперів, що обслуговуються у НДС, основні функції депозитарних установ, особливості депозитарного обслуговування інститутів спільного інвесту-вання та пенсійних фондів, вимоги до складання зведеного облікового реєстру власників цінних паперів тощо. У грудні того ж року ДКЦПФР затвердила Положення про функціону-фондових бірж, яке визначає основні засади та вимоги до функціонування фондових бірж в Україні. Положення ро-зроблено відповідно до Цивільного та Господарського ко-дексів України і цілої низки Законів, які мають пряме відно-шення до регулювання та розвитку вітчизняного фінансового

Регулювання фінансового ринку — це цілеспрямоеаний вплив на систему взаємовідносин, що складаються на фінан-совому ринку, з метою впорядкування цих взаємовідносин і за-безпечення захисту інтересів осіб, які беруть у нихучасть.

Основною метою регулювання фінансового ринку є за-безпечення гармонізації всіх видів інтересів учасників цього ринку: індивідуальних, корпоративних, державних, а також інтересів міждержавних та інтернаціональних об’єднань. Всі інші цілі регулювання можна розглядати як похідні від зазна-ченої основної мети, і вони характерні для всіх рівнів регу-лювання. Серед них виділяють:

•          підтримка порядку на ринку, створення нормальних умов для роботи всіх його учасників;

•          забезпечення безпеки фінансової системи;

•          створення однакових «правил гри» для всіх учасників ринку;

•          забезпечення вільного і відкритого процесу ціноутворен-ня на фінансові інструменти на основі попиту і пропозиції;

•          створення ефективного ринку, на якому завжди є стиму-ли для підприємницької діяльності і на якому кожний ризик адекватно винагороджується;

•          створення нових ринків та підтримка необхідних суспі-льству ринків, ринкових нововведень;

•          досягнення суспільних цілей, наприклад, соціальних чи розподільчих;

•          захист інтересів індивідуальних інвесторів від зловжи-вань професійних учасників;

•          протистояння формуванню монопольних утворень і зло-вживанню монопольним становищем;

•          забезпечення прозорості і відкритості фінансового рин-ку, запобігання його саморуйнуванню у періоди кризових явищ тощо.

В економічній літератури розроблені конкретні принципи регулювання фінансового ринку, які стосуються і напрямів, і рівнів, і форм регулювання на кожному із сегментів ринку: цінних паперів, грошового, валютного, кредитного, фінансо-вих послуг та інших.

Принципи регулювання фінансового ринку — це основні правила, за якими відбувається цілеспрямований вплив на си-стему взаємовідносин між всіма учасниками ринку для підт-римки їх рівноваги.

Основними принципами, на яких ґрунтується система ре-гулювання фінансового ринку, є:

•          захист законних прав та інтересів інвесторів з боку дер-жави;

•          розкриття емітентами інформації, яка необхідна інвесто-рам для прийняття рішень;

•          рівний доступ учасників ринку до інформації;

•          відображення співвідношення попиту і пропозиції через ціни на фінансові активи;

•          підтримка добросовісної конкуренції між учасниками ринку;

•          наявність державного органу регулювання із сталими, чітко окресленими повноваженнями;

•          сприяння розвитку інновацій у галузі цінних паперів тощо.

Розрізняють чотири основні напрями регулювання фінан-сово ринку та його сегментів:

1.         Регулювання складу інструментів ринку та обсягу їхніх прав.

2.         Регулювання складу учасників ринку та окремих видів їх діяльності.

3.         Регулювання інформаційних потоків на ринку.

4.         Регулювання операцій та форм торгівлі фінансовими активами.

Помилково вважати, що регулювання фінансового ринку здійснюється виключно державою, в системі регулювання розрізняють/ием і форми регулювання (рис. 2.2).

Регулювання фінансового ринку

 

рівні регулювання

 

форми регулювання

 

 

 

міжнародне

 

^

 

непряме (економічне)

 

 

 

державне

внутрішнє

 

пряме (правове)

 

Й

 

нормативне (законодавче) забезпечення

інституцюнальне

(адміністративне)

забезпечення

 

Рис. 2.2. Рівні і форми регулювання фінансового ринку

Міжнародне регулювання здійснюється міжнародними організаціями або шляхом укладення міжнародних угод щодо інтеграції окремих національних фінансових ринків, упоряд-кування інтернаціоналізованих сегментів ринку та проведен-ня угод з інструментами фінансового ринку суб’єктами між-

^ТржтнТрегулювання полягає в здійсненні державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагля-ду за ринком та запобіганні зловживанням і порушенням у цій

сфері і здійснюється уповноваженими державними органами та охоплює всі напрями регулювання у межах національного фінансового ринку: процедуру випуску та обігу фінансових активів; регулювання таких видів фінансової діяльності, як торгівля фінансовими активами, валютними цінностями, на-дання кредитних, страхових послуг, емісійна діяльність то-що; регулювання діяльності конкретних фінансових інститу-тів (комерційних банків, страхових, інвестиційних компаній, пенсійних фондів та інших посередників), іноземних учасни-

Внутрішне регулювання здшснюється недержавними ш-ститутами-регуляторами (саморегулівними організаціями — СРО) за окремими напрямами та видами професійної діяль-ності на фінансовому ринку.

Крім рівнів, виділяють і форми регулювання фінансового ринку, якими є пряме (правове) і непряме (економічне) регу-

TTTOR ЯІ-П-Г Я

Пряме (npaeoee) регулювання — це система процесів встановлення норм поведінки для учасників фінансового ри-нку, забезпечення їх застосування, розв’язання суперечок, що виникають у зв’язку з їх застосуванням, а також притягнення до відповідальності учасників, що порушують ці норми. У складі системи правового регулювання розрізняють дві пі-дсистеми:

—        нормативне (законодавче) забезпечення, що складаєть-ся з правових актів, правил, вимог та стандартів, які є обо-в’язковими для всіх учасників на фінансовому ринку або для їх окремих груп;

—        інституціональне (адміністративне) забезпечення пра-вового регулювання, що складається з компетентних органів, уповноважених видавати нормативні акти, розробляти пра-вила, вимоги та стандарти щодо функціонування фінансового ринку, забезпечувати їх застосування та здійснювати інші ре-

Непряме (економічне) регулювання — це вплив на функ-ціонування фінансового ринку через систему економічних важелів, застосування яких сприяє формуванню окремих умов зовнішнього середовища цього ринку і позначається на цінах, обсягах попиту та пропозиції окремих сегментів фі-

нансового ринку, а також на ступені конкурентної боротьби між учасниками ринку.

Непряме (економічне) регулювання фінансового ринку ба-зується на використанні повноваженими органами важелів (способів) непрямого економічного впливу (таблиця 2.1).

Таблщя 2.1

НЕПРЯМЕ (ЕКОНОМІЧНЕ) РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ

 

Важелі економічного впливу          Органи, які здійснюють вплив

Випуск  в  обіг  (або  вилучення)  готівкових грошей      Національний банк України

Випуск регулюючими органами власних цін-них паперів і проведення операцій з підтри-мання їх курсу на вторинному ринку    державні

Вплив на рівень ставок процента на фінансо-вому ринку          державні

Надання    гарантій    щодо    виконання    зо-бов’язань за цінними паперами окремих емі-тентів  державні, органи СРО

Стимулювання розгорт’ння  (або згортання) зовнішньополітичних звязків між державами, з міжнародними фінансовими організаціями державні

Фінансування  розвитку  інфраструктури   фі-нансового ринку державні, органи СРО

Інформування   і   консультування   учасників ринку      органи СРО

Організація навчання фахівців        органи СРО

Проведення комплексу заходів щодо популя-ризації окремих видів діяльності та інструме-нтів фінансового ринку  органи СРО

Більшість із зазначених важелів (крім чотирьох останніх) може повноцінно використовуватися здебільшого на рівні державного регулювання (використання першого з них нале-жить виключно до компетенції центрального банку держави).