3.3. Види підприємницької діяльності


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 

Загрузка...

Підприємницька діяльність — різноманітна, як різно-манітні людські потреби. Всі численні прояви підприємниць-кої діяльності можна поділити на три основні її види: виробни-че підприємництво; комерційне підприємництво; фінансово-кредитне підприємництво (рис. 3.2).

Виробниче підприємництво є найважливішим, визна-чальним, провідним видом підприємницької діяльності, спря-мованим на виробництво продукції, послуг, інформації тощо, які підлягають реалізації споживачам. Ця діяльність здійснюється підприємствами, що виготовляють різноманітну продукцію, виконують будівельні, ремонтні та інші роботи, на-дають побутові, консультативні, інформаційні та інші послуги, створюють духовні блага тощо.

Виробниче

(виробництво продукції, послуг, інформації тощо, які підлягають реалізації споживачам)

 

Види підприємництва

 

Фінансово-кредитне

( об’єктом товарно-грошових відносин є гроші, валюта та цінні папери)

 

Комерційне

(пов’язане з обміном, розподілом і споживанням товарів та послуг)

Рис. 3.2. Види підприємницької діяльності

У період 1998–2000 рр. кількість малих підприємств за ос-новними видами економічної діяльності зросла з 173404 до 217930 (табл.3.2).

Таблиця 3.2

Кількість малих підприємств за основними видами економічної діяльності

 

            1998    1999    2000

Всього по економіці  173404            197127            217930

у тому числі                          

сільське господарство, мисливство та лісове рибальство           3440    4589    7839

промисловість           26166  30253  34497

будівництво   14873  16175  18323

оптова та роздрібна торгівля (вклю-чаючи торгівлю транспортними за-собами та послуги з їх ремонту)  89928            100148            101113

готелі та ресторани   5959    6655    7538

транспорт      5363    6598    8483

операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги користувачам   17140  20827  26371

освіта  1182    1439    1672

Охорона здоров’я та соціальна допо-мога            1591    1859    2042

Колективні, громадські та особисті послуги         6495    7209    7467

            Як бачимо з таблиці по всім видам економічної діяльності відбувається збільшення кількості малих підприємств.

Перспективними для ведення бізнесу можна вважати сільське господарство, мисливство та рибальство ( кількість малих підприємств збільшилась більш, ніж у 2 рази), а також промисловість, транспорт та освіту.

Виробниче підприємництво належить до найбільш склад-них, серйозних, суспільно необхідних і водночас важких видів бізнесу. 3 цим частково пов’язаний і той факт, що до виробни-чого підприємництва спостерігається значно менше тяжіння, ніж до інших видів підприємницької діяльності, які значно швидше й простіше приносять прибутки. Так, із загальної кількості діючих малих підприємств лише кожне шосте функціонує в промисловості (16,4 % від загальної кількості діючих малих підприємств), кожне дванадцяте — у будівництві (8,6 %), лише 4,4 % — на транспорті. Однак в оп-товій та роздрібній торгівлі, включаючи торгівлю транспорт-ними засобами та послуги з їх ремонту, діють 3/5 малих підприємств (40,6 %) (табл. 3.3).

Таблиця 33

Кількість підприємств та чисельність працівників малих підприємств за галузями економіки України у 2002 p., (%)

 

            Кількість підпри-ємств, одиниць   Середня чисельність всіх працівників

Всього            100      100

У тому числі: Промисловість          16,4     21,8

Сільське господарство         4,9       7,3

Транспорт      4,4       5,1

Будівництво  8,6       12,4

Оптова та роздрібна торгівля, включаючи торгівлю транспо-ртними засобами та послуги з їх ремонту    40,6            26,9

Операції з нерухомістю, зда-вання у найм та послуги корис-тувачам  14,8     13,9

Колективні, громадські та осо-бисті послуги        3,8       5Д

Готелі та ресторани  3,4       4,1

Інші види діяльності ЗД       3,4

Для багатьох виробниче підприємництво не асоціюється з бізнесом. Для них бізнес — це комерція, а не виробництво. І такі люди глибоко помиляються. Бізнес найтіснішим чином пов’яза-ний з виробництвом. Без виробничого підприємництва торго-вельний бізнес не мав би матеріальної (речової) основи, зали-шилася б лише можливість торгувати імпортними товарами.

У центрі виробничого підприємництва — виготовлення споживчих благ. Таким чином, до виробничого підприємництва належать і заводи, і фабрики, і перукарні, і кав’ярні, і школи, і ліцеї, і агрофірми. Ці підприємства можуть і самі реалізувати свою продукцію, але головна їх функція — виробництво.

Виробниче підприємництво тісно пов’язане з бізнесом у сфері обігу, сприяє йому. Товари, що виробляються, необхідно продавати, обмінювати на гроші або на інші товари. З історії розвитку підприємництва видно, що бізнес у сфері ремесел по-роджував купецький бізнес (комерційне підприємництво). Цей зв’язок простежується протягом багатьох століть. При цьому виробництво не завжди займало активну позицію. Ко-мерційний бізнес, зокрема торгівля, яка мала попит та товари, значно активізувала виробниче підприємництво.

Принципова схема виробничого підприємництва зображе-на рис. 3.3.

 

 

Власники

оборотних

коштів

 

           

 

           

 

           

 

            Гм

 

Володар робочої сили

\   Го    РС |

| Го        ОЗ*

ПІДПРИЄМЕЦЬ Го        ОЗТ

 

М

Гт

 

Покупець товару

 

 

 

Власники основних засобів

Рис. 3.3. Принципова схема виробничого підприємництва

            Здійснення виробничого підприємництва пов’язане з не-обхідністю здобуття підприємцем цілої низки факторів вироб-ництва, з яких на рис. 3.3 відображені лише найголовніші, уза-гальнюючі. Так, щоб виготовити продукцію, товари, підприємцю необхідні оборотні засоби виробництва у вигляді матеріалів, із яких виготовляється продукція. Крім того, у ви-робництві знадобляться напівфабрикати, тобто готові скла-дові, які будуть використані при виготовленні товару (напри-клад, ґудзики, цвяхи, електродвигуни тощо). Всі ці ресурси позначені на схемі літерою М. Для отримання необхідних ма-теріалів необхідно придбати їх у власників оборотних коштів, сплативши їм певну суму грошей.

Далі для виробництва необхідні основні засоби (ОЗ) у ви-гляді робочих приміщень, машин, обладнання тощо. За це не-обхідно сплатити власникам основних засобів виробництва певну грошову суму (Го). Виробництво вимагає залучення підприємцем робочої сили (РС). Частіше за все це наймані працівники, а затрати підприємця на оплату праці позначені у схемі буквами Гр. До цієї суми необхідно включити також за-робітну плату самого підприємця.

Виробниче підприємництво завершується випуском това-ру (Т), який продається підприємцем або безпосередньо спо-живачу, або торговельним організаціям. У результаті підприємець отримує виручку від продажу товару (Гт).

Комерційне підприємництво — це діяльність, пов’язана з обміном, розподілом та споживанням товарів і послуг.

Змістом комерційного підприємництва є товарно-грошові та торговельно-обмінні операції. Комерція у вузькому ро-зумінні слова — це торгівля, а комерсант — це працівник торгівлі. Торговельно-обмінні операції здійснюються у ви-гляді угоди з купівлі-продажу або перепродажу товарів і по-слуг. Представниками комерційного підприємництва є різні торговельні організації, що реалізують (продають) предмети споживання і засоби виробництва.

Принципова схема комерційного підприємництва є істот-но простішою за схему виробничого підприємництва у зв’язку

з незначною кількістю основних чинників, які впливають на комерційний бізнес. У спрощеному вигляді схема комерційно-го бізнесу подана на рис. 3.4.

 

Володар товару         Т

 

            .     Гф

 

           

 

 

т          Покупець товару

-      Гт           

 

           

 

 

Рис. 3.4. Принципова схема комерційного підприємництва

Підприємець закуповує товар (Т) у володаря товарів. То-вар є для комерсантів визначальним чинником бізнесу. Підприємець сплачує за товар його власнику грошову суму (Гф), яка залежить від обсягу товару та його ціни на ринку продажу, як правило, за оптовими цінами, які значно нижчі, ніж ринкові роздрібні ціни, за якими потім реалізуються за-куплені товари.

Тому під час реалізації всієї партії товару комерсант отри-мує відповідну виручку (Гт).

Основною формулою торговельної угоди є: “товар — гроші” (за товар — гроші) при продажу та “гроші — товар” (за гроші — товар) при купівлі. Торгівля охоплює і так звані бар-терні, товарообмінні операції, які здійснюються за формулою: “товар — товар” (за товар — інший товар або послуги).

Формула торговельної угоди нібито проста, але реальна картина комерційного підприємництва набагато складніша, ніж це здається на перший погляд. Комерційне підприємництво включає пошук, закупівлю товару будь-якого виду і типу, забезпечує його зберігання транспортування, до-ставку в торговельне підприємство (місце), продаж товару, а інколи і післяпродажне обслуговування покупця-споживача, наприклад, доставку додому, встановлення, налагодження, усунення дефектів тощо. Торгівля включає також докумен-тальне оформлення торговельної угоди.

 

Суб’єктами комерційного підприємництва є магазини, ре-чові та продовольчі ринки, біржі, виставки-продажі, аукціони, торговельні доми, ярмарки, торговельні бази, інші заклади торгівлі, у тому числі комерційні (торговельні) кіоски та намети.

В умовах численних господарських зв’язків комерційні організації не в змозі розв’язати всі питання обігу власними зусиллями, Тому надійними партнерами тут виступають посе-редники. Представниками посередницьких структур є устано-ви та окремі особи, які знаходяться між підприємцем і спожи-вачем. Посередницькі фірми здійснюють не лише брокерські (посередницькі) операції, а можуть також здійснювати торгівлю на власний розсуд. Посередницький бізнес як різно-вид комерційного підприємництва дедалі більше поши-рюється в ринковій економіці.

Фінансово-кредитне підприємництво — це діяльність, де об’єктом купівлі-продажу є специфічний товар — гроші, іноземна валюта, цінні папери.

Сутність фінансово-кредитного підприємництва полягає в тому, що підприємець придбаває головний фактор підприємництва у вигляді різних грошових коштів (грошей, валюти, цінних паперів) за грошову суму (Гф) у володарів гро-шових коштів. Придбані грошові кошти (Ге) потім продають-ся покупцям за плату (Гт), що перевищує попередню грошову суму (Гф), в результаті чого утворюється підприємницький прибуток (рис. 3.5).

 

Володарі

грошових

коштів             Гс                    Підприємець  Гс        Покупці

грошових

коштів

 

            1          Гф                  

            Гт       

 

           

           

           

           

                       

 

Рис. 3.5. Принципова схема фінансово-кредитного підприємництва

Фінансово-кредитне підприємництво належить до найс-кладніших видів підприємницької діяльності, воно сягає корінням у лихварство, відоме ще за часів Стародавньої Греції.

В Україні фінансово-кредитне підприємництво перебуває лише на початковій стадії становлення. У зв’язку з широким розповсюдженням купівлі-продажу акцій, облігацій, розвит-ком кредитних відносин, розширенням кола валютних опе-рацій, формуванням системи комерційних банків в Україні пе-редбачається значне зростання активності фінансово-кредит-ного бізнесу.

Фінансово-кредитне підприємництво здатне приносити не менші доходи, аніж комерційне, але вимагає більш високих вимог до знань і досвіду підприємців, продавців і покупців грошових коштів. Досвід фінансово-кредитного підприємництва в Україні свідчить про значний ризик всіх учасників цього нового та незвичного поки що для багатьох українців виду підприємницької діяльності.

Агентами фінансово-кредитного підприємництва є ко-мерційні банки, фондові біржі, окремі фірми, навіть громадя-ни-підприємці.

В Україні на початок 2000 р. було зареєстровано і діяло: 203 комерційні банки, 340 бірж, у тому числі 4 фондові біржі, 1330 інвестиційних компаній та фондів, 390 кредитних спілок.

Особливою формою фінансово-кредитного підприєм-ництва є страхове підприємництво. Кожен підприємець діє на свій страх і ризик і не може обійтися без надійного страху-вання на випадок небезпеки. Страхування — це формування грошових фондів та їх використання на відшкодування збитків у разі непередбачуваних випадків і на допомогу грома-дянам у певні періоди життя.

Найбільш відомі три види страхування: страхування жит-тя і здоров’я, майна, відповідальності.

При страхуванні життя і здоров’я страховик зо-бов’язується видати страхувальнику відповідну суму коштів залежно від втрати здоров’я, зумовленої нещасним випадком. За умови втрати життя сума коштів, зазначена в угоді, на-дається спадкоємцям страхувальника.

При страхуванні майна здійснюється його оцінка, і в стра-ховому контракті встановлюється частка компенсації вартості

втраченого майна (наприклад, від пожежі, аварії або викраден-ня автомобіля тощо) залежно від завданого збитку.

Страхування відповідальності — це страхування заборго-ваності, тобто відповідальності боржників. Припустимо, що банк надав позичальнику кредит. Існує ризик, що позичаль-ник виявиться безвідповідальною особою і не сплатить кредит у певний строк, не сплатить проценти за кредит. Щоб підстра-хуватися на такий випадок, банк укладає зі страховою ком-панією угоду, в якій визначаються умові відшкодування втрат у зв’язку з несплатою кредитів.

В Україні на початок 2000 р. було видано ліцензії (спеціальні дозволи) на здійснення підприємницької діяль-ності 262 страховим організаціям.