Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
Цей процес передбачає такі стадії: : Основи журналістики : Бібліотека для студентів

Цей процес передбачає такі стадії:


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

магниевый скраб beletage

а)         вдумливий відбір спостережуваних фактів і явищ; на цьо-

му етапі журналіст відокремлює факт чи групу фактів, що

їх він має намір дослідити; він ніби замикає їх в уявному

колі власної уваги, аби зосередитися на них, домогтися

пильності;

б)         встановлення істотних ознак спостережуваних фактів;

розгляд хронології подій; описування атрибутивних ознак

явищ; факт ніби розміщається під збільшувальним склом

 

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

і вивчається уважно в усіх своїх розмаїтих характеристи-ках;

в)         гіпотетичні умовиводи про причини даного факту чи яви-

ща; на підставі проведеного вивчення складаються припу-

щення про причиново-наслідкові зв’язки в даній системі

подій, які відповідають встановленим у процесі вивчення

фактам; факти приводяться в певну систему, виструнчу-

ються в логічній послідовності;

г)         перевірка одержаних узагальнень іншими способами здій-

снюється шляхом перевірки самих фактів, достовірність

яких найкраще підтвердити з трьох незалежних джерел,

а також шляхом пошуку дотичних до головної події фактів,

які опосередковано висвітлюють її; нарешті здійснюється

дедуктивна (від загального до часткового) перевірка; жур-

наліст ще раз оглядає побудовану конструкцію, з’ясовуючи,

чи всі наявні факти вкладаються в концепцію і не супер-

ечать їй.

3.         Історизм спонукає розглядати факти в розвитку, про-стежувати еволюцію явищ, бачити, якими вони були учора, виявилися сьогодні і стануть у перспективі. Засада історизму не належить лише науці історії, але є загальнофілософським ме-тодом підходу до з’ясування сутності фактів і явищ. Не належить вона й до минулого етапу їх функціонування. Навпаки, історизм передбачає розгляд факту в хронологічному зрізі сучасності, але, виявляється, зрозуміти його можна лише прийнявши сучасність за місток з минулого в майбутнє.

4.         Діалектичність вимагає сприймати факти і явища в єдності й боротьбі протилежностей, бачити, як нагромадже-на кількість переходить у якість, як здійснюється заперечення заперечення. У цьому й полягає застосування до роботи з фак-тами головних законів діалектики. Бачення факту в контексті інших подібних або протилежних явищ, з’ясування ступеня його зрілості, досконалості, довершеності, міри наявності в ньому по-зитивних і негативних первнів, – усе це складає діалектичність як засаду роботи з фактами.

Журналіст як суб’єкт масово-інформаційної діяльності не лише збирає і ретранслює новини й повідомлення, але й узагальнює їх, аналізує, дає свій коментар. Як уже мовилося,

 

Журналістика як творчість

існує думка, згідно з якою журналіст не повинен навіть братися за таку працю; його позиція, мовляв, нікому не цікава, читачі не потребують його коментарів. Подібне ставлення пород-жене не природним станом речей, не силою, а слабкістю нашої журналістики, відсутністю в ній по-справжньому великих, зна-чущих імен, талановитих працівників пера й мікрофона. У нас навіть немає загальної національної газети, яка була б настільки впливовою, що не передплачувати й не читати її було б соромно кожній освіченій людині.

Але як тільки в інформаційному просторі України з’являється достатньою мірою авторитетне журналістське ім’я, думкою цьо-го журналіста зацікавлюються читачі, його точка зору на події сприймається як органічна частка його професійної діяльності, реально впливає на формування громадської думки й суспільної свідомості. Це стосується відомих журналістів: колумніста га-зети «Дзеркало тижня» Віталія Портникова, оглядача цієї ж га-зети Сергія Рахманина, редактора журналу «Універсум» Олега Романчука, редактора журналу «Український тиждень» Юрія Макарова, популярних телеведучих Романа Скрипіна, Мико-ли Вересня, Романа Чайки, Андрія Куликова. Понад те, поява надалі яскравих імен на небосхилі української журналістики не може статися лише в межах ретрансляційної інформаторської діяльності, а можлива за умов аналітичної праці журналіста, висловлення ним своїх обґрунтованих і аргументованих поглядів на актуальні проблеми суспільного життя.

Дослідники виділяють такі етапи аналітико-інтегруючої праці журналіста:

1)         зосередження уваги на тій чи іншій ситуації, стані речей, факті, які необхідно дослідити, та виокремлення явища з мільйонногранної дійсності;

2)         встановлення складу проблеми чи явища;

3)         аналіз, розгляд ситуації, стану речей, сукупності фактів, якщо під аналізом розуміти метод дослідження, який полягає в мисленому або практичному розчленуванні цілого на складові частини;

4)         синтез або оцінка ситуації, стану речей, суми фактів у цілому; на цьому етапі аналіз переходить у синтез, який розуміємо як метод вивчення предмета чи явища

 

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

в цілісності, єдності й взаємозв’язку його частин; 5) підсумок, практичний висновок із здійсненого аналізу та

синтезу. У вигляді схеми аналітико-інтегруючу працю журналіста можна подати так:

 

Самі типи аналізу в журналістиці найрізноманітніші. Серед них виділяються такі головні:

1. Пряма аналітична дія полягає в лінійному, логічно послідовному представленні концепції автора як об’єктивної, єдино можливої в умовах оприявнених фактичних і мислитель-них аргументів. Читача переконують безпосередньо наведені автором факти, висловлювання авторитетних науковців чи політичних діячів, власні роздуми журналіста з приводу порушеної теми.

За типом прямої аналітичної дії побудовані знамениті в історії української публіцистики твори: «Переднє слово [до “Громади” 1878 р.]» та «Чудацькі думки про українську національну справу»

(1892) Михайла Драгоманова, «Листи з України Наддніпрянської»

(1893) Бориса Грінченка, «Що таке поступ?» (1903) Івана Франка, «Заповіт борцям за визволення» (1950) Володимира Винниченка та багато інших творів.

Наприклад, у названій праці Івана Франка, яка була впер-ше опублікована в тижневику «Поступ» (1903, №№ 2–26), ав-тор пропонує широке, об’ємне розуміння соціального прогресу

 

Журналістика як творчість

не лише як примноження матеріальних благ, але й розвитку та нагромадження духовних надбань. На численних прикладах з історії автор показує, з якими зусиллями прокладало люд-ство шлях уперед. Із сказаного він робить висновок, що поступ не охоплює весь людський рід, йде не рівномірно, а хвилеподібно, і не прив’язаний до одного географічного місця.

Внутрішніми пружинами поступу Іван Франко вважає поділ праці, що веде до її прискорення, зростання продуктивності й вдосконалення. Примноження багатств на землі не веде, однак, до покращання життя усіх людей. Кривавою раною нашого часу є соціальна нерівність: нагромадження багатств у малої кількості ділків і бідність мільйонів. Таке становище породило численні теорії, за допомогою яких людство шукало виходу з кризи.

Далі І. Франко полишає історичну аргументацію, якою пере-важно користувався до цього, і переходить до розгляду існуючих концепцій соціального прогресу. Ж.-Ж. Руссо, а за ним і Лев Тол-стой, закликають повернутися назад, до первісного суспільства, коли не було поділу праці, а кожна людина сама забезпечувала своє існування. У цій теорії І. Франко вбачає власне заперечення поступу.