Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
Журналістика як творчість : Основи журналістики : Бібліотека для студентів

Журналістика як творчість


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

магниевый скраб beletage

лективі оцінюють працю колег і свою власну, визначають най-кращий матеріал номера, вказують на недоліки. Журналіст по-винен бути завжди готовий до критики, сприймати її спокійно, як належний складник своєї професійної діяльності. Відсутність доброзичливої критики, за допомогою якої виявляються вади в творчій роботі й визначаються шляхи здобуття нового, більш високого професійного рівня, здатна тільки нашкодити орга-нізації масової інформації. Увіходячи в захоплюючий світ жур-налістської творчості, знайте, що відсутність у ньому критики збоку колег і самокритики, вимогливості до самого себе – шлях до творчого застою, а потім і до творчої загибелі.

5. Індивідуальна літературна творчість. Цей пункт нібито містить вимогу, нездійсненну для певної частини працівників пера, які літературною творчістю не займаються. Але сучасна практика виробництва інформації (в тому числі в зарубіжних країнах) будується на тому, що журналіст не мусить бути просто емпіричним переказувачем почутого чи описувачем побаченого, але здійснювати свою творчу аналітичну діяльність, провадити самостійні журналістські розслідування, бути фахівцем з певної теми, писати не лише інформаційні замітки, але й аналітичні статті, документальні книжки.

Зрозуміло, що це вищий рівень журналістської діяльності, але прагнути піднятися на нього повинен мріяти й початківець. Відома приказка: «Кожний солдат носить у наплічнику маршаль-ський жезл». Орієнтуватися необхідно на вершинні зразки жур-налістської творчості. Ні, традиція єдності письменницької та журналістської праці стала складатися в ХІХ столітті, а в ХХ – досягла свого розквіту. У журналістиці не вважали ганебним працювати Ернест Гемінґуей, Альбер Камю, Костянтин Симонов, Олесь Гончар, Федір Абрамов, Сергій Плачинда. Понад те, жур-налістику вони розглядали як скриньку тем і образів, сюжетів і конфліктів. З нарисової книги «Навкруги та навколо» Федора Абрамова виросла його знаменита тетралогія «Брати і сестри». Десять років свого життя в журналістиці репрезентував у книзі «Залишаюся журналістом» Костянтин Симонов 1 . Дбайливо зі-брана й видана журналістська спадщина Е. Гемінґуея 2 .

1          Симонов К. Остаюсь журналистом: путевьіе очерки, заметки, репортажи,

письма 1958-1967/Константин Симонов. - М.: Правда, 1968. - 312 с.

2          Хемингуэй Э. Старьш газетчик рассказьшает: худож. публицистика/Зрнест

Хемингузй. - М.: Прогресс, 1983. - 344 с.

 

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

І якщо в цих книжках відбився похід зверху вниз, представ-ників літератури в журналістику, то існує багато прикладів руху в протилежному напрямку, знизу вгору, з журналістики в літе-ратуру.Ідеальним є варіант, коли нариси, статті, фльєтони, які друкувалися в журналістиці, виконані з таким блиском і май-стерністю, містять такий глибокий і багатий зміст, що не старі-ють з часом, можуть бути зібрані в книгу й витримати не одне видання. Пошлімося на однотомник «Вибране» Анатолія Агра-новського 1 , який вийшов у світ 1980 року й куди увійшли його журналістські твори за двадцять років творчого життя.

Але в журналістиці існує й інший шлях літературної творчості: цілеспрямоване створення своїх публіцистичних (документаль-них) книжок, присвячених окремим темам, проблемам, героям. Цей шлях має давню традицію, пов’язану з творами «Фрегат „Паллада”» Івана Гончарова (т. 1–2, 1858), «Острів Сахалін» Анто-на Чехова (1893), «До Арктики через тропіки» Миколи Трублаїні (1931), «Англія» (1931), «Мій Париж» (1933) Іллі Еренбурга і ба-гатьма іншими.

Класику журналістської творчості журналіст зобов’язаний глибоко знати й вивчати її все життя; знати в обсягові хоча б університетських курсів історії журналістики (своєї національної та зарубіжної) і постійно поповнювати свої знання, освоюючи досвід сучасних провідних майстрів. Яким би талановитим від природи не був журналіст, він повинен добре уявляти, що шлях літературного навчання існує лише один – читати й перечиту-вати класиків.

Про це переконливо висловився свого часу видатний колум-бійський письменник, лауреат Нобелівської премії 1982 року Габріель Гарсіа Маркес: «Існує тенденція зневажливо ставитися до літературної культури, – відзначив він, – вірити в стихійність, натхнення. Істина полягає в тому, що література – це наука, якою необхідно оволодіти, що десять тисяч років літературного роз-витку стоять за кожним оповіданням, яке пишеться нині; і щоб пізнати цю літературу – ось тут і потрібні скромність і повчаль-ність» 2 . І трохи далі: «Зрештою, літературі навчаєшся не в уні-

1          Аграновский А. А. Избранное: очерки. Фельетоньі. Статьи./Анатолий Агра-

новский. - М.: Худож. литература, 1980. - 787 с.

2          Маркес Г. Г. О литературе, о себе, о своїм творчестве/Габризль Гарсиа Мар-

кес//Вопросьілитературьі. - 1980. - № 3. - С. 170.

 

Журналістика як творчість

верситеті, а тільки читаючи й перечитуючи письменників» 1 .

І якщо цей вислів актуальний для літератури, якій слід на-вчатися, то подвійно він справедливий щодо журналістики, де елемент ремісництва традиційно великий. Читання жур-налістської класики повинно стати звичайним професійним обов’язком будь-якого працівника мас-медіа. Журналістика – це професія, яка працює в парадигмі: «Розуміти чужі й створювати свої тексти» – і саме в цій послідовності, оскільки без розуміння чужих і навчання розумінню чужих не існує шляху до створення своїх текстів.

Молодому журналістові, який приступає до оволодіння про-фесією, можна вже зараз порадити покласти в свій наплічник маршальський жезл, тобто вже зараз задумати свою журналіст-ську книгу. Вона може бути присвячена якій-небудь важливій, суспільно значимій темі: нашому університетові та його ученим, соціальному захистові інвалідів і громадським організаціям, які їх захищають, Харківському зоопарку чи Харківській філармо-нії, оперному театру чи літературному музею, стану пологових будинків чи проблемам вивозу сміття з території міста, дитячій творчості й долям молодих спеціалістів, змушених після уні-верситету торгувати на базарі, і т. д. і т. п. Багато тем містить людське приватне й суспільне життя. Журналіст повинен зна-йти серед них свою. І тут ми підходимо до ще однієї важливої проблеми журналістики як творчості.

Справа в тому, що творча робота журналіста досягає найбільшого ефекту за умови його спеціалізації. Сучасна масово-інформаційна діяльність передбачає різні види спе-ціалізації: галузеву (газетна, фото, радіо й тележурналістика, Інтернет-журналістика), тематичну (політика, соціум, економі-ка, культура і т. д.) та рольову (репортер, кореспондент, оглядач, ведучий телепрограми, редактор напрямку, головний редактор та ін.). Оскільки в основу підготовки журналіста в українських вищих навчальних закладах покладена газетна журналістика, а інші галузеві спеціалізації мусять реалізовуватися на її базі, то далі викладемо закони тематичної спеціалізації на підставі газетної журналістики.