Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
Окремо слід розглянути питання про специфіку образності в журналістиці. : Основи журналістики : Бібліотека для студентів

Окремо слід розглянути питання про специфіку образності в журналістиці.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

магниевый скраб beletage

1. У журналістиці відбувається персоніфікація ідеї, пере-творення думки на живу особу; образ тут не є самодостатнім, а підпорядкованим концепції твору.

На відміну від художньої літератури, де тенденція має бути добре захована, випливати з відображених картин дійсності, в журналістиці образ відіграє переважно службову функцію; над ним панує авторська тенденція, підпорядковує його собі.

Виразний приклад журналістського твору, головним при-йомом у якому є розбудова художнього образу, – це «Казка (про красногвардейця)» Остапа Вишні (1889–1956), що вперше була опублікована в журналі «Реп’яхи», що почав виходити в 1918 році в Києві після першої окупації міста російськими більшовика-ми.

Автор будує образ як персоніфікацію ідеї викриття злочинного характеру більшовизму. «Казка», як влучно відзначає її публіка-тор у новітній пресі Володимир Дорошенко, «висміює екстреміст-ське минуле тих муравйовсько-ремньовських червоногвардійців, які підступно вдарили в спину Українській Народній Республіці, встановили в окупованому Києві кривавий терор, нищили всі ознаки української нації, топтали портрети Шевченка, розстрі-лювали людей за українське слово, за українське посвідчення, за національний одяг. Озброєні до зубів червоні вояки, нерідко п’яні, із специфічною лайкою після кожного слова, роз’їжджали по місту на авто з плакатами „Смерть украинцам”. Погромни-цтво, вандалізм більшовицьких окупантів гротескно втілено в образі Дурасика, якого рекомендує в червоногвардійці сам вождь світового пролетаріату» 1 .

1 Дорошенко В. О. Як починався Остап Вишня/Володимир Дорошенко//Бе-274

 

Метод журналістики

«У одного чоловіка було три сини: два розумних, а третій – большевик, якого звали Дурасик» 1 , – так розпочав Остап Ви-шня створення образу свого антигероя. Як виріс Дурасик і стало батькові шкода його годувати, віддав він його в найми. Відвів у поліцію, став служити Дурасик городовим, але служба йому здалася важкою. Покинув він її і примкнув до погромщиків. І тут виявилося роботи багато. Покинув Дурасик і це заняття. Став злодієм, чоловіка зарізав і пограбував. Спіймали його, су-дили, заслали на каторгу. Сидить там Дурасик і рік, і три… Аж гульк – революція. Повернувся Дурасик з Сибіру, освоївши всі премудрості злодійського ремесла. Ходить по Росії, шукає по-сади. Приходить до „народнього комісара Лєніна” і хвалиться своїм мистецтвом.

– Ви замєчательний общественний дєятель, – сказав Лєнін, – в духе современной соціальной революції; но, к сожалєнію, всє еті должності замєнєни одной високой должностью – красног-вардейской, какую вам і рекомендую» 2 . І став Дурасик красног-вардейцем.

Умовний, ілюстративний характер образу Дурасика, створе-ного Остапом Вишнею, цілком очевидний. В основі його побу-дови лежить засада дедукції, тобто попереднього знання автора про явище, ілюстрування вже відомої тенденції вдало підібра-ними деталями характеристики. Такий образ переконує читача самосильно, адже автор начебто відсутній у творі, не нав’язує своїх поглядів у відкритих вербальних формулах; він пропонує самим читачам зробити потрібні висновки, максимально вираз-но готуючи їх до сприйняття саме авторської концепції явища й «непомітно» запліднюючи громадську думку своїми поглядами.

2. Образ у журналістиці зредукований, виражений економно, лаконічно, ощадливою системою образотворчих засобів.

Принагідно слід нагадати, що одиницею мислення в журна-лістиці є повідомлення, а способом його передачі – твердження про факт або логічне судження. У новинарних інформаційних жанрах художня образність взагалі відсутня, не передбачається жанровими вимогами. Історія журналістики знає й численну

резіль. – 1993. – № 3–4. – С. 179.

1          Вишня Остап. Казка (про красногвардейця)/Остап Вишня//Березіль. –

1993. – № 3–4. – С. 181.

2          Там само. – С. 181–182.

 

РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ

групу великих публіцистичних творів, написаних цілком без за-лучення художніх образів: «Переднє слово [до “Громади” 1878 р.]» Михайла Драгоманова, «Україна чи Малоросія?» (1926) Миколи Хвильового, «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1965) Івана Дзюби, «Євреї на Україні» (1973) Матвія Шестопала тощо.

Специфіка образності в журналістиці полягає в її необов’язковому характері, а відтак її використання має допо-міжне значення. У нарисі Юрія Шереха «Над озером. Баварія» (1948) головне завдання – повідомлення про історичну місію України в світі, «шанс Києва», як пише публіцист 1 . Дещо спро-щуючи складну систему аргументації автора, відзначимо, що, на його думку, Україна може запропонувати світові повернення до «традиції вічного селянського» 2 не в класовому, а в моральному сенсі цього явища.

Серед аргументів автора широко використаний і образний. Спочатку навіть здається, що його функція – у маскуванні, при-ховуванні авторської ідеї. Юрій Шерех неквапом розповідає про своє життя на острові в пластунському таборі, він ніби несамо-хіть, повагом сповіщає нам свої міркування. Аж потім починаєш розуміти, наскільки описувана картина природи є суголосною з роздумами публіциста.

«Дощ закінчився, і озеро з сіро-сталевого стало жовтаво-про-зорим, – провадить він. – Воно тепер покоїться. Воно перебуває в собі. Самодостатнє. Свої рамки воно виповнює, а поза них ви-ходити не потребує. Це рівновага. Людям з хворими нервами треба сюди їздити. В наш вік функційности кожному бракує саме і передусім виповнености рамок» 3 . У природі автор побачив ту гармонію й виповненість, якої так бракує людському суспіль-ству. Цивілізація поглинає культуру. Людина перетворюється на функцію. Ідея «вічно селянського» і є способом повернення до природності, рівноваги, виповненості людського життя.

Таким чином, образ природи, пейзаж, картина дощу на озері, барвисто описана публіцистом допомагає осягнути його головну

1          Див. про це докладніше в праці: Михайлин І. Л. “Судилося бути Україною”, або

Головна публіцистична ідея Юрія Шереха (Шевельова)/І. Л. Михайлин//Вісник

Харківського університету. – 1999. – № 426: Творчий доробок Юрія Шевельова і

сучасні гуманітарні науки. – С. 15–19.

2          Шерех Юрій. Над озером. Баварія//Шерех Юрій. Пороги і запоріжжя: Літе-

ратура. Мистецтво. Ідеології: У 3 т. – Х., 1998. – Т. 1. – С. 572.

3          Там само. – С. 546.

 

Метод журналістики

ідею, унаочнити її, зробити досяжною і приступною для чита-чів.

3. Журналістика широко користується ремінісцентними образами, тобто створеними класиками літератури й сучасни-ми письменниками, наповнює їх новим понятійним смислом, використовує наявний у них семантичний потенціал для розбу-дови інтелектуального сюжету чи прагматичної концепції.

Сучасна наука для позначення елементів і частин іншого тексту, що включені в даний і стали його невід’ємною змісто-вою частиною, виробила поняття інтертекстуальності. Інтер-текст – могутній спосіб активізації читацького сприйняття та конденсації авторської думки, адже в даному випадку за допо-могою стислої парафрази текста-джерела здійснюється відчутне нагромадження змістових значень в основному тексті.