Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
Складений соціологами портрет середньостатистичного аме-риканського журналіста такий: : Основи журналістики : Бібліотека для студентів

Складений соціологами портрет середньостатистичного аме-риканського журналіста такий:


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

магниевый скраб beletage

це чоловік, що здобув ступінь бакалавра в громадському коледжі, одружений, має вік 38 років, його заробітна плата складає 31 тис. доларів на рік, він працює в журналістиці 14 років і має намір працювати й далі 1 .

Знаючи про рух нашої держави у напрямку до світового співтовариства, слід припустити, що саме до такого майново-го рівня і соціального становища буде прямувати й українська журналістика, тим більше, що від неї самої не в останню чергу залежить, яким бути завтра нашому суспільству.

Як бачимо, професійна діяльність журналіста містить ба-гато переваг, що їх, безперечно, усвідомлює молода людина, обираючи для себе цю спеціальність. Але зовсім мало хто з молоді замислюється над труднощами даного фаху, виявляє спроможність бачити зворотній бік медалі. Тому завжди, зустрічаючись з абітурієнтами в дні відчинених дверей, із слу-хачами підготовчих курсів і навіть з уже зарахованими на на-вчання студентами Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, я передусім прагну попередити їх про труднощі і небезпеку цієї романтичної професії і разом з тим описати ті суворі вимоги, які вона висуває до кожного індивіда, хто її обирає. Це тим більше важливо усвідомити, бо самі пере-ваги професії невіддільні від її труднощів, і в деяких випадках у другій частині нашого викладу мова йтиме про те ж саме, що і в першій, але з від’ємним знаком.

Отже:

1. З багатьох професій журналістика – найбільш стресова спеціальність. Психологи з Манчестерського університету (Ве-лика Британія) на підставі своїх досліджень, що тривали протя-

1 Ворошилов В. В. Журналистика: учебник/В. В. Ворошилов. – СПб.: Изд-во Михайлова В. А., 1999. – С. 259.

 

Журналіст як суб’єкт масово-інформа ційної діяльності

гом року, склали шкалу стресів для 150 професій. Ступінь стресу визначався за кількістю серцевих нападів та інших хвороб, роз-лучень, автотранспортних пригод, за поширеністю алкоголізму серед представників відповідних професій. Отримані наслідки оцінювалися за десятибальною шкалою. Журналісти зайняли у цій шкалі стресів третє місце з 7,5 балами, пропустивши вперед лише шахтарів (8,3 бала) і поліцейських (7,7 бала), тобто вияви-лися першими з усіх інтелектуальних професій.

У всьому світі, і в Україні зокрема, журналісти зазнають на собі відчутного морального, психічного та фізичного тиску з боку тих, хто зацікавлений у приховуванні інформації від суспільства і перешкоджає здійсненню представниками мас-медіа їхньої професійної діяльності.

Часопис «Журналіст України» спеціальний випуск (1997 – № 3–4) присвятив загиблим у мирний час працівникам ЗМІ. Тут подано уривки з тоді ще не опублікованої книги редактора «Молодіжної газети» (Житомир) Петра Тарасюка «Хто наступний? (Реквієм про загиблих журналістів)», де зібрано матеріали про вісімнадцятьох працівників пера, що пішли з життя, виконую-чи свої професійні обов’язки. Це сталося переважно у 1990-ті роки. Слідство у їхніх справах здебільшого не завершене, а при-пинене за відсутністю доказів. Так буває, коли маємо справу з убивствами на замовлення. Автор сумлінно зібрав матеріали про життя загиблих журналістів, описав відомі слідству обставини їхньої смерті, повідомив про тематику, якою вони займалися в останні дні свого життя. Це жахливий мартиролог української журналістики. Надихають, проте, слова Петра Тарасюка: «Сво-бода слова – над усе. Демократична преса України вже сфор-мувалася, її не вб’єш і не задушиш. Знаю: професія журналіста нелегка, але коли вибрав цей шлях, то йди по ньому до кінця свого життя…» 1 .

У третє тисячоліття Україна увійшла з новими жертвами з середовища журналістів – це Георгій Гонгадзе, Ігор Александров, Михайло Коломієць, Василь Климентьєв. Відсутність енергійного розслідування обставин їх загибелі і пошуку злочинців збоку правоохоронних органів – свідчення про істотні проблеми в сфері

1 Про автора, який два роки збирав матеріали про загиблих журналіс-тів//Журналіст України. – 1997. – № 3–4. – С. 12.

 

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

політичного життя в Україні в цілому, де боротьба за громадянсь-ке суспільство триває.

Не завершена й на сьогоднішній день справа журналіста Георгія Гонгадзе, викраденого й по звірячому вбитого 16 вересня 2000 року, покарані лише виконавці злочину, суд над головним організатором і досі не відбувся, а замовник все ще публічно не названий. Опір у розслідуванні цієї справи і висвітленні правди про неї виявився безпрецедентним. Не випадково най-краща книжка про Георгія Гонгадзе та його справу написана не українцем, а громадянином Великобританії. На щастя вона перекладена по-українськи 1 . Доля Г. Гонгадзе стала кульмінацією в стосунках влади і журналістики в Україні. Прикро, що випад-ки перешкоджання журналістам здійснювати їх професійну діяльність множаться в сучасній Україні..

Навіть усунення з життя журналіста загрози фізичної розпра-ви не виводить його з-під пресу психічного тиску й емоційних перевантажень, пов’язаних з його професійною діяльністю. У медицині встановлено, що представники комунікативних професій постають перед загрозою, яка мовою психології називається «професійним вигоранням». Особливо це стосується лікарів, поліцейських, які мають справу з людським го-рем, необхідністю брати участь у порятунку людей від злочинців, від хвороб, ділити з ними скорботу й відчай. Синдром вигоран-ня настає внаслідок «отруєння людьми». Але з цього погляду й журналіст – комунікакативна особистість, яка так само приймає на себе тягар негативної інформації, особа, до якої люди дуже часто звертаються по допомогу в скрутних для себе життєвих ситуаціях. Журналіст провадить журналістське розслідування у ворожому середовищі. Правда, яку він пізнає, і висновки, до яких він приходить, невтішні для суспільства. У найбільш демократичному американському соціумі журналістика відіграє функцію сторожового собаки. Чи це не значить, що в журналіста собаче життя й зазнає він на собі собачого ставлення? А відтак, цілком логічно припустити, що й на нього поширюється хвороба комунікативних професій – синдром емоційного вигорання.

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (2001), «синдром вигорання – це фізичне, емоційне або

1 Кошів Я. Обезголовлений: Убивство журналіста/Ярослав Кошів. – К.: Б. в, 2004. – 292 с.

 

Журналіст як суб’єкт масово-інформа ційної діяльності

мотиваційне виснаження, яке характеризується порушенням продуктивності в роботі і втомою, безсонням, підвищеною схильністю до соматичних захворювань, а також до вживання алкоголю або інших психоактивних речовин з метою дістати тим-часове полегшення, що має тенденцію до розвитку фізіологічної залежності і (в багатьох випадках) суїцидальної поведінки» 1 [Напівжирний курсив авторів. – І. М.].

Термін «психічне вигорання» вперше запропонував амери-канський психолог Х. Файненбергер ще на початку 1970-х років, він же зробив перші кроки в напрямку вивчення відкритого ним феномена. Він встановив, що до «психічного вигорання» схильні представники професій, що належать до сфери діяльності «люди-на – людина», виявивши, що ніщо не є для людини таким сильним навантаженням, як інша людина. Від думки про те, що даний феномен є наслідком тривалого стресу, він перейшов у процесі досліджень до іншої концепції, встановивши, що синдром являє собою набутий стереотип емоційної професійної поведінки, при якому спостерігається розлад не самої особистості, а її ролі, що виникає внаслідок хронічної втоми. У сучасній психології і психіатрії найпоширеніший підхід, згідно з яким даний феномен розуміється як синдром професійного вигорання, що складається з емоційного виснаження, деперсоналізації та редукції власних особистісних досягнень 2 .

Іншими словами, загальновизнаною є думка про особливі психічні, емоційні і навіть фізичні навантаження, пов’язані з виконанням особою професійних обов’язків журналіста. А відтак, звертаючись до молоді, яка йде в журналістику, хочу попередити: знайте, що ви обрали найбільш небезпечну з усіх інтелектуальних професій, яка потребуватиме від вас мужності, особливої психічної загартованості й моральної стійкості.