Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
Для діяльності журналіста важливими є ще дві статті Консти-туції України, знання яких для нього обов’язкові. : Основи журналістики : Бібліотека для студентів

Для діяльності журналіста важливими є ще дві статті Консти-туції України, знання яких для нього обов’язкові.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

магниевый скраб beletage

Стаття 32 за-хищає приватне життя громадянина. «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, пе-редбачених Конституцією України, – стверджується тут. – Не до-пускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини».

1 Цит. міжнародних документів за пр.: Основи масово-інформаційної діяль-ності: підручник. – К., 1999. – С. 295–296.

 

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

Оскільки партійна преса є і буде об’єктивною реальністю українського політичного життя, то журналістові необхідно зна-ти й статтю 37, яка сформульована так: «Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її без-пеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я на-селення, забороняються».

Законодавство України забезпечує широкі можливості для творчої реалізації журналіста, гарантує йому право на свободу слова, преси та творчості, визнані міжнародними нормами й закріплені в міжнародних правових документах.

Однак немає нічого складнішого, ніж забезпечення на практи-ці задекларованої в законодавстві свободи. Покажемо це на при-кладі спроб запровадження в Україні суспільного мовлення

Суспільне (громадське) телерадіомовлення – це така телерадіо-організація, яка фінансово не залежить від одного чи кількох власників або однієї чи кількох інституцій, під якими розумі-ються державні органи та установи, підприємства, корпорації, політичні партії, бізнесові структури, окремі особи. Суспільне телебачення незалежне не від кого в своїй інформаційній по-літиці, крім самих журналістів та глядачів.

Таке телебачення існує в багатьох демократичних країнах світу. Класичним представником суспільного мовлення є British Broadcasting Corporation (BBC), яка була заснована у Великій Британії ще 1927 р. У США за приклад можуть правити такі організації, як Американська служба мовлення (U. S. Public Broadcasting Servise) та Національне суспільне радіо (National Public Radio).

Суспільне телебачення наділене повними повноваженнями із надання широкого спектру інформаційних, просвітницьких і розважальних мовних програм на всій території країни, в ін-тересах усього населення, з урахуванням усього її етнічного, культурного і конфесійного розмаїття, відображає увесь діапазон наявних у суспільстві думок і поглядів.

 

Свобода слова і журналістська діяльність

Міжнародні організації, які опікуються станом свободи сло-ва в світі, пропонують фінансувати громадське телебачення за рахунок спеціального податку, який сплачує кожен спожи-вач електроенергії (побутовий, корпоративний чи державний) на суспільне мовлення.

В Україні розмови про необхідність створення суспільного мовлення ведуться від 1995 р., коли в поправці до закону «Про телебачення та радіомовлення» з’явився термін громадське те-лерадіомовлення. Але поправку про необхідність створення такої організації масової комунікації заблокував своїм вето президент Л. Кучма. 1996 р. парламент подолав вето, але справа не зру-шилася з місця. 1997 р. Верховна Рада України ухвалила закон «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України». Але Л. Кучма наклав вето й на цей закон. 2000 р. було ухвалено новий закон «Про створення системи Суспільного телебачення та радіомовлення України», але й він залишився на папері й був за-блокований у своєму виконанні. Президент В. Ющенко в 2005 р. декларував свій твердий намір суспільне мовлення створити, але справа не пішла далі розмов, створення комісій, прийняття декларацій. Так, «Декларацію про створення в Україні суспільно-го телерадіомовлення» (2007) підписали представники кількох урядових та парламентських структур, Президент В. Ющенко видав на початку 2008 р. указ «Про заходи щодо створення сис-теми Суспільного телебачення і радіомовлення України». Розу-міння потреби в суспільному телерадіомовленні задекларував Президент України В. Янукович у 2010 році, проте від 1995 р. до цього часу жодного реального кроку в справі запровадження суспільного мовлення в Україні так і не зроблено.

Від редакторів газет і рядових журналістів часто можна по-чути скарги на втручання у їхні творчі справи органів влади, конкретних урядовців, депутатів Рад різного рівня, засновників, власників та інших зацікавлених осіб. Вони твердять, що, за-мість розбитих політичних кайданів, українська журналістика опинилася в лещатах економічних, а фінансовий тиск виявля-ється не менш дошкульним, ніж тиск політичний, і служать вони одній меті – примусити журналістів відмовитися від правдивої і всебічної інформаційної діяльності і вдатися до тенденційного висвітлення подій в інтересах певних осіб чи партій. У декого

 

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

виразно простежується ностальгійна нотка за «старими добри-ми часами», коли редакції не турбувалися ні про папір, ні про поліграфічну базу, ні про заробітну плату, а отримували все це як винагороду за сумлінне служіння комуністичній партії.

Заперечити, що таке становище має місце в нашому інформа-ційному просторі неможливо. Разом з тим слід добре розуміти різницю між тоталітарною і соціально відповідальної моделями існування журналістики. Тоталітаризм вдається до репресій, фі-зичного винищення непокірних, а то й просто незручних, яскра-вих у силу природної талановитості осіб. У Радянській Україні такі репресії набули масового характеру і призвели до загибелі мільйонів найбільш талановитих громадян.

На тлі цих історичних подій сучасна економічна залежність преси від засновників виглядає цілком іншого рівня проблемою, не пов’язаною із загрозою для життя цілого журналістського корпусу країни. Проблемою, яка підлягає розв’язанню і швидше чи пізніше буде розв’язана в нашому суспільстві.

Україна, у силу специфічних внутрішніх умов, лише зараз опановує модель соціально відповідальної журналістики. Вихід суспільства з економічної кризи, який уже розпочався, стиму-люватиме появу купівельноспроможного читача, а відтак і зрос-тання накладів газет і журналів, що уможливить їх незалежне існування і опанування тим рівнем свободи, яким володіють журналісти розвинених держав світу.