Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: file_get_contents(files/survey) [function.file-get-contents]: failed to open stream: No such file or directory in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 82
Цензура в найширшому розумінні існує на всіх щаблях сус-пільства та масової комунікації. : Основи журналістики : Бібліотека для студентів

Цензура в найширшому розумінні існує на всіх щаблях сус-пільства та масової комунікації.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

Посада цензора була запро-ваджена в Стародавньому Римі. До кінця ХVІ ст. цензура була запроваджена в більшості європейських монархій – у зв’язку з поширенням книгодрукування.

Цензура така ж давня, як і друкарський верстат. У 1485 р., тобто через 35 років після винайдення Й. Гутенбергом книгодру-кування, з’явилися всі ознаки церковної цензури. У німецькому

1          Русская журналистика в документах: История надзора. – М.: Аспект Пресс,

2003. – С.281.

2          Павлюк І. З. Митець як апологет політичної системи/І. З. Павлюк//Збірник

праць Науково-дослідного центру періодики/За ред. М. М. Романюка. – Львів,

1997. – Вип. 3/4. – С. 286.

 

Свобода слова і журналістська діяльність

місті Кельні друкарня була заснована в 1469 р., а вже в 1475 р. вийшла перша книжка з цензурним дозволом місцевого універ-ситету. У 1559 р. був опублікований перший список (індекс) за-боронених книг, обов’язковий для всієї римо-католицької церк-ви.

Надалі історія книжки й історія журналістики в значній мірі виявлялася через боротьбу різних суспільних сил за, з одного боку, можливість щонайповніше інформувати читацький загал з якнайширшого кола проблем, а, з другого боку, за приборкання преси й обмеження вільно висловлювати свої погляди й думки. Боротьба за демократичні свободи обов’язково включала в себе й вимогу свободи слова, і в міру демократизації суспільства від-бувалося дедалі більше звільнення журналістики від тиску на неї держави.

Сьогодні в суспільній свідомості усталилася однозначна дум-ка: наявність цензури – перша ознака тоталітарного політичного режиму, відсутність цензури – ознака демократичного способу організації суспільства. У всіх розвинутих країнах світу цензура законодавчо заборонена, а конфлікти з пресою громадяни та установи (в тому числі й органи влади) розв’язують лише в су-довому порядку.

Партійна журналістика завжди залежна від програми партії, її лідерів та органів управління (комітетів). Те, що вона свідо-мо залежна, як це традиційно підкреслюється у визначеннях партійності, не міняє справи по суті. Якщо партія захоплює владу, партійна журналістика обслуговує владу. Із встановлен-ням у країні однопартійної системи, як це було в СРСР, зникає взагалі можливість для опозиційної думки, відкривається шлях до диктатури партії та її вождів, уся система масової інформації перетворюється на партійну й виконує лише службову функ-цію. За цих обставин журналістика сама ніколи не спроможна стати владою. Вона не є внутрішньо вільною, вона добровільно службова, причому вона служить не істині, а людям, групі лю-дей, партії.

Саме тому в СРСР не існувало жодного закону про пресу чи масово-інформаційну діяльність. Однопартійне суспільство їх просто не потребувало, для розв’язання проблемних ситуацій чи конфліктів достатньо було рішень партійних з’їздів чи пленумів місцевих партійних комітетів, а дуже часто й конкретної вка

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

зівки першого секретаря, відданої по телефону (звідки й пішов вислів: «телефонне право»). Лібералізація суспільних відносин і спроба надати соціалізмові людське обличчя відразу потягла за собою необхідність законодавчого регулювання діяльності мас-медіа. У 1989 р. в СРСР був прийнятий перший і останній закон у цій галузі. Називався він закон СРСР «Про пресу та інші засоби масової інформації».

Цензура справляє згубний вплив на журналістику ще й тим, що перебирає на себе відповідальність за друковане слово. Здій-снити модель соціально відповідальної журналістики в умовах цензури неможливо, бо не журналістика, а цензура відповідає перед суспільством за твір журналіста. Зусилля авторів підцен-зурних видань спрямовуються переважно не на осмислення сво-єї відповідальності перед суспільством, а на те, щоб винайти витончені способи непомітно протиснути свої думки через цен-зурні рогатки. Коли цензурні заборони зникають і в суспільстві проголошується свобода слова, окремі журналісти виявляються не готовими нею повноцінно скористатися: вдаються до образ-ливих висловів на адресу певних осіб, вносять до літературної мови стеб, навіть вживають ненормативну лексику, подають недостовірні, неперевірені повідомлення. Через це відразу зрос-тає кількість судових позовів до преси в перехідних від тоталіта-ризму до демократії суспільствах, що можна було спостерігати під час Першої російської революції (1905–1907) і в країнах СРСР після його руйнації.

На сьогодні надбанням суспільної свідомості стала думка про те, що лише непартійна, незалежна журналістика здібна сама виконати функції «четвертої влади», поруч з існуючими в кожній державі трьома владами: законодавчою, виконавчою й судо-вою. Із наймички, покоївки влади вона перетворюється на по-вноправного члена суспільства, здатного стати поруч з іншими гілками влади. У преси немає іншого способу реалізувати свою владу, окрім слова, правдивої інформації, за допомогою чого вона формує громадську думку. Влада преси, таким чином, – непря-ма влада. Преса не приймає ніяких рішень і не запроваджує їх у життя. Але вона володіє більшим за матеріальні скарбом: ума-ми, свідомістю людей, формує погляди на ті чи інші проблеми. А відтак, саме від неї в розвинутих країнах залежать у кінцевому

 

Свобода слова і журналістська діяльність

підсумку державні рішення, які приймають і здійснюють три перші гілки влади.

У демократичному суспільстві існує розуміння того, що лише свобода преси забезпечує її функціонування як «четвертої влади». Більше того, демократичне суспільство зацікавлене в перетво-ренні преси на «четверту владу», вбачаючи в цьому найважли-вішу гарантію власної тотожності й тривалого буття, контролю за суспільною рівновагою.

У сучасному світі виробилися такі засади ліберальної теорії свободи преси:

1.         Люди прагнуть знати істину, щоб керуватися нею.

2.         Єдиним методом досягнення істини є вільна конкуренція поглядів на вільному ринку ідей.

3.         Кожній людині має бути надане право висловлювати свою точку зору за умов, якщо вона визнає таке ж право за іншими людьми.

4.         У наслідку зіткнення протилежних поглядів буде утверджу-ватися й набувати загального визнання те, що буде найбільш раціональним і доцільним.

На базі цих засад один з провідних дослідників преси на За-ході професор Вальтер Гаґеманн сформулював такі умови здій-снення свободи преси:

1.         Безпристрасна, всебічна інформація про факти та події суспільного життя.

2.         Коментування, незалежне від напрямків громадської думки та партійних поглядів.

3.         Видання масової преси, функціонування ефірних та елек-тронних ОМІ в жвавій, близькій народу формі, але з повним до-триманням відповідальності.

4.         Фізична, економічна та духовна незалежність талановитих журналістів, які мають сміливість і мужність відстоювати істину.

5.         Вивільнення преси від необхідності враховувати урядові інтереси, але при суворій самовідповідальності.

6.         Високий діловий рівень видавців, їх повага до духовної сво-боди журналістів 1 .

1 Див. про це у кн..: Москаленко А. З. Теорія журналістики: підручник/А. З. Мос-каленко. – К., 1998. – С. 83.

 

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

Крім свободи преси, надзвичайно істотне значення для жур-налістики має свобода творчості, оскільки діяльність представ-ників мас-медіа має безсумнівний творчий характер.

Свобода творчості – це визнання за автором права вільно, відповідно лише до своїх поглядів і уподобань, відтворювати й витлумачувати об’єктивну дійсність. Свободу творчості слід розглядати в двох аспектах: гносеологічно-естетичному та соціологічному.

У гносеологічно-естетичному аспекті свобода творчості зале-жить від широти й глибини світогляду автора, його вміння прони-кати в сутність речей і явищ, розуміти факти та їх взаємозв’язок, від його таланту й майстерності та від його володіння мовою обраного типу журналістики. Творча уява й фантазія, здатність бачити найбільш істотне й цікаве, втілювати свої думки й кар-тини дійсності в слові, – усі ці якості є обов’язковими умовами творчого процесу журналіста.

Соціологічний аспект свободи творчості полягає в залежнос-ті/незалежності автора від поглядів, прагнень і цілей соціальних груп (класів, верств населення) та органів їх осмислення й вира-ження – партій чи громадських організацій. Історія знає числен-ні спроби поставити під контроль партій чи держав вільну твор-чість. «Рукописи не горять», – говорить приказка, але «горять» їх автори, митці, журналісти, з якими легко можуть розправитися інститути влади, помщаючись за неслухняність.

З розвитком суспільства, ускладненням його політичної структури, з усвідомленням цінності демократичного шляху іс-торичного руху проблема свободи слова висунулася в число пер-шорядних проблем. Це сталося у ХVІІІ столітті. Найбільш чітко сформулював загальні ідеї щодо цього теоретик і практик аме-риканської революції ХVІІІ ст. Томас Джефферсон (1743–1826). «Наша свобода залежить від свободи преси, – твердив він, – а цю останню не можна обмежувати, не загубивши її цілком. Свобода не така небезпечна, як її придушення».

На його ідеях будувалося законодавство США щодо преси. Свобода преси забезпечена тут першою поправкою (1791) до кон-ституції США, яка містить таку категоричну вимогу: «Конгрес США не має права приймати ніяких законів, що обмежують сво-боду слова й преси».