Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА : Основи журналістики : Бібліотека для студентів

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

магниевый скраб beletage

ПАМФЛЕТ (англ. pamflet від гр. pan – усе, phlego – палю) – один з найголовніших жанрів соціальної критики, злободенний го-стросатиричний твір, викривальний пафос якого спрямований на нещадне осміяння суспільно шкідливих явищ, організацій і відомих осіб. У памфлетах широко використовується художньо-образне й науково-понятійне мислення, ідейно знищується об’єкт критики, комбінуються різноманітні вияви комічного: сарказм, іронія, використовуються гіперболи, контрасти, при-нижувальна лексика.

Термін походить від назви популярної, але анонімної, комедії ХІІ століття «Памфіліус». Жанр памфлету особливого поши-рення набув в епоху Просвітництва у творчості Вольтера, Д. Свіфта, Д. Дідро. Відтоді памфлет використовується як надійна зброя публіцистики. Видатними памфлетистами були В. Гюго, Г. Гейне, М. Горький, Л. Толстой.

Памфлети завжди є фактами журналістики, незалежно від їх розміру і того, чи публікуються вони насправді в періодичних виданнях чи виходять окремими книжками чи брошурами, оскільки вони не мають іншої мети, аніж активну участь автора і твору в суспільно-політичному житті шляхом фор-мування громадської думки в певному напрямкові. Так, після державного перевороту 2 грудня 1851 року, який покінчив з Другою республікою у Франції і проголосив «про відновлення імператорської влади в особі Луї-Наполеона Бонапарта» під іменем Наполеона ІІІ, Віктор Гюго, що змушений був утекти у вигнання, написав 420-сторінковий памфлет «Історія одного злочину» (1852). Але багатьох матеріалів бракувало, що не дозво-лило В. Гюго завершити твір. Тоді він написав 200-сторінковий памфлет «Наполеон Малий» (1852), який був опублікований

 

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

 

мільйонним тиражем провідними мовами світу і сприяв вста-новленню негативного образу диктатури неоімператора, що прискорило загибель Другої імперії. У 1877 році перед загрозою чергового державного перевороту, який готував президент Третьої республіка Мак-Магон, В. Гюго видав допрацьований памфлет «Історія одного злочину», що відіграв роль пересто-роги і для народу, і для політичної верхівки і спонукав останню відмовитися від злочинних намірів 1 .

В українській журналістиці памфлети створювали І. Фран-ко, Леся Українка («Голос однієї російської ув’язненої»), С. Єфремов (цикл памфлетів «Під обухом: Більшовики у Києві», 1918), М. Хви-льовий («Камо грядеши?», «Думки проти течії», «Апологети писа-ризму», «Україна чи Малоросія?»), Я. Галан та ін.

«БІЛА» або ПОЗИТИВНА ПРОПАГАНДА – популяризація в журналістиці гуманітарних та демократичних цінностей, здорового способу життя, наукового знання, навчальних про-грам. Ідеологами «білої» пропаганди виступили американські вчені Гарольд Лассвелл (1902–1978) і Уолтер Ліппман (1889–1974), які наполягали на тому, що журналістика – це процес переко-нання, який іманентно присутній при інформуванні. А відтак, журналістика мусить покладати нас себе обов’язок пропону-вати споживачам новин ідеали добра, справедливості, правди, демократії, гармонійного співіснування з природою, ін.

 

Концепція «білої» пропаганди народилася тоді, коли вираз-но окреслилася маніпулятивна функція журналістики, ви-користання її з метою спотворити правду в інтерсах влади (соціальних груп) чи нав’язати аудиторії певні стереотипи мислення й поведінкові моделі. Маніпулятивне використання журналістики, згідно з цією концепцією, витлумачується як «чорна» пропаганда».

1 Див. про це у кн.: Мелещенко О. К. Публіцистика Віктора Гюго (1802–1885): навч.-метод. комплекс: Навчальний посібник; Хрестоматія; Теми рефератів, тексти/О. К. Мелещенко. – К.: Задруга, 2003. – С. 35–45, 165.