Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
Шостий парадокс. : Основи журналістики : Бібліотека для студентів

Шостий парадокс.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

Після всього сказаного про нього мож-на було б і не говорити, бо в даному випадку ми виходимо поза творчі аспекти. Але якщо пригадати, що журналістика включає в себе не лише збирання, виготовлення, але й розповсюдження інформації, то стане зрозумілим: і в даному випадку йдеться про цілком журналістську проблему.

Тут знову парадокс української ситуації полягає в тому, що рідко яка держава так потребує своєї журналістики задля здій-снення державобудівної функції і рідко яка держава робить так

1 Москаленко А. З. Теорія журналістики: Підручник. – К.: Експрес-об’ява, 1998. – С. 172–173.

 

Журналістика як інформаційний простір

багато для знищення ж своєї журналістики. Адже ті 40 %, які в передплатній ціні складає доставка, створюють безкінечні труднощі для функціонування інформаційного простору. Ця частка значно перевищує ті реальні витрати, які йдуть на по-ширення друкованої журналістики; різко підвищує передплатну ціну, що призводить до скорочення тиражів традиційних по-пулярних видань. Створюється ситуація, коли журналісти пра-цюють не на себе, а на зв’язківців, а поштова доставка коштує приблизно стільки ж, скільки й інформація. Це неможливий у жодній цивілізованій країні світу варіант. Тим не менше це – реальність українського інформаційного простору.

Які наслідки такого становища? Загибель інформаційних ви-дань, що впродовж років української незалежності від життя перейшли до животіння й стоять перед загрозою цілковитого щезнення. Наприклад, під загрозою зникнення стабільно пере-буває знаменита газета «Літературна Україна». Тут важить навіть не те, що вона заснована в 1927 році, а більше те, що саме зі Спіл-ки письменників розпочалося пожвавлення політичного життя в Україні у другй половині 1980-х років, з неї народилася «Просві-та» і Народний Рух України. Там розпочалося виношування ідеї української незалежності. Газета мала тираж понад 200 тисяч примірників, поширюваний переважно за передплатою. Тепер її тираж складає 7 тисяч прим., газета є збитковою і власне під кожен номер мусить розшукувати джерела фінансування. У та-кому ж становищі опинилися українські літературні журнали.

Натомість розквітають розважальні (тобто неінформаційні) видання, які поширюються переважно в роздріб, а не за перед-платою. Особливо прикро, що державна політика спрямовує розвиток інформаційного простору до того, що інформаційні передплатні видання скоро зовсім будуть придушені виданнями розважальними.

От такими виглядають деякі парадокси українського інфор-маційного простору. Очевидно, при більш пильному розгляді їх може виявитися ще більше.

Що можна сказати у підсумку?

По-перше, цілком доведеною виглядає теза про те, що між-народний досвід – не панацея від наших внутрішніх інформацій-них хвороб; його, зрозуміло ж, необхідно вивчати, але виявляти

 

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

обережність у застосуванні до українських проблем; практика останніх років довела неможливість його прямолінійного вико-ристання. Якщо Україна не хоче змиритися з роллю і статусом маргінальної держави, вона, тобто її громадяни, повинні шукати нестандартні розв’язання існуючих в інформаційних відносинах проблем.

По-друге, цілком очевидною виглядає необхідність запро-вадження в Україні моделі соціально відповідальної журналіс-тики (а не моделі свободи волі). Слід зрозуміти, що українська журналістика мусить відіграти державобудівну функцію; віді-грати попри те, що в традиційних демократіях така функція журналістиці сьогодні не властива. Не властива тому, що в них вона була відіграна два, а то й три століття тому і тепер ця функ-ція просто не актуалізована в них. Слід зрозуміти глибинний причиново-наслідковий зв’язок між існуванням української журналістики й Української держави і від стосунків конфрон-тації перейти до стосунків консолідації й співробітництва. Щоб до кінця визначитися, додам, що українська держава, зрозумі-ло ж, не тотожна ні конкретному Українському Президентові, ні конкретному Українському Урядові, ні іншим релятивним по-літичним явищам.

По-третє, цілком неможливою виглядає індиферентність журналістикознавства в нинішній ситуації в Україні. Воно по-винно подавати весь час свій голос, бити на сполох, домагаючись від Верховної Ради України й Уряду скасування перешкод на шля-ху розвитку масово-інформаційної діяльності і прийняття таких рішень, які б сприяли її розвитку як соціально відповідальної журналістики.

Анатолій Москаленко висловив свого часу думку про те, що курс «Теорія журналістики» «будучи цілком науковим, пови-нен разом з тим бути і гостро публіцистичним» 1 . «Питання про публіцистичний характер курсу – це питання про його зв’язок з життям, про його злободенність, про широту його громадсь-кого подиху, про його громадський розголос, – роз’яснював він далі. – На всі явища життя журналіст реагує з точки зору не кор-

1 Москаленко А. З. Теорія журналістики: підручник/А. З. Москаленко. – К.: Експрес-об’ява, 1998. – С. 35.

 

Журналістика як інформаційний простір

поративних, а народних інтересів, точніше – загальнолюдських вартостей» 1 .

Це значить, що журналістикознавство повинне давати свої відповіді на гарячі питання практики масово-інформаційних відносин, глибоко аналізувати проблеми, що виникають тут, влаштовувати їх ґрунтовне обговорення і висловлювати свою вагому думку про шляхи подолання кризових ситуацій.

8          об’єктивності нашої науки й полягає її публіцистичність.

У демократичній державі думка фахівців-науковців обов’язково

мусить бути висловлена, почута і врахована.

У порівнянні з Україною зовсім інакше організований інформаційний простір у Російській Федерації. У цій країні

9          вересня 2000 р. тодішнім Президентом РФ В. В. Путіним

була затверджена «Доктрина інформаційної безпеки Російської

Федерації» – важливий стратегічний документ, що визначає дер-

жавну політику в сфері інформаційних відносин. Для України

ця «Доктрина» є прикладом турботи про свій інформаційний

простір. Тому доцільно зупинитися хоча б на головних її поло-

женнях.

«Інтереси держави в інформаційній сфері, – вказано тут, – полягають у створенні умов для гармонійного розвит-ку російської інформаційної інфраструктури, для реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина в галузі отримання інформації і користування нею з метою забез-печення непорушності конституційного ладу, суверенітету і територіальної цілості Росії, політичної, економічної і соціальної стабільності, у беззаперечному забезпеченні законності і право-порядку, розвитку рівноправного і взаємовигідного міжнародного співробітництва» 2 .

У розділі «Види загроз інформаційній безпеці Російської Федерації» відзначені зокрема такі: «Витіснення російських інформаційних агентств, засобів масової інформації з внутрішнього інформаційного ринку й посилення залежності духовної, економічної й політичної сфер суспільного життя Росії від зарубіжних інформаційних структур» 3 .

1          Там само.

2          Доктрина информационной безопасности Российской Федерации//Жур-

налист. – 2000. – № 10. – С. 14.

3          Там само. – С. 16.

 

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

«Доктрина» оперує поняттям «інформаційна війна» та «інформаційна зброя», використовуючи їх у тому розумінні, що «ряд держав» розробляє засоби масового впливу на інформаційні сфери інших країн світу. Держава повинна бути фактором стабільності у власному інформаційному просторі.

Аналіз стану інформаційної безпеки Російської Федерації в «Доктрині» містить такі висновки: «Недосконале нормативне правове регулювання відносин у галузі масової інформації утруднює формування на території Російської Федерації конку-рентноспроможних російських інформаційних агентств і засобів масової інформації». Тут відзначено, що незабезпеченість прав громадян на доступ до інформації, маніпулювання інформацією викликає негативну реакцію в громадян і веде до дестабілізації соціально-політичного становища в країні».