Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
Виявилося, що багатьом депутатам він не до вподоби. : Основи журналістики : Бібліотека для студентів

Виявилося, що багатьом депутатам він не до вподоби.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

У таких умовах постійної загрози, що будь-який критичний виступ може бути потрактований як образа честі і гідності, уне

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

можливилося виконання журналістами їх прямих інформаційних обов’язків. З нашої преси зникли критичні матеріали, сатиричні жанри журналістики. Хто може пригадати, коли він в останнє читав памфлет чи хоча б безневинний безадресний гумористич-ний фейлетон з анонімними героями? А критика, якщо і є, то без-адресна: все погано, все чорне, ця країна гідна ненависті.

Це жахливі парадокси нашого часу, які вимагають вдоско-налення законодавства, енергійного виявлення журналістами позиції у справі захисту своїх прав.

Четвертий парадокс. Міжнародний досвід свідчить: головне достоїнство демократичної держави – свобода слова. «Наша сво-бода залежить від свободи преси, – твердив один з авторів Акту проголошення незалежності США Томас Джефферсон (1743– 1826), – а цю останню не можна обмежувати, не загубивши її цілком. Свобода не така небезпечна, як її придушення». На жаль, мало хто в Україні на повен голос говорить про соціальну відпові-дальність журналіста за використання свободи слова. Тимчасом розвинуті країни відмовилися від моделі журналістики свободи волі (за книгою «Чотири теорії преси» Ф. Зіберта, Т. Петерсона і У. Шрамма 1 ) і перейшли до моделі соціально відповідальної журналістики.

Що не влаштовувало самих журналістів у попередній кон-цепції? Якщо сказати коротко: зловживання свободою слова. Це виражалося в потягові до сенсаційності, до втручання в при-ватне життя діячів, до перетворення журналістики на систе-му розваг, до витискання з видань максимального прибутку. Свобода в цих умовах обернулася на свавілля, уседозволеність. «Культ абсолютного індивідуалізму, – так характеризував ста-новище в цьому типі журналістики відомий учений, академік РАН М. М. Моїсеєв, – готівки, максимального прибутку, какофонії замість справжньої музики, крутих детективів замість творів класиків, наркотиків, сексу – усе це природний розвиток подій, що почалися ще в ХVІІ столітті» 2 .

Соціально відповідальна журналістика сперта на усвідомлення журналістикою своєї інформаційної місії та місії формування

1          Sibert F. Four theories of the press/Fred Sibert, Theodore Peterson, Wilbur Sch-

ramm. – Urbana: University of Illinois press, 1963. – 153 pp.

2          Моисеев Н. Н. Судьба цивилизации. Путь Разума/Н. Н. Моисеев. – М.: Языки

русской культуры, 2000. – С. 107.

 

Журналістика як інформаційний простір

громадської думки. Вона розуміє свою відповідальність за майбут-ню долю людства, і свою включеність в управлінські процеси ним. Вона розуміє, що без її участі політичні, суспільні, екологічні та інші проблеми розв’язані бути не можуть. Але панує упевненість і в тому, що органи масової інформації, функціонуючи як комерційні підприємства, навряд чи спроможні добровільно відмовитися від своїх рекламних гонорарів або від безкінечного демонструван-ня низькопробних фільмів, які й далі будуть виховувати людей у дусі споживацтва, насилля й бездуховності. Журналістика буде й далі потурати людським слабкостям, що набагато вигідніше (економічно), ніж розповідати про доброту, взаємодопомогу, необхідні самообмеження, екологічні проблеми.

А відтак у межах соціально відповідальної моделі виникла ідея місіонерської журналістики, тобто такої, яка свідомо захищає загальнолюдські цінності, мир і спокій у державі, протистоїть її руйнуванню, розпалюванню в ній громадянської війни між класами й національної ворожнечі між націями. У публічну сві-домість прийшло розуміння того, що демократична держава й демократична журналістика мають спільні цілі – добробут сус-пільства, його гармонійний еволюційний (а не революційний) розвиток, а отже, мусять діяти спільно.

Українська журналістика коливається між цими двома моде-лями інформаційної діяльності, причому здебільшого перебу-ваючи поки що в межах моделі свободи волі. Особливо непокоять факти свавілля, використання наданої українською державою свободи слова (чого не було в Радянському Союзі) для придушен-ня й нищення цієї ж української держави або для дестабілізації її внутрішнього життя.

Це теж парадокс українського інформаційного простору, неможливий, очевидно, в жодній іншій державі світу.

П’ятий парадокс. У міжнародному досвіді пропаганда роз-глядається як спосіб маніпулятивної обробки громадян, вона протистоїть інформаційній функції журналістики. Інформація повинна бути достовірною, безсторонньою. Пропаганда – свідо-ма тенденційність, обробка населення в потрібному замовникам напрямку. Пропаганда пов’язана з партійністю і є атрибутом партійної журналістики. На перший погляд тут знову ж таки все правильно. Але тільки на перший погляд.

 

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

При глибшому розгляді проблеми вона виявляє свою прихо-вану глибинну сутність. Ця сутність полягає в тому, що модель лише інформаційної журналістики роззброює українське сус-пільство перед навальною пропагандою російського шовініз-му, української меншовартості та комуністичного реваншизму. Україна виявляється цілком безборонною, якщо її журналістика не буде відповідати на пропагандистські заходи, спрямовані про-ти нашої держави. Що говорити про пересічні органи масової інформації, коли Державна Дума Росії дозволяє собі приймати антиукраїнські ухвали і втручатися у внутрішні справи нашої держави?!

У нинішній ситуації безпропагандна (а лише інформаційна) журналістика виявляється страшенно пропагандистською іде-єю. Головна мета її запровадження в свідомість українських жур-налістів – домогтися їхньої безборонності перед навалою чужих, а то й відверто ворожих українській державі ідей. «Пропаганда ганебна, – говорять нашим журналістам, – вона несумісна з жур-налістикою, ви повинні лише інформувати суспільство».

Але особливість українського інформаційного простору по-лягає в тому, що він насичений саме пропагандистською анти-державною продукцією, якій необхідно протиставити мудрі й вагомі контраргументи й талановиті журналістські твори. Тому з розумінням сприймається виокремлення в підручнику А. З. Мос-каленка «Теорія журналістики» (1998) пропагандистської і навіть контрпропагандистської функцій 1 . Парадокс інформаційного простору України виявився знову в тому, що норми міжнарод-ного досвіду втратили в ньому свою слушність.