Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
Після цього в Харкові виникло багато нових газет, але всі вони видавалися російською мовою. : Основи журналістики : Бібліотека для студентів

Після цього в Харкові виникло багато нових газет, але всі вони видавалися російською мовою.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

магниевый скраб beletage

Деякі у відповідності до вимог часу декларували себе як двомовні, але насправді українська мова в них або була цілком відсутня, або займала заледве одну двадцяту частку текстової площі.

 

Журналістика як інформаційний простір

Але, можливо, Харків – виняток, тут існує специфічне став-лення до української мови? На жаль, ні. Реальна картина загальноукраїнської ситуації вражає.

Довгі роки заборони публічного українського слова в Росії, витискування української мови з усіх сфер ужитку в СРСР при-звели до катастрофічного звуження аудиторії україномовної пре-си. Унаслідок цього в незалежній Україні частка україномовних періодичних видань не зросла, як того можна було сподіватись, а скоротилася під дією ринкових чинників. «Загалом в Україні частка періодичних україномовних видань становить лише 13 %, у ряді областей – п’ять чи навіть три відсотки, – наводить у статті «Турбота про ближніх чи самозречення?» такі цифри молодий дослідник Юрій Колісник. – На 80 % лишаються зросійщеними бібліотеки. Частка українських фільмів у інформаційному про-сторі становить два відсотки» 1 .

У цих умовах застосування до України вимог, що виробили-ся й усталилися в традиційних національних демократичних державах, мусить бути потрактоване як політичне лицемірство і було б по-науковому некоректним. В Україні склалася унікаль-на політична ситуація, пов’язана з наявність в нашій державі великої кількості російського та російськомовного населення, яке аж ніяк не надається до ототожнення його з національною меншиною. Воно було переселене сюди радянською державою з російської глибинки й зайняло місце планомірно винущува-ного голодоморами й репресіями питомого українського насе-лення. А тепер нав’язувана російськими псевдодемократами українцям думка про те, що видання органами влади своєї преси чи утримування свого телеканалу – відхилення від норми, що цього, мовляв, немає ніде в світі, що це суперечить правилам демократичного устрою і є більшовицьким анахронізмом, – на-справді ніщо інше, як спроба інформаційно обеззброїти молоду Українську державу. «Держава, яка не може або не хоче захищати свій телевізійний та інформаційний, культурний та духовний простір, – підкреслив письменник Олександр Сизоненко на сто-рінках журналу «Журналіст України», – це не держава, а якась карикатурна подоба її» 2 .

1          Колісник Ю. Турбота про ближніх чи самозречення? Юрій Колісник//Публі-

цистика і тенденції розвитку світу: Зб. наукових статей. – Львів, 1999. – С. 172.

2          Сизоненко О. Час розбрату і ганьби/Олександр Сизоненко//Журналіст

України. – 2002. – № 1. – С. 14.

 

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

Тим більше, що в усьому світі існує стійка практика державної підтримки суб’єктів інформаційної діяльності. В Австрії, Франції, Нідерландах, Норвегії, Швеції уряд з метою забезпе-чення плюралізму думок надає субсидії газетам, які відчувають фінансові труднощі. У кожній країні надання фінансової допомо-ги регулюється спеціальним законодавством, але найбільш зруч-ною виглядає шведська система регулювання інформаційного ринку. Її головною ознакою є стабільна видача субсидій другій за величиною газеті у кожній номінації (щоденні газети, тиж-невики, рекламні, розважальні видання і т. ін.). Чому ж такої можливості не мусить мати Українська держава?

Хто ж, окрім неї, захистить український інформаційний простір? Подбає про відродження української (за мовою і змістом) журналістики? Адже ця справа, пущена на самоплив, призведе до остаточного придушення ринком (принаймні в східних та південних регіонах) українських видань. Це не просто тривожна, а доленосна для України ситуація. Адже без мови неможлива національна самосвідомість. Наявність української за мовою і змістом на Заході і переважно російської за мовою і змістом на Сході України мереж масової інформації здатна виклика-ти з часом утворення двох окремих етносів у межах держави, що призведе до формування етнічної, а потім і національної самосвідомості, з неминучою умовою територіально-політичного розмежування в майбутньому східного й західного регіонів 1 .

У цій ситуації цілком відповідало б вимогам часу створен-ня державою в Харкові та інших обласних центрах щоденних україномовних інформаційних газет. Причому держава ж по-винна гарантувати журналістам свободу масово-інформаційної діяльності, аби їм не прийшлося від сорому брати собі псевдоніми для публікації вірнопідданських статей. Українська держа-ва мусить формувати свій інформаційний простір і сприяти вирівнюванню ситуації, що стала наслідком кількасотлітнього упослідження українського народу на його власній землі.

Для тих, хто не здатний змиритися з існуванням державної журналістики, пояснимо: мова йде не про встановлення державної монополії в інформаційному просторі, а лише про

1 Див. про це у ст.: Вовканич С. Мова, межа, модус, мобільність: що між ними спільного чи повчального?/Степан Вовканич//Публіцистика і тенденції розви-тку світу: Зб. наукових статей. – Львів, 1999. – С. 52–53.

 

Журналістика як інформаційний простір

присутність держави на своєму ж власному інформаційному ринкові. У цих умовах держава вступає в конкурентну бороть-бу за читача, пропонує йому свій інформаційний продукт, але не в змозі нав’язати його при наявності вагомої альтернативи.

Парадокс другий. Міжнародний досвід налаштований на підтримку в кожній країні національних меншин. Так уже повелося, що слід підтримувати слабшого, забезпечуючи йому можливість конкурувати з сильнішим. Парадокс української ситуації полягає в тому, що тут потребує підтримки не національна меншина, а титульна нація. Саме вона на Півдні і Сході не може перебувати в рівноправному становищі з росіянами, які аж ніяк не надаються називатися національною меншиною в цих регіонах України. А відтак ми мусимо роз’яснювати міжнародним організаціям специфіку ситуації в нашій країні й потребу нестан-дартних підходів до неї.

Парадокс третій. Міжнародний досвід виробив стійку традицію: громадяни й організації розв’язують конфлікти з ор-ганами масової інформації, тобто з «четвертою владою», за до-помогою третьої влади, тобто через суди. Україна теж іде цим шляхом. Але от біда: українське законодавство таке недосконале (навмисне недосконале?), що судові позови стають підставою для економічного зруйнування видань. Сума відшкодування за моральні збитки, заподіяні потерпілій стороні, як правило, така велика, що після її стягнення з рахунку видання, воно перестає виходити. З’явилися адвокати, які судові позови проти преси зробили прибутковою справою свого життя. Вони чита-ють газети і телефонують урядовцям: ось, мовляв, що про вас написали, як ви можете таке терпіти, подаймо судовий позов, а суму моральних збитків поділімо навпіл. У надрах суспільства, у журналістських спілках визріла думка про те, що необхідно обмежити законодавчо суму матеріального відшкодування за за-вдану моральну шкоду, аби видання, якщо воно навіть і припу-стилося помилки, було лише покаране, але не знищене цілком і не залишило українського інформаційного ринку. Але цей за-конопроект, будучи вже поданим до Верховної Ради України, наштовхнувся на відчутну протидію.