Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
В агентстві працю-вало приблизно 500 осіб. : Основи журналістики : Бібліотека для студентів

В агентстві працю-вало приблизно 500 осіб.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

магниевый скраб beletage

1990 р. РАТАУ реорганізовано в Українське національне інформаційне агентство «Укрінформ». Згідно із Статутом, за-твердженим 27 березня 1996 р. Постановою Кабінету Міністрів України, «Укрінформ» визначене як центральне державне інформаційне агентство України.

30 серпня 1991 р. Постановою Президії Верховної Ради України було утворене інформаційне агентство УНІАН. Воно було проголошено правонаступником Українського відділення всесоюзного інформаційного агентства «Новини». Спеціалізація УНІАН – забезпечення закордонних органів масової інформації повідомленнями про події в Україні, а також організаційне за-безпечення перебування в нашій державі зарубіжних журна-лістів.

Окрім столиці, згодом інформаційні агентства (із статусом приватних) стали виникати і в інших містах України: Харкові, Дніпропетровську, Сімферополі, Донецьку, Ужгороді. На 1999 рік в Україні було зареєстровано 27 інформаційних агентств.

Крім загальнодержавного інформаційного ограну і незалежних приватних інформаційних компаній, у міністерствах, відомствах, регіональних органах влади, громадських організаціях створю

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

ються перс-центри. У них працюють професійні журналісти, оскільки діяльність прес-центрів пов’язана із збиранням і по-ширенням інформації.

Завдання прес-центрів зводяться, головним чином, до та-кого:

1)         інформувати органи масової інформації про події в своїй установі, використовуючи для цього найрізноманітніші канали (прес-конференції, прес-релізи, власні виступи в різноманітних типах масової інформації, організація виступів у журналістиці керівників установи та ін.);

2)         збирати зовнішню інформацію про свою установу, інфор-мувати своє керівництво про висвітлення в органах масової інформації роботи установи;

3)         готувати для керівництва офіційні виступи з приводу по-рушених у мас-медіа питань щодо роботи установи.

В особливо великих установах прес-центри входять до складу відділів паблік рилейшнз (зв’язків з громадськістю).

Під час роботи сесій, нарад, конференцій, з’їздів чи інших тим-часових масових акцій в їхній мережі створюються прес-бюро – редакційний апарат чи група для обслуговування преси.

Прес-бюро називається також тимчасовий чи постійний відділ інформаційного агентства чи редакції великої газети на значному будівництві, великому підприємстві, який подає інформацію, ілюстративні матеріали, статті для свого чи інших видань.

Головний висновок, який випливає з розгляду структури на-ціоналнього інформаціногопростору, полягає в тому, що для сучасного журналіста соціальна сфера його професійного за-стосування відчутно розширилася, навіть у порівнянні з неда-леким минулим. Ще у 1980-ті роки важко було прогнозувати, що в Україні існуватиме така велика кількість газет і журналів, радіостанцій і телестудій, інформаційних агенцій, прес-центрів, рекламних служб, прес-секретарів та ін., з’явиться онлайнова журналістика. А це в свою чергу збільшує можливості працевла-штування й віднайдення для кожної творчої особистості свого місця в широкому полі соціальних комунікацій.

До сих пір у нас ішла мова про структуру інформаційного про-стору, але не менш важливо розглянути його змістову сутність.

 

Журналістика як інформаційний простір

Тут доцільно виокремити внутрішні й зовнішні аспекти. У числі перших слід розглянути національний інформаційний простір, у числі других – міжнародні процеси.

Розпрощавшись зовсім недавно з моделлю тоталітарної журналістики, Україна опинилась перед проблемою вибору нового шляху. Як завжди, у такій ситуації з’являється чимало порадників, що запевняють: не треба відкривати Америку – вона давно відкрита, тобто Україні не слід розробляти власні концепції розвитку й еволюційні підходи – треба скористатися вже давно напрацьованим міжнародним досвідом.

Засадничо тут важко щось заперечити по суті. Адже все пра-вильно: якщо над даними чи подібними проблемами працювали розумні люди в минулому, то тверезий глузд підказує, що просто необхідно скористатися їхнім досвідом і уроками. І лише практи-ка механічного запровадження міжнародних норм в український інформаційний простір виявляє непродуктивність такого шляху, а часто й засвідчує рух у напрямку глухого кута.

У вигляді попереднього висновку чи, швидше, тези, яка далі підлягатиме доведенню, має бути висловлене таке: Україна (після проголошення незалежності) є унікальною державою, із специфічними геополітичними й етнопсихологічними умова-ми буття. Це спричинює те, що в Україні не можуть бути без відповідної трансформації застосовані уроки міжнародного досвіду. Іншими словами: пошук варіантів розв’язання наших проблем мусить вестися з урахуванням міжнародного досвіду, але на своїх шляхах, уникаючи буквального наслідування.

Про це необхідно говорити, бо Україна ще й досі не вийшла із зони небезпеки комуністичного й імперського (шовіністичного) реваншу, тобто в нашій державі є загроженою сама Україна. Іс-нує чимало політичних сил, які намагаються нав’язати Україні вигідну для себе модель інформаційного простору, дуже часто спираючись при цьому на авторитет міжнародного досвіду й міжнародних громадських інституцій.

Особливості українського інформаційного простору можуть бути подані як його парадокси, настільки нестандартною з по-гляду безстороннього стостерігаача виглядає тут ситуація.

Отже, парадокс перший. Міжнародний досвід свідчить: справжня журналістика – це недержавна журналістика. Лише тоді, коли вона скидає кайдани залежності від держави, вона

 

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

набуває інформаційної повноцінності. В іншому випадку їй до-водиться виконувати службові функції, бути наймичкою полі-тичних лідерів, а відтак вона позбавлена можливості об’єктивно і повно інформувати громадян.

Від 1991 р. в Україні триває процес роздержавлення органів масової інформації, останньою крапкою в даному процесі має стати роздержавлення районних і міськрайонних газет; законо-проект про це вже багато років перебуває на розгляді у Верховній Раді України. Важко говорити, чи дав цей процес Україні вільну пресу, адже журналісти, позбувшись політичного тиску, опини-лися під тиском економічним, також дошкульним, вимогливим і безцеремонним, а от саме українську журналістику він знищив. У Харкові на сьогодні зареєстровано близько 700 газет, з них виходять 70, але українською мовою лише одна – «Слобідський край», і то лише тому, що ця газета має статус інформаційного органу Харківської обласної ради.

У радянські часи Харків був містом чотирьох газет, одна з них «Красное знамя», газета обкому компартії, видавала-ся російською мовою, але три інші «Ленінська зміна», «Соці-алістична Харківщина» та «Вечірній Харків» за мовою були українськими. Щоправда, слід відразу сказати, що тираж ро-сійської газети дорівнював сумі тиражів трьох інших газет. Та й чи могло бути інакше за інтенсивної політики нищення української культури в Радянському Союзі? Падіння комуніс-тичного режиму, яке співпало з проголошенням незалежності України, привело до того, що газети опинилися в приватних руках. З метою отримання якомога більшого зиску за допо-могою високого тиражу «Ленінська зміна» й «Вечірній Харків» змінили мову видання з української на російську. Українські культурно-освітні громадські організації протестували. Але наслідки виявилися нікчемними. Новітні засновники рахува-лися не з ними, а з прибутками, які їм могли дати їхні газети. Це й вирішило все.