Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
Помер Й. Гутенберг у бідності, місце його по-ховання невідоме. : Основи журналістики : Бібліотека для студентів

Помер Й. Гутенберг у бідності, місце його по-ховання невідоме.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

магниевый скраб beletage

Проте відкритий ним спосіб друкарства (високий друк) став надбанням людства і зберігся в незмінному вигляді до ХХ ст. Лише поява комп’ютерних технологій внесла істотні зміни в поліграфію. Але це сталося в останній чверті ХХ ст.

З Німеччини друкарство швидко поширилося в інші країни Європи: в Італію (1464), Швейцарію (1468), Францію (1470), Угор-щину (1473), Польщу (1474) та ін. На 1500 р. друкарні існували в 250 містах Європи і випустили близько 40 тис. видань. Про темпи розвитку книгодрукування свідчать такі цифри: про-тягом ХVІ ст. в Європі було видано близько 500 тис. назв книг, протягом ХVІІ ст. – 3 млн. Утворилася, за словами дослідника інформаційної історії людства Г. М. Маклюена, Галактика Гутен-берга.

Винайдення друкарства стало найважливішою технічною передумовою виникнення журналістики.

Для розповсюдження друкованої періодики головну роль відіграє поштове сполучення.

 

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Поштове сполучення (від нім. Post, з італ. posta, від лат. postus– поставлений; той, що перебуває в певному місці) – один з основних видів зв’язку загального користування, що провадить пересилання газет, журналів, листів, посилок, грошових пере-казів, та державна організація, яка здійснює цей вид зв’язку. Пошта – один з основних способів забезпечення комунікації, в тому числі й масової.

Поштове сполучення існувало ще в стародавньому Єгипті, але користувалися ним лише фараони, найвищі державні служ-бовці і каста жерців. Повідомлення у давнину в залежності від умов та відстаней доставлялися пішими або кінними гінцями. У стародавньому Римі вся імперія була вкрита мережею доріг загальною довжиною близько 100 тис. км. У державі існувала служба «Курсус публікус» – громадська пошта. Спочатку нею мо-гла користуватися лише еліта – імператорська родина, патриції, але з часом пошта стала за плату обслуговувати всіх вільних римських громадян. Завдяки «Курсус публікус» поширювалися чергові випуски заснованої ще Цезарем газети «Acta diurna». Із занепадом Римської імперії зникла й «Курсус публікус».

У добу пізнього Середньовіччя й раннього Ренесансу відбулося відродження поштового сполучення. Вважають, що слово «пош-та» в його нинішньому значенні вжив знаменитий італійський мандрівник Марко Поло (1254–1324) на сторінках «Книги про розмаїття світу» (1298).

Уперше регулярне міжміське поштове сполучення в Європі налагодили купці Лейпцига в 1388 р., з’єднавши своє місто з Аугсбургом. Згодом були відкриті поштові лінії до Дрездена, Маг-дебурга, Нюрнберга й Праги. У Франції державну пошту органі-зував Людовік ХІ у 1460 р., але лише в 1598 р. на її послуги були призначені тарифи й вони стали доступні для широкої публіки. В Англії поштову службу, яка здійснювала перевезення купець-кої кореспонденції за кордон, заснував у 1603 р. король Яків І. А в 1635 р. Карл І, аби поповнити державну скарбницю, відкрив королівську поштову мережу для користування публіки.

У добу Відродження поштова справа стала предметом біз-несових інтересів підприємливих осіб. У 1516 р. представник знатного бергамського роду Франческо де Тассіс отримав від ім-ператора Максиміліана І звання поштмейстера Священної Рим-74

 

Інфраструктура журналістики

ської імперії німецького народу, а потім і генерал-поштмейстера Нідерландів. Він розпочав створення мережі поштових станцій в усіх країнах Центральної й Західної Європи. Так утворився По-штовий дім Турн-і-Тассіс, яким далі керували брати, племінники, сини й онуки засновника. Лише в 1867 р. прусський уряд за ве-личезну суму викупив у цієї родини її бізнес, націоналізувавши в такий спосіб поштову мережу.

Удосконалення поштового сполучення стало гарантом успіш-ного розвитку журналістики. Перші газети могли мати лише регіональний статус і поширювалися лише шляхом роздрібного продажу переважно в межах того міста, де виходили. Поняття передплати не існувало. Поява зв’язку між містами було пропози-цією до розширення читацької аудиторії періодичних видань.

У 1784 р. в Англії з’явився перший поштовий екіпаж, що кур-сував за маршрутом Лондон–Брістоль. Незабаром було нала-годжене поштове сполучення між різними частинами країни, що спричинилося до пришвидшення процесів поширення пе-ріодики, розширення її географії, зростання кількості назв та тиражів. Якщо в 1784 р. на території Великобританії виходило 79 газет, то в 1834 р. їх видавалося вже 400. Лише завдяки по-штовому сполученню з’явилася можливість створення загально-національних газет, які видавалися в столиці й поширювалися за допомогою передплати в провінціях. Наприкінці ХVІІІ с т. були засновані щоденні політичні лондонські газети «Таймс» («Часи»), «Морнінг кронікл» («Ранкова хроніка»), «Морнінг пост» (Ранкова пошта»), які в наступному століття стали впливовими британ-ськими виданнями, зразками англійської якісної преси. Приклад Англії типовий для всього світу. Недарма слово «пошта» викорис-товується багатьма засновниками для назв своїх періодичних видань, наприклад «Вашингтон пост» (Вашингтонська пошта»), «Сатедей івнінг пост» («Суботня вечірня пошта»), «Лондон пост» («Лондонська пошта») та ін.

У сучасній журналістиці передплата часописів та доставка їх додому споживачеві за допомогою поштового сполучення ви-значає головниу частину накладу періодичного видання, а сама пошта належить до важливих складників інфраструктури жур-налістики.

До інфораструктури радіожурналістики й телевізійної жур-налістики належать радіо- й телевізійні станції, ретранс ляційні

 

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

мережі, дротове радіомовлення, структури для поширення ка-бельного телебачення, організації, що забезпечують здійснення супутникового зв’язку.

Як бачимо, творчу працю сучасного журналіста забезпечу-ють численні структури та працівники, без яких його успішна діяльність була б неможлива. Професійний журналіст повинен з повагою ставитися до всіх представників тих професій, які тим чи іншим чином беруть участь в організації функціонування мас-медіа, здійснюють доставку й розповсюдження інформа-ційного продукту.

V. Професійні журналістські часописи. Завершимо роз-мову про інфраструктуру журналістики оглядом українських (і почасти російських) професійних часописів, які висвітлюють ті чи інші питання розвитку журналістики. Найбільш популярним періодичним виданням, яке торкається різноманітних аспектів журналістської праці, сьогодні є часопис «Журналіст України», засновником якого є Національна спілка журналістів України. Започаткований в 1975 р. як інформаційний бюлетень, він з березня 1982 р. перетворений на щомісячний журнал. У ньому висвітлюється творча та організаційна діяльність Спілки жур-налістів та її обласних філій, досвід роботи редакцій, подаються матеріали з теорії і практики журналістики. На жаль, у роки економічної кризи на початку 1990-х рр. журнал мало не заги-нув. Але з 2004 р. «Журналіст України» виходить стабільно раз на місяць, його популярність серед журналістів дедалі зростає. Сьогодні журнал знайомить читачів з хронікою, де репрезен-товані події, пов’язані з інформаційним простором, висвітлює новинки в законодавстві, надає юридичні консультації, містить інтерв’ю з провідними учасниками інформаційних відносин.

Для порівняння: часопис спілки журналістів Росії «Журна-лист», заснований 1959 р., виходить і виходив усі роки, незважа-ючи на економічну скруту. Ознайомлення з часописами Спілок журналістів надзвичайно важливе для студентів (і викладачів) журналістики; думаю, що їх з інтересом читають і професійні журналісти.

Навчальні заклади, які мають у своїй структурі факультети журналістики, як правило мають серію «Журналістика» у своїх періодичних виданнях, які називаються переважно «Вісниками».

 

Інфраструктура журналістики

Почнімо наш огляд з періодичних видань флагмана української журналістської освіти – Інституту журналістики Київського на-ціонального університету імені Тараса Шевченка. З 1958 р. тут розпочав своє життя часопис «Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія Журналістика». Із здобуттям Україною незалежності нумерування чисел розпочато заново. Зараз головним редактором журналу виступає директор Інсти-туту професор В. В. Різун. «Вісник» має тематичне спрямування, його числа присвячуються науковим школам професорів Інсти-туту і передбачають стислу розповідь про Вчителя та його учнів, усі вони репрезентовані науковими працями.

Після постанови ВАК України, якою було передбачено статус фахового видання, в Інституті було створено кілька нових часо-писів. Головним із них можна вважати «Наукові записки Інститу-ту журналістики», заснований у 2000 р. з періодичністю 4 рази на рік (квартальник). Головний редактор журналу – професор В. В. Різун. Часопис має рубрики: «Гість інституту», «Лекційний фонд», «Моніторинг ЗМК», «Дисертаційне дослідження», «Погляд», «Бібліографія». Журнал ведеться з вигадкою. Кожне його число готує окрема кафедра, яка знайомить журналістську спільноту із своїм складом, історією, проблематикою наукових студій.

Скромніший обсяг має щорічник «Українське журналістико-знавство».

Видання засноване 2000 р. за редакцією професора В. В. Різуна.