Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: file_get_contents(files/survey) [function.file-get-contents]: failed to open stream: No such file or directory in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 82
В Україні перше творче об’єднання, до якого входили й журналісти, виникло в 1925 році у Львові. : Основи журналістики : Бібліотека для студентів

В Україні перше творче об’єднання, до якого входили й журналісти, виникло в 1925 році у Львові.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

Називалося воно «Товариство письменників і журналістів ім. Івана Франка», або скорочено – ТОПІЖ. Воно об’єднувало близько 60 членів і кандидатів. Від 1933 р. влаштовувало конкурси і присуджувало нагороди за найкращі літературні твори року. У різний час То-вариство очолювали А. Чайковський, В. Стефаник, В. Щурат, Б. Лепкий, Р. Купчинський, що був головою Товариства з 1934 р. Ця професійна організація існувала до 1939 р. й була розпущена радянською владою.

У 1959 р. заснована Спілка журналістів України (тоді в складі Спілки журналістів СРСР, тепер – самостійна організація). Шо-стий позачерговий з’їзд Спілки журналістів УРСР (1990) прого-лосив себе Першим Установчим з’їздом спілки як самостійного об’єднання співробітників українських мас-медіа. На пропозицію групи журналістів, від імені яких виступив тодішній декан фа-культету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка професор В. Й. Здоровега, з’їздом була ухвалена резолюція про реорганізацію спілки в незалежну, позапартійну організацію 1 .

З’їзд прийняв Статут, у якому проголосив Спілку журналістів України вільною, незалежною, добровільною організацією твор-чих працівників газет, журналів, видавництв, інформаційних агентств, телебачення, радіомовлення, інших засобів масової інформації, що діє на засадах повного самоврядування, самофінансування і самоокупності. Керівництво Спілкою журналістів України здійснюють лише її виборні органи, що обираються демократичним шляхом. Над Спілкою не існує вищестоячих органів. Будь-які форми нагляду і контролю з боку держави, окрім покликаних стежити за дотриманням конституційної законності, рішуче відкидаються. У 1993 р.

1 Див. про це у спогадах: Лубкович І. М. Уроки в школі Здоровеги/Ігор Луб-кович//Збірник праць кафедри української преси. – Львів: ЛНУ ім. Ів. Франка, 2000. – Вип. 3. – С. 11.

 

Інфраструктура журналістики

Спілка журналістів України була прийнята в Міжнародну Федерацію Журналістів. З цієї нагоди згідно з Указом Президен-та України від 1993 р. щороку (починаючи з 1994 р.) 6 червня журналісти України відзначають своє професійне свято – День журналіста.

У квітні 1997 р. Спілка провела свій Третій з’їзд. На ньому головою Спілки обраний відомий журналіст Ігор Лубченко, який відтоді обирався головою Спілки й на наступних з’їздах. Нині діючий статут Спілки передбачає можливість стати її членом для викладачів журналістики з вищих закладів освіти, а також для студентів зі спеціальності «Журналістика», які поєднують на-вчання з успішною роботою в медіа. За видатні заслуги в справі інформаційного забезпечення життя держави Спілці присвоєне звання національної. ЇЇ сучасна назва звучить так: Національна спілка журналістів України.

ІІІ. Органи державного управління інформаційним про-стором. Важливим елементом забезпечення національної без-пеки в інформаційній галузі є державні органи, на які покла-дено нагляд за виконанням інформаційного законодавства. Більшість країн мають такі органи. У Російській Федерації вже біля десяти років працює «Доктрина інформаційної безпеки» 1 . В українському законодавстві такий документ і досі відсутній.

У Радянській Україні регулювання стосунків у сфері журналістики здійснювали: Державний комітет УРСР у спра-вах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі та Державний комітет УРСР з телебачення і радіомовлення. Існував також Дер-жавний комітет УРСР з кінематографії. Цензурні функції викону-вав Державний комітет з охорони державних таємниць у пресі. Усі вони були місцевими філіалами центральних органів – Дер-жавних комітетів СРСР і самостійного значення не мали.

У незалежній Україні органи, що здійснюють і контролюють державну політику в галузі масової комунікації, неодноразово трансформувалися й змінювали назву. Зрештою, нічого дивного в тому немає, оскільки медійна сфера, як ніяка інша, чутлива до технологічних інновацій, що істотно впливають на її струк-туру й контент (зміст інформаційного продукту).

1 Доктрина информационной безопасности Российской федерации//Жур-налист. – 2000. – № 10. – С. 14–27.

 

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Сьогодні такими органами є Державний комітет України з питань телебачення і радіомовлення (скорочено – Держ-комтелерадіо). В обласних державних адміністраціях Держком-телерадіо має свої структурні одиниці. На цей орган покладено функції нагляду за дотриманням національного законодавства в журналістиці (у широкому розумінні цього слова, включаючи й друковані органи масової інформації).

Безпосередньо ліцензування телерадіокомпаній та провай-дерів зв’язку в українському телерадіоефірі здійснює Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. Вона має свого представника в кожній області; крім того – дев’ять регіональних секретаріатів, які проводять моніторингову ро-боту.

Попри те, що деяким журналістам державні органи, що здійснюють державну політику в національному інформаційному просторі, здаються зайвими, насправді їхнє існування ви-правдане, а історія таких органів (у різних державах світу і в Україні включно) може скласти предмет цікавого наукового дослідження.

ІV. Технічні засоби виготовлення й поширення інформаційного продукту. Технічним засобом виготовлення інформаційного продукту для періодичної преси є друкарство. Друкарство – виготовлення інформаційної продукції в необхідній кількості копій за допомогою відбитків літер на папері. Традиційно честь відкриття друкарства історики віддають німецькому винахідникові Йоганну Гутенбергу (1394–99 (?) – 1468), хоча за новими даними в нього були попередники, з досвідом яких він був знайомий. Дослідники вказують, що окремо частини винахо-ду Й. Гутенберга існували й раніше, його місія полягала в тому, що він зібрав їх докупи, вдосконалив, розробив деякі нові технології. Саме Й. Гутенбергові історія приписує відкриття способу виго-товлення друкарських форм із застосуванням рухомих літер, створення ручного словоскладального пристрою, використання для виготовлення відбитків виноградного преса, відкриття ре-цепту і гарту шрифтів та хімічного складу друкарської фарби. Рецептом друкарського шрифту: 70 частин свинцю, 25 – олова і 5 сурми – поліграфія користувалася до ХХ ст. Друкарську фар-бу, на відміну від своїх попередників, які розчиняли барвники

 

Інфраструктура журналістики

у воді, Й. Гутенберг запропонував виготовляти на олійній основі, що надало їй стійкості й довговічності. Експерименти задля по-шуку рецептів шифру і фарби та й саме виготовлення книги ремісницьким способом потребували часу й коштів, яких у Й. Гу-тенберга не було. Він просив позику в монастирів і заможних людей. Ті давали гроші, сподіваючись на швидке відшкодування з прибутком, а коли справа затягувалася, сварилися з друкарем, подавали на нього в суд, руйнували його друкарню. Й. Гутенберг тричі починав свою справу спочатку. Уперше в Страсбурзі, де найбільш імовірно його друкарня вже існувала в 1438 р., двічі в Майнці, де він і створив свою знамениту книгу – 42-х рядкову Біблію латинською мовою. Вона виготовлялася довгі п’ять років (1452–1456), склала два томи і налічувала 1282 сторінки. На-клад її становив 200 прим., 165 з них друкувалися на папері, 35 – на пергаменті. Кожна сторінка Біблії виготовлялася як ми-стецький витвір: містила візерунки навколо тексту, портрети святих та інші ілюстрації. По завершенні роботи Й. Гутенберг пережив ще одне розорення, внаслідок чого весь наклад Біблії був відібраний у нього компаньйонами й справу довелося по-чинати спочатку.