Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
ДОДАТОК : Основи журналістики : Бібліотека для студентів

ДОДАТОК


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

Повернувшись з шляхової війни, Барес застав у мегаполісі нову журналістку ситуацію. За цей час був призначений новий Міністр преси, за якого вільна журналістика припинила своє існування. Він створив «Комітет правди», який мусив дозволяти до друку будь-які періодичні видання. Для Бареса запроваджен-ня цензури означало професійну смерть. Журналісти створюють Страйковий комітет, але протистояння з владою програють. Тоді Барес діє самотужки: він найняв двох гакерів, які скачали для нього інформацію з бази даних Людей у Сірому (мусимо корис-туватися термінологією автора, сподіваючись на її символіч-ність, але й достатню прозорість). Йому вдалося познайомити з компроматом людину вищого рангу, яка відправила Міністра у відставку. Днем раніше було розігнано «Комітет правди».

Радісні журналісти подарували Баресові газету, назвавши її «Справжня бомба». І от уже Барес сів у крісло головного редак-тора, Джагу призначив більдредактором, а Пепу – начальником охорони. Увесь свій хист і журналістський досвід уклав Барес у першу свою газету. Її наклад збільшувався мало не кожного числа. Але дивовижна річ: Пепа доповідає, що ось-ось, ще трош-ки і вони зможуть мати прибуток. Але цього шляху у «ще трошки» так і не вдалося пройти. Причина в тому, що всі гроші з’їдали витрати на охорону. Газета, що має викривальний характер, набуває дуже швидко багато ворогів і мало друзів, з’являються конкуренти-заздрісники, які прагнуть поквитатися з газетою за втрату успіху на ринку преси. Ця газетна війна кінчилася, укладенням мирної угоди між редакторами чотирьох найбіль-ших видань.

І тут розпочалася Газетна війна–2. Часопис Бареса, як і всі інші значні газети столиці, вирішив придбати бос північних ра-йонів міста Кирило Сергійович Коморих, у бандитському мину-лому «Кома». Виявилося, що Кома професійно взявся за справу, а його служба охорони знешкоджувала усі заходи групи Бареса зібрати проти нього компромат. Нарешті, коли всі кошти Баре-са були витрачені на боротьбу, відбулася його зустріч з Комою, яка, однак, пройшла за сценарієм кримінального авторитета. Він найняв Бареса на роботу і призначив головним редактором у «Газету-4». У цьому сюжеті змодельована діяльність преси, яка перебуває у приватній власності засновника. Головному редакто-рові робити в ній насправді нічого, усю роботу виконує незалеж

ДОДАТОК

но від нього апарат професійних журналістів. Газета має своїм завданням створити для читачів комфортний інформаційний світ, у якому торжествує справедливість, добро перемагає зло, приховуються негативні сторони дійсності.

Із здивуванням Барес помічає зміни в характері й поведінці своїх колишніх друзів: Джаги й Пепи, які, діставши владу в руки, стали невпізнаваними. Барес зрозумів цю нову ситуацію як шлях до своєї професійної загибелі і спробував випручатися з неї. Спочатку він вніс свої пропозиції засновникові щодо зміни напрямку газети, але вони були категорично відхилені. У цьому місці в романі наведена дискусія між засновником і редактором, яку можна кваліфікувати як полеміку прихильників двох різних концепцій преси. Засновник (Кома), сам будучи репрезентан-том кримінального світу, хоче, щоб журналістика виконувала функцію заспокоєння суспільства, створювала позитивний об-раз дійсності, запевняла людину в тому, що навколо неї все га-разд. Редактор (Барес) наполягає на тому, що преса повинна застерігати людину від реальних небезпек повсякденного життя, готувати до випробувань, стояти на сторожі інтересів маленької людини.

Далі Барес спробував надрукувати авторські матеріали в ін-ших газетах, але його відразу впізнали за стилістикою і попе-редили про неможливість надалі такої поведінки. Більше того, господар зажадав від нього знищення інших газет-конкурентів для збільшення накладу свого видання. Поступово найманці Коми знищують одну газету за іншою. Але недарма Барес трохи раніше сказав: ніщо не може бути страшніше за роздратованих скажених псів. Він і тут знайшов вихід, який у кінцевому рахунку обернув ситуацію на його користь. Він замість Газетної війни – 2, організував реальну війну північних і південних районів міста. Олігархом півдня столиці був Анатолій Степанович Мацц.

Закінчується роман тим, що олігархи гинуть у цій боротьбі, а Барес знаходить нових прибічників. Ними стають солдати Ігоря Гончара з групи охорони Коми, які, як він сам здивовано виявляє потім, готові покласти за нього свої життя. Прикмет-ний такий епізод. Під час бою один з охоронців запитує Бареса: «Пам’ятаєш мене?» – «Ні, – відповідає Барес і цікавиться: – А по-винен пам’ятати?» З’ясовується, що ці солдати знають Бареса ще з Першої Гірської війни, він тоді написав нарис про одного з

 

ДОДАТОК

них, і мати, яка не мала від сина повідомлень цілих сім місяців і вважала загиблим, дістала звісточку про нього з газети і стала чекати його. І тут Барес гостро відчув могутню силу друкованого слова. Скільки людей прочитали його статті: один мільйон, п’ять мільйонів, десять? Для кожного з них вони мали свій зміст, часто незрозумілий для самого автора. І тоді, коли Барес зрозумів, що навколо нього – друзі, для яких саме його ім’я священне, він ви-стрибує з вікна їхнього притулку і йде здаватися.

Але тут Ігор Гончар зробив так, що ворожі загони були відве-дені і Барес не дійшов до противника, який зник так же раптово, які з’явився. Охоронець, успадкувавши від свого боса велику суму грошей, заснував для Бареса нове періодичне видання, яке повинне стати «Газетою-1». Барес, збагачений значним жит-тєвим досвідом, уже не думає про те, щоб наповнити її самою «чорнухою». Філософія газети в тому, щоб нести читачам радість, надію, жах і порятунок від жаху, правду, і вимисел, що перетво-рює сірість реальності у веселки мрій, віру, невір’я, передчуття кохання, тисячі приводів для радості і надій на щастя.

Коли перегортаєш останню сторінку цього цікавого рома-ну, то здається ніби новітня історія української журналістики пройшла перед очима читача ніби одна епоха. Роман повчаль-ний і цікавий тим більше, що сучасники ще впізнають у ньому реалії України Кравчука й України Кучми, темники й реальну боротьбу журналістської спільноти за свободу слова в нашій Батьківщині. Але й згодом, коли політична злободенність по-слабиться, не втратять естетичної значимості й актуальності портрет активного журналіста, який зміст свого життя вбачає в оздоровленні суспільства, яке пізнає саме себе за допомогою створених ним текстів.

«КОЛИШНІЙ ЖуРНАЛІСТ» у ЛЕШДТАХ ПОЛІТИКИ

Вільчинський Олександр. Віагра для мера: Роман. - К.: Факт, 2006. - 296 с.

Головний герой роману Андрійфабовський, відомий у журна-лістських колах під псевдонімом Граб, вже давно покинув штатно