Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
Термін «баналізація» філософ винайшов сам для позначення уніфікую-чого впливу телебачення на соціум і людину. : Основи журналістики : Бібліотека для студентів

Термін «баналізація» філософ винайшов сам для позначення уніфікую-чого впливу телебачення на соціум і людину.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

Для нього це теж наслідок дії економічного чинника, рейтингового менталітету, конкуренції. Один з парадоксів полягає в тому, доводив він, що конкуренція, яка завжди подавалася як умова свободи, здійснює зворотний вплив на поля культурного виробництва, які відчува-422

 

Осмислення проблем журналiстики в новiтнiй філософії

ють комерційний тиск: вона має своїми наслідками уніфікацію, цензуру і навіть консерватизм. Наші якісні газети, зауважив він, стають дедалі менше відмінними, тому що конкурентна боротьба приводить не до диференціації їх, а до уніфікації.

Зазвичай гуманітарна наука воліє не говорити про закони суспільного життя, оскільки вони діють у ньому не так вираз-но, як фізичні закони в природі. Але П. Бурдьє тут є винятком і сміливо формулює такі закони. Наприклад, він вважає, що в сус-пільстві діє закон монополізації права на публічний виступ, який здійснюється в такий спосіб: спочатку народ делегує це право парламентаріям, які в свою чергу його делегують офіційному представникові парламентської фракції і т. д. У результаті сус-пільство отримує чотири чи п’ять офіційних представників, які постійно присутні на телебаченні і завдяки цьому присвоїли собі доступ до засобів легітимного розпорядження способами бачен-ня світу. П. Бурдьє нагадує: ймовірність відповісти «так» чи «ні» засадничо є вторинною, тоді як їй передує первинна ймовірність доступу до можливості відповісти (бути запитаним).

Вузьке коло професіоналів публічного виступу – соціологів, істориків, політиків, журналістів і т. п. – об’єднує дві речі: з одно-го боку, вони працюють над експлікацією принципів бачення і розподілу практик, з другого боку, вони борються, кожен у сво-єму просторі за нав’язування цих принципів і за можливість ви-знання їх як легітимних категорій конструювання соціального світу.

П. Бурдьє сформулював ще один соціальний закон – «залізний закон олігархії»: не всі громадяни рівні по відношенню до вироб-ництва думки. Найбільш залежні від закону олігархії ліві партії. «У силу історичних умов партії, що виступають за реформи або революцію, особливо налаштовані на виконання закону олігар-хії: делеговані від імені революційних вартостей, на відміну від делегованих від імені консервативних вартостей, мають більше шансів бути делегатами соціально обділених, які цілком на них покладаються і надають їм величезну свободу, в тому числі й свободу говорити їм такі речі, які суперечать тому, що б вони сказали самі, якби були здатні говорити від себе» (с. 118–119).

Найбільш сильна політична боротьба здійснюється між най-більш близькими у політичному просторі партіями, сектами, напрямками, течіями, рухами, оскільки боротися їм доводить

РОЗДІЛ СIМНАДЦЯТИЙ

ся за один і той самий електорат. Це останнє спостереження так само можна вважати суспільним законом, сформульованим П. Бурдьє.

Особлива роль у полі журналістики належить особі жур-наліста. Цій центральній постаті П. Бурдьє присвятив пильну увагу. Значення журналістів у соціальному світі пов’язане з їх фактичною монополією на засоби виробництва і на право ши-рокого розповсюдження інформації. Особливо його непокоїть те, що телевізійні журналісти, ведучі новин, теледебатів, спортивні коментатори через цю монополію беруть на себе моральне ке-рівництво суспільством і без особливих зусиль стають провідни-ками типової дрібнобуржуазної моралі, говорять, що «потрібно думати» про так звані «проблеми суспільства».

Займаючи низьке, підлегле становище стосовно інших полів культурного виробництва, журналісти здійснюють особливе, рідкісне панування: вони користуються владою над засобами пу-блічного самовираження й існування, доступом до популярності, до громадського визнання, користуються повагою, яка не відпо-відає їх інтелектуальним заслугам. Найголовніше: користуючись можливістю доступу до громадської уваги і самовираження, вони володіють можливістю нав’язати свої засади бачення світу, свою проблематику, свою точку зору всьому суспільству. Немає тако-го дискурсу, громадської акції, які для того, щоб дістати доступ до телеглядача, не виявилися б піддані випробуванню журна-лістським відбором, тобто цензурою. Її здійснюють самі журна-лісти, які навіть не звітуючи перед собою, залишають тільки те, що здатне їх зацікавити, звернути на себе їх увагу, тобто тільки те, що відповідає їх баченню світу, лишаючи без уваги решту продуктів символічного вираження, які заслуговують на увагу всіх. Журналісти тим швидше сприймуть за гарного того чи іншого соціолога, чим менше буде розходжень між тим, що він говорить і тим, що вони прагнуть від нього почути. Таким чином, журналісти продукують усередненість і баналізацію, сприяють заниженню рівня думки і утверджують панування консерватив-них елементів життя.

Історично аналітичні газети з’явилися в кінці ХІХ століття як реакція на багатотиражні газети, жадібні до сенсацій, які викликали жах і огиду в освічених читачів. Небезпека тих га-зет полягала ще й у тому, що припускала появу в журналістиці

 

Осмислення проблем журналiстики в новiтнiй філософії

не тільки неосвіченого читача, але й неосвіченого журналіста. «Журналісти іноді являють із себе небезпеку: будучи не завжди добре освічені, вони дивуються речам, які не являють із себе нічого незвичайного, і залишають без уваги цілком вражаючі явища» (с. 61). Журналісти самі створюють новину, піднявши шум довкола тої чи іншої події.

Засадничо «гарним істориком» є той, кого гарні історики вважають гарним істориком. Катастрофа загрожує тоді, коли нематематик починає втручатися і висловлюватися про мате-матиків, неісторик – про істориків і т. д. Але ці дилетанти завдя-ки телебаченню стають почутими суспільством. ЗМІ постійно втручаються в справи професіоналів як дилетанти і виносять свої вердикти. Це все одно, якби суперечку між двома математи-ками, біологами, фізиками розв’язували внаслідок голосування в студії або бесіди співбесідників, обраних (пристосую приклад до українських реалій) паном Данилом Яневським (Миколою Вереснем, Вахтангом Кіпіані чи ін.).

Антиінтелектуалізм є постійною структурною величиною сві-ту журналістів. Коли створювач тієї чи іншої програми на радіо чи телебаченні запрошує на неї дослідника, він виявляє йому честь, яка до недавнього часу розцінювалася як щось компро-метуюче справжнього ученого.