Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
2. Міжперсонажні конфлікти. : Основи журналістики : Бібліотека для студентів

2. Міжперсонажні конфлікти.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

магниевый скраб beletage

Це такі зіткнення, у яких чіт-ко окреслені дві протидіючі сторони, кожна з яких представлена колективом або окремими особами, що переслідують власні цілі та інтереси. Журналістові слід бути особливо обережним у ви-світленні таких конфліктів, уважно вивчати позиції обох сторін, зберігати об’єктивність, оскільки його втручання в міжлюдську боротьбу, як правило, приводить до перемоги підтримувану ним сторону.

У нарисі «Історія одного розлучення» журналістка Тамара Ло-гачова розповіла про стосунки двох закоханих Олега й Вероніки. Олег покинув Вероніку, розлючена жінка звернулася до редакції газети з проханням вплинути на чоловіка, допомогти повернути його, принесла навіть його особисті листи, писані ним коханій з армії. Але чим глибше розбиралася журналістка в цьому міжосо-бистому конфлікті, тим більше переконувалася в правильності Олегового вчинку.

Він походив з родини, де переважали емоції, панувала ат-мосфера душевної відкритості. Вероніка була ощадливою, за-здрісною до чужих заробітків, нетерпимою до незрозумілих їй виявів доброти. Потрапивши в чужу родину, вона не стала при-лаштовуватися до нових обставин, а вирішила прилаштувати чоловіка до своїх потреб і звичок. І от наслідок, що не забарився: чоловік не зміг з нею жити.

Журналістка робить безпомильний висновок: «Вероніка на-лежала до того типу людей, які чекають щастя лише іззовні. Задля спокою і душевного благополуччя їм потрібні конкретні зримі реалії, нехай і у вигляді дрібної помсти, як зараз. Без та-ких моральних милиць вони безпомічні і безпорадні» 2 . Авторка

1          Сверстюк Є. Українська жінка на схилі віку (пам’яті Оксани Мешко)/Євген

Сверстюк//Сверстюк Є. Блудні сини України. – К., 1993. – С. 239.

2          Логачова Т. М. Історія одного розлучення/Тамара Логачова//Логачова Т.

 

Виготовлення внутрішньої інформації

об’єктивно підійшла до життєвої ситуації і підтримала не ту сто-рону, що звернулася до неї за допомогою, а протилежну. Та саме до такого наслідку привело її власне сумління, розкриті під час журналістського розслідування факти.

У даному випадку ми спинилися на прикладі з побутової сфе-ри, але дуже часто журналістика має справу з такими ж між-персонажними конфліктами на терені політики, економіки, виробництва. Усі вони, як то кажуть, «просяться під перо», за-слуговують на читацьку увагу, «прагнуть» бути висвітленими на сторінках газет.

3. Внутрішньо-психологічні конфлікти. До їх числа нале-жать такі, які розгортаються в свідомості людини між різними сторонами її характеру чи спонукальними векторами. Найпоши-ренішими різновидами внутрішньо-психологічного конфлікту є конфлікт між почуттями і розумом, правом і обов’язком. Хоча психологізм не займає в публіцистиці такого поважного місця, як у художній літературі, але увага до внутрішньо-психологічних конфліктів, розкриття глибин людської свідомості є важливим способом реалізації її людинознавчої сутності.

Загалом, з внутрішньо-психологічним конфліктом маємо справу завжди, коли зображається духовна еволюція героя, його перехід з одної життєвої позиції на іншу, з одного щабля розумін-ня ситуації на інший. Такий перехід так чи інакше пов’язаний з переосмисленням і запереченням попереднього погляду чи по-зиції, утвердженням у свідомості людини нових цінностей.

Серед численних портретних нарисів, створених Максимом Рильським у «Вечірніх розмовах», приваблює увагу з особливим блиском виконаний твір «Батьковбивця» (першодрук у газеті «Вечірній Київ», 1961, 11 лютого). В основу нарису покладений спогад автора з днів юності. «Батьковбивцею» рибальська грома-да в Романівці (рідне село Максима Рильського. – І. М.) називала одного пристрасного рибалку на ім’я Трохим. Вигляд він мав за-вжди похмурий і ніколи не посміхався. Одного разу він з’явився на березі ставка з повною торбою, де щось ворушилося. Вияви-лося, що він перейняв качиний виводок під час переведення качкою каченят з гнізда на воду в половив малят. Рибалка Денис Ісакович умовляє його відпустити дичину, але Трохим спершу

Що залишиш у спадок?. – Х.: Прапор, 1987. – С. 38.

 

РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ

відмовляється, а як же м’яса повна торба. Засмучені рибалки повернулися до своїх вудок… Аж ось щось залопотіло по воді. Це Трохим випустив своїх бранців.

«– Ач, як подались! – промовив він.

І вперше на обличчі „Батьковбивці” я побачив усмішку» 1 .

Усмішка тут виступила зовнішнім атрибутом внутрішніх змін героя. Він виявився не такою вже й поганою людиною, навіть у ньому пробилося назовні людське начало; любов до природи озвалася могутнім покликом і переважила прагматизм і праг-нення до наживи.

У відображенні внутрішньо-психологічних конфліктів жур-налістика користується переважно зовнішнім жестом, описом вчинків чи ситуативних деталей. Майже неприйнятними тут є широко вживані в художній літературі з цієї метою прийоми внутрішнього монологу, невласне прямої мови, що дають мож-ливість створити докладний, повноцінний внутрішній портрет героя. Журналістика, як легка артилерія, рідко вдається до та-ких складних способів передачі внутрішнього життя людини.

Публіцистичні конфлікти, як правило, не допускають однопо-люсності, є завжди двополюсними. Якщо в публі цистичному творі зображені негативні факти й картини дійсності, то рано чи пізно мусить з’явитися автор, який виступить із відкритим засудженням зображуваного. Своєрідність публіцистичного кон-флікту – у коментуванні його автором-оповідачем, у недвознач-ному витлумаченні його. На відміну від художнього конфлікту, публіцистичний конфлікт має свого арбітра. Ним є автор.

У підсумку розгляду спільного й відмінного в художньому й публіцистичному типах мислення наведімо міркування про них російського письменника Андрія Бєлого. Відповідаючи в 1930 році на анкету збірника «Як ми пишемо», він висловився так: «Оприявлення нових, непередбачених якостей і складає основу так званого „мислення образами”, воно – квалітативне, а механічно-абстрактне мислення – квантитативне; у ньому сума двох отрут – отрута; у дійсності – не отрута, а сіль. І в цій солі „сіль” відмінностей художньої прози від прози тільки публі-циста; як публіцист я мислю квантитативно, як митець – квалі-

1 Рильський М. «Батьковбивця»/Максим Рисльський//Рильський М. Зібр. тв.: У 20 т. – К.,1988. – Т. 18. – С. 449.

 

Виготовлення внутрішньої інформації

татично» 1 . Для Андрія Бєлого це означало, що художня творчість не підпорядковується апріорним намірам та абстрактним при-йомам, герої в художньому творі в певний момент «оживають» і живуть далі своїм самостійним життям. У публіцистиці цього не може статися, публіцист мусить реалізувати первісний задум у сукупності сюжету, конфлікту, героїв, ідей. Художня література наділена більшим узагальнюючим потенціалом, але публіцис-тика володіє більшою злободенністю, сміливістю, розташовує свою проблематику на ландшафті не естетичної, а суспільно-політичної проблематики.

Зрозуміло, що газета чи журнал не можуть орієнтуватися лише на публіцистику, – певне місце на їхніх сторінках мусить бути відведене й інформаційним жанрам, стислій, некоментова-ній інформації. Публіцистика – це ніби важка артилерія, що да-леко не завжди використовується в бойових діях і яку залучають для розв’язання стратегічних завдань. Але в кінцевому рахунку успіх видання визначається майстерністю публіцистів, що пра-цюють у ньому, адже саме вони здатні не лише ретранслювати зовнішню інформацію, а виробляти внутрішню інформацію, коментувати події, розкривати їх зміст, а саме цього прагнуть і сподіваються від журналістики читачі.

Поки що їх сподівання задоволені лише частково. Україн-ська публіцистика сьогодні переживає не кращі часи. У наших органах мас-медіа величезна перевага віддається історичній публіцистиці, яка повинна відіграти роль історичного лікне-пу, активно розгортається мовна проблематика, слабше пред-ставлена в публіцистиці сучасна внутрішьнополітична ситуа-ція в Україні, але практично зовсім зникли теми з економічного життя. які завжди живили публіцистичне мислення. На жаль, у сучасній публіцистиці ми не зустрінемо нарисів про нові непро-сті відносини в агропромисловому комплексі, стосунки аграріїв і держави, закупівельних організацій; так само закритою для пу-бліцистики залишається промисловість, паливно-енергетична сфера. Зрештою, куди не кинь оком – навіть на такі галузі, як освіта, медицина, наука, – які завжди були в полі пильної уваги публіцистики, не побачиш відчутних творів, які б стали подією

1 Как мьі пишем/Андрей Бельій, М. Горький, Евг. Замятин и др. - М.: Книга, 1989. -C. 17.

 

РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ

в журналістському чи суспільному житті, примусили говорити про них нашу читацьку спільноту.

Є цьому й своя об’єктивна причина: розширення сфери при-ватного підприємництва й бізнесу спричинилося до того, що власники не бажають виставляти на світло гласності ні свої про-блеми, ні свої успіхи (особливо ділитися досвідом про шляхи й методи їх досягнення). Очевидні й приховані до часу прорахунки в керівництві державою на центральному й регіональному рівнях обернулися тенденцією до закритості влади від органів масової інформації. Загальна закритість і непрозорість діяльності стала поганою ознакою всього українського суспільного життя.

Є цьому й своя суб’єктивна причина: орієнтація української журналістики на англо-американську інформаційну модель ді-яльності. Унаслідок цієї настанови запроваджується думка про те, що нібито зовнішня інформація самодостатня, не потребує внутрішньої роботи журналіста. Через це українська журналіс-тика постала перед загрозою, що в ній може вирости ціле нове покоління, яке не знайоме з традиціями вітчизняної публіцисти-ки, засвоїло поверхову, полегшену модель масово-інформаційної діяльності.

У висновках до розділу відзначимо: сучасний молодий жур-наліст стоїть перед широким вибором тематичної спеціалізації. Переважна більшість тем і жанрів публіцистичної творчості сьо-годні не зайняті авторитетними авторами, вільні для прикла-дання його таланту. Щоправда, успіх у публіцистичній творчості пов’язаний з безкінечною й наполегливою працею, тривалим збиранням матеріалів, проведенням старанних журналістських розслідувань.

Але іншого шляху до професіоналізму просто не існує.