Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
Публіцистична ідея реалізує себе як імперативна ідея, належить самому творові, є частиною його тексту і витлумачень не потребує. : Основи журналістики : Бібліотека для студентів

Публіцистична ідея реалізує себе як імперативна ідея, належить самому творові, є частиною його тексту і витлумачень не потребує.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

магниевый скраб beletage

Бувають випадки, коли публіцист обмежується створеною картиною дійсності, не пропонуючи читачам свою ідею у ви-гляді вербалізованої формули, як наприклад, у «Короткій новелі» Максима Рильського. Але, як вказано вище, такий текст не по-требує, на думку автора, коментарів. Він закінчує його фразою: «Ось і все, що я хотів розповісти». Хоча… і в цій «Вечірній бе-сіді» присутній автор зі своїми роздумами про те, що світова література не вміщає в себе всього багатства життя. Це і є його попередня ідея, а решта розумових операцій передбачаються за читачем. Публіцист переконаний, що повідомлений випадок з життя не передбачає іншої, ніж авторська, інтерпретації, збері-гає в собі однозначність, тому він віддає насолоду формулювання ідеї читачеві.

 

РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ

Публіцистика – це мистецтво аналітичної думки. Не у вишу-каності метафор і порівнянь, а в точності й активності цієї дум-ки виявляється справжнє відношення публіциста до дійсності. Саме рух цієї думки, її розвиток в авторському аналізі дійсності, перебігу його міркувань, образному відображенні картин дій-сності й героїв приносить читачеві чисто естетичну, художню насолоду, служить джерелом сталої популярності публіцистич-них творів.

Із великої множинності літературних жанрів публіцистика споріднена лише з одним: байкою. Споріднена за загальною структурою й способом вираження авторської ідеї, але не за але-горичним змістом. Байка вимагає наявності в своєму тексті так званої моралі, що в українських байках, наприклад, у Г. Ско-вороди, називалася «силою». Цю традицію підтримував іноді Л. Глібов. «Яка ж в цій байці, братця, сила?» – писав він у байці «Синиця». У жанрі байки алегорична картина дійсності, ство-рена за допомогою міфічних, казкових персонажів, обов’язково мусить мати завершення у вигляді авторського пояснення: я роз-повів байку для того, щоб ви, читачі, зрозуміли таку-то думку, засвоїли таку-то істину.

У подібній ролі виступає і публіцист. Я займаю таку-то по-зицію, свідчить він. А щоб ви, читачі, мені повірили, я доведу її прикладами з життя, аналізом життєвих фактів, розповіддю про таких-то і таких-то реальних осіб та іншими аргументами. Моє головне завдання, не приховує публіцист, схилити читачів на свою позицію, зробити з них своїх однодумців, приєднати до того суспільно-політичного дискурсу, який займає дана газета та її автори.

Зрозуміло, що однозначність публіцистичної ідеї не робить її завжди правильною. Публіцист, піднімаючи певну проблему, зрештою, пропонує гіпотетичний варіант її вирішення. Будучи першопрохідцем, він, як ніхто інший, наражається на небезпе-ку дати й помилковий варіант її розв’язання. Тому й необхідна свобода слова й вільна конкуренція на ринку ідей, пропонованих публіцистичних концепцій. Для авторів же загальнолюдські за-сади журналістики є тою можливою гарантією, яка допоможе їм виробити правильні погляди на порушені проблеми.

Публіцистика не може бути безконфліктною, як і безпроблем-ною. Публіцистичний конфлікт – це безпосереднє, адекватне

 

Виготовлення внутрішньої інформації

відображення суперечностей соціальної дійсності. Особливості їхнього відображення в публіцистиці – у виявленні суспільно-політичної основи колізії, в оголошенні підтексту, розшифруванні таємниць, у виявленні прихованих для масового читача й досліджених і розкритих публіцистом причиново-наслідкових зв’язків.

У публіцистиці існують такі типи конфліктів:

1. Обставинні, тобто такі, які відображають боротьбу людини з обставинами життя, причому обставини можуть мати як при-родний, так і соціальний характер, можуть бути об’єктивними, так і суб’єктивними.

Приклади соціальних обставинних конфліктів знаходимо в нарисах Євгена Сверстюка з книги «Блудні сини України», присвячених діячам правозахисного руху в СРСР: «Свіча його віри» (тут йдеться про Валерія Марченка), «Українська жінка на схилі віку (Пам’яті Оксани Мешко)», «Андрій Сахаров не зда-ється». У кожному з них створений образ діяча, що, всупереч обставинам, за покликом душі піднявся на боротьбу з могутньою тоталітарною державою.

Оксана Мешко померла у віці вісімдесяти шести років 2 січня 1991 року. Розказана в статті-некролозі її біографія демонструє нескореність вільної людини, що відшукує самототожність у без-глуздому лише на перший погляд повстанні проти мерзенної радянської дійсності. Вона походить з Полтавщини, із заможної селянської родини, яка вся була розвіяна по світу вітрами біль-шовицької революції. У 1947 році Оксана була вперше заарешто-вана. «До українського громадського життя в коло шістдесятни-ків Оксана Яківна прийшла, як тільки відчула брак енергійних організаторів у громадсько-культурній роботі, гальмованій зу-силлями партійних і каральних органів» 1 . Саме така людина тут була найбільше потрібна: натхненник і організатор.

У 1980 році її, реабілітовану, заарештовують удруге як члена Української Гельсінської Спілки, засуджують на п’ять років за-слання і знову везуть на Далекий Схід. «Конвой відмовився брати на етап з харківської пересильної тюрми слабку і легеньку, як пір’їнка, сімдесятип’ятирічну бабусю. Їм стало навіть соромно.

1 Сверстюк Є. Українська жінка на схилі віку (пам’яті Оксани Мешко)/Євген Сверстюк//Сверстюк Є. Блудні сини України. – К., 1993. – С. 239.

 

РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ

Але вона домоглася етапу, аби не залишатися в тюрмі» 1 . Після заслання вона знову повернулася до активного життя, будила, діймала, заохочувала до роботи.

Публіцист будує свій твір, розгортаючи обставинний соці-альний конфлікт героя з тоталітарною державою, за допомогою чого створюється і образ епохи і образ людини, адже виявити себе в конфлікті – це значить виявитися через дію, а це найбільш активний спосіб характеротворення в журналістиці.