Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
Ця романтична історія виглядає неймовірною. : Основи журналістики : Бібліотека для студентів

Ця романтична історія виглядає неймовірною.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

магниевый скраб beletage

Якби ми про-читали її в художньому творі, то неминуче подумали б, що вона вигадана письменником для реалізації свого творчого задуму – показати красу людських почуттів, опоетизувати вірність, за-свідчити торжество взаємної поваги над пристрастю кохання. Зустрівши цю історію в нарисі, ми не сумніваємося в її достовір-ності, справжності, документалізмі. Ми навіть не задумуємося над тим, що публіцист не міг бути присутній на кульмінаційній розмові, яка, зрозуміло ж, проходила без свідків, і що цей епізод не міг бути нічим іншим, як художнім вимислом.

Така сила публіцистичного слова, журналістського методу: читач довіряє авторові, він переконаний у дотриманні журна-лістом вимог правдивості й достовірності. Усі сюжети й образи, створені журналістом, він сприймає як одиничні, тобто такі які почерпнуті з реальної дійсності й описані правдиво.

 

РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ

Над цією особливістю публіцистики задумувався свого часу А. Аграновський. «Шлях газетяра, – писав він, – від окремо-го до загального» 1 . Метод пізнання в публіцистиці – індукція, тоді як у літературі існують не лише індуктивні (реалізм, натуралізм, імпресіонізм), але й дедуктивні (класицизм, роман-тизм, експресіонізм) творчі методи. Узагальнення в публіцистиці народжується з конкретного повідомлення про одиничний факт. У правдивості й документальності сила публіцистики. А. Агра-новський дуже точно висловився про шлях публіцистичного пізнання. «Вам необхідно з численних прикладів, які стоять у Вас перед очима, обрати один або два, – навчав він молодого журналіста. – Але вже „розкопати” їх до дрібниць. […] Тоді Ви дістанете факти, дати, цифри, імена. Тоді можна писати. Уза-гальнення (коли факт, узятий Вами, не унікальний) вийде саме по собі. Якщо Ви пам’ятаєте деякі мої речі, то могли помітити, що описуючи завод, главк, інститут або судову справу, я ніколи (майже ніколи) не пишу: „і так скрізь”. Передусім тому не пишу, що вивчити, як „скрізь”, можливості в мене немає. І тим не мен-ше читачі завжди знаходять у наших писаннях типове. Самі знаходять безпомилково» 2 .

1          далі А. Аграновський переконливо сформулював закон на-

родження узагальнення в публіцистичному творі. «Я не тео-

ретик, – написав він, – але переконався давно в такому: чим

точніше, чим з більшим проникненням у деталі, чим з більшою

характерністю описано цю конкретну справу, тим сильніше

буде виявлено типове для всіх людей і місць» 3 [Курсив А. Агра-

новського. – І. М.].

За думкою А. Аграновського, типізація зображених одиничних явищ, узагальнення проблем лежать не стільки в площині їх ав-торського тлумачення, скільки в площині читацького сприйнят-тя. Опис конкретного, одиничного випадку накладається на чи-тацьку рецепцію, розташовується в просторі його (читацького) життєвого досвіду. Цей досвід і служить підставою для узагаль-нень, конструювання поняття про типове. Завдання нарисовця з максимальною документальністю, вичерпністю викласти вивче-1 Аграновский Анатолий. Из писем//Вопросы литературы. – 1986. – № 3. – C. 186.

2          Там само.

3          Там само.

 

Виготовлення внутрішньої інформації

ний факт, проблему; уявлення ж про їх типовість народжується в читачів, оскільки вони так само є учасниками суспільного про-цесу, мають свій життєвий досвід, знання соціальної дійсності. Вони завжди зіставляють, співвідносять картину життя в мас-медіа із своїм соціальним довкіллям і на підставі цього судять про сумлінність та професійний рівень журналіста. Таким чином, шлях до типового в публіцистиці лежить через максимально кон-кретний опис і документальне відтворення одиничного випадку. На підставі конкретності й документалізму формується пізнання нових соціальних явищ, виробляється нове знання.

Публіцист, як правило, першопроходець. Він першим намацує больову точку в суспільному житті. У нього ще немає часу на уза-гальнюючий погляд на відкрите явище. Він прагне сповістити суспільству про проблемну ситуацію, привернути до неї увагу читацького загалу.

З цього погляду найяскравіший приклад подають нариси російського письменника й журналіста Валентина Овечкіна (1904–1968), об’єднані ним у книгу «Районні будні» (1952–1956). З певною мірою метафоричності можна сказати, що саме публікація перших нарисів цього циклу в журналі «Новый мир» (1952, № 9, під час редагування журналу Олександром Твар-довським) ознаменувала собою появу нової якості в усій тодішній радянській літературі. Цю якість сумарно можна назвати подо-ланням «теорії» безконфліктності, тобто виходом з глухого кута, куди була загнана радянська література внаслідок насильниць-кого запровадження в ній методу соціалістичного реалізму. На-риси В. Овечкіна висловили її тугу за гуманізмом, засвідчили по-силення дослідницьких тенденцій, піднесення уваги до простої людини, повернення їй її гідності, здійснення перших кроків на шляху до демократизації керівництва тодішнім радянським суспільством. Іншими словами, це був зародок того, що в май-бутньому визначатиме сутність літератури та публіцистики шістдесятництва.

«Районні будні» не були фактом документалістики, у них широко використовувався авторський вимисел. Але, можли-во, саме тому вони були наповнені пекучим, гостроактуальним суспільним змістом, глибоко розкривали саме ту проблемати-ку, яка хвилювала й непокоїла мільйонну читацьку аудиторію. Саме вигаданий (а, можливо, й «вигаданий») сюжет, події й об

РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ

рази дозволили В. Овечкіну доторкнутися пером журналіста до больових точок життя соціуму, написати злободенний твір, анонімність і безадресність (звичайно ж, удавана), описаних у ньому подій, послужили певним гарантом його появи в друці. Разом з тим, слід беззастережно визнати, що саме публіцистичні нариси «Районних буднів» проклали шлях до наступного опрацю-вання в художній та науковій літературі заявленої в них пробле-матики. Журналіст виступив тут як першопроходець, відкривач невідомих обріїв життя та нових аспектів його пізнання.

Вимисел у даному випадку допоміг авторові, став ніби го-ловним прийомом його журналістського методу. Але вимислу в публіцистиці властива своєрідність: автор, навіть створюючи вимишлений образ, конкретизує його, «прив’язує» до певної про-блеми, точно вказаного простору й реальній події. Письменник у художньому творі навіть тоді, коли створює художній образ, спираючись на прототип, підкреслює його загальний зміст, шукає риси й ознаки, які об’єднують його з іншими, подібними йому, прагне до узагальнення. Павка Корчагін з роману Ми-коли Островського «Як гартувалася сталь» (1934) або Олексій Маресьєв з «Повісті про справжню людину» (1946) Бориса Польо-вого – яскраве тому свідчення. В основі образу кожного з героїв – прототип, життя реальної людини: самого автора в першому випадку і військового літуна Олексія Маресьєва в другому. Але художнє мислення створює з документального матеріалу образи типових представників свого покоління, знакові фігури для ра-дянського дискурсу, втілення основних якостей радянської лю-дини. Публіцист підкреслює конкретний характер своєї творчої праці, пише про проблеми, які виникли щойно й ще далекі від свого розв’язання.