Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: file_get_contents(files/survey) [function.file-get-contents]: failed to open stream: No such file or directory in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 82
Справедливою буде така дефініція: публіцистика – це суспільствознавство та людинознавство. : Основи журналістики : Бібліотека для студентів

Справедливою буде така дефініція: публіцистика – це суспільствознавство та людинознавство.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

Загрузка...

Суспільство й людина – це два глибоко й тісно взаємопов’язані між собою боки єдиного предмета публіцистики. Вона висвітлює і з науковою глибиною досліджує функціонування суспільної людини у створеному са-мою ж людиною соціумі. Причому естетична вісь «світ – людина» доповнюється третім компонентом – «я», який позначає активну авторську присутність у структурі публіцистичного твору.

Іншими словами, публіцистика досліджує суспільний зміст і вартість фактів реальності, їх етичну міру, відношення до справедливості, добра і зла, суспільного ідеалу. У цьому виді творчості на перший план виходить осягнення суспільного, морального, загальнолюдського значення та цінності фактів і явищ життя, чи йдеться про промислове (сільськогосподарське) виробництво, наукове відкриття, художній твір, долю людини. Публіцист – соціальний письменник, будь-які факти реальної дійсності цікавлять його як суспільні явища, а не в своєму влас-ному, іманентному змісті.

Дуже цікаву думку висловив свого часу Максим Рильський у нарисі «Коротка новела», що був уперше опублікований у газеті «Вечірній Київ» 17 грудня 1960 року в публіцистичному циклі «Вечірні розмови». Автор замислився над газетною сторінкою оголошень про шлюбні розлуки. І подумалося йому, що за кож-ним іменем криється зовсім не проста, а іноді й трагічна людська історія. «І подумалось мені, – розповідає далі М. Рильський, – що світова література, яка обертається навкруг любовних та ро-динних тем і сюжетів, не охоплює всієї складності життя, що слова вірність і зрада, кохання і обов’язок, чеснота і розпуста

 

Виготовлення внутрішньої інформації

не покривають усього того значного, що буває межи людьми» 1 . Для доведення цієї думки автор «Вечірніх розмов» розповів одну давню київську історію.

З цих спостережень видатного поета й публіциста випливає стратегічний, методологічно важливий висновок. Його можна сформулювати так: якщо світова література не вбирає в себе всього розмаїття людських відносин, то журналістика здат-на зробити це, будучи гнучким відгуком на сучасність, спо-собом її оперативного відображення й пізнання, маючи можливість практично бездоганного охоплення невичерпно багатої дійсності.

У вигляді дефініції можна запропонувати таку вербальну фор-мулу: журналістика більш широка і містка сфера духовної діяльності людини, ніж література.

Це зовсім не означає, що незабаром мистецтво як недо-статньо широка форма відображення дійсності поступиться місцем документальній літературі чи навіть інформаційній журналістиці. Цього насправді ніколи не станеться. У мистецтва, художньої літератури і публіцистики, літератури документальної свої завдання. Один вид творчості ніколи не вичерпає завдань другого; мова лише йде про розширення місця й значення журналістики в суспільній свідомості людства в новітню епоху.

Література пов’язана з розв’язанням стратегічних духов-них завдань людства. Журналістика – з розв’язанням тактич-них, злободенних завдань. Історія сучасності (журналістика) більш містка, ніж власне історія. У склад першої увіходить більша кількість компонентів, подій, героїв, персонажів, які з погляду історії виявляються неістотними й не заслуговують на відображення в ній і не знаходять там свого місця.

Змістова універсальність об’єктивно передбачає й багато-аспектність форми журналістського твору, яка має більше рівнів вимірів, ніж поетика художньої літератури, включає в себе не лише образний, але й понятійний дискурс. Ці мож-ливості журналістики реалізуються в публіцистиці.

Публіцист мусить глибоко знати предмет дослідження, часто на рівні спеціаліста, але найважливіше – він повинен уміти по-

1 Рильський М. Т. Коротка новела/Рильський М. Т. Зібр. тв.: У 20 т. – К., 1988. – Т. 18. – С. 432.

 

РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ

вернути предмет суспільною стороною, показати його соціальну, політичну значимість, розкрити моральний, філософський, лю-динознавчий зміст.

В основі праці публіциста – відкриття суспільних колізій, аналіз суперечностей, виявлення проблемної ситуації. У зв’язку з цим перед публіцистом на початковому етапі створення його твору виникають такі завдання:

1)         віднайдення «первісних фактів», тобто встановлення сукупності фактів, що породжують проблему; відокрем-лення їх від мільйонногранної дійсності для пильного вив-чення;

2)         вироблення гіпотези «первісних фактів», припущення про їхні причини, значення, місце в суспільному житті;

3)         дослідження проблемної ситуації, збирання додаткової інформації, так званих «вторинних фактів» через вивчен-ня документів і джерел, аналіз висловлювань та вчинків широкого кола учасників події, проведення численних до-даткових інтерв’ю;

4)         перевірка гіпотези «первісних фактів», встановлення хронологічного перебігу подій, причиново-наслідкових зв’язків, генезису, структури і т. ін. явища;

5)         створення остаточної концепції, перехід від гіпотези до пояснюючої теорії, тобто вироблення розуміння й оцінки явища чи події, їх ролі й місця в житті, прогнозу-вання впливу на сучасність, практичні пропозиції щодо їх використання.

Найчастіше з публіцистикою асоціюється уявлення про до-кументальну творчість. Але насправді документалістика – лише частина публіцистичної літератури. Як і в художній творчості, тут вагома роль належить вимислу.

Вимисел у публіцистиці тісно пов’язаний з фактами реальної дійсності, а художні образи – з авторськими міркуваннями, утвердженням певної тенденції. Роздуми про конкретні факти дійсності, дати, цифри, імена реально існуючих осіб спричи-нюють те, що образи публіцистичних творів сприймаються як одиничні, подібні до конкретних реальних осіб, на відміну від образів художніх творів, які розцінюються читачем як узагаль-нення багатьох подібних явищ.

 

Виготовлення внутрішньої інформації

Пояснімо цю особливість методом доведення від протилежно-го. Широко відомим стало висловлювання Людвіга Фейєрбаха, законспектоване В. Леніним у «Філософських зошитах» і часто приписуване останньому: «Мистецтво не потребує визнання своїх творів за дійсність». А публіцистика, навпаки, потребує. Про що б не писав публіцист, читач довіряє йому значно більше, ніж письменникові. Він знає, що письменник домислює, вигадує; публіцист же за родом своєї творчості зобов’язаний залишати-ся в межах парадигми справжніх подій. Використавши форму-лю Людвіга Фейєрбаха, можна стверджувати: «Публіцистика вимагає визнання своїх творів за дійсність».

Продовжимо приклад з нарису «Коротка новела» Максима Рильського. Автор розповів давню історію про вчителя матема-тики однієї з київських гімназій Івана Івановича. Якось улітку під час вакацій він відпочивав в Італії і привіз звідти дружину-красуню італійку Олімпію, яку стали називати в Києві Ліпою. У закоханого чоловіка був неодружений брат Семен Іванович. Він часто заходив у гості до подружжя. Минуло багато років, усі учасники історії постаріли. Якось Іван Іванович застудився і невдовзі помер. Через кілька днів після похорону Семен Івано-вич за звичкою прийшов відвідати вдову. За чаєм він запитав її: «Знаєте, Ліпо, чому я так і не одружився?» – «Чому?» – запитала та. – «Бо я з першого погляду покохав вас і кохав усе життя» – «Я… теж…» – відповіла, збліднувши, жінка.