Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
Метод маски виник стихійно, у глибинах журналістського ре-месла. : Основи журналістики : Бібліотека для студентів

Метод маски виник стихійно, у глибинах журналістського ре-месла.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

магниевый скраб beletage

Як вказує журналіст і науковець Людмила Васильева, яка присвятила цьому методові немало цікавих сторонок своєї книги «Робимо новини!», першовідкривачем методу маски в російській журналістиці був легендарний Володимир Гіляровський. Цей метод відродив Михайло Кольцов у 1930-ті роки, а в 1960-ті – репортер «Экономической газеты» Анатолій Гудимов, що на-писав цілу книжку нарисів «Таємниця чужої професії. Сім днів у таксі. Віч на віч» (1965). Сама Людмила Васильєва в додат-ках до названої книжки вмістила свої нариси 1990-х – початку 2000-х років, які первісно друкувалися в газеті «Комсомольська правда» (Далекосхідне представництво) 1 . Інформація для них зібрана методом маски, включеного спостереження.

Зовсім недавно Галина Сапожнікова нагадала (прикметно, що теж з метою висвітлення журналістського розслідування), що німецький журналіст Гюнтер Вальраф у середині 1970-х років використав метод включеного спостереження, прики-нувся турком-гастарбайтером і в серії нарисів розповів про всі «красоти» емігрантського життя, ткнувши носом німців у їхню ж ксенофобію 2 .

Відтак неможливо пов’язувати цей метод з тоталітарною маніпулятивною журналістикою, він іманентний для журналістської творчості в цілому, служить для пошуку істини, розкриття правди.

1          Васильева Л. А. Делаем новости!: учеб пособие/Л. А. Васильева. – М.: Аспект-

Пресс, 2003. – 190 с.

2          Сапожникова Г. Веду расследование/Галина Сапожникова//Журналист. –

2007. – № 10. – С. 74–76.

 

Збирання зовнішньої інформації

Молодому журналістові все ж слід мати на увазі таке: сьогодні, коли журналістика керується не партійною, а загальнолюдською мораллю, а організації масової інформації, підприємства, уста-нови належать різним приватним власникам, і «приховане спо-стереження» опинилося поза етичними нормами журналістики. У підручнику з журналістської етики (а це обов’язковий курс, без знання якого неможливо сьогодні увіходити в професію) майбутній фахівець прочитає, що етичною нормою сьогодні є «повідомляти про свою належність до певного мас-медіа» 1 . Згідно із етичними кодексами провідних інформаційних корпорацій журналістам заборонено «приховувати своє ім’я, коли пред-ставляються», «фіксувати розмови на диктофон без дозволу співрозмовника», «зумисно вводити співбесідника в оману» 2 . Беззастережна перевага віддається чесним методам збирання інформації. «Приховане спостереження», зрозуміло, до таких не належить, передбачає навмисний обман, не сполучуваний з етичними стандартами сучасної журналістики.

У наших університетах викладається навчальна дисципліна під назвою «Журналістське розслідування». Є вже низка підручників під такою назвою. Але це дисципліна, так би мо-вити, «на виріст», на майбутнє, для забезпечення всебічності академічної підготовки журналіста. Насправді жоден педагог не пошле студента на практиці робити справжнє журналістське розслідування. Це невиправданий ризик. До журналістського розслідування автор повинен дорости, прийняти самостійне рішення про роботу в цьому жанрі. З нього не варто розпочинати свій шлях у журналістику, так само, як у змаганні важковаговиків не варто розпочинати піднімати найбільшу вагу без розминки, попередньої підготовки.

Якщо ж вам довелося все ж робити журналістське розслі-дування, зважте на деякі правила безпеки:

1)         намагайтеся освоїти нову професію якомога швидше й краще і виконувати свої обов’язки бездоганно;

2)         не ставте забагато питань, усе, що потрібно зумійте по-бачити, а не почути;

1          Іванов В. Ф. Журналістська етика: Підручник для студентів вищих навчаль-

них закладів/Валерій Іванов, Володимир Сердюк. – К.: Вища школа, 2006. –

С. 131.

2          Там само.

 

РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ

3)         не кваптеся: часто те, про що з ризиком намагаєшся довідатися сьогодні, досить легко виявляється завтра;

4)         не намагайтеся довідатися більше, ніж належить; ваша обізнаність у будь-якому випадку має свої межі, перешаг-нути через які не можна, не міняючи свого становища в установі;

5)         не прагніть бути особливо «цікавим»: намагайтеся звести дружні бесіди на поточні проблеми, плани, випадки з жит-тя і т. п. своїх співбесідників, а не власні;

6)         не обдумуйте на дозвіллі майбутню публікацію до закін-чення збирання інформації: часу поглянути на загальну картину очима журналіста ще буде достатньо.

Окрім правил безпеки при збиранні інформації, є такі прави-ла і для створення тексту. Отже, як розповісти про бачене, щоб уникнути підозрінь? Дотримуйтеся таких рекомендацій:

1)         уникайте опису тих деталей, штрихів і дрібниць, які ма-ють яскраво виражений індивідуальний характер, а також точних цифр, замінюючи їх на приблизні;

2)         змінюйте, по можливості, ті деталі, які, не маючи принци-пового значення, можуть вказати саме на вас;

3)         уникайте навіть приблизної подібності побудови фрази у вашому усному мовленні і на папері, не кажучи вже про використання виразів, зворотів, словечок і т. п., які часто використовуються вами в щоденних розмовах;

4)         ваш псевдонім не повинен містити ніяких біографічних вказівок, під якими розуміються місце або місяць народ-ження, дівоче прізвище матері тощо, тим більше не пере-гукуватися якимось чином з справжнім іменем;

5)         і, зрозуміло, коло осіб, що знають про ваше завдан-ня, повинне бути скорочене до мінімуму, незалежно від міри довір’я і спорідненості (останнє особливо важливе – не створюйте своїм близьким і рідним зайвого мотиву для тривог) 1 .

Цілком очевидно, що побудувати журналістський твір лише на спостереженні майже неможливо. Найчастіше йому сусідять

1 Корисно прочитати цікаву статтю практика: Никитин Н. Вариант работы – негласный/Николай Никитин//Журналист. – 1997. – № 2. – С. 24–26, звідки й «запозичені» рекомендації.

 

Збирання зовнішньої інформації

інші способи збирання інформації, серед яких друге місце займає вивчення документів і джерел.

ІІ. Вивчення документів і джерел – важливий етап роботи журналіста над складними, не репортерськими, а аналітичними матеріалами. Як відомо, однією з найважливіших ознак журналістики як масово-інформаційної діяльності є документалізм. Якщо спостереження (так само, як і інтерв’ю) постачає журналістові суб’єктивні знання, то документи, навпаки, дають точну, об’єктивну інформацію. За виклю-ченням, звичайно ж, тих випадків, коли це псевдодокумен-ти, тобто спеціально, на організаційному рівні, створені для дезінформації.

Під документом сьогодні розуміється усякий матеріальний носій, який створений людиною для закріплення будь-яким способом соціальної інформації з метою передавання її в просторі й часі.

Матеріальними носіями інформації сьогодні є папір, магнітофонна стрічка, кіноплівка, фотографія, електронний накопичувач інформації тощо. З цього погляду джерела – це різновиди документів, а саме: письмові тексти, рукописні чи друковані, аудіо- та відеозаписи розмов та подій, фотографії, дискети з цифровими, текстовими матеріалами, на основі яких створюються журналістські (а також наукові) твори. С. Г. Кор-коносенко у своєму підручнику «Основи журналістики» послав-ся на висловлювання колишнього собкора «Комсомольської правди», який, зупинившись на збиранні інформації, писав: «Цікавими є книги обліку та інші документи… аж до журналу телефонограм» 1 .

Насамперед слід сказати, що, працюючи в межах певної теми, журналіст мусить весь час її вивчати, поглиблювати свої знання з певної галузі життя, ознайомлюватися з новинками літератури й періодики, бувати в бібліотеках, знати правила бібліографічного пошуку, звертатися до необхідних джерел у разі потреби. Без роботи з книжкою, журналом, газетою не мислимий сучасний журналіст. Книга, газета, журнал – ось найважливіші джерела оперативної і фундаментальної інформації. З ними в першу чер-гу повинен працювати співробітник мас-медіа.

1 Корконосенко С. Г. Основы журналистики: учебник для вузов/С. Г. Корко-носенко. – М.: Аспект-Пресс, 2002. – С. 136.

 

РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ

Головна засада при роботі журналіста з документами й джерелами – неупередженість. Він не повинен шукати в них підтвердження наперед придуманої концепції, а, навпаки, концепцію будувати на документально підтверджених фактах. Бувають випадки, коли вже після завершення формування концепції виявляється новий факт, що цю концепцію руйнує; тоді підлягає не відкиданню новий незручний факт, а переглядові й уточненню сама вже готова концепція.