Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
3. Аналіз у вигляді викладу логічного чи хронологічно-послідовного ланцюжка подій. : Основи журналістики : Бібліотека для студентів

3. Аналіз у вигляді викладу логічного чи хронологічно-послідовного ланцюжка подій.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 

магниевый скраб beletage

Цей тип аналізу викори-стовується в тому випадку, коли йдеться про недостатньо відо-мі подію чи особу, або тоді, коли інформація про них надходить уперше. Тут замало самого лише натяку на героя чи ситуацію, необхідний їх докладний опис. Як правило, даний тип аналізу за-стосовується до яскравого, самодостатньо виразного суспільного явища, самий виклад якого містить у собі авторську тенденцію, що навіть не потребує додаткової вербалізації.

За приклад може правити стаття Мирослава Мариновича «Не-камінна душа з Гренобля» (першодрук в газеті «Галицька зоря», 1992, 20 серпня), присвячена Галині Гнатівні Хоткевич, доньці знаменитого письменника. Тип аналізу, обраний публіцистом, полягає у хронологічно-послідовному викладі її біографії: «У ві-сім років маленька Галя дізналася, що таке „член сім’ї ворога народу”, – починає автор і продовжує: – Війна остаточно роз-кидала осиротіле родинне гніздо; гуркіт фронту гнав утікачів усіма дорогами Європи, та Галя знала від матері, що можна все загубити в дорозі, крім кількох скринь із батьковими бандурами, малюнками та рукописами» 2 .

У вихорі війни дівчина загубила і матір, і батькові скрині. Порятунок прийшов у наметі з червоним хрестом, де розмовля-

1          Мартинович М. Хроніка агонії/Мирослав Мартинович//Мартино-

вич М. Україна: дорога через пустелю: Зб. статей. – Х.: Фоліо, 1993. – С. 121.

2          Мартинович М. Некамінна душа з Гренобля/Мирослав Мартинович//Мар-

тинович М. Україна: дорога через пустелю. – Х.: Фоліо, 1993. – С. 56.

 

Журналістика як творчість

ли по-французьки. Так Галина опинилася у Франції. Але на все життя пронесла вона пам’ять про батька та любов до України. У далекому Греноблі вона викладає музику і у своїй школі вчить вагітних француженок співати українські колискові пісні. Вона доводить, що це сприяє народженню здорової, гармонійно зрів-новаженої зі світом дитини.

Доля Галини Хоткевич у викладі М. Мариновича виглядає як питома частка української історії ХХ століття. Вона не потребує додаткових пояснень, словесних пасажів про антигуманізм ра-дянської влади, незнищенність вільного українського духу, який і в неприродних умовах чужини залишається вірним самому собі. Усе це читач побачить сам і зробить однозначні висновки для себе. Втручання автора зі своїми роз’яснення виглядало б у такому матеріалі примітивним і зайвим, тому він і не вдається до нього. Самий виклад ланцюжка подій красномовно свідчить про тенденцію статті.

4. Відтворення ходу власної думки, яка розвивається у відповідності до фактів, що їх опановує журналіст. Цей тип аналізу потребує, на противагу до попереднього, особливо активного суб’єктивного втручання в розвиток теми, пов’язаний з наявністю в творі образу оповідача, авторського «Я». Публіцист викладає події, аргументи й оцінки персоніфіковано, від першої особи, використовуючи при цьому свій життєвий досвід, роз-повідаючи читачам про свої гіпотези й припущення, способи їх перевірки і утвердження на певній життєвій позиції.

Такий тип аналізу обирає Євген Сверстюк у статті «Зерна українсько-ізраїльської солідарності», що була передана в груд-ні 1977 року з радянського табору, де утримувався політв’язень, на волю, поширювалася підпільно, а опублікована вперше в 1990 року. Цей твір не просто написаний від першої особи, але авторська суб’єктивність у ньому задекларована багаторазовим вживанням займенника «Я» та дієслів у першій особі однини теперішнього часу.

Підкресливши спільні риси в історичній долі українців і євре-їв, Є. Сверстюк спростував побутове уявлення про їхню взаємну антипатію. Він активно посилається на свій життєвий досвід, розповідає, які типи ставлення до єврейства зустрічав серед українців, і висловлює висновок: залишається фактом тенден-ція в українському народові мати з євреями спільні справи й

 

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

цінувати їх більше, ніж засуджувати. «В українському самвидаві я не зустрічав жодної речі з антисемітськими нотками» 1 , – свід-чить далі автор. Під цим кутом зору «зближення українців і сіо-ністів у таборах – скоріше давня традиційна позиція українців, продовжена в таборах» 2 .

Є. Сверстюк перелічує своїх знайомих дисидентів єврейської національності, з якими доля звела його в радянських застінках. Дає кожному коротку характеристику, створюючи переконли-ві й привабливі образи. Це ті життєві аргументи, які вплинули на визначення його позиції, і тому вони особливо сильно звучать для читача. Автор веде нас шляхом власного життєвого досвіду, показує, як вироблялася його позиція. Спогади про дитинство, коли він вчився в школі разом з єврейськими однолітками, ві-йна, коли його село рятувало євреїв від фашистського геноциду, нарешті, свідчення про «вірність і гідність» тих євреїв, що були в УПА, покликані завершити розвиток ідеї про солідарність двох народів у боротьбі з тоталітарним комуністичним режимом.

Преса в УРСР у своєму антиукраїнізмі й антисемітизмі за-ходилася коло того, щоб зіштовхнути два народи. І це подекуди спрацьовує на побутовому рівні. Але не можна дати роздмуха-ти полум’я міжнаціонального розбрату. Більше того, вважає Є. Сверстюк, у відродженні Ізраїлю – праобраз відновлення укра-їнської незалежності. І знову енергійна суб’єктивна інтонація: «Але я вірю, що ми знову підіймемося і виживемо там, де б ніхто й не повірив» 3 .

Провівши читачів шляхами своїх аргументів і міркувань, Є. Сверстюк приєднав їх до свого життєвого й мислительного до-свіду, створив ситуацію, у якій йому неможливо не повірити, домігся особливої глибини аналізу.