Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
2. Структура грошового ринку та його інструменти : Фінансовий ринок : Бібліотека для студентів

2. Структура грошового ринку та його інструменти


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 

магниевый скраб beletage

Для вивчення механізму функціонування грошового ринку важливе значення має також його структуризація. Поділ гро-шового ринку на його сегменти можна представити за такими ознаками (табл. 5.3).

Таблиця 5.3

КЛАСИФІКАЦІЯ ГРОШОВОГО РИНКУ

 

Ознаки класифікації  Сегменти ринку

Вид фінансових інструментів          —        ринок позичкових зобов'язань

—        ринок цінних паперів

—        ринок валюти

Інституційні ознаки  —        ринок банківських кредитів

—        ринок послуг небанківських фінан-

сово-кредитних установ

Характер зв'язку між креди-торами та позичальниками —        сегмент прямого фінансування

—        сегмент опосередкованого фінансу-

вання

Функціональні ознаки          —        обліковий ринок

—        міжбанківський ринок

—        відкритий ринок

За першим критерієм, видами фінансових інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців, виділяють три сегменти грошового ринку: ринок позичкових зобов'язань, ринок цінних паперів і валютний ринок. Хоча в організаційно-правовому аспекті ці ринки ді-ють самостійно, проте обслуговуючи рух грошових коштів, вони тісно взаємодіють. Приміром, банки здатні легко пере-міщувати грошові кошти з одного ринку на інший, купувати

 

і продавати yci види фінансових інструментів, випускати свої депозитні сертифікати з метою мобілізації коштів, щоб далі розмістити їх на ринку цінних паперів чи валютному ринку. Взаємодія ринків позичкових коштів і цінних паперів надійно забезпечує реалізацію права власності на використовувані грошові кошти і формує фінансові джерела економічного зростання, їх концентрацію і централізацію, розподіл і пере-розподіл ресурсів між галузями економіки.

За інституційною ознакою важливим сегментом грошово-го ринку є ринок банківських кредитів. Виділення цього сег-мента зумовлено тим, що банки мають значно ширші можли-вості оперувати на грошовому ринку, ніж інші фінансові інститути. Банки акумулюють вільні кошти кредиторів, у про-цесі кредитної діяльності самі створюють депозитні грошові кошти, здійснюють розрахунково-касове обслуговування всіх інших фінансово-кредитних інститутів, а тому можуть мобі-лізувати і тимчасово використовувати їх вільні кошти.

Ринок послуг небанківських фінансово-кредитних інсти-тутів на грошовому ринку формують договірні (контрактні) фінансові інститути: страхові, лізингові, факторингові ком-панії; пенсійні фонди, ломбарди та інвестщійні фінансово-кредитні установи: фінансові компанії, кредитні спілки, ін-вестиційні фонди тощо.

За характером зв 'язку між кредиторами та позичальни-ками виділяють два сектори грошового ринку:

а) сектор прямого фінансування — відображає безпосере-дні зв'язки між продавцями і покупцями ринку; функціонує на основі двох грошових потоків: капітального фінансування і грошових запозичень. При капітальному фінансуванні по-купці використовують акції з метою залучення коштів у свій оборот; каналом запозичень покупці тимчасово залучають кошти у свій оборот, використовуючи для цього облігації та інші боргові папери. Для позичальників грошові кошти цього сектора розширюють можливості вибору найвигідніших за-позичень і знижують ціни за користування позиками, про-давцям надається можливість вибору найбільш надійного по-зичальника, що дозволяє уникати ризиків; загострення конкуренції на ринку запозичень примушує знижувати ціну і розширювати асортимент послуг;

 

б) сектор опосередкованого фінансування — відображає зв’язки між продавцями і покупцями, що реалізуються через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у себе ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх кін-цевим покупцям від свого імені. Сектор опосередкованого фінансування суттєво доповнює пряме фінансування, ство-рює спеціальний механізм реалізації тих зв'язків між кре-диторами і позичальниками, які не можуть бути реалізовані через канали прямого фінансування. Зокрема, перевагами се-ктора опосередкованого фінансування є реалізація зв’язків, що потребують значних витрат, відповідного часу для ви-вчення контрагентів, професійної оцінки ризиків тощо. На цій підставі між обома секторами діють дві тенденції: з одно-го боку, загострюється конкуренція за грошові ресурси та їх розміщення, а з другого, набувають сили інтеграційні проце-си і взаємопроникнення.

За функціональними ознаками грошовий ринок поділяють на відкритий, обліковий і міжбанківський (останні два розг-лядаються в слідуючих питаннях теми). Відкритий ринок [26] забезпечує купівлю-продаж цінних паперів (короткостроко-вих зобов'язань держави) центральними банками. Операції центральних банків на відкритому ринку впливають на гро-шово-кредитну політику країни. Продаючи частину свого портфеля цінних паперів комерційним банкам, або посеред-никам, а через них і населенню, фірмам, компаніям, центра-льні банки зменшують обсяг своїх вільних резервів і кредит-ний потенціал. I, навпаки, якщо вони купують у комерційних банків, населення і фірм цінні папери, то тим самим збіль-шують їх вільні резерви і кредитний потенціал. Внаслідок цього грошова маса в обігу зростає. Провідними інструмен-тами відкритого ринку грошей є скарбницькі і комерційні ве-кселі, облігації, бони, депозитні сертифікати, банківські ак-цепти тощо. їх купівля-продаж забезпечує збалансування попиту і пропозиції грошей та формування ринкової ставки відсотка як ціни грошей.

В економічній літературі грошовий ринок за економічним призначенням ресурсів поділяють на ринок грошей і ринок капіталів. На ринку грошей купуються грошові кошти на ко-роткий термін (до одного року), а на ринку капіталів — біль

ше одного року. Такий поділ має умовний характер, адже за-позичення грошей на строк до одного року зовсім не гарантує того, що наявний в обороті позичальника капітал не збіль-шиться протягом цього періоду. I навпаки, запозичення на строк більше року не гарантує того, що ці гроші не будуть використані для здійснення коротких платежів і не вплинуть на кон'юнктуру ринку грошей. На нашу думку, поділ за еко-номічним призначенням, як ознакою структуризації, більше відповідає класифікації фінансового ринку за терміном обігу фінансових активів, де виділяють два сегменти фінансового ринку — грошовий ринок і ринок капіталів. Проте навіть умовне розмежування цих ринків незалежно від ознаки має важливе практичне значення для їх функціонування, оскільки дає можливість їх суб'єктам здійснювати свою діяльність більш цілеспрямовано й ефективно.

Інструменти грошового ринку. Інструментами грошо-вого ринку є векселі, казначейські зобов'язання, ощадні (де-позитні) сертифікати, банківські акцепти та інші грошові су-рогати.

Грошові сурогати — це будь-які документи у вигляді гро-шових знаків, що відрізняються від грошової одиниці Украї-ни, і виготовлені з метою здійснення платежів у господарсь-кому обороті. На грошовому ринку обертаються в основному боргові документи. Інструменти грошового ринку використо-вуються на основі ставки дисконтування.

Найбільш поширеними фінансовими інструментами вітчи-зняного грошового ринку є казначейські зобов'язання, ощад-

Ш Й^Йь^І™^ jSU»«« - держані боргові цінні папери, що емітуються державою в особі уповноваже-них органів, розміщуються виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчують факт заборгованості Дер-жавного бюджету перед власником казначейського зобов'я-зання України, дають власнику право на отримання грошово-го доходу та погашаються відповідно до умов розміщення казначейських зобов'язань України. Обсяг емісії казначейсь-ких зобов'язань України у сукупності з емісією державних облігацій внутрішніх державних позик України не може перевищувати граничного обсягу внутрішнього державного

 

боргу та обсягу пов'язаних з обслуговуванням державного боргу видатків, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Емісія казначейських зобов'язань є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню ДКЦПФР. Погашення та сплата доходу за казначейськими зобов'язаннями гарантується доходами Державного бюджету України.

На казначейські зобов'язання, що випущені у документа-рній формі, видається сертифікат. Рішення про розміщення казначейських зобов'язань, у якому передбачаються умови розміщення та погашення цінного папера, приймається згід-но з Бюджетним кодексом України. Порядок визначення вартості продажу під час їх розміщення встановлюється Мі-ністерством фінансів України. Особливості провадження депозитарної діяльності з казначейськими зобов'язаннями визначаються ДКЦПФР разом з НБУ. Основні характерис-тики казначейських зобов'язань можна подати таким чином (рис. 5.1).

 

Основні характеристики казначейських зобов'язань

 

довгострокові - понад п ять років середньострокові - від одного до п'яти років короткострокові - до одного року

іменні

на пред'явника

 

щґ Форми *у випуску

документарна бездокументарна

 

Т Емітент J-

 

держава в особі Міністерства фінан-сів України за дорученням Кабінету Міністрів

 

Рис. 5.1. Основні характеристики казначейських зобов'язань

 

Казначейські зобов’язання мають два основні способи отримання доходів (як і облігації). Періиий спосіб полягає в тому, що інвестор може придбати казначейські зобов’язан-ня держави, ставши його власником до моменту погашення даного цінного папера. Коли дата погашення настає, власник такого зобов’язання надає його, або інший документ, що під-тверджує право власності на нього, і отримує певну суму го-тівкою.

Суть другого способу полягає в тому, що власник казна-чейського зобов’язання держави може забажати продати та-кий вид державних цінних паперів до настання терміну їх по-гашення. На таке рішення можуть вплинути різні чинники, але у такому випадку ціна даного папера повинна відобража-ти: дохідність казначейського зобов’язання за період воло-діння даним цінним папером; суму, позичену державі під час придбання казначейського зобов’язання; при зміні кон’юнк-тури ринку державних цінних пап’рів — ринкову різницю між вартістю казначейського зобовязання на момент прид-бання і ринковою вартістю в мом’нт його продажу. Отже, прибутковість казначейських зобовязань держави залежить від таких чинників:

—        номінальної вартості даного цінного папера;

—        дохідності цінного папера (відсотків на нього);

—        строку, що залишається до його погашення;

—        змін ринкової кон’юнктури тощо. Дохідність державних казначейських зобов’язань в Украї-

ні розраховується за такою формулою:

д= = (100-р) × 365 ×100%,

Р          t

де Дкз — дохідність казначейського зобов’язання у відсотках річних;

р — ціна казначейського зобов’язання у відсотках від но-міналу;

100 — номінал казначейського зобов’язання у відсотках;

t — строк до погашення, днів.

Практика вивчення прибутковості такого виду цінних па-перів свідчить, що зростання ефективної дохідності первин

ного розміщення не дозволяє обернути наявні казначейські зобов'язання в готівку без збитку або втрати дохідності. У цьому випадку очікування погашення виявляється набагато кращим, ніж будь-яка оперативна діяльність. Коливання по-точної дохідності державних казначейських зобов'язань в прин-ципі, не відрізняють їх від інших цінних паперів як методи вибору ефективного портфеля. Такі цінні папери взагалі при-ймаються як безризиковий актив. Таке припущення справед-ливе для роботи на первинному ринку цінних паперів при отриманні номінальної дохідності погашення. При діяльності на вторинному ринку цінних паперів, з метою отримання більш високої дохідності, казначейські зобов'язання стають досить ризикованими цінними паперами і вже суттєво не від-

^П^тфелТ^інач^^^бов'язань, випуск яких здій-снюється державою, — це сукупність різних видів зобов'я-зань Казначейства України, що систематизовані таким чи-ном, щоб диверсифікувати ризик і отримувати стабільний дохід. Формування портфеля відбувається на основі дохідно-сті, безпечності і ліквідності. Портфель державних цінних паперів поряд з портфелем акцій, облігацій та інших цінних паперів формує інвестиційний портфель. Виплата доходу за казначейськими зобов'язаннями та їх погашення здійсню-ються відповідно до умов їх випуску, затверджених за дов-гостроковими та середньостроковими зобов’язаннями — Кабміном України, а за короткостроковими — Мінфіном України.

Ощадний (депозитний) сертифікат — цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановле-них сертифікатом, у банку, який його видав.

Угода про перепродаж - контракт, в якому одна зі сторін зобов'язується продати цінні папери іншій із обо-в'язковим викупом в обумовлену дату за наперед обу-мовленою і зафіксованою в контракті ціною (наприклад,

<<РЕБанківський акцепт - форма короткострокового бан-ківського фінансування, при якому банк бере на себе відпові

дальність за своєчасну оплату переказного векселя, якщо у векселедавця будуть труднощі.

Євродолари — доларові депозити, розміщені за межами США.

Невід’ємною частиною ділового життя суспільства був і є вексельний обіг. Розвиток вексельного обігу має багатові-кову історію. Винахідниками векселів вважаються середньо-вікові банкіри-міняли, що займались зберіганням і переказом г’ошей із країни в країну, із міста в місто. У результаті зявився переказний вексель. 3 розвитком і ускладненням ри-нкових відносин вексель як засіб переказу грошей поступово втратив своє значення і став універсальним інструментом кредиту, платіжним засобом, абстрактним цінним папером. Вексель виконує дві функції:

1)         є інструментом кредиту, тому що з його допомогою можна оформити різні кредитні зобов 'язання (оплатити ку-плений товар, повернути отриману позику тощо);

2)         служить інструментом грошових розрахунків, так як є різновидом кредитних грошей.

Незалежно від того, яку функцію виконує вексель (засіб платежу, інструмент кредиту), взаємовідносини учасників вексельного обороту регулюються особливими нормами век-сельного права.

Хоча вексель здавна використовувався в міжнародних розрахунках, національні законодавства, що регулюють век-сельний обіг у різних країнах, суттєво відмінні між собою. У результаті цього було уніфіковано норми вексельного права на Женевській конференції 1930 року, що виробила конвенцію, якою було встановлено Єдиний вексельний за-кон про переказний і простий вексель. Країни, що підписали або приєднались до конвенції, прийняли на себе зобов’я-зання ввести в дію на своїх територіях Єдиний вексельний закон.

В Україні обіг векселів також здійснюється відповідно до Єдиного вексельного закону. На відміну від російського законодавства, українське не передбачає випуску векселів в електронній формі. Векселі також не можуть знерухомлю-ватись і виступати предметом угод на фондовій біржі та ор-ганізованих фондових ринках.