10.3. Особливості проведення розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 

Загрузка...

Порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті за гос-подарськими операціями резидентів регулюється Законом Украї-ни «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Згідно із цим Законом, виручка резидентів у іноземній валюті під-лягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (випи-ски вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експор-тується, а у разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності – з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелек-туальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань еконо-мічної політики. У разі здійснення резидентами імпортних операцій за зовнішньоекономічними договорами, які здійснюються на умо-вах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення пере-вищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника про-дукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної полі-тики. При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитиву 180 днів діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

Порушення резидентами термінів, установлених законом, призводить до стягнення пені за кожний день прострочення в ро-змірі 0,3 % від суми неотриманої виручки (митної вартості недо-поставлених товарів, вартості недоотриманих робіт (послуг)), ви-раженої в іноземній валюті, перерахованій у грошову одиницю України за курсом Національного банку України на день виник-нення заборгованості. Днем виникнення заборгованості вважа-ється перший день після закінчення законодавчо встановлених термінів розрахунків за експортними, імпортними, лізинговими операціями або термінів, установлених відповідно до раніше отриманих за цими операціями ліцензій.

Слід зазначити, що розрахунки за експортно-імпортними операціями в національній валюті також здійснюються резидентами України в порядку, установленому Законом «Про порядок здійс-нення розрахунків в іноземній валюті». Це означає, що на такі

операції також поширюється термін 180 календарних днів та установлений порядок нарахування і стягнення пені за порушен-ня термінів розрахунків за такими операціями.

У випадку, коли встановлені терміни розрахунків за експорт-но-імпортними операціями порушено резидентами за договорами, що передбачають виробничу кооперацію, консигнацію, комплексне будівництво, оперативний і фінансовий лізинг, постачання скла-дних технічних виробів товарів спеціального призначення, Наці-ональний банк України може видати таким суб’єктам зовнішньо-економічної діяльності індивідуальну ліцензію на подовження цих термінів.

Оскільки виручка за експортними операціями резидентів під-лягає зарахуванню на їх рахунки в банках у законодавчо встанов-лені терміни, то відлік таких термінів банк починає з наступного календарного дня після оформлення вантажної митної декларації або підписання акта (іншого документа) про виконання робіт, надання послуг. У останньому випадку при наявності декількох документів з різними датами підписання банк з метою контролю використовує той із документів, який підтверджує фактичне ви-конання робіт або надання послуг відповідно до умов зовнішньое-кономічного договору і підписаний раніше за інші документи.

Експортна операція знімається уповноваженим банком з конт-ролю після зарахування виручки за такою операцією (або її час-тиною у випадку здійснення обов’язкового продажу) на поточний рахунок резидента.

Відлік законодавчо встановлених термінів розрахунків за ім-портними операціями резидентів банк починає з наступного календарного дня після здійснення авансового платежу, вистав-лення векселя на користь постачальника імпортованих товарів, а в разі застосування акредитивної форми розрахунків – з моменту здійснення банком платежу на користь нерезидента. З контролю імпортна операція резидента знімається банком після пред’явлення ним акта або іншого документа, який свідчить про поставку нерезидентом продукції (виконання робіт, отримання послуг), яка раніше була оплачена резидентом. У разі отримання резидентом послуг від міжнародних інформаційних систем і мі-жнародних платіжних систем для підтвердження факту їх отри-мання використовуються відповідні договори, рахунки на оплату послуг, документи, які формує платіжна система після здійснен-ня розрахунків.

Якщо на рахунок резидента повертаються кошти, які раніше були переказані нерезиденту за імпортним договором, у зв’язку з

неможливістю виконання нерезидентом договірних зобов’язань повністю або частково, резидент самостійно передає банку, який за дорученням резидента здійснював такий переказ, копії доку-ментів, що однозначно підтверджують повернення коштів. Ця умова стосується випадків, коли зазначені кошти повертаються на рахунок резидента в іншому банку. При цьому відповідальність за порушення такої умови покладається на резидента.

Слід мати на увазі, що у разі, коли умовами зовнішньоекономічного договору передбачена поставка товарів в Україну або здійснення авансового платежу на користь нерезидента в декілька етапів, банк здійснює контроль за термінами розрахунків окремо за кож-ним фактом здійснення поставки товарів або авансового платежу.

Окремого роз’яснення потребують дії Національного банку щодо порядку розрахунків за іншими видами зовнішньоекономічних операцій. Наприклад, для здійснення резидентом (юридичною особою), який є членом міжнародних організацій, операцій з пе-реказом валютних коштів за межі України у вигляді вступних або членських внесків до іноземних установ або організацій, необ-хідно отримати відповідну разову індивідуальну ліцензію Націо-нального банку України. Вимоги Закону «Про порядок здійс-нення розрахунків в іноземній валюті» не поширюються на операції із залучення резидентом кредиту в іноземній валюті від нерезидента, оскільки кредит в іноземній валюті не є валютною виручкою резидента і штрафні санкції за неотримання кредиту протягом 180 календарних днів з моменту підписання кредитного договору застосовуватися не можуть.

Що ж стосується порядку здійснення виплат резидентом нере-зиденту за використання авторських і суміжних прав, то основ-ним документом для здійснення розрахунків з автором-нерезидентом за використання твору є угода між іноземним пра-вовласником і українським користувачем. В угоді мають бути передбачені сума авансу, терміни її перерахування у конкретній валюті та умови остаточного розрахунку. На операції, які здійс-нюються за такими угодами, також поширюються вимоги зазна-ченого вище Закону.

3 метою запобігання відпливу капіталу та підвищення прозо-рості платежів за договорами, які передбачають виконання робіт і надання послуг нерезидентами, а також запобігання можливим діям щодо відмивання грошей та з метою захисту вітчизняних товаровиробників Правління Національного банку України при-йняло постанову від 12.02.2003 р. № 58 «Про здійснення перека-

зування коштів у національній та іноземній валюті щодо оплати робіт та послуг нерезидентів».

Відповідно до цієї постанови підставою для переказування уповноваженими банками та небанківськими фінансовими уста-новами (далі – банки) коштів у національній та іноземній валю-тах на користь (на рахунок) нерезидентів як за дорученням рези-дентів юридичних осіб і фізичних осіб – суб’єктів підприємництва, так і на виконання власних зобов’язань, за договорами, які передба-чають виконання робіт та надання послуг нерезидентами, можуть бути такі документи:

– договір з нерезидентом, оформлений відповідно до вимог чинного законодавства України, або інший документ, який згідно з чинним законодавством України має силу договору;

– документи, які свідчать про фактично надані послуги чи виконані роботи;

– індивідуальна ліцензія Національного банку України на переказування за межі України валютних цінностей, якщо опера-ція потребує такої ліцензії.

Проведення зазначених операцій протягом дня на користь од-нієї і тієї самої особи або споріднених осіб на суму, що не пере-вищує 50 тис. євро, або еквівалент цієї суми в іншій валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим На-ціональним банком України на день проведення операції, здійс-нюється за умови, що загальна сума договору не перевищує 50 тис. євро, або еквівалент цієї суми в іншій валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком України на день укладення договору.

Підставою для проведення зазначених операцій, якщо загаль-на сума договору перевищує 50 тис. євро, або еквівалент цієї суми в іншій валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком України на день укладення договору, окрім зазначених вище документів, є:

– акт цінової експертизи Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків що-до відповідності контрактних цін на послуги, які є предметом до-говорів, кон’юнктурі ринку;

– калькуляція витрат за надані послуги, завірена нерезиден-том.

Якщо ціновою експертизою встановлено завищення контракт-них цін, переказування коштів за цим договором дозволяється лише за наявності згоди Національного банку України.

Використання готівкової іноземної валюти в Україні регулю-ється постановою НБУ від 26.03.98 р. № 119 «Правила викорис-тання готівкової іноземної валюти на території України». Юри-дичним особам-резидентам та розташованим на території України представництвам юридичних осіб-нерезидентів викорис-тання готівкової іноземної валюти з власних поточних рахунків дозволяється:

1.         Для забезпечення витрат працівників юридичних осіб-резидентів чи представництв юридичних осіб-нерезидентів, які повністю або частково здійснюють підприємницьку діяльність нерезидента на території України (далі – постійні представництва юридичних осіб-нерезидентів), на відрядження за кордон (оплата добових, витрат, пов’язаних з найманням житлового приміщення (оплатою готелю) та бронюванням місць у готелях, транспортних та інших витрат за кордоном здійснюється згідно з чинним зако-нодавством України про відшкодування витрат на відрядження за кордон),

2.         Для забезпечення витрат працівників іноземних дипломати-чних, консульських, торговельних та інших офіційних представ-ництв, міжнародних організацій та їх філій, які користуються імунітетом та дипломатичними привілеями (далі – офіційні пред-ставництва), представництв юридичних осіб-нерезидентів, які не здій-снюють підприємницької діяльності, на відрядження за кордон (оплата витрат, пов’язаних з найманням житлового приміщення (оплатою готелю) та бронюванням місць у готелях, транспортних та інших витрат за кордоном здійснюється згідно з кошторисом).

3.         Для забезпечення експлуатаційних витрат юридичних осіб-резидентів або постійних представництв юридичних осіб-нерезидентів, які мають власні транспортні засоби (орендують, фрахтують) для виконання рейсів за кордон (оплата пального, лоцманських послуг, аеронавігаційних послуг, митних та дорож-ніх зборів, стоянки тощо).

4.         Для оплати праці працівників-нерезидентів, які працюють в Україні за контрактом (з юридичною особою-резидентом чи представництвом юридичної особи-нерезидента).

5.         Для виконання статутної діяльності представництва Бюро міжнародної організації з міграції, в тому числі для покриття ви-трат, пов’язаних із забезпеченням виїзду мігрантів на батьківщи-ну (купівля мігрантам квитків, оплата їх проживання в готелях та харчування в країнах, через які вони прямують транзитом, сплата підйомних тощо), за рахунок коштів, що надійшли від нерезиден-тів на рахунок зазначеного бюро.

6.         Для виконання зобов’язань згідно з контрактом (угодою) на здійснення агентських послуг щодо виплат морським агентом (юридичною особою-резидентом) готівкової іноземної валюти та/або дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті на експлуатаційні потреби капітану судна, що належить (зафрахтоване) судновласнику-нере-зиденту (в тому числі на оплату праці членів екіпажу, репатріацію моряків із суд-на, яке знаходиться в порту України, тощо).

7.         Для відшкодування фізичним особам втрат у разі виник-нення рекламацій, форс-мажорних обставин, що призвели до не-виконання юридичною особою-резидентом (або постійним пред-ставництвом юридичної особи-нерезидента), яка надає послуги з оплатою в іноземній валюті відповідно до чинного законодавства України, зобов’язань перед фізичною особою, яка сплатила в іно-земній валюті вартість послуги.

В міжнародній практиці застосовуються такі основні способи платежу: готівковий платіж, авансовий платіж, платіж у кредит, комбінований (поєднує три попередні).

Готівковий платіж здійснюється через банк до чи проти пе-редачі експортером товаросупровідних документів чи самого то-вару в розпорядження покупця. Цей спосіб платежу не означає, що розрахунки ведуться готівковими грошовими знаками. Понят-тя «готівковий платіж» використовується як протиставлення авансо-вому та кредитному способам платежу і передбачає оплату пов-ної вартості товару в період від його готовності для експорту до переходу в розпорядження покупця. Може здійснюватись повніс-тю або частинами. Повний готівковий платіж передбачає оплату повної вартості товару за однієї із зазначених умов:

– при отриманні повідомлення експортера про готовність товару до відвантаження;

– при отриманні повідомлення капітана судна про закінчен-ня завантаження товару на борт в порту відправлення;

– проти вручення експортеру комплекту товарних докумен-тів, передбачених у контракті;

– проти вручення товарних документів з наданням для оплати декількох пільгових днів (під банківську гарантію).

Зазначені умови викладені в певній послідовності з огляду на інтереси експортера. Для нього найбільш вигідна перша умова, а найменш вигідна – остання.

Готівковий платіж частинами передбачає оплату вартості то-вару кількома частинами відповідно до умов контракту. Платіж може бути розбитий на частини за умовами поставки та в міру

готовності товару. В першому випадку частина платежу (80– 90 %) сплачується після відвантаження товару, а все інше після приймання товару імпортером. У другому випадку виплата ви-значених у контракті сум надходить у міру виконання контракту, тобто виконання окремих частин замовлення.

Авансовий платіж передбачає виплату покупцем продавцю погодженої в контракті суми в рахунок платежу до передачі то-вару в його розпорядження або до початку виконання замовлен-ня. Цей спосіб виконує дві функції:

– є формою кредитування покупцем продавця;

– слугує засобом забезпечення зобов’язань, прийнятих поку-пцем за контрактом.

Аванс може бути наданий у грошовій і товарній формах. Останній передбачає передачу імпортером експортеру сировинних матеріалів чи комплектуючих виробів, необхідних для виготовлення замовленого товару. Аванс у грошовій формі передбачає виплату покупцем узгоджених у контракті сум в рахунок платежів за умовами договору до відвантаження товару (надання послуг), а інколи навіть до початку виконання контракту.

У світовій практиці авансові платежі використовуються у ви-падках, коли:

– продавець сумнівається в платоспроможності покупця;

– політична і (чи) економічна обстановка в країні покупця не стабільна;

– постачається дороге обладнання;

– тривалі строки виконання контракту.

Аванс може надаватися як на повну вартість, так і у вигляді певного відсотка від неї. Його величина залежить від мети авансу характеру товару, його новизни, вартості й строків виготовлення. У світовій практиці авансові платежі зазвичай складають 10– 30 % від суми контракту. Погашається аванс шляхом заліку при поставці товару. Ця умова має фіксуватися в контракті.

Авансові платежі як форма міжнародних розрахунків вигідні для експортера і менше – для імпортера. Для імпортера вони є ризиковою формою розрахунків, тому імпортер наполягає на ви-ставленні на свою користь гарантії першокласного банку (гаран-тії повернення авансу чи гарантії належного виконання конт-ракту).

Платіж у кредит передбачає проведення розрахунків за опе-рацією на основі наданого продавцем покупцю комерційного кредиту. Останній сплачує суму, обумовлену в контракті, через певний час після поставки товару. Цей кредит надається, як пра-

вило, в товарній формі шляхом відстрочення чи розстрочки пла-тежу і класифікується як комерційний, фірмовий товарний кре-дит.

Кредит дається не на всю суму контракту, а на 80–85 %, решту покупець сплачує авансом, що дозволяє продавцю покрити свої витрати, якщо покупець порушить свої зобов’язання за контрак-том. Межа кредиту, тобто максимальний розмір кредиту, що на-дається покупцю, визначається розмірами капіталу останнього і зазвичай не перевищує 10 % від капіталу покупця.

Основними формами розрахунків при здійсненні зовніш-ньоекономічних операцій є: акредитивна; інкасова, банківський переказ, розрахунки чеками, вексельна, за відкритим рахунком.

Акредитивна форма платежу вимагає найбільш активної участі банків у здійсненні розрахунків і спрямована головним чином на захист інтересів продавця. З метою спрощення та уні-фікації понять, пов’язаних з акредитивами, Міжнародна торгіве-льна палата виробила «Уніфіковані правила і звичаї для докумен-тарних акредитивів ». На сучасному етапі діють Правила в редакції від 1993 р. (публікація МТП № 500). В Україні застосу-вання акредитивної форми розрахунків та інкасо було закріплене спільною постановю Кабінету Міністрів України і Національного банку «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних дого-ворів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зов-нішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають ро-зрахунки у валюті» від 21.06.1995 р. № 444. Акредитивна форма розрахунків проходить, як правило, чотири етапи:

1.         Імпортер за погоджене число днів до початку поставки чи після отримання повідомлення експортера про готовність товару до відвантаження дає доручення своєму банку відкрити в банку експортера (або в іншому визначеному банку) акредитив на пев-ну суму та на обумовлений строк на користь експортера. У дору-ченні про відкриття акредитива імпортер повідомляє банку пере-лік документів, після пред’явлення яких експортеру може бути сплачена сума з акредитива.

2.         Банк імпортера відкриває в банку експортера (або в іншому визначеному банку) акредитив, після чого банк експортера пові-домляє експортеру про його відкриття і за необхідності підтвер-джує акредитив. Якщо протягом строку дії акредитива він не бу-де використаний, то за згодою покупця чи за умовою контракту акредитив може бути продовжений на визначений строк чи відк-ликаний покупцем.

3.         Експортер, відвантаживши товар, пред’являє банку, в якому відкрито акредитив, документи, що засвідчують поставку товару, перелік яких міститься в контракті, й отримує проти цих докуме-нтів належну йому суму платежу.

4.         Банк експортера пересилає товарні документи банку імпор-тера, а той вручає їх імпортеру, який відшкодовує йому суму ак-редитива.

Акредитивна форма розрахунків виконує три основні функції:

1.         Визначає порядок платежу за поставлений товар.

2.         Гарантує продавцю від імені банку, який відкрив акредитив чи акредитивний лист, своєчасну виплату погодженої вартості поставленого товару.

3.         Слугує засобом короткострокового фінансування зовнішньо-торговельних операцій.

Розрахунки у формі інкасо, так само як і у формі акредитива, набули значного поширення в міжнародній практиці. Інкасо ви-користовується як при розрахунках на умовах платежів готівкою, так і в розрахунках на умовах комерційного кредиту. Інкасова форма розрахунків є однією з найстаріших форм банківських операцій. Вона регулюється спеціальним документом – «Уніфі-кованими правилами по інкасо», розробленими Міжнародною торговою палатою. Сьогодні діє редакція Правил 1995 р. (публі-кація МТП № 522), яка визначає види інкасо, порядок надання документів до платежу і здійснення платежу (акцепту), повідом-лення про здійснення платежу (акцепту) чи неплатежу та інші питання. Згідно з Уніфікованими правилами, інкасо означає опе-рації, які здійснюються банками на основі отриманих інструкцій з документами з метою:

– отримання акцепту і платежу;

– надання документів проти акцепту і платежу;

– надання документів на інших умовах.

Інкасова форма платежу передбачає передачу експортером доручення своєму банку на отримання від імпортера певної суми платежу проти пред’явлення йому відповідних товарних докуме-нтів і може здійснюватись за принципом «платіж проти докумен-тів» або «акцепт проти документів». Відповідальність банків при здійсненні інкасових операцій обмежується в основному пересил-кою і наданням документів проти оплати чи акцепту, але без вла-сного зобов’язання виконати платіж, якщо покупець не виконає своїх обов’язків по інкасо. Документи, за якими здійснюються операції по інкасо, розподіляються на дві групи:

– фінансові документи (переказні векселі, прості векселі, че-ки, платіжні розписки, інші документи, що використовуються для отримання платежів готівкою);

– комерційні документи (рахунки, документи на відвантаження, специфікації, сертифікати).

У зв’язку з цим визначають два види інкасо: чисте і докумен-тарне. Чисте інкасо – інкасо, в якому задіяні лише «фінансові» документи. До них належать: тратта (переказний вексель), прос-тий вексель або чек. Найпоширенішим документом є тратта. Згі-дно з чистим інкасо, комерційні (транспортні) документи, які на-лежать до тратти, можуть бути передані і відправлені безпосередньо імпортеру, минаючи банк. Коли коносамент або транспортний документ передається безпосередньо імпортеру, імпо-ртер стає власником товаророзпорядчих документів. Ці транспортні документи називають такими, що «безпосередньо передаються». У такому випадку імпортер стає власником товарів до оплати або акцепту тратти шляхом оплати транспортній компанії фрахту (якщо фрахт сплачує покупець) і відповідних витрат. Таким чи-ном, роль банку експортера (банку-ремітента) полягає лише в пе-ресиланні тратти інкасуючому банку для оплати або акцепту. До-кументарне інкасо передбачає надсилання разом із фінансовими комерційних (транспортних) документів, види і кількість примір-ників яких мають визначатись вимогами країни-імпортера. До та-ких документів можуть належати:

– термінова тратта або тратта на пред’явника;

– коносамент або інший транспортний документ;

– комерційні рахунки-фактури або інвойс;

– свідоцтво про походження товару;

– страхові поліси або сертифікати тощо.

Інкасова форма розрахунків проходить такі етапи:

1.         Відвантаживши товар, експортер передає своєму банку ін-касове доручення та товарні документи.

2.         Банк експортера, який прийняв інкасове доручення, направ-ляє його разом з товарними документами банку-кореспонденту в країні імпортера.

3.         Банк-кореспондент у країні імпортера пред’являє товарні документи імпортеру та видає йому їх проти вказаної в інкасово-му дорученні суми платежу.

4.         Отримана від імпортера сума платежу переводиться банком імпортера на рахунок банку експортера, а той зараховує її на ра-хунок експортера.

В ЗЕД інколи використовується також чекова форма розраху-нків, яка реалізується шляхом видачі чекодавцем розпорядження своєму банку здійснити із наявних коштів чекодавця виплату пев-ної суми чекоотримувачу чи перерахування цієї суми на його раху-нок. Чек може передаватись однією особою іншій шляхом вне-сення в нього передавального напису (індосаменту). Чек – це безумовна пропозиція власника рахунку (чекодавця) банку здійс-нити платіж зазначеної у чекові грошової суми певній особі або пред’явникові (чекоотримувачу) готівкою чи перерахуванням грошей на рахунок у банку. Чек дуже зручний для розрахунків тоді, коли платник побоюється віддавати гроші до отримання то-вару, а постачальник не хоче передавати товар до одержання га-рантій платежу. Як засіб платежу в зовнішніх операціях чек ви-користовують при кінцевому розрахунку за товар і надані послуги, врегулюванні рекламацій і штрафних санкцій, погашен-ні боргу, а також у розрахунках з неторговельних операцій. Чек можна використовувати для отримання готівки, для безготівково-го платежу і в інших формах, пов’язаних з обігом чеків як засобу платежу. Використання чека як засобу платежу дає змогу заоща-джувати на обігу готівки і прискорює платежі, оскільки всі чеки оплачують після подання. Форми чеків і їх обіг регламентує на-ціональне законодавство і норми міжнародного права – Женевсь-ка конвенція 1931 p., що встановила «Однотипний закон про че-ки». Країни, які не входять до системи Женевського чекового права, регулюють обіг чеків національними правовими нормами. Відповідно до міжнародного права при вирішенні суперечностей, пов’язаних з формою та обігом чеків, застосовується право тієї країни, де був виписаний чек. Як у міжнародній, так і вітчизняній практиці широко використовується вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплати-ти з настанням строку певну суму грошей власнику векселя (век-селетримачу).

При розрахунках за зовнішньоекономічними операціями ви-користовуються простий («соло») і переказний вексель (тратта). Якщо у розрахунках, оформлених простим векселем, беруть участь дві сторони – продавець (кредитор) і покупець (боржник), тобто векселедавець і векселетримач відповідно до загальнови-знаної термінології, то в операціях з переказним векселем кіль-кість задіяних осіб розширюється. За класичною схемою у пере-казному векселі беруть участь три особи:

– трасант (він же векселедавець);

– трасат (платник – той, кому трасант дає наказ платити);

– ремітент (перший векселеодержувач, він же векселетримач).

Простий вексель (соло) виставляє не кредитор, а боржник (ве-кселедавець), який бере на себе зобов’язання сплатити кредитору певну грошову суму в обумовленому місці у визначений термін. Од-нак частіше застосовують переказний вексель, який є безумов-ною пропозицією трасанта (кредитора), адресованою трасату (боржнику), сплатити третій особі (ремітенту) у встановлений термін визначену суму. При виникненні такого грошового зо-бов’язання трасант виступає і кредитором щодо боржника (траса-та), і боржником щодо ремітента.

У сфері міжнародного вексельного обороту застосовуються норми національного і міжнародного права. Так, у 1930 р. в Же-неві ряд країн підписали Конвенцію, якою запроваджено «Уніфі-кований закон про переказні векселі та прості векселі». Україна приєдналася до Женевської конвенції 6 липня 1999 р. уніфікувала національне вексельне законодавство, прийнявши 5 квітня 2001 р. Закон України «Про обіг векселів в Україні».

Форфетинг – це спосіб фінансування (кредитування) зовніш-ньоекономічних операцій. Він має багато спільного із «експорт-ним факторингом». Однак факторинг вважається короткостроко-вим інструментом фінансування, а строк форфетування становить здебільшого від 180 днів до п’яти років, тобто форфе-тинг можна трактувати як середньо- та довгостроковий спосіб кре-дитування зовнішньоекономічних операцій.

До основних переваг форфетингу для експортера можна від-нести такі:

•          зменшення кредитного ризику;

•          мінімізація валютних ризиків;

•          мінімізація ризику зміни процентних ставок;

•          підвищення ліквідності (платоспроможності).