ТЕМА 8. ФІНАНСОВЕ ІНВЕСТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА 8.1. Суть та види фінансових інвестицій підприємств


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 

Загрузка...

Згідно чинного законодавства України фінансова інвестиція – це господарська операція з придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Інвестування вільних коштів у фінансові інструменти передбачає різні цілі, го-ловними з яких є одержання в майбутньому доходу, перетворення вільних заощаджень на високоліквідні цінні папери, контроль над підприємством-емітентом тощо.

Фінансові інвестиції – це активна форма ефективного використання вільного капіталу підприємства, особливості якої полягають у тому, що вона:

– здійснюється на пізніших стадіях розвитку підприємства, коли задоволені його потреби в реальних інвестиціях;

– дає можливість здійснювати зовнішнє інвестування в країні та за її межами;

– є незалежним видом господарської діяльності для підприємств реального сектору економіки, оскільки стратегічні завдання їх-нього розвитку можна розв’язати лише шляхом вкладень капіта-лу в статутні капітали і придбання контрольних пакетів акцій ін-ших підприємств;

– дає підприємству змогу швидше й дешевше реалізувати конкретні стратегічні цілі свого розвитку;

– уможливлює вкладення підприємством коштів у безризикові та спекулятивні інструменти і в такий спосіб здійснювати свою інвестиційну політику як консервативний або агресивний інвестор;

– потребує мінімум часу для прийняття управлінських рішень порівняно з реальними інвестиціями (проектами);

– вимагає активного моніторингу й оперативності ухвалення рішень під час здійснення фінансових інвестицій, оскільки фі-нансовий ринок має високі коливання кон’юнктури.

Для формування й реалізації інвестиційної політики та розв’язання завдань оцінювання і обліку фінансових інвестицій слід зважати на їхні класифікаційні ознаки. Фінансові інвестиції можна класи-фікувати так.

1. За формами власності на інвестиційні ресурси:

♦ державні фінансові інвестиції – вкладення, здійснювані ор-ганами влади та управління України, Автономної Республіки

Крим, місцевих рад депутатів за рахунок коштів бюджетів, поза-бюджетних фондів і позикових коштів, а також державними підп-риємствами й установами за рахунок власних і позикових коштів;

♦          приватні фінансові інвестиції – вкладення, здійснювані громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими та релігійними організаціями, іншими юридичними особами, що діють на засадах колективної власності;

♦          іноземні фінансові інвестиції – вкладення, здійснювані іно-земними громадянами, юридичними особами та іншими держа-вами;

♦          спільні фінансові інвестиції – вкладення, здійснювані гро-мадянами та юридичними особами України й інших держав.

2. За характером участі в інвестуванні:

♦          прямі інвестиції – господарські операції, які передбачають внесення коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою;

♦          портфельні інвестиції – господарські операції, які передба-чають придбання цінних пaпepiв, деривативів та інших фінансо-вих активів за кошти на фондовому ринку (за винятком операцій із купівлі активів як безпосередньо платником податку, так i пов’язаними з ним особами в обсягах, які перевищують 50 % за-гальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій).

Портфельні інвестиції не можна вважати противагою прямим, вони є їx доповнюючим елементом. Однак між ними є принципова різниця. Прямі інвестиції мають безпосередній вплив на обсяги капітальних вкладень в економіку. Мета прямих інвестицій – встановлення контролю за діяльністю підприємства i одержання прибутку від його господарської діяльності. Вони дають змогу підприємству реалізувати стратегічні цілі свого розвитку швид-ким i дешевим шляхом. Так, при видовій або регіональній дивер-сифікації операційної діяльності, нарощенні обсягів виробництва i реалізації продукції шляхом «захоплення» підприємств-конкурентів у своєму сегменті ринку та інших аналогічних випадках підприєм-ство шляхом відповідних форм фінансового інвестування може придбати контрольний пакет акцій (контрольну частку у статутному капіталі) суб’єктів підприємництва, сума покупки яких становить більше половини ринкової вартості їx бізнесу (50 % і більше акцій). Портфельні інвестиції передбачають одержання стабільного пото-чного доходу у вигляді відсотків або дивідендів i додаткового доходу у вигляді різниці мiж ціною придбання i реалізації активу

(курсової різниці). Прямі інвестиції впливають на рівень зайнятості i стан внутрішнього ринку країни, чого не скажеш про портфельні інвестиції. Портфельні інвестиції є більш ліквідними, ніж прямі. Через цю особливість вони дають можливість заробити «гарячі гроші» (звичайно за умов розвиненого ринку цінних паперів).

У розвинених країнах критерієм віднесення інвестицій до прямих є 10 %-ва частка у статутному капіталі об’єкта інвестування. Інвестиція може вважатися прямою i з меншою часткою участі, однак вона повинна забезпечувати реальний вплив на господарську діяльність об’єкта інвестування. Якщо ж частка участі становить понад 10 %, але реальний контроль за об’єктом відсутній, то ін-вестиція прямою не вважається.

3.         За періодом інвестування:

♦          короткотермінові фінансові інструменти – вкладення кош-тів на термін, який не перевищує рік (наприклад, короткотермінові ощадні сертифікати, короткотермінові векселі, короткотермінові державні цінні папери тощо). Їх позначають поняттям активи грошового ринку. Зазвичай вони мають за мету використання тимчасово вільних грошових коштів для відносно швидкого отримання доходу;

♦          довготермінові – вкладення коштів у статутні капітали інших організацій, зокрема придбання акцій, відсоткових облігацій, на-дання фінансових кредитів і позик на термін понад рік (деталізу-ються у практиці великих інвестиційних компаній): а) до 2-х років; б) від 2-х до 3-х років; в) від 3-х до 5-ти років; г) понад 5 років.

4.         За регіональною ознакою:

♦          фінансові інвестиції у межах держави (внутрішні інвести-ції) – вкладення в об’єкти інвестування, розміщені на території держави;

♦          закордонні фінансові інвестиції – вкладення в об’єкти інве-стування, розміщені за межами держави (до цих інвестицій нале-жить також придбання різних фінансових інструментів інших країн – акцій зарубіжних компаній, облігацій інших держав тощо).

5.         За джерелами фінансування:

♦          внутрішні (власні) джерела фінансування (самофінансування)

інвестицій формуються за рахунок фінансових ресурсів і внутрі-

шньогосподарських резервів підприємця-інвестора, головну роль

серед яких, як правило, відіграє прибуток, що залишається у роз-

порядженні компанії (фірми) після сплати податків та інших

обов’язкових платежів. Відрахування з прибутку, спрямовані на

виробничий розвиток, можуть бути використані на будь-які інве-

стиційні цілі. Другим за вагомістю власним джерелом фінансу-

вання є амортизаційні відрахування на основний капітал. Їхній розмір залежить від обсягу основних фондів та інших активів (земельних ділянок, які є власністю підприємства, промислової власності у вигляді торговельної марки, патентів, інтелектуальної власності (ноу-хау, програмні продукти, алгоритми тощо) та по-літики амортизації їх (використання різних методів амортизації). Перспективними видами власних джерел фінансування є кошти, залучені підприємством для фінансування (самофінансування) ін-вестицій за рахунок проектного фінансування, факторингу, розвит-ку торговельно-збутової мережі тощо;

♦          позичкові джерела фінансування інвестицій формують пе-реважно за рахунок позичкових коштів, головна роль серед яких належить довготерміновим кредитам банків. До інших позикових джерел фінансування належать: емісія облігацій компанії, креди-ти з бюджету держави та позабюджетних фондів інвестиційної підтримки (вітчизняних інвестиційних, венчурних, пенсійних, страхових фондів і компаній, агенцій розвитку й експортного кредитування тощо), а також кредити постачальників, покупців і підрядників. Перспективними видами позикових джерел фінансу-вання інвестицій є кошти, залучені підприємством для фінансування інвестицій за рахунок інвестиційного лізингу, інвестиційного се-ленгу франчайзингу, толлінгу, форфейтингу;

♦          залучені джерела фінансування інвестицій насамперед фор-муються за рахунок акціонерного капіталу шляхом емісії власних акцій, облігацій, інвестиційних сертифікатів (для пайових інвес-тиційних фондів), інших цінних паперів та розміщення їх на від-повідних ринках, а також завдяки прирощенню акціонерного ка-піталу за рахунок збільшення котирувальної ціни акцій підприємства. Ці джерела можуть використовувати корпорації та їхні самостійні (дочірні) структури, створювані у формі акціонер-них товариств. Для підприємств інших організаційно-правових форм головною формою залучення капіталу є розширення стату-тного капіталу за рахунок додаткових внесків (паїв) вітчизняних та іноземних інвесторів.

6. За способами фінансування:

♦          пряме фінансування (прямий трансфер) – це сукупність ка-

налів переміщення грошових коштів безпосередньо від їхнього

власника до позичальника (інвестора). Пряме фінансування поді-

ляють на:

– капітальне фінансування – отримання коштів в обмін на право пайової участі у власності. Основна форма такого фінансу-вання – випуск акцій;

– боргове фінансування – отримання коштів в обмін на зо-бов’язання повернення їх з відсотками (випуск облігацій, залу-чення кредитів тощо);

♦          непряме (опосередковане) фінансування – фінансування ін-

вестиційного процесу за участі фінансових посередників. У цьо-

му разі гроші залучають через посередників (комерційні банки,

страхові компанії, пенсійні фонди, інститути спільного інвесту-

вання), які вкладають кошти у конкретні об’єкти.

Подібно до того, як реальні інвестиції у великих масштабах не можна здійснити без фінансових інвестицій, пряме інвестування потребує непрямого (опосередкованого).

7. Залежно від придбаних паперів:

♦          пайові фінансові інвестиції:

– засвідчують право власності підприємства на частку в

статутному капіталі емітента корпоративних прав;

– виступають у вигляді пайових цінних паперів (акцій) або внесків до статутного капіталу інших підприємств;

– мають необмежений термін обігу;

– слугують отриманню підприємством доходів за рахунок дивідендів або перепродажу чи отриманню доходів за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій;

♦          боргові фінансові інвестиції не надають права власності. До

них належать інвестиції, які:

– виступають як боргові цінні папери (наприклад, облігації);

– мають боргове походження;

– мають визначений термін обігу;

– утримуються підприємством до погашення їх з метою отри-мання доходів у вигляді відсотків або перепродажу й отримання доходів за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій.

Порядок обліку фінансових інвестицій і надання інформації про фінансові інвестиції у фінансовій звітності мають відповіда-ти вимогам Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції» (П(С)БО 12).

П(С)БО 12 мають дотримуватися ті підприємства, які володіють акціями, іншими цінними паперами (наприклад, облігаціями під-приємств, облігаціями державних і місцевих позик), а також є засновниками інших підприємств, створених на території України та за кордоном.

Під час придбання всі інвестиції оцінюють і відображають у бухгалтерському обліку за собівартістю, що формується відповідно до активів, що були передані в оплату. Згідно із П(С)БО 12, існує три способи придбання фінансових інвестицій, які, за визначенням,

мають охоплювати всі можливі варіанти компенсації їхньої вар-тості:

1)         за кошти;

2)         в обмін на інші активи, відмінні від коштів;

3)         в обмін на цінні папери власної емісії. У разі придбання фінансової інвестиції за кошти до її собівартості

включають: ціну придбання, комісійні винагороди, мито, податки, збори, обов’язкові платежі та інші витрати, безпосередньо пов’язані з її придбанням.

Якщо придбання фінансової інвестиції здійснюють шляхом обміну на активи, відмінні від коштів, собівартість фінансової інвестиції визначають за справедливою вартістю цих активів.

У разі придбання інвестиції шляхом обміну на цінні папери власної емісії собівартість визначають за справедливою вартістю переданих цінних паперів. Цей спосіб має особливість: форму-вання статутного капіталу здійснюється за рахунок залучення активу у вигляді фінансової інвестиції.

Оцінка фінансових інвестицій на дату балансу залежить від того, поточною чи довготерміновою є інвестиція.

Згідно з П(С)БО 12, всі поточні фінансові інвестиції на дату балансу відображають за справедливою вартістю.

Справедлива вартість – це сума, за якою можна здійснити обмін активу або сплатити зобов’язання внаслідок операції між поінформованими, зацікавленими і незалежними сторонами. На практиці її ототожнюють із ринковою вартістю інвестицій.

Собівартість фінансової інвестиції може бути вищою або ниж-чою за справедливу вартість. У цьому разі фінансові інвестиції під-лягають переоцінюванню. Якщо підприємство є власником акці-онерних капіталів кількох інших товариств, такі акції розглядають як інвестиційний портфель короткотермінових цінних паперів; якщо воно володіє поточними борговими зобов’язаннями – як портфель боргових зобов’язань. Мірою зміни ринкової вартості переоціню-ванню підлягає портфель, а не окрема інвестиція.

Оцінка довготермінових фінансових інвестицій залежить від різновиду цінних паперів, що формують інвестиційний портфель, а також від рівня впливу інвестора на операційну й фінансову діяльність підприємства, акції якого були придбані.

Основна інформація стосовно фінансових інвестицій в асо-ційовані й дочірні підприємства міститься в П(С)БО 12 «Фінан-сові інвестиції». Положення цього стандарту кореспондують із ви-могами П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств» та П(С)БО 20 «Консолідована фінансова звітність». Підприємство є дочірнім,

якщо інвестор володіє понад 50 % його акцій і контролює діяль-ність об’єкта інвестування. Відповідно до п. 4 П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств», контроль визначається як право здій-снення вирішального впливу на фінансову, господарську і коме-рційну політику підприємства з метою одержання вигод від його діяльності. У цьому пункті також зазначено, що дочірнє підпри-ємство – це підприємство, яке перебуває під контролем материн-ського (холдингового) підприємства.

Наявність контролю з боку інвестора передбачає:

– превалювання у статутному капіталі дочірнього підприємства;

– право керівництва фінансовою та виробничою політикою підприємства;

– право призначення або заміни більшості членів ради директорів;

– право подавати більшість голосів на зборах правління або рівнозначного органу управління іншого підприємства.

Асоційоване підприємство – це підприємство, в якому інвес-торові належить блокувальний (понад 25 %) пакет акцій (голосів) і яке не є дочірнім або спільним підприємством інвестора38.

Вважають, що інвестор може лише суттєво впливати на діяль-ність асоційованого підприємства, не маючи змоги контролювати йо-го. Суттєвий вплив – це повноваження брати участь у визначенні фінансової, господарської й комерційної політики39. Суттєвий вплив на діяльність асоційованого підприємства передбачає:

– представництво головного підприємства у раді директорів асоційованого підприємства;

– участь головного підприємства у прийнятті рішень асоційо-ваним підприємством;

– укладення важливих фінансово-господарських угод між пі-дприємствами;

– облік управлінського персоналу;

– забезпечення інформацією, потрібною для виробничої, ко-мерційної й фінансової діяльності.

Відповідно до П(С)БО 12, облік фінансових інвестицій в асо-ційовані й дочірні підприємства здійснюють методом участі в капіталі та методом собівартості.

38        п. 4 Звіт про фінансові результати: П(С)БО 3, затверджено наказом Міністерства

фінансів України від 31.03.1999 р. № 87. – [Чинний від 1999-03-31].

39        п. 3 Фінансові інвестиції: П(С)БО 12, затверджено наказом Міністерства фінансів

України від 26.04.2000 р. № 91. – [Чинний від 2000-04-26].

308

Метод участі в капіталі – це метод обліку інвестицій, за яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або змен-

шується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у влас-ному капіталі об’єкта інвестування. Метод участі в капіталі пе-редбачає, що балансова вартість фінансових інвестицій збільшу-ється (зменшується) на суму, котра є часткою інвестора в чистому прибутку (збитку) об’єкта інвестування за звітний пері-од, із включенням цієї суми до складу доходу (втрат) від участі в капіталі. Одночасно балансова вартість зменшується на суму ви-знаних дивідендів від об’єкта інвестування.

Метод собівартості використовують, коли:

– фінансові інвестиції придбані й утримуються суто для про-дажу впродовж дванадцяти місяців від дати їхнього придбання;

– асоційоване чи дочірнє підприємство здійснює діяльність за умов, що обмежують його здатність передавати кошти інвесторові впродовж періоду, який перевищує дванадцять місяців.

Цей метод полягає у тому, що інвестор відображає інвестиції у дочірнє або асоційоване підприємство за собівартістю і визнає прибуток лише в сумі дивідендів, отриманих від такого підпри-ємства на акумульований чистий прибуток об’єкта інвестування, який виникає після дати придбання акцій інвестором. Дивіденди, отримані понад такий прибуток, зменшують балансову вартість ін-вестицій. Суму зменшення балансової вартості фінансових інвес-тицій на дату балансу відображають у складі інших витрат.

Інвестиції в облігації розглядають у П(С)БО окремо, бо вони передбачають особливий підхід до оцінки їх на дату балансу.

Інвестор зазвичай купує облігації з метою одержання прибутку на тимчасово вкладені грошові кошти і забезпечення менш ризи-кового, порівняно з акціями, отримання доходу у вигляді відсотків.

Довготермінові облігації передбачають періодичне одержання відсотків відповідно до номінальної відсоткової ставки й відшко-дування власникам номінальної вартості під час погашення. На момент купівлі суттєвою є ринкова вартість облігацій, що може відрізнятися від номінальної (бути вищою або нижчою), тобто облігацію купують із премією або дисконтом.

Для оцінки боргових інвестицій (облігацій) на дату балансу передбачено метод оцінки АСФІ (амортизована собівартість фі-нансових інвестицій). Амортизована собівартість фінансових інвестицій – це собівартість фінансових інвестицій з урахуванням часткового списання їх унаслідок зменшення корисності, збільшеної (зменшеної) на суму накопиченої амортизації дисконту (премії):

Накопичена

Первісна

АСФІ =          +(-) сума амортизації      (8.1)

вартість

дисконту (премії).

Дисконт та премію амортизує інвестор упродовж періоду від дати придбання до дати погашення за ефективною ставкою від-сотка, визначати яку можна за формулою:

РСВ+(-) PСД(РСП)

ЕСВ=  ,        (8.2)

(РВО+НВО):2

де ЕСВ – ефективна ставка відсотка;

РСВ – річна сума відсотка (номінал, помножений на відсотко-ву ставку);

РСД, РСП – річна сума дисконту, річна сума премії. Ці показники визначають шляхом ділення загальної суми дисконту (премії) на кількість років позики;

РВО – ринкова вартість облігацій;

НВО – номінальна вартість облігацій.

Суму амортизації дисконту або премії нараховують одночасно з нарахуванням відсотка (доходу від фінансових інвестицій), що підлягає отриманню, та відображають у складі інших фінансових доходів або інших фінансових витрат з одночасним збільшенням або зменшенням балансової вартості фінансових інвестицій від-повідно.

Таким чином, інвестор зобов’язаний щороку до моменту по-гашення облігації амортизувати одержану суму премії чи дискон-ту, що призведе до зменшення собівартості (у раз амортизації премії) чи збільшення її (у разі амортизації дисконту). В такий спосіб собівартість облігації поступово доводять до номінальної вартос-ті, а на дату погашення вона сягне відповідної величини.