6.3. Запозичення ресурсів суб’єктами підприємництва за рахунок короткострокових кредитів


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 

Загрузка...

Кредити, які надаються комерційними банками, за строками користування поділяються переважно на такі категорії:

•          короткострокові кредити – до одного року;

•          середньострокові кредити – до трьох років;

•          довгострокові кредити – понад три роки.

Останні дві категорії (середньострокові та довгострокові кре-дити) у фінансовій звітності суб’єктів підприємництва відобра-жаються у складі довгострокового капіталу.

Важливими детермінантами політики фінансування підприємства за рахунок позичкового капіталу є: 1) управління кредитоспро-можністю підприємства як позичальника; 2) використання ін-струментів забезпечення виконання зобов’язань підприємства (зокрема, кредитного забезпечення).

Під кредитоспроможністю підприємства (credit rating або creditworthiness) розуміють його фінансову спроможність належ-ним чином обслуговувати свої фінансові зобов’язання, зокрема здатність своєчасно погашати борг, у повному обсязі виплачува-ти проценти за кредитом.

Складовою системи управління кредитоспроможністю підп-риємства є аналіз кредитоспроможності. Кожен банк розробляє власні критерії та методики оцінки кредитоспроможності пози-чальника. У науково-практичній літературі здебільшого виокре-млюють кількісні та якісні критерії кредитоспроможності. Кількісні критерії пов’язані з оцінкою поточного та перспектив-ного фінансового стану позичальника, а якісні виявляються на основі оцінки менеджменту підприємства та його ситуації на ри-нку факторів виробництва і збуту продукції. Кредитоспромож-ність підприємства, а отже його інвестиційна привабливість як позичальника на фінансовому ринку, значною мірою залежить від наявності та якості забезпечення виконання зобов’язань перед третіми особами, а також його форми. Під забезпеченням

зобов’язань слід розуміти джерело та (або) засіб забезпечення виконання зобов’язань боржника незалежно від подій, що мали місце на момент погашення забезпеченого зобов’язання перед кредитором.

Чинним законодавством України передбачена можливість ви-користання серед інших механізмів зобов’язально-правових форм забезпечення, які мають більш превентивний характер – неустой-ка та завдаток (аванс). Під кредитним забезпеченням (collateral) слід розуміти фінансово-правові механізми забезпечення виконан-ня підприємством зобов’язань, передбачених умовами залучення позичкового капіталу. Відповідно до законодавства України під-приємства можуть використовувати такі форми кредитного за-безпечення:

•          застава;

•          іпотека;

•          перевідступлення права вимоги (цесія);

•          порука та гарантії третіх осіб, у тому числі держави;

•          страхування. Однією з найбільш поширених видів забезпечення зобов’язань

суб’єктів підприємництва є застава (pledge), яка може набувати форми: застави рухомого та нерухомого майна або майнових прав, відчуження яких не заборонено законодавством. Як об’єкт застави можуть використовуватися цінні папери, що належать позичальникові на правах власності. Дозволяється використання одного й того самого активу як застави за двома або більше зо-бов’язаннями за умови згоди всіх заставодержателей, якщо інше не передбачено першим договором застави. Специфічною фор-мою застави є іпотека (mortgage), що передбачає використання об’єктом застави одного з таких активів: 1) нерухомість – неру-хоме майно; 2) земельні ділянки або права на їх використання; 3) цілісні майнові комплекси. Об’єкт іпотеки не може бути об’єктом застави за іншим зобов’язанням підприємства.

У разі використання застави як механізму забезпечення зо-бов’язань позичальника до об’єкта застави висувається зазвичай кі-лька критеріїв, відповідно до яких і визначається придатність майна для використання як об’єкта застави. До таких критеріїв можна віднести, зокрема, ліквідність об’єкта застави (можливість його швидкої реалізації на ринку без значних фінансових витрат), а також достатність його вартості для покриття основної суми боргу, процентів, нарахованих за її використання, та інших ви-трат, що можуть виникнути у разі неналежного виконання борж-ником своїх вимог. У випадку ліквідації боржника всі його зо-

бов’язання, що були забезпечені заставою, розглядаються у поза-черговому порядку і погашаються незалежно від інших зо-бов’язань, у тому числі забезпечених.

Як об’єкт застави, крім згаданих вище активів, можуть вико-ристовуватися права вимоги позичальника до третіх осіб шляхом перевідступлення права такої вимоги, або цесії (assignment of claims або cession).

Гарантія (guaranty) як форма кредитного забезпечення є зо-бов’язанням третьої сторони задовольнити вимоги кредитора на визначених у гарантії умовах. Таке зобов’язання третьої сторони оформляється у вигляді гарантійного листа, в якому і визнача-ються основні моменти виконання зобов’язань боржника гаран-том (зокрема, можливе обмеження максимальної величини відпо-відальності гаранта за зобов’язаннями боржника). Найчастіше для забезпечення виконання боржником його зобов’язань використо-вуються банківські або державні гарантії.

Поряд із гарантією як кредитне забезпечення може використо-вуватися поручительство (порука) – додаткова до основного до-говору господарська угода, що визначає порядок забезпечення виконання основного зобов’язання. Договором поручительства може визначатися як незабезпечене зобов’язання щодо виконан-ня умов основного договору, так і окремі форми забезпечення такого зобов’язання, зокрема застава (іпотека).

Відповідно до договору поручительства суб’єкт підприємництва, що виступає у ролі поручителя, бере на себе солідарну з основ-ним боржником відповідальність щодо виконання всього основ-ного зобов’язання, яке визначене в основному договорі, або його частини. При цьому слід відмітити, що за умови виконання пору-чителем усього зобов’язання боржника або його частини поручи-тель отримує право регресу до такого боржника в частині факти-чно виконаного зобов’язання. Поручитель, будучи зобов’язаною стороною за основним договором, може пред’явити до кредитора всі заперечення, які випливають з основного договору між креди-тором і позичальником.

Специфічною формою кредитного забезпечення є страхуван-ня відповідальності позичальника щодо неповернення кредиту. Така форма кредитного забезпечення реалізується перекладенням ризику неповернення кредиту на страхову компанію зі сплатою останній відповідної винагороди. Кредитор зазвичай рекомендує позичальникові страхові компанії, що здійснюють такий вид страхування та є комерційно надійними з його погляду. Страху-вання відповідальності позичальника здійснюється шляхом укладан-

ня відповідного договору між страховою компанією та позичаль-ником, який і передбачає передання кредитного ризику страховій компанії за відповідну винагороду (страхова премія, яку сплачує позичальник страховій компанії). У разі настання страхового ви-падку (неспроможність позичальника виконувати зобов’язання належним чином) страхова компанія відшкодовує кредитору (ко-мерційному банку) основну суму боргу та нараховані проценти й отримує у частині фактично виконаного зобов’язання право ре-гресної вимоги до боржника.

Кредити в іноземній валюті надаються вітчизняними комер-ційними банками за умови мобілізації ними валютних ресурсів на відповідний строк. При цьому допускається часткове або повне конвертування кредитних коштів у гривню або іншу іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України чи на мі-жнародних валютних ринках згідно з умовами укладених креди-тних договорів. У нинішній час таку можливість мають усі юри-дичні та фізичні особи, що є суб’єктами підприємницької діяльності.

На практиці зустрічається також форма одержання кредиту в іноземній валюті на основі договору валютного фіксингу, згід-но з яким кредит надається банком в українських гривнях, однак з прив’язкою до курсу долара чи євро. Погашення кредиту здійс-нюється також у гривнях у перерахунку за курсом відповідної іноземної валюти. Завдяки цьому позичальник може отримати кредит за зниженою процентною ставкою, характерною для кре-дитів в іноземній валюті, однак бере на себе валютний ризик. Зрозуміло, що з юридичного погляду такого роду кредити не мо-жна вважати кредитами в іноземній валюті, хоча за економічни-ми характеристиками вони мають багато спільного саме з валют-ними кредитами.

У процесі кредитування часто використовується система ско-рінгу. Термін скорінг (англ. «scoring» – підрахунок окулярів) ви-користовується не тільки в банківській діяльності, і має колоса-льну кількість значень, то обмежимося виключно «кредитним» трактуванням. Отже, кредитний скорінг – це процес оцінки пози-чальника банком або іншою кредитною організацією. За наслід-ками цієї оцінки потенційний кредитор ухвалює рішення по кре-дитній заявці. Якщо в ході цього процесу, (а кредитний скорінг це саме процес), позичальник не набирає строго певної кількості балів, то в отриманні кредиту йому відмовляють. Сам скорінг здійснюється за допомогою «скорінгової моделі» – тобто своєрі-дних «вагів», які «зважують» математично виражені характеристи-ки позичальника, що впливають на його здатність вчасно розпла-титися з кредитором.

Виділяють три види скорінгу: Application-скорінг, Fraud-скорінг, Collection-скорінг. Application-скорінг – оцінка кредитоспро-можності позичальників для отримання кредиту. Саме цей вид ськорінга є основним бар’єром для багатьох потенційних позича-льників. Якщо за наслідками Application-скорінга позичальник не набрав необхідної кількості балів, то йому відмовляють в отри-манні кредиту або пропонують інші умови, зменшуючи суму або збільшуючи відсотки. Fraud-скорінг – оцінка вірогідності шах-райства потенційного позичальника. Часто шахраї намагаються оде-ржати кредит, і вже звичайно не мають анінайменшого бажання, потім повернути одержані гроші. Намагаючись минути перший тип скорінга, шахраї створюють образ ідеального позичальника. У рамках Fraud-скорінга виконуються численні процедури, що відсікають шахраїв. Природно, в кожному банку Fraud-скорінг реалізований по-своєму і його механізм складає комерційну таєм-ницю. Collection-скорінг – визначення пріоритетних справ і напрямів роботи відносно позичальників, стан кредитного рахунку яких класифікований як «незадовільне». Тобто, за суттю Collection-скорінг це механізм роботи з простроченою заборгованістю. Як-що позичальник затримує виплати по кредиту, то банк починає з ним працювати.