6.2. Особливості проведення операцій факторингу


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 

Загрузка...

Нині переважна більшість вітчизняних підприємств виявилася неспроможною ефективно управляти дебіторською заборгованістю, яка завдає економічної шкоди підприємству-кредитору – гроші втрачають свою купівельну спроможність внаслідок інфляції, зростають збитки від втрачених можливостей, підприємство ви-плачує банку відсоток за кредит, пов’язаний із нестачею власних оборотних коштів. Як правило, українські підприємства мало ви-користовують загальноприйняті у світовій практиці методи управління дебіторською заборгованістю. Управління дебіторсь-кою заборгованістю зводиться лише до її обліку, що призводить до втрати фінансових ресурсів підприємства і зменшує ефективність управління ними.

Факторинг – поширена міжнародна посередницька послуга комерційних банків. У порівняно сучасному вигляді факторинг з’явився в середні віки у Великобританії, яка активно торгувала з колоніями. Перші операції факторингу почав вести створений в Англії в XVII столітті «Будинок факторів» (House of Factors). У 60-х роках ХХ ст. факторингові операції почали поступово витіс-няти комерційний кредит на основі векселів. Факторинг почав активно розвиватися в Англії в XIV ст., що було безпосередньо пов’язано з розвитком текстильної промисловості. Велика кіль-кість факторингових компаній виникла у кінці XIX ст. в США. Вони були агентами «делькредере» німецьких і англійських пос-тачальників одягу і текстиля. Делькредере гарантували оплату всіх товарів. Як компенсацію ризику неплатежу вони стягували додаткову комісійну винагороду. У Європі факторинг одержав розвиток починаючи з 50-х років XX ст. Саме в цей період підп-риємства стали все активніше застосовувати розстрочку платежу при постачаннях товарів своїм контрагентам. З середини ХХ ст. почав розвиватися міжнародний факторинг. У 1960 році з’явилася перша факторингова асоціація - International Factors Group (IFG), яка на сьогодні об’єднує більше 60 компаній з 41 країни світу. У рамках асоціації була розроблена електронна сис-тема передачі інформації між факторинговими компаніями, яка використовується для дуже швидкої оцінки кредитоспроможнос-ті дебіторів у всьому світі, для встановлення кредитних лімітів і моніторингу за станом постачань і платіжною дисципліною по-купців. У 1968 році була організована Factors Chain International (FCI), яка стала найбільшою в світі факторинговою асоціацією з 190 членами із понад 50 країн світу. У 2003 році на неї доводило-

ся 47,8 % ринку внутрішнього факторингу і 63,9 % ринку міжна-родного факторингу. У кінці 50-х – початку 60-х років ХХ ст. бу-ли створені три найбільші міжнародні факторингові групи: Heller International Group, International Factors Group S.C., Factors Chain International.

У Оттаві 28 травня 1988 року була підписана Конвенція УНІ-ДРУА по міжнародних факторингових операціях, що встановлює загальні юридичні рамки операцій, контроль за рівновагою інте-ресів різних учасників при факторингових операціях. У конвенції УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» (UNIDROIT Convention on International Factoring) «під факторинговим контрактом розумієть-ся контракт, заключенний між однією стороною (постачальни-ком) і іншою стороною (фінансовим агентом), відповідно до яко-го: постачальник повинен або може поступатися фінансовому агенту грошовими вимогами, витікаючими з контрактів купівлі-продажу товарів, що укладаються між постачальником і його по-купцями (боржниками), за винятком контрактів, які відносяться до товарів, що набувають переважно для особистого, сімейного і домашнього використання.

Відповідно до положень даної конвенції операція вважається факторингом в тому випадку, якщо вона задовольняє як мінімум двом з чотирьох ознак:

1)         наявністю кредитування у формі попередньої оплати борго-вих вимог;

2)         веденням бухгалтерського обліку постачальника, раніше всього обліку реалізації;

3)         інкасуванням його заборгованості;

4)         страхуванням постачальника від кредитного ризику.

Спроба більш менш широкого впровадження факторингового

обслуговування в Україні була зроблена в 1989 році. Експери-мент проводився в спеціально створених факторингових відділах Промбудбанку СРСР. Проте, слабка підготовка працівників, від-сутність відповідної довідкової і наукової літератури, відсутність практичного досвіду факторингового обслуговування, а також не-обхідність виконання плану реалізації, плану прибули від реалізації зумовили підміну факторингу банківською гарантією, привели до неправильного розуміння його суті. З 1 липня 1992 року Пром-будбанк припинив практику факторингових операцій. З 1994 ро-ку факторингові операції почали здійснювати і комерційні банки. Якщо оцінювати вітчизняний ринок факторингу загалом, то впродовж останніх двох років він динамічно розвивається, вини-кають нові факторингові компанії, щоразу більше банків пропо-нують цю послугу. Серед них АКБ «ПриватБанк», Укрсоцбанк (UnicreditBank), Укрексімбанк, «Арма Факторинг», ФК Факто-ринг, VAB-Bank, Райффайзен Банк Аваль, СЕБ Банк, КБ «Украї-нська фінансова група». Третина українського ринку належить СЕБ Банк. Ринкова частка інших банків, в числі яких Індекс-банк, VAB-Bank, не перевищує 1–2 %. Окрім банків, факторинг надають інші фінансові установи, наприклад, компанія «Арма Факторинг». Проте, вийшовши на ринок в травні 2004 року, ця компанія обслуговує по схемі факторингу не більше 15 клієнтів. На відміну від банків, які можуть надавати факторинг з фінансу-ванням і без, «Арма Факторинг» факторинг без фінансування не надає. Тариф в Укрсоцбанку складає від 0,5 до 3 % обсяг обслу-говуваних постачань (вартості товару). Вартість ресурсів, що на-даються СЕБ Банк – 16 % річних плюс оцінені ризики, які мо-жуть складати 0,5–3 % і більше. Компанія «Арма Факторинг» пропонує факторинг за тарифом 0,1 % у день від суми наданого фінансування. Фінансисти не люблять переводити тарифи в річні, оскільки виходить 20–35 % річних, що дорожче за залучення ба-нківських кредитів. На Заході вартість факторингу перевищує вартість кредиту в чотири рази, але не можна говорити про те, що ці гроші дорожче в чотири рази, затверджують експерти. Спла-чуючи вищу ставку, клієнт одержує набір послуг, зокрема, по управлінню дебіторською заборгованістю.

Суть факторингу полягає у купівлі банком або спеціалізова-ною факторинговою компанією грошових вимог постачальника до покупця та їх інкасація за визначену винагороду. Факторинго-ва компанія купує у своїх клієнтів платіжні вимоги до покупців на умовах негайної оплати 80–90 % вартості прямих поставок (за винятком комісійних), незалежно від терміну надходження вито-ргу від покупців.

Схема факторингової операції досить проста. Після отримання документів про постачання товарів (послуг) банк або фінансова компанія (фактор), здебільшого після перевірки платоспроможності покупця, виплачує своєму клієнту, як правило, від 60 % до 90 % суми платежу за поставлений товар або вартості наданої послуги. Інші 10–40 % суми боргу фактор тимчасово утримує у зв’язку з прийняттям ризику погашення боргу. Здійсненню факторингової угоди передує серйозна аналітична робота. Отримавши заявку від підприємства, факторингова компанія вивчає впродовж 1–2 тиж-нів економічний і фінансовий стан потенційного клієнта, харак-тер його ділових зв’язків. Якщо підприємство стало клієнтом фа-кторингової компанії, то клієнт надає факторинговій компанії всі

рахунки-фактури, виставлені на покупців. За кожним документом клієнт повинен дістати згоду на оплату (за аналогією з акцептом платіжних вимог). Факторингова компанія вивчає всі рахунки-фактури, визначаючи платоспроможність покупців. Це триває від 24 годин до 2–3 днів. Факторингова компанія може оплатити ра-хунок у момент настання терміну платежу або достроково. В останньому випадку вона виконує функції банку, тому що дост-рокове надання коштів клієнтові рівноцінне видачі йому кредиту. Найважливішою послугою тут є гарантія платежу клієнтові. Ця гарантія охоплює повний обсяг внутрішніх і міжнародних опера-цій: факторингова компанія зобов’язана оплатити клієнтові всі акцептовані рахунки-фактури, навіть у випадку неплатоспромо-жності боржників. Крім того, банк визначає максимальну суму за операціями факторингу, у межах якої постачання товару або на-дання послуг може проводитися без ризику неотримання плате-жу. У договорі на здійснення факторингових операцій повинен бути зазначений засіб розрахунку обмежуючої суми й описані обставини, за яких факторинговий відділ зобов’язаний здійсню-вати платіж на користь постачальника.

У вартість факторингових послуг включається плата за об-слуговування (комісія) і плата за надані в кредит кошти. Плата за обслуговування стягується за звільнення від необхідності вести облік, за страхування від появи сумнівних боргів і розрахо-вується як певний відсоток від суми рахунків-фактур. Розмір цієї плати може варіюватися залежно від масштабів виробничої дія-льності постачальника і надійності його контрактів, а також від експертної оцінки факторинговим відділом ступеню ризику непла-тежу і складності стягнення коштів з покупців. У середньому на вітчизняному ринку комісія встановилася на рівні 0,5–3 % від вар-тості рахунків-фактур. Проте комерційні банки визначають роз-мір плати за домовленістю з конкретним клієнтом за кожним дого-вором, тому ставка плати за обслуговування може виявитися і вищою (5 % і більше). Розмір плати за обслуговування може ви-значатися не тільки у відсотках від суми платіжних вимог, а й через встановлення фіксованої суми.

Факторинг актуальний для підприємств, які:

•          здійснюють поставки товарів (виконання робіт, надання пос-луг) з відстрочкою платежу (на умовах товарного кредиту) тер-міном від 15 до 60 днів;

•          прагнуть до нарощування обсягів поставок за умов маркетин-гової та технологічної готовності, але не мають достатнього фінан-сування обігових коштів.

Основними конкурентними перевагами факторингу для по-стачальників є:

1)         можливість збільшення кількості потенційних покупців за рахунок побудови ефективної системи продажу в кредит;

2)         можливість збільшення обсягів поставок за рахунок збі-льшення кількості покупців;

3)         можливість трансформації дебіторської заборгованості у грошові кошти та досягнення, таким чином, балансу грошових потоків, збільшення за рахунок цього ліквідності та рентабельності поставок;

4)         можливість здійснення оптових закупівель значних партій товарів та, відповідно, підтримання розширеного асортименту, за рахунок наявності обігових коштів, для миттєвого задоволення вимог покупців;

5)         поліпшення ділового іміджу та платоспроможності через можливість проведення своєчасних розрахунків зі своїми креди-торами;

6)         зміцнення ринкової позиції;

7)         відсутність застави;

8)         гарантована відсутність іммобілізації оборотних коштів у дебіторську заборгованість.

Основними конкурентними перевагами факторингу для по-купців є:

1)         можливість проведення розрахунків із постачальниками з відстрочкою платежу після реалізації товару (робіт, послуг) кін-цевому споживачу;

2)         можливість користування товарним кредитом, а тому від-сутність необхідності в кредиті банку;

3)         можливість збільшення обсягів закупівель із відстрочкою платежу.

Основними перевагами факторингу для банку (фактора) є:

1)         посилення ділових відносин із клієнтами через пропозицію додаткової конкурентоспроможної послуги;

2)         додаткова можливість збільшення клієнтської бази за допо-могою залучення на обслуговування платоспроможних покупців (дебіторів) постачальника;

3)         збільшення ресурсної бази банку через збільшення у поста-чальників (клієнтів) обсягів грошових надходжень на поточні ра-хунки внаслідок збільшення обсягів їх поставок;

4)         диверсифікація кредитного ризику між покупцями (дебіто-рами);

5)         можливість для банку отримати додаткові джерела доходів;

6) зменшення обсягів резервування за факторингом порівняно з кредитними операціями.

Міжнародний досвід свідчить, що на ринку однієї країни мо-жуть успішно працювати 5–7 факторингових компаній. У Центральній і Східній Європі обороти найкрупніших з них скла-дають 1,5–1,8 млрд дол.