2.6. Фінансова діяльність суб’єктів малого бізнесу в Україні та країнах ЄС


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 

Загрузка...

Малий бізнес – це самостійна, систематична господарська дія-льність малих підприємств будь-якої форми власності та грома-дян-підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ри-зик з метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб’єктів господарювання, що спрямована на реаліза-цію власного економічного інтересу.

До сьогодні у нормативно-правових актах України немає єди-ної точки зору щодо віднесення суб’єктів підприємництва до

групи «малих». Згідно господарського кодексу та Закону № 206316 малими вважаються підприємства, в яких середньооблі-кова чисельність працюючих за рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за цей же період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні. Великими вважа-ються підприємства, в яких середньооблікова чисельність пра-цюючих за рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за цей же період пе-ревищує суму, еквівалентну 5 млн. євро за середньорічним кур-сом НБУ щодо гривні. Враховуючи вище викладене можна оха-рактеризувати середнє підприємство як підприємство, в якому середньооблікова чисельність працюючих за рік від 51 до 999 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за цей же період є у межах від 501 тис. євро до 4,99 млн. євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні. Указом № 74617 передбачено, що податковими пільгами можуть користува-тися лише ті підприємства, які мають не більше 50 найманих працівників та граничний обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за календарний рік незалежно від кілько-сті найманих працівників і виду діяльності не може перевищува-ти 1 млн грн. Саме вони відносяться до суб’єктів малого підпри-ємництва. Слід зазначити, що об’єктом нашого дослідження є лише юридичні особи, оскільки вони можуть наймати працівни-ків допоміжного виробництва та утримати виробництво. Звідси випливає, що суб’єкти малого підприємництва, котрі вибрали спрощену систему оподаткування, змушені показувати виручку від реалізації не вище 1 млн грн або 157,571 тис. євро (станом на 30.06.2006 р.). У противному випадку їм необхідно перейти на загальну систему оподаткування. При віднесенні підприємств до малого бізнесу Державний комітет статистики України керується Законом № 2 063. У малому бізнесі можуть функціонувати як фі-зичні особи, так і юридичні. Фізична особа, яка має намір прова-дити підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подає до органу державної реєстрації реєстраційну картку за

16        Про державну підтримку малого підприємництва: Закон України від 19.10.2000

р. № 2063-ІІІ. – Чинний з 22.11.00 // Урядовий кур’єр. – 2000. – 22 листоп.

17        Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підп-

риємництва: Указ Президента України від 03.07.1998 р. № 72 798 у редакції Указу

Президента від 28.06.99 р. № 746/99 // Урядовий кур’єр. – 1998. – 07 лип.

встановленим зразком, яка є одночасно заявою про державну ре-єстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, та ряд інших до-кументів, передбачених нормативними актами України. Суб’єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи має право відкрити рахунок у будь-якому банку України. Підставою для відкриття рахунка є свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та копія документа, що під-тверджує взяття його на облік у державному податковому органі. Власний капітал приватного підприємця формується виключно за рахунок його приватного майна. Основним джерелом його збі-льшення є внутрішнє фінансування, зокрема невикористаний для споживання прибуток. Кредитні рамки приватного підприємця обмежуються величиною приватного майна, яке він може надати як кредитне забезпечення. Приватний підприємець відповідає за боргами суб’єкта підприємництва, власником якого він є, всім своїм майном, окрім майна, на яке згідно з цивільним процесуа-льним законодавством не може бути звернено стягнення. Одно-часно з прийняттям заяви про порушення справи щодо банкрутс-тва підприємця господарський суд приймає рішення про накладення арешту на його майно, яке включається до складу лі-квідаційної маси у разі оголошення підприємця банкрутом. Зага-льна вартість майна громадянина-підприємця, яка може бути ви-ключена зі складу ліквідаційної маси, не може перевищувати 2 тис. грн. Приватне майно підприємця підлягає реалізації судовим виконавцем на основі виконавчого листа про звернення стягнен-ня на майно та постанови суду про визнання боржника банкру-том. У разі необхідності суд може призначити ліквідатора. Кош-ти, отримані від реалізації майна, вносяться на депозитний рахунок відповідної нотаріальної контори. За заявою кредиторів господарський суд може визнати недійсними угоди підприємця, пов’язані з відчуженням його майна заінтересованим особам про-тягом року до порушення справи про банкрутство. У разі визнан-ня громадянина-підприємця банкрутом за заявою кредитора протя-гом п’яти років після завершення розрахунків з кредиторами (у разі недостатності коштів) підприємець не звільняється від подаль-шого виконання вимог кредиторів.

Приватне підприємство – це юридична особа, заснована на власності окремого громадянина (в т. ч. нерезидента) з правом найму робочої сили. Фізична особа – засновник приватного підп-риємства є власником 100 % капіталу такого підприємства, включаючи право на управління та отримання відповідної частки прибутку у вигляді дивідендів. Якщо власників підприємства бу-

де двоє і більше, то воно належатиме до колективної форми вла-сності, а отже, його діяльність регламентуватиметься законодав-ством про господарські товариства чи іншими відповідними нор-мативними актами.

Переваги форми організації бізнесу у вигляді приватного під-приємства зводяться до такого:

-          максимально повне використання власником права на участь в управлінні підприємством (усі найважливіші питання діяльності підприємства приймаються власником особисто або призначеним ним директором);

-          спрощений порядок реалізації права на правонаступництво;

-          власник несе обмежену відповідальність за зобов’язаннями підприємства, тобто лише в межах вкладів у власний капітал (якщо інше не передбачено статутом);

-          оплата внесків може здійснюватися як у грошовій, так і майновій формі;

-          практично повністю відсутні так звані агентські ризики та витрати, зумовлені принципал-агент-конфліктом між окремими власниками та власниками і менеджментом.

До основних недоліків, які перешкоджають ефективній фінансовій діяльності приватного підприємства, можна віднести такі:

-          низький рівень мобільності прав власності на приватне підп-риємство (позбутися права власності на приватне підприємство можна у результаті його ліквідації або внаслідок продажу підп-риємства у повному обсязі іншій особі);

-          фактична неможливість залучення власного капіталу від ін-ших, крім власника, інвесторів;

-          відсутність детального нормативного регулювання діяльнос-ті приватного підприємства, що створює умови для свавілля бю-рократії.

Фінансування приватного підприємства здійснюється на основі внесків його власника, тезаврації прибутку, одержання комерцій-них чи банківських позичок. Враховуючи статус приватного підп-риємства, оптимальним з погляду мінімізації накладних витрат способом поповнення власного капіталу є реінвестування прибут-ку. На практиці типовою є ситуація, коли в приватних підприємств повністю відсутній статутний капітал, а величина власного капіта-лу (в результаті одержаних збитків) має від’ємне значення. У та-кому разі проблематичним є залучення кредитних ресурсів.

Законодавством передбачено кілька альтернативних способів оподаткування доходів суб’єктів малого бізнесу:

1)         оподаткування сукупного чистого доходу та сплата інших

податків, передбачених законодавством України (традиційне

оподаткування);

2)         спрощена система.

За традиційного оподаткування такому підлягають доходи

громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та на-туральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з одержанням доходу. Якщо ці ви-трати не можуть бути підтверджені документально, то вони вра-ховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за спеціально встановленими нормами. До складу витрат, безпосередньо пов’язаних з одержанням доходів, нале-жать витрати, які включаються до складу валових витрат вироб-ництва (обігу) або підлягають амортизації згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Доходи приватного підприємця оподатковуються згідно Закону України «Про оподаткування доходів фізичних осіб». За традиційного оподаткування у приватного підприємця виникають певні накла-дні витрати: пов’язані із веденням книги обліку доходів і витрат підприємця; обчисленням чистого доходу на підставі документів, що підтверджують витрати; обумовлено за встановленими нор-мами. Приватні підприємці, які обрали такий спосіб оподатку-вання своїх доходів, не звільняються від сплати певних видів по-датків і зборів (ПДВ, внески у Пенсійний фонд, фонд соціального страхування тощо).

Переваги традиційної системи оподаткування здебільшого зводяться до такого:

•          розмір сплачуваних податків залежить від розміру одер-жаних доходів (якщо підприємець за звітний період не отримав доходу від своєї діяльності, то відповідні податки він платити не буде);

•          на відміну від системи оподаткування за фіксованим по-датком або за спрощеною системою практично відсутні обме-ження щодо виду діяльності.

Спрощена система оподаткування передбачає для малого бізнесу такий механізм. Якщо суб’єкт малого бізнесу – фізична особа, то вона може вибрати сплату фіксованого або єдиного податку. Сплата фіксованого податку відбувається шляхом при-дбання патенту. Документ, що засвідчує сплату фіксованого по-

датку, є підставою для видачі податковим органом за місцем проживання підприємця патенту. Приватний підприємець може перейти на сплату фіксованого податку у разі одночасного доде-ржання таких умов:

1)         здійснення підприємницької діяльності з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках з обов’язковою сплатою ринкового збору згідно з чинним законо-давством. Доходи такого громадянина, отримані від здійснення інших видів підприємницької діяльності, обкладаються податком у загальному порядку;

2)         кількість осіб, що перебувають у трудових відносинах з та-ким підприємцем, включаючи членів його сім’ї, не повинна пере-вищувати п’яти;

3)         валовий дохід підприємця від самостійного здійснення під-приємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує 7 000 неоподатковуваних мінімумів дохо-дів громадян.

Приватні підприємці, які обрали спосіб оподаткування дохо-дів за фіксованим податком, не можуть здійснювати торгівлю лікеро-горілчаними і тютюновими виробами. Ставки фіксованого податку встановлюються місцевими радами (міською, район-ною). Законодавче визначено максимальні та мінімальні розміри фіксованого податку – 20 і 100 грн за календарний місяць (для громадян, які самостійно здійснюють підприємницьку діяльність, у межах зазначеного діапазону єдиним критерієм при встанов-ленні розміру фіксованого податку є тільки розміщення об’єкта торгівлі).

Патент може також видаватися на здійснення підприємницької діяльності на всій території України. У такому разі ставка фіксо-ваного податку не залежить від місцезнаходження торговельного місця і від місцевих органів самоврядування і становить для всієї території України 100 грн за календарний місяць. Якщо підприє-мницька діяльність здійснюється з використанням найманої праці або із залученням до неї членів сім’ї підприємця, розмір фіксова-ного податку збільшується на 50 % за кожну особу.

Доходи фізичної особи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається фіксованим податком, не включаються до складу її сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року. Окрім цього, приватні підприємці-платники фіксо-ваного податку звільнені від обов’язкового ведення обліку дохо-дів і витрат.

Суб’єкти малого підприємництва – фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним пода-тком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з ними, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та об-сяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Ставка єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва – фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може ста-новити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць. У разі коли фізична особа – суб’єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої мак-симальної ставки. Якщо платник єдиного податку здійснює підп-риємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім’ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 % за кожну особу. Суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов’язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов’язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім’ї. Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкла-дається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов’язань як самого плат-ника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відно-синах, включаючи членів його сім’ї, які беруть участь у підприємни-цькій діяльності. Не мають права переходити на сплату єдиного податку фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами.

Юридичні особи, суб’єкти малого бізнесу будь-якої організа-ційно-правової форми та форми власності можуть обрати спро-щена система оподаткування, обліку та звітності, якщо за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і

обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, пос-луг) за рік не перевищує 1 млн грн.

Середньооблікова чисельність працюючих для суб’єктів мало-го підприємництва визначається за методикою, затвердженою органами статистики, з урахуванням усіх його працівників, у то-му числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філіалів, відділень та інших відособлених підрозділів.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснен-ня операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Суб’єкти підприємницької діяльності – юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним подат-ком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію крім готівкового та безготівкового роз-рахунків коштами.

У разі здійснення операції з продажу основних фондів вируч-кою від реалізації вважається різниця між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, та їх залишковою вартістю на момент про-дажу.

Суб’єкт підприємницької діяльності – юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітно-сті, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку:

1)         6 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України «Про податок на дода-ну вартість»;

2)         10 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Не мають права переходити на спрощену систему оподаткування:

1)         суб’єкти підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України «Про патентування деяких видів підприємни-цької діяльності» в частині придбання спеціального патенту;

2)         довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінан-сово-кредитні та небанківські фінансові установи;

3)         суб’єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам – учасникам та за-сновникам даних суб’єктів, які не є суб’єктами малого підприєм-ництва, перевищують 25 %;

4) суб’єкти, що займаються спільною діяльність, визначену пунктом 7.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підп-риємств».

Проблематика сімейних підприємств набуває все більшого зна-чення в Польщі в останні роки. Частка сімейних підприємств у створенні національного доходу у США та Великобританії сягає 50 % ВВП. Дослідження сімейного бізнесу у рамках проекту «Роз-виток сімейних підприємств у Польщі» були проведенні у 2004 і 2005 рр. Вибірка охоплювала 40 суб’єктів господарювання різних видів економічної діяльності. У ній переважають суб’єкти, які на-лежать до секторів МСП, що, як здається, відображає специфіку сімейних підприємств у Польщі. Дуже малі підприємства, на яких працюють до 10 осіб, становлять 50 % вибірки, малі, тобто ті, які мають від 11 до 50 осіб, – 22,5 %, середні підприємства (від 101 до 200 осіб) становлять 7,5 %, а великі, які мають понад 300 праців-ників, – це лише 7,5 % вибірки. 60 % досліджуваних фірм виникли на основі власних фондів засновника або сім’ї. 32,5 % досліджува-них суб’єктів використовували додаткове кредитування, але лише у 12,5 % кредит домінував. Структура власності сімейних підпри-ємств свідчить, що 35 % суб’єктів господарювання є власністю однієї особи, переважна більшість фірм зареєстровані на фізичну особу. 27,5 % досліджуваних фірм – це співвласність двох членів родини, з домінуючою правовою формою спілок з обмеженою ві-дповідальністю і цивільних спілок. Більшою кількістю співвлас-ників або акціонерів відзначається 22,5 % досліджуваних суб’єктів. Керують сімейними підприємствами члени родини (або членів родини наймають). Більшість фірм мають променеподібні структури, сконцентровані довкола керівної особи з родини – за-сновника і найчастіше власника бізнесу (52,5 %). У міру зростання підприємства відбувається перетворення у функціональну або сі-мейну квазіфункціональну структуру, ключовими відділами якої керують представники родини (22,5 %). Рідше діють квазіподільна структура, в якій керівництво територіальними установами здійс-нює родина (5 %), а також сіткова, в якій працівники спираються на власну господарську діяльність (2,5 %). Сильними сторонами сімейних підприємств є знання ринку та еластичність (по 25,5 %). Часто зазначається, що найбільш сильною стороною підприємства є саме родина (15 %), рідше – досвід на ринку (10 %), якість про-дукту чи послуги (5 %). Щодо найслабших сторін підприємства домінує думка про відсутність капіталу (37,5 %), малокваліфікова-ні працівники (7,5 %), слабкий машинний парк (5 %), надто високі витрати діяльності (5 %). У стратегічній сфері сімейні підприємст-

ва враховують сімейні цілі, поряд із цілями, пов’язаними із розви-тком бізнесу. Серед найважливіших сімейних цілей є забезпечення достатку, безпеки і самореалізації членам родини.

Таблиця 2.4

Класифікація суб’єктів підприємництва за рекомендаціями Європейської комісії

Об’єкт            Литва Рекомендації  Рекомендації Євро-

                        Європейської пейської комісії від

                        комісії  2005 р.

                        96/280/ЄС     

Мікропідприємства

Кількість праців-       менше 10        менше 10        менше 10

ників                         

Дохід за рік чи вартість майна

не більше 2 млн EUR

не більше за 7 млн Лт (або не більше 2 млн EUR)

не більше 2 млн EUR

не більше за 5 млн Лт (або не більше 1,45 млн EUR)

Малі підприємства

Кількість ників          праців-           менше 50        менше 50        менше 50

Дохід за рік чи вартість майна

не більше 7 млн EUR

не більше 10 млн EUR

не більше за 24 млн Лт (або не більше 7 млн EUR)

не більше 5 млн EUR

не більше 10 млн EUR

не більше за 17 млн Лт (або не більше 5 млн EUR)

Середні підприємства

Кількість ників          праців-           менше 250      менше 250      менше 250

Дохід за рік чи вартість майна

не більше 40 млн EUR

не більше 50 млн EUR

не більше за 138 млн Лт (або не більше 40 млн EUR)

не більше 27 млн EUR

не більше 43 млн EUR

не більше за 93 млн Лт (або не більше 27 млн EUR)

Європейська комісія з 1997 р. рекомендувала всім державам-членам ЄС дотримуватись єдиних стандартів при визначенні на-лежності суб’єктів до малого чи середнього бізнесу. Основні

критерії, які Європейська комісія поклала в основу ранжування такі: кількість працівників, незалежність, дохід і вартість майна компаній. Головним індикатором для порівняння країн ЄС є час-тка доданої вартості, яка створена суб’єктами малого і середньо-го бізнесу. Аналіз структури загальної доданої вартості у Литві та країнах ЄС-15 і Норвегії, Ісландії, Ліхтенштейну дає змогу зро-бити такий висновок: основну частку доданої вартості в економі-ці країн ЄС та Литви приносить малий і середній бізнес.

Сектор малого бізнесу в Литві найбільш динамічно освоює нові види послуг та економічні ніші, розвивається в різних видах діяльності, які раніше були привабливі для великого бізнесу, в т.ч. угоди з нерухомістю, послуги у сфері аудиту і реклами, інфо-рмаційно-комп’ютерне обслуговування, лізинг, експертиза, оці-ночна діяльність, ділові послуги тощо.

Питання та завдання для самоперевірки та контролю

| *   |    засвоєння знань