2.4. Фінансова діяльність державних підприємств


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 

Загрузка...

Державними підприємствами відповідно до Господарського кодексу України є підприємства, що діють на основі державної власності. Залежно від способу утворення (заснування) та фор-мування статутного фонду в Україні діють підприємства унітар-

порядку на базі відокремленої частини державної власності, як

ганові. Державні унітарні підприємства діють як державні коме-рційні підприємства або казенні підприємства. Державне комер-ційне підприємство є суб’єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва, і несе відпові-дальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном. Майно державного комер-ційного підприємства закріплюється за ним на праві господарсь-кого відання. Статутний фонд державного комерційного підпри-

як суб’єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фо-нду державного комерційного підприємства встановлюється за-коном. Держава та орган, до сфери управління якого входить державне комер ня йне підприємство не несуть відповідальності за

Казенні підприємства створюються у тих видах економічної діяльності, в яких:

>          законом дозволено здійснення господарської діяльності

ЛТ До ер сГвним понад™ споживачем продукції (робіт, пос-

луг>вис з7умовами господарювання неможлива вільна конкурен-ція товаровиробників чи споживачів;

>          переважаючим (понад 50 %) є виробництво суспільно не-

обхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і харак-

тером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бу-

ре приватизацію майнових комплексів державних підпри-ємств заборонено законом.

Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Мі-ністрів України. У рішенні про створення казенного підприємст-ва визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємс-тва, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казен-ного підприємства проводяться за рішенням органу, до компете-нції якого належить створення даного підприємства. Майно ка-зенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підпри-ємства. Орган, до сфери управління якого входить казенне підп-риємство, затверджує статут підприємства, призначає його керів-ника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, пос-луг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл. Найменування казенного підприємства повинно містити слова «казенне підприємство».

В Україні сьогодні також діють і корпоративні державні підп-риємства. Щодо статусу державних акціонерних товариств, 100% акцій яких перебуває у державній власності, слід зазначити таке. Відповідно до Господарського кодексу України державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворено у випадках та по-рядку, передбачених законом, у корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство). На сьогодні відсутні чіткі поло-ження, які б визначали правовий статус майна державних акціонер-них товариств, 100 % акцій яких перебуває у державній власності. Аналіз чинного законодавства (Цивільного і Господарського кодек-сів України, Закону України «Про приватизацію державного майна» дає підстави зробити висновок, що майно, передане до статутних фондів державних акціонерних товариств, 100 % акцій яких нале-жать державі, є державною власністю. У зв’язку з цим більшість науковців вважають, що державні акціонерні товариства, статутний фонд яких сформовано за рахунок державного майна і 100% акцій яких перебуває у державній власності, також є підприємствами державної форми власності. Одночасно слід зазначити, що у Госпо-дарському кодексі України визначене таке поняття як «суб’єкти го-сподарювання державного сектору економіки». Це суб’єкти, що ді-ють на основі лише державної власності, а також суб’єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує 50 % чи ста-новить величину, яка забезпечує державі право вирішального впли-ву на господарську діяльність цих суб’єктів. Однак, не всі суб’єкти господарювання державного сектору економіки є державними підп-риємствами.

В Україні виділяють такі ще види державних підприємств: 1) акціонерні компанії з державною часткою володіння понад 50 %, але меншою, ніж 75 %; 2) акціонерні компанії з державною част-кою володіння понад 25 %, але меншою, ніж 50 %; 3) акціонерні компанії з державною часткою володіння менше 25 %; 4) держа-вні холдингові компанії. За основною відмінністю між ними, що полягає у можливості бути приватизованими та відповідно до законодавства залучати приватні інвестиції, ці підприємства мо-жна поділити на дві групи. До першої групи входитимуть унітар-ні та корпоративні державні підприємства, до другої – всі інші види. Якщо державні підприємства першої групи перебувають у повному державному володінні, то підприємства другої групи (усі з яких є корпораціями) можуть частково належати іншим не-державним учасникам (державна частка в таких компаніях коли-вається від 0,1 % до 74 %). Підприємства, які «не можуть прива-тизовуватись», переважно належать до тих, що віднесені до державних унітарних підприємств, а ті, які «можуть приватизо-вуватися», – державних корпоративних підприємств.

Особливості статусу державних підприємств враховуються при розробленні державної політики. Ця політика реалізується державними органами через: а) призначання керівників держав-них підприємств; б) встановлення планів, зокрема фінансових; в) втручання в їхню діяльність (державні замовлення, обмеження операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, норматив розподілу прибутку); г) впровадження системи обліку і звітності перед державними органами; д) участь у корпоративному управ-лінні на правах суб’єкта. Державні підприємства найчастіше зу-стрічаються у державному управлінні, здійсненні операцій з не-рухомістю та наданні послуг, комунальні – у сфері освіти. Акціонерні компанії з часткою державної форма власності від 0,1 % до 30 % у таких видах економічної діяльності, як рибальст-ві (73,1 %), готелях і ресторанах (76,9 %), транспорті і зв’язку (68,2 %), роздрібний торгівлі та побутових послугах (65,6 %). Їх найбільше у Волинській (72,2 %), Кіровоградській (70,6 %), Чер-нівецькій (70 %), Чернігівській (72,2 %) областях. У решті облас-тей України акціонерні компанії з такою часткою державної вла-сності становлять від 50 % до 66 %.

Ефективність управління майном і фінансами державних під-приємств перебуває під контролем керівного міністерства. Такий контроль міністерство здійснює шляхом аналізу фінансового плану, плану розвитку виробництва підприємства, звітів про їх виконання та звіту директора про завдання за контрактом, до-

тримання порядку розподілу і використання чистого доходу. Останнє визначається щорічно. Протягом не одного року чистий дохід казенного підприємства належав йому і не відраховувався до державного бюджету. КМУ для всіх казенних підприємств пропонувалася така фіксована схема розподілу прибутку: 45 % на розвиток виробництва, 45 % на соціальний розвиток і матеріаль-не заохочення працівників, 10 % – внесок до централізованого фонду керівного міністерства (спеціальний міністерський фонд, кошти якого спрямовуються до тих державних підприємств, яким необхідні кошти для розвитку або які працюють збитково). Крім розпорядження прибутком, казенні підприємства не мають прав управління майном. Рішення про управління основним капіталом казенного підприємства приймає керівне міністерство. Виконати це рішення керівного міністерства директор підприємства може тільки на підставі офіційного наказу.

Ширшими є права державного підприємства. Воно має право розподіляти чистий прибуток на свій розсуд. Однак КМУ вимагає від державних підприємств від 30 % до 80 % їхнього прибутку спрямовувати на технічне оновлення і близько 10 % – на забезпе-чення ліквідності. Участь державних підприємств у формуванні доходів бюджету передбачені Законом України про державний бюджет України на відповідний рік. Відповідно до закону держа-вні унітарні підприємства та їхні об’єднання за результатами фі-нансово-господарської діяльності сплачують до Державного бю-джету України частину чистого прибутку (доходу) в розмірі 15 %, зменшеного на суму нарахованих і сплачених дивідендів. Порядок відрахувань чистого прибутку встановлюється КМУ. Комунальні унітарні підприємства та їх об’єднання сплачують до загального фонду місцевих бюджетів частини чистого прибутку (доходу) відповідно до порядків і нормативів, які встановлюють-ся відповідними радами. Частина чистого прибутку (доходу) сплачується до Державного бюджету України або місцевих бю-джетів наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2008 році у строки, встановлені для сплати податку на прибуток підприємств. Державними підприєм-ствами енергетичної галузі чистий прибуток, з якого розрахову-ється та сплачується частина чистого прибутку (доходу), змен-шується на суму цільових коштів (обсяг інвестиційної складової), що надійшли у складі тарифу і спрямовуються на виконання ін-вестиційних проектів, рішення по яких приймаються КМУ. Гос-подарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) яких знаходиться у статутних фондах господарських товариств,

акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій, сплачують безпосередньо до Державного бюджету Украї-ни дивіденди, нараховані за результатами фінансово-господарської діяльності за попередній рік пропорційно розміру державної частки (акцій, паїв) у статутних фондах господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контроль-ним пакетом акцій.

Ефективність використання прибутку пов’язана з реалізацією дивідендної політики. Державна дивідендна політики негнучка й неефективна. Дивідендні потоки менші за визначених Фондом державного майна України (ФДМУ) рівень, у результаті чого ско-рочуються надходження до державного бюджету. На 2008 рік пе-редбачено надходження до бюджету дивідендів (доходу), нарахо-ваних на акції (частки, паї) господарських товариств, які є у державній власності, на суму 1659207,0 тис. грн (для порівняння в 2004 році ця сума становила 448900,0 тис. грн). Розпорядженням Кабінету Міністрів України на кожний рік затверджується перелік об’єктів державної власності, які підлягають продажу. В результа-ті цього надійдуть заплановані кошти до державного бюджету. Ча-стки державної власності в статутному капіталі, які підлягаю про-дажу відповідно до розпорядження КМУ від 16 січня 2008 р. № 81-р «Про затвердження переліків господарських товариств, державні пакети акцій (частки) яких підлягають першочерговому продажу, державних підприємств і відкритих акціонерних това-риств, що підлягають першочерговій підготовці до продажу в 2008 році» становлять від 25 до 100 відсотків (додаток В).

У розвинутих країнах державний сектор неоднорідний. У Швеції підприємства цього сектору поділяються на дві групи: ті, що функціонують за правилами ринку; ті, що забезпечують спе-цифічні інтереси суспільства. Якщо перші зайняті державним пі-дприємництвом і націлені на високі виробничі та соціальні ре-зультати, другі виконують додаткові суспільні завдання, які реалізують незалежно від економічної ефективності.

Впровадження ефективного фінансового механізму управління державними корпоративними правами належить до найскладніших питань державної економічної політики. Стратегічною метою управління об’єктами державної власності є досягнення оптима-льності й ефективності державного сектору економіки. Управ-ління державною власністю здійснюється відповідно до Закону України «Про управління об’єктами державної власності» від 21 вересня 2006 року № 185-V. Відповідно до нього прості іменні акції, що належать державі у статутному фонді господарської ор-

ганізації, за умови їх ефективної роботи можуть бути конверто-вані в привілейовані акції в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У разі якщо корпоративні права держави пе-ревищують 50 % статутного фонду господарської організації, до складу ревізійної комісії, крім представників уповноваженого органу управління, включається представник Головного контро-льно-ревізійного управління України або Державної податкової адміністрації України. У разі якщо корпоративні права держави перевищують 25 % статутного фонду господарської організації, до складу наглядової ради та ревізійної комісії обов’язково вклю-чається представник уповноваженого органу управління (упов-новаженої особи). Головою наглядової ради господарської орга-нізації, у статутному фонді якої корпоративні права держави перевищують 50 %, обирається представник уповноваженого ор-гану управління (уповноваженої особи).

Державні підприємства мають особливу процедуру відчужен-ня майна. В процедурі банкрутства мирова угода та план санації господарських організацій з корпоративними правами держави понад 25 % їх статутного фонду погоджуються з ФДМУ та дер-жавним органом з питань банкрутства. Відчуження майна госпо-дарських організацій з корпоративними правами держави понад 25 % їх статутного фонду в процедурі банкрутства здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації. Продаж гос-подарськими організаціями у процесі санації корпоративних прав держави інвестору здійснюється на умовах, визначених планом санації, з урахуванням вимог законодавства з питань приватиза-ції. Відповідно до Розпорядження КМУ від 24 грудня 2007 р. № 1231-р «Деякі питання розпорядження об’єктами державної власності» господарські товариства, у статутному фонді яких ко-рпоративні права держави перевищують 50 %, не повинні допус-кати прийняття рішень про відчуження належного їм майна, а також стосовно здійснення додаткової емісії акцій.

Господарським кодексом не регламентовано процедуру скла-дання фінансового плану для державних та інших підконтроль-них державі підприємств. Але держава як їх власник має право без явного законодавчого підґрунтя визначати процедуру фінан-сового планування, однак для акціонерних товариств таке затвер-дження фінпланів повинне відбуватися через збори акціонерів.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про складання фінансових планів підприємств» від 13 квітня 2005 р. № 95-р за-тверджено форму такого річного фінансового плану, наказано до 20 квітня погодження їх із Міністерством фінансів і затверджен-

ня у строки, встановлені законодавством. Ці строки поки ще не встановлено (досі подання відбувалося до 1 травня року, що пе-редує плановому, а затвердження – протягом місяця після подан-ня). Однак Міністерство фінансів уже нині допомагає складати фінансові плани своїми роз’ясненнями. Нова форма фінплану, затверджена Кабміном, є копією фінплану, яка затверджена нака-зом Мінекономіки «Про затвердження Порядку складання фінан-сового плану державним підприємством (крім казенного) та кон-тролю за його виконанням» від 27 травня 2003 р. № 137 з деякими новаціями. Нова форма не передбачає зазначення коду ЄДРПОУ підприємства, його місцезнаходження, організаційно-правової форми (нині це зазначається в найменуванні підпри-ємств), телефону. Чистий прибуток (виручка) від реалізації про-дукції (товарів, робіт, послуг) тепер розподіляється за кодами КВЕД. Окремо виділяються відрахування до фондів керівника підприємства, управлінського персоналу та працівників. Запро-ваджено планування формування доходу від фінансових інвести-цій. Внаслідок скасування використання коштів від пільг з ПДВ тощо підприємствам фінплан не містить відомостей про плани використання отриманих коштів, отже, не треба зазначати суми Податкових зобов’язань і податкового кредиту з ПДВ.

Фінансовий план не містить прив’язки рядків до Плану раху-нків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і го-сподарських операцій підприємств та організацій, П(С)БО та фінансової звітності, що полегшило б його складання і контроль за виконанням. Тому його слід складати буквально з нуля з ви-користанням прогнозних показників попередньої фінансової звітності. Адміністративної, а тим більше кримінальної відпові-дальності за нескладення фінансового плану чи його невико-нання чинним законодавством не передбачено, але ніхто не за-страхований від дисциплінарної відповідальності, якщо вона буде передбачена в контракті з керівником підприємства, що контролюється державою.