2.3. Фінансова діяльність промислово-фінансових груп, венчурних і рієлтерських підприємств


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 

Загрузка...

Підприємство може бути учасником промислово-фінансової групи (або транснаціональної промислово-фінансової групи, як-що до складу групи входять українські та іноземні юридичні осо-би). Розрізняють фінансово-промислові та промислово-фінансові групи.

Відповідно до вітчизняного законодавства, промислово-фінансова група (ПФГ) – об’єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, та яке створюється за рішенням уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних га-лузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а та-кож виробництва кінцевої продукції15. У російському законодав-

15 Про промислово-фінансові групи: Закон України вiд 21.11.1995 р. № 437/95-ВР. Чинний з 21.05. 96 // Голос України. – 1996. – 21 трав.

стві дається таке визначення фінансово-промислової групи: ФПГ – це сукупність юридичних осіб, що діють як основні і до-чірні товариства, що цілком або частково об’єднали свої матеріа-льні і нематеріальні активи (система участі) на основі договору про створення ФПГ із метою технологічної чи економічної інтег-рації для реалізації інвестиційних та інших проектів і програм, спрямованих на підвищення конкурентоздатності і розширення ринків збуту товарів і послуг, підвищення ефективності виробни-цтва, створення нових робочих місць. Розбіжність у термінології пояснюється статусом таких об’єднань. ПФГ – створюються з допомогою держави, ФПГ – без її втручання.

У складі ПФГ може бути тільки одне головне підприємство. Головне підприємство та учасники ПФГ зберігають статус юри-дичної особи, а також незалежність у здійсненні виробничої, гос-подарської і фінансової діяльності ПФГ не має статусу юридичної особи. Право діяти від імені ПФГ має виключно головне підпри-ємство ПФГ. Підприємство, установа, організація можуть бути головним підприємством чи учасником тільки однієї ПФГ. У скла-ді ПФГ може бути тільки один банк. Головним підприємством ПФГ не можуть бути торговельне підприємство, транспортне під-приємство, підприємство у сфері громадського харчування, побу-тового обслуговування, матеріально-технічного постачання, банк, фінансово-кредитна установа. Створення ПФГ забороняється у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслугову-вання населення, матеріально-технічного постачання, транспорт-них послуг. Кабінет Міністрів України приймає до розгляду прое-кти створення ПФГ за умови, що розрахунковий обсяг реалізації кінцевої продукції ПФГ буде еквівалентним сумі 100 млн дол. за рік починаючи з другого року після створення ПФГ. Цей строк може бути продовжено окремою постановою Кабінету Міністрів України у разі створення ПФГ для виробництва новоосвоюваних видів кінцевої продукції та з довгостроковим циклом виробництва.

Учасниками ФПГ визнаються юридичні особи, що підписали договір про створення фінансово-промислової групи, і заснована ними центральна компанія фінансово-промислової групи, або ос-новне і дочірнє товариства, що утворять фінансово-промислову групу. До складу ФПГ можуть входити комерційні і некомерційні організації, у тому числі й іноземні, за винятком суспільних і ре-лігійних організацій (об’єднань). Участь більш ніж у одній ФПГ не допускається. Серед учасників ФПГ обов’язкова наявність ор-ганізацій, що діють у сфері виробництва товарів і послуг, а також банків чи інших кредитних організацій.

Учасник ПФГ – підприємство, банк або інша наукова чи прое-ктна установа, організація, створені згідно з законодавством України, або іноземна юридична особа, що входить до складу ПФГ, виробляє проміжну продукцію ПФГ або надає банківські та інші послуги учасникам і головному підприємству ПФГ і має на меті отримання прибутку. Кінцева продукція ПФГ – продукція, включаючи науково-технічну документацію та інші об’єкти пра-ва інтелектуальної власності, з метою виробництва якої створю-ється ПФГ. Проміжна продукція ПФГ – продукція, включаючи нау-ково-технічну документацію та інші об’єкти права інтелектуальної власності, яка виробляється учасником ПФГ, ви-користовується для виробництва кінцевої продукції ПФГ і реалі-зується виключно іншому учаснику або головному підприємству ПФГ. При реалізації такої продукції за межами ПФГ ця продук-ція проміжною не вважається.

Розрізняють ПФГ трьох типів: вертикально інтегровані, гори-зонтально інтегровані і конгломератний тип.

Сьогодні ПФГ в Україні формуються за двома напрямами: то-варним і галузевим. Під першим розуміють об’єднання з метою виробництва переважно одного визначеного товару, під другим – формування за типом диверсифікованої галузі. Перше об’єднання має незаперечну ваду – його успіх залежить від попиту на даний товар чи однорідну групу товарів. Друга організація більш стійка у довготерміновій перспективі, однак виникають додаткові труд-нощі з оптимізацією розміщення ресурсів.

З історичної точки зору ініціатором створення ПФГ не завжди виступають банки. Часто причиною їх створення є місцеве зако-нодавство, що забороняє небанківським структурам займатися деякими банківськими операціями.

При формуванні ПФГ використовується ще один метод. Він полягає у створенні в структурі групи так званих «фінансових басейнів», до яких крім банків повинні входити страхові компа-нії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії і фонди, брокерські контори, фонди взаємного страхування й інші органи, що акуму-люють кошти, частина яких також може бути спрямована на фі-нансування проектів ПФГ.

Функціонування ПФГ вигідне і для держави. По-перше, вирі-шується проблема скерування банківського капіталу в промисло-вість; по-друге, збільшується надійність банківської системи в цілому, удосконалюється її структура; по-третє, підсилюється конкуренція між банками усередині ПФГ за обслуговування най-

більш вигідних учасників групи, між ПФГ – за залучення нових великих організацій.

Українське законодавство ще не досить чітко визначило меха-нізм і правила функціонування ПФГ. Великим недоліком даної нормативної ділянки є заборона банкам брати участь більш ніж в одній ПФГ. Дане питання спірне, але більшість економістів не бачать в участі банку в декількох ПФГ нічого особливого.

Укрупнення виробничих комплексів змушують консолідувати виробничі і фінансові ресурси в руках єдиної організації. Втім не можна забувати про досвід міжнародних ФПГ, що протягом останнього десятиліття були змушені відмовитися від подальшої форсованої експансії і централізації. Їм довелося зайнятися пере-будовою як загальної організаційної структури, так і звернути бі-льшу увагу на фінансові і маркетингові аспекти менеджменту.

З розвитком підприємницької діяльності в Україні з’являється багато нових понять і визначень. Одне з них – «рієлтер». Це по-няття означає особу, що займається підприємницькою діяльніс-тю, здійснюючи різні угоди з землею, будинками, будівлями, жи-тловими і нежилими приміщеннями, тобто з нерухомим майном.

Рієлтерська діяльність – це вид підприємницької діяльності, який здійснюється юридичними особами й індивідуальними під-приємцями на основі угоди з зацікавленою особою (або за дору-ченням) від її імені і за її рахунок або від свого імені, але за раху-нок і в інтересах зацікавленої особи з метою цивільно-правових угод щодо земельних ділянок, будинків, будівель, споруд, житло-вих і нежилих приміщень і прав на них. Зазначається, що послуги щодо оцінки нерухомості не є рієлтерською діяльністю.

Рієлтерська діяльність не підлягає ліцензуванню. Рієлтерами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю в рамках чинного законодавства.

Відповідно до Цивільного кодексу, основною метою діяльнос-ті комерційних організацій є отримання прибутку. Очевидно, що організації, які займаються рієлтерською діяльністю, можуть створюватися тільки у формі господарських товариств (повних, довірчих, ТОВ й АТ, виробничих кооперативів, державних і му-ніципальних підприємств).

Оскільки рієлтерска діяльність – це комерційна діяльність, то не може бути рієлтерською некомерційна організація.

Інвестором венчурних фондів можуть бути:

– комерційні банки. Комерційні банки насамперед зацікав-лені в зниженні своїх кредитних ризиків;

– інвестиційні банки. Інвестиційні банки – це інвестиційні інститути, що займаються розміщенням нових випусків цінних паперів; правильніше вважати інвестиційний банк не інвестором, а фінансовим посередником;

– торгові банки. Торговий банк схожий і на комерційний, і на інвестиційний. Торгові банки мають значний капітал, що дозволяє їм здобувати цінні папери не тільки для перепродажу, але і як об’єкт інвестицій. Крім того, торгові банки здійснюють характе-рні для комерційних банків розрахункові і кредитні послуги;

– інститути спільного інвестування. Прийняття Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та кор-поративні інвестиційні фонди)» заклало підґрунтя нового виду діяльності та утворило умови для створення нових інститутів на фондовому ринку.

Венчурні фонди Західної Європи інвестують в економіку регі-ону більше 6 млрд дол. на рік. Але, на відміну від американських, європейські фонди ризикового фінансування воліють вкладати кошти не в початковий, а у вже зрілий, що добре зарекомендував себе, бізнес. Це пояснюється тим, що на початку 80-х роках бага-то фондів, зокрема, британських «обпеклися» на фінансуванні привабливих і дуже модних тоді ідей у сфері інформаційних тех-нологій.

Головна відмінність венчурних фондів від інших інституцій-нальних інвесторів полягає у тому, що перші інвестують кошти шляхом придбання акцій підприємств, котрих вони інвестують. Більшість фондів створюється на період 7–10 років. По завер-шенні цього періоду фонд реалізує всі придбані корпоративні цінні папери і ліквідується. Тому венчурні фонди зацікавлені у високому котируванні акцій підприємства-реципієнта. Для цього представники фонду активно беруть участь у керуванні підпри-ємствами і консультуванні вищого керівництва. Представник фо-нду входить у Раду директорів компанії.

У США практика венчурної організації інноваційної діяльнос-ті почалася із середини 70-х років. В даний час спостерігається друга хвиля «венчурного буму». Компанія General Electric, на-приклад, має 30 венчурних підприємств, що діють у різних стра-тегічних зонах господарювання, загальний фонд яких складає 100 млн дол. Фірма Xerox створила в 1989 р. венчурне відділення Xerox Technology Ventures з фондом 30 млн дол., куди можуть звертатися групи інженерів чи інших функціональних службовців для одержання підтримки своїх незалежних інноваційно-технологічних проектів. Якщо проект є життєздатним, з венчур-

ного фонду виділяють кошти на його реалізацію. Багато компаній стимулюють створення на своїй базі фірм-новачків, надаючи їм необмежену самостійність. Материнська компанія виступає як основний власник акцій нової фірми, встановлюючи в такий спо-сіб повний фінансовий контроль, і дістає ексклюзивні права на впровадження у свою діяльність інноваційних досягнень. До 1992 р. у відомій американській корпорації АТТ було створено близько 50 фірм-новаторів, що функціонують у даній системі.

На відміну від великих підприємств малі фірми мають більш високі показники ефективності науково-дослідного процесу: від-ношення кількості нововведень до чисельності наукового персо-налу – у 4 рази, кількість нововведень на 1 долар витрат на НДКР – у 24 рази.

Характерною ознакою малих наукомістких фірм США є вузька спеціалізація. Здійснюється, як правило, виробництво одного-двох видів продукції. У діяльності таких фірм зайняте значне чи-сло вчених і інженерів, вони мають високу частку витрат на НДКР, що складає більше 7 % від вартості готової продукції.

Основним інвестором у венчурні фонди, що діють в Україні є Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Існують Ре-гіональні венчурні фонди і Фонди прямого інвестування малих підприємств, де ЄБРР є майже 100-процентним інвестором, і де-які інші фонди прямого фінансування, де ЄБРР діє як спів інвес-тор. ЄБРР відіграє істотну роль у розвитку індустрії венчурного капіталу в Україні: через ЄБРР і його регіональні відділення ке-руючі компаніями довідаються, яким чином венчурний капітал може ефективно діяти в Україні. ЄБРР своєю діяльністю сприяє приходу приватних інвесторів на Український ринок. Він сприяє формуванню Українських професіоналів венчурної індустрії. Другим важливим інвестором венчурних фондів є закордонні державні структури. Більшість фондів, що одержала інвестиції з цих джерел, щодо яких домовилися Український і іноземний уряди, орієнтовані на конверсію Української оборонної промис-ловості. Український уряд намагається залучити і інших інвесто-рів. Підводячи підсумок, можна сказати, що основними джерела-ми для венчурного капіталу в Україні є інституційні інвестори і закордонні бюджетні джерела. Приватні інвестори незначно представлені в Україні. Потенційні приватні інвестори дуже ува-жно спостерігають за результатами діяльності фондів, що вже діють на ринку. Успіх ЄБРР буде вирішальним аргументом для появи приватних інвесторів в Україні.