ТЕМА 2. ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСУВАННЯ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА РІЗНИХ ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ БІЗНЕСУ 2.1. Характеристика організаційно-правових форм підприємницької діяльності


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 

Загрузка...

Важливою передумовою успішної підприємницької діяльності треба вважати вибір організаційно-правової форми її здійснення, який зазвичай обумовлюється низкою чинників (мірою відповіда-льності, системою оподаткування, потребою у фінансових коштах, можливістю зміни власника, управлінськими здібностями підприєм-ця тощо). Суб’єкти підприємництва можуть бути організовані у різних організаційно-правових формах. Повна їх класифікація подана в додатку Б. Визначимо, що розуміємо під терміном «суб’єкти господарювання». У Господарському кодексі України зазначено, що «суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарсь-ких прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть від-повідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна». Вони бувають таких видів:

1)         господарські організації – юридичні особи, створені від-повідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2)         громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відпові-дно до закону як підприємці;

3)         філії, представництва, інші відокремлені підрозділи гос-подарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Суб’єкти підприємництва реалізують свою господарську ком-петенцію на основі права власності, права господарського відан-ня, права оперативного управління та права оперативно-господарського використання майна. Можна зустріти і такі дефі-ніції терміну «суб’єкти господарювання»: 1) господарські органі-зації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи; 2) відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господар-ських організацій можуть діяти лише на основі права оператив-но-господарського використання майна, без статусу юридичної особи.

Суб’єкти господарювання є інституційними одиницями наці-ональної економіки України. Інституційна одиниця – це госпо-дарська одиниця, основними ознаками якої є:

– право самостійного володіння товарами та активами від власного імені, що надає їй можливість обмінюватися правами власності на ці товари й активи при операціях з іншими одини-цями;

– здатність приймати самостійні економічні рішення і здій-снювати господарську діяльність, за яку вона сама несе пряму відповідальність і відповідає перед законом;

– здатність приймати фінансові та інші зобов’язання від свого імені, а також укладати договори;

– існування для неї повного набору рахунків, включаючи баланс активів і пасивів, або практичної можливості – як з еко-номічної, так і з юридичної точки зору – щодо підготовки повно-го набору рахунків, а також статистичної звітності в разі необ-хідності. Інституційна одиниця вважається резидентом певної країни тоді, коли вона має центр економічного інтересу (місцез-находження житла, виробництва чи інших приміщень), що зна-ходиться на економічній території цієї країни10, та коли вона бере участь в економічній діяльності країни протягом необмеженого або досить тривалого періоду (рік або більше), а також керується законодавством цієї країни. Резидентом є також інституційна одиниця, що тимчасово знаходиться на території іншої країни та проводить діяльність в інтересах своєї країни.

Інституційні одиниці – нерезиденти, що здійснюють операції з резидентними інституційними одиницями або мають з ними

10 «Економічна територія країни» – це географічна територія, що перебуває під юрисдикцією уряду даної країни, у межах якої відбувається вільне пе-ресування людей, товарів та капіталів. До економічної території включа-ються повітряний простір над нею, територіальні води і та частина конти-нентального шельфу, який розташований у міжнародних водах, щодо якої країна користується виключним правом на вилов риби чи видобуток на шельфі палива або інших корисних копалин. Крім того, до економічної території належать вільні зони, приписані (митні) склади та підприємства, експлуатація яких здійснюється під контролем митних органів. До неї та-кож входять територіальні анклави, які розташовані на території інших країн (території посольств, консульств, військових баз, наукових станцій).

інші економічні зв’язки, утворюють групу, яка вважається за за-гальноприйнятою міжнародною методологією СНР’93 самостій-ним сектором «інший світ», призначеним для оцінки зовнішньое-кономічної діяльності. До складу «іншого світу» входять певні нерезидентні інституційні одиниці, що знаходяться у географіч-них рамках країни, наприклад, іноземні анклави, такі як посольс-тва, консульства, військові бази, міжнародні організації тощо.

Інституційні одиниці поділяються на дві великі групи:

– юридичні особи, що створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства, незалежно від того, які особи або суб’єкти можуть володіти ними чи контролювати їхню діяльність;

– фізичні особи або групи осіб у формі домашніх господарств.

Основними видами юридичних осіб є корпорації11 (включаю-чи квазікорпорації), некомерційні організації, органи державного управління.

Корпорації – це інституційні одиниці, що створені спеціально з метою ринкового виробництва товарів та послуг і є джерелами прибутку чи іншої фінансової вигоди для своїх власників. Кор-порації знаходяться у приватній власності акціонерів і пайовиків, відповідальність кожного з яких обмежена розміром капіталу, вкладеного в акції. Квазікорпорації – це унітарні підприємства, тобто такі, що створюються одним засновником (власником), а в усьому іншому не відрізняються від корпорацій. Квазікорпораці-ями є державні, комунальні підприємства, підприємства спожив-чої кооперації, приватні підприємства, створені на основі прива-тної власності одного громадянина, а також іноземні підприємства.

Некомерційна господарська діяльність (некомерційні ор-ганізації (НКО)) – це самостійна систематична господарська ді-яльність, здійснювана суб’єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку12.

До ринкових НКО належать НКО, які надають товари та по-слуги за економічно значущими цінами, тобто за ціною, яка до-

11        Термін «корпорація» у контексті Класифікації інституційних секторів

економіки використовується як узагальнюючий термін для господарських

товариств.

12        Ст. 3 Господарського кодексу України: за станом на 30 квіт. 2009 р. // Відомості

Верховної Ради України. – № 18, № 19–20, № 21–22. – 2003.

зволяє вплинути на рівень попиту. З іншого боку, статус НКО дозволяє їм мати додаткові кошти у вигляді добровільних пожер-твувань приватних осіб, корпорацій або органів державного управління, за рахунок яких вони можуть одержати активи, що приносять значні доходи від власності.

До неринкових належать НКО, які надають основну частину товарів і послуг безкоштовно або за цінами, які не мають еконо-мічного значення. Головним джерелом фінансування для них є кошти державного бюджету, регулярні внески їхніх членів, по-жертвування, інші трансферти, а також доходи від власності. У складі неринкових НКО виділяють дві основні групи:

—        НКО, які контролюються і в основному фінансуються ор-

ганами державного управління;

—        НКО, які обслуговують домогосподарства.

Домашні господарства (домогосподарства) – це сукупність

осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати у родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких з цих стосунків, або бути і в тих, і в інших стосунках. Домогоспо-дарство може складатися з однієї особи.

Відповідно до своїх функцій та структури економіки України інституційні одиниці – резиденти групуються в п’ять інституцій-них секторів економіки:

—        нефінансові корпорації (до державних нефінансових кор-порацій відносяться корпорації та квазікорпорації, які є резиден-тами й контролюються органами державного управління; прива-тні нефінансові корпорації включають усі нефінансові корпорації та квазікорпорації-резиденти, які не контролюються органами державного управління чи інституційними одиницями – нерезидентами; до нефінансових корпорацій під іноземним контролем відносяться корпорації й квазікорпорації-резиденти, що контролюються інституційними одиницями – нерезидентами);

—        фінансові корпорації (фінансові корпорації (установи) включають всі корпорації, які спеціалізуються на фінансових по-слугах чи допоміжній фінансовій діяльності);

—        сектор загального державного управління;

—        домашні господарства;

—        некомерційні організації, що обслуговують домашні госпо-дарства; більшість з яких розподіляється на під сектори (НКОДГ визначаються як сукупність всіх НКО-резидентів за винятком

НКО, які є ринковими виробниками, а також неринкових НКО, які контролюються та в основному фінансуються органами дер-жавного управління. Виділяються такі типи НКОДГ політичні партії та інші громадські організації; благодійні організації і фо-нди; соціально-культурні підрозділи нефінансових і фінансових корпорацій).

При віднесенні інституційних одиниць до певного сектору або підсектору економіки України враховується їхня організаційно-правова форма господарювання, форма власності та вид економі-чної діяльності (додаток Б), перелік яких визначають відповідно Класифікації організаційно-правових форм господарювання (КОПФГ) та Класифікації форм власності (КФВ), які затвердже-но наказом Держспоживстандарту України від 28 травня 2004 р. № 97, а також Класифікації видів економічної діяльності (КВЕД), яку затверджено наказом Держстандарту України від 22 жовтня 1996 р. № 441.

Основними критеріями та чинниками, які слід враховувати, приймаючи рішення щодо вибору форми організації бізнесу є:

1.         Рівень відповідальності власників та їх кількість. Розріз-няють форми підприємницької діяльності з обмеженою відпові-дальністю власників за зобов’язаннями підприємства, з необме-женою відповідальністю, а також змішані форми. У світовій практиці спостерігається чітка тенденція до вибору форм органі-зації бізнесу з обмеженою відповідальністю, що пояснюється праг-ненням власників суб’єктів підприємництва обмежити свої ризи-ки величиною вкладів у власний капітал. До таких форм належать насамперед капітальні товариства (товариства з обмеженою відпові-дальністю (ТОВ) та акціонерні товариства (АТ)).

2.         Можливості участі в управлінні справами суб’єкта підп-риємництва та контролю за ним. Найважливіша функція влас-ників підприємства полягає в участі в управлінні його діяльніс-тю. Залежно від того, який обсяг капіталу планує інвестувати потенційний власник у бізнесову діяльність, його бачення свого місця в управлінні бізнесом, обирається та чи інша форма органі-зації підприємницької діяльності.

Реалізувати свої права з управління підприємством власник може безпосередньо або через уповноважені ним органи. Зазна-чені права можуть бути також делеговані наглядовій раді, вико-навчому або іншому органу, передбаченому статутом підприємс-тва. У цьому контексті для багатьох інвесторів важливу роль також відіграє можливість забезпечення анонімності їх участі у справах підприємства.

Участь в управлінні для власників означає:

•          участь у визначенні основних напрямів діяльності суб’єктів підприємництва, затвердження його планів та звітів про їх вико-нання;

•          обрання та відкликання членів виконавчих і контролюючих органів (ревізійна комісія);

•          визначення умов оплати праці посадових осіб підприємства;

•          затвердження річних результатів діяльності підприємства, порядку розподілу прибутку та покриття збитків;

•          визначення організаційної структури та прийняття рішень щодо зміни статутного капіталу та статуту підприємства.

У капітальних товариствах (АТ, ТОВ), кооперативах виконан-ня функції управління здійснюється через участь власників у за-гальних зборах товариства. Безпосереднє управління справами товариств покладається на виконавчі органи. Можливість участі в управлінні партнерствами залежить від ступеня правової відпо-відальності учасників. Так, управління справами командитного товариства здійснюють тільки учасники з повною відповідальніс-тю. Як правило, ці самі учасники виконують також функції вико-навчого органу.

3.         Можливості фінансування. Форма організації бізнесу ви-

значає також можливості та умови залучення власного і позичко-

вого капіталу. Так, рівень кредитоспроможності підприємства

значною мірою залежить від рівня відповідальності за борги, а

також від розміру власного капіталу. Можливості використання

різних інструментів фінансування залежать також від правових

обмежень і рівня доступу суб’єкта підприємництва до ринку ка-

піталів, зокрема: публічні АТ можуть залучати кошти шляхом

емісії акцій та облігацій;

•          ТОВ можуть залучати лише вклади учасників та шляхом емісії облігацій.

•          Партнерства не можуть залучати кошти шляхом емісії облі-гацій чи акцій.

4.         Умови передачі права власності та правонаступництво

(порядок та затрати коштів і часу на вихід з числа власників

суб’єкта підприємництва чи набуття права власності). Якщо кор-

поративні права підприємств мають вільний обіг на фондовій бі-

ржі чи іншому організованому ринку капіталів, то процедура пе-

редачі права власності є спрощеною. Якщо ж йдеться про

підприємства із замкненим колом можливих власників, то проце-

дура передачі права власності на них є дещо ускладненою і су-

проводжується підвищеними накладними витратами. Приймаючи

відповідні рішення, слід також враховувати, що за деяких обста-вин позбутися права власності на суб’єкт господарювання можна лише у разі його реорганізації чи ліквідації. Останній варіант, як правило, пов’язаний з додатковими затратами.

5.         Умови оподаткування суб’єктів підприємництва різних форм організації бізнесу. В цілому для всіх видів підприємств встановлені однакові умови оподаткування. Особливості передбачені для приватних підприємців, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи; для підприємств, які за встановле-ними критеріями належать до малого бізнесу; для підприємств з іноземними інвестиціями (при репатріації доходів). Окрім цього, певні особливості встановлені для оподаткування об’єднань суб’єктів підприємництва.

6.         Накладні витрати, зумовлені окремими формами організа-ції бізнесу. Для різних форм організації бізнесу характерний різ-ний рівень накладних витрат як при заснуванні, так і при здійс-ненні поточної фінансово-господарської діяльності. Ці витрати пов’язані з особливостями ведення фінансового та податкового обліку, складання звітності, із залученням додаткового капіталу, організацією управління тощо. Прикладом специфічних наклад-них витрат можуть бути емісійні витрати, витрати на обов’язкові аудиторські перевірки, обов’язкову публікацію звітності в засо-бах масової інформації, організацію зборів власників тощо. Окрім цього, слід приховувати законодавчі вимоги щодо мініма-льного розміру статутного капіталу для різних форм бізнесової діяльності.

7.         Законодавчі вимоги щодо відповідності виду діяльності формам організації бізнесу. Наприклад, банки можуть створюва-тися лише у формі АТ чи ТОВ, страховики – юридичні особи – у формі акціонерних, повних, командитних товариств або това-риств з додатковою відповідальністю, ломбарди – у формі пов-них товариств. Дозвіл на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів можуть отримати АТ, статутний капітал яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, ТОВ, то-вариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства, для яких операції з цінними паперами становлять ви-ключний вид їх діяльності.

На фінансування суб’єктів підприємництва залежно від орга-нізаційно-правової форми господарювання впливає ризик фінан-сової неспроможності і доступ до фінансових ринків (табл. 2.1).

 

Таблиця 2.1

Особливості фінансування суб’єктів підприємництва

в залежності від організаційно-правової форми

господарювання

Організаційно-правова форма гос-подарювання Ризик фінансової неспроможності Доступ до фінансових та грошових ринків

Індивідуальне власне підприємство, зміша-не товариство, ТОВ, повне товариство Високий         Надзвичайно обмежений Малоймовірне викорис-тання бюджетних коштів. Винахідливість керівника у пошуках потрібного обсягу грошових коштів.

Державне, муніципа-льне підприємство  Високий та підпри-ємство може існу-вати за рахунок допомоги держави         Надзвичайно обмежений. Можливість використан-ня бюджетних коштів.

Корпорація (АТ)       Середній        Відкритий через залучен-ня коштів акціонерів.

Об’єднання організа-цій (спілки, ПФГ, асоціації, концерни, консорціуми)      Низький         Широкий доступ до фінан-сових та грошових ресур-сів. Можливе використан-ня коштів різних фондів.