6.1. Термінологічне планування в розвинених країнах


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 

Загрузка...

3 17 століття в Європі почався інтенсивний розвиток суспільства. Почали з'являтися нові суспільні, технічні та законодавчі реалії, що потребували чітких і однозначних термінів для свого позначення. Проте бурхливий розвиток галузевих термінологій (які збагачували європейські мови новими лексичними одиницями) через свою інтенсивність і масовість став некерованим. Це призвело до появи вели-кої кількості синонімів для позначення одного й того ж поняття. Перед галузевими фахівцями постала проблема стандартизації термінів і централізованого керування тер-мінотворчою роботою.

3 цією метою в європейських країнах було створено національні установи з термінологічної стандартизації. А узагальнювала та узагальнює їх роботу низка таких між-народних установ, як Міжнародний інформаційний центр з питань термінознавства (Infoterm), Міжнародна терміно-логічна мережа (TermNet), Міжнародна організація стан-дартів (ISO), МЕК, тобто Міжнародна Електротехнічна Комісія (ІЕС) тощо [20, 209].

Вони розробляють єдині правила побудови інтернаціо-нальних термінів (ключових слів) з різних галузей науки,

складають списки терміноелементів, найуживаніших афік-сів та коренів. Основними джерелами поповнення термі-нологічної лексики переважної більшості європейських мов є класичні мови (латина та грека) та три провідні гру-пи індоєвропейської мовної сім'ї: романська, германська та слов'янська.