2.3.1. ПРАВОСЛАВНА ПСИХОТЕРАПІЯ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 

Загрузка...

I

I ПРАВОСЛАВНА ПСИХОТЕРАПІЯ (за Б. Д. Карвасарсь- 1 | ким) — це сукупність форм та підходів до лікування душі.

(атурному досвіді Єдиної Соборної та Апосюльської Церкви

„ро'пристрасті, ж д'жерело хвороб'а також баРГато^„в„й „оз„-тивний досвід Церкви у справі благодійництва та її розуміння християнського обов’язку у дусі Святого Євангелія (див. мал. 2.24). Знання про людину подвижників християнського благочес-

ка до особистісно орієнтованої психотерапії — вона орієнтована на бачення людини, яка створена за образом та подобієм Божим.

У розумінні особистості християнство дало найбільш повне розкриття закла),еного у людині н«повторного начала. Ешскоп

Нка(А.Позов,Н.Носовташ.).

Своєрідність православної психотерапії полягає й у тому, що вона існує у двох формах:

• власно церковній (констатащя факта психотерапевтичного впливу практики );ерковного порятунку душі через таїнства, об-

них та загально-медичних заходів. Вони не підміняють дію цер-ковних таїнств та обрядів, проте, акумулюють глибинні знання як богословських так й природних наук. Інакше кажучи, це особис-тісне входження психотерапевта у світ православної духовності, що реалізується у його професійній діяльності.

Мал. 2.24. Фрагмент ікони Якщо богослужшня розглядати тільки як храмове дійство у

всієї служби, участь у ній пєвчих та народу, емощйна насиче-ніст— все підпорядковується єдиній меті — розрядці негативних ефектів, катарсшу. Російський філософ, священик Павло Флорен-ський розглядав ритм, темп та штонащю як найдревнішу та сутні-

можливі позиції в оцінці її ефективності та значення:

кою, першою сходинкою перед воцерковленням співрозмовника-пацієнта, становленням на шлях порят.нку (другою сходинкою

"^gg^Z^S^ медицина Та рел1Г1я були тісно пов’язані між собою, оскільки багато у чому саме страждання формувало у людини решпйне почуття, думки про Бога. Посередником між лю-ино,  та Богом був шаман, жрець

-т™—=™=ТосZb—

її врятування (див. рис. 2.9).

 

Рис. 2.9. Зв’язок впливу на людську особистість релігіїтаестетотерапії.

Питання співвідношення психотерапії та релігії розглядали багато відомих вчених-дослідників: К. Г. Юнг, Р. Мей, В. Франкл та інші. Так, К. Юнг в одній з своєї праць висловив думку про те, що усірелігії є не що ,нше, як —стеми зцілення псші,нш хвороб.

таких обставин: логос у логотерашї, по Франклу, передбачає смисл. Людське існування завжди прагнуло за межі самої люди-ни, завжди було націлено на смисл. Отже, головним для людсь-кого існування є здійснення смислу. Якщо психотерапія буде розглядати феномен віри не тільки як віру у Бога, а й як віру у

^z^on:Yz^z^BnpaBi включати феномен віри у сфе-

Хри,тиянські традиції п,ихологічної допомоги мають глибокі

черпати тільки із цілющих, брати в майбутнє тільки «чисте золот-У своїй праці «Системи психотерапії» американські ].чені

*SE3330£S3g=£

пшну та уникнути будь-яких зв’язків з питаннями моралі, психо-терапевти сьогодні все частіше привносять у лікування духовний й моральний зміст.

Причому, релігійність та духовність підключаються до естето-терапевтичного процесу у різні моменти ти різними шляхами.

Так, терашю може проводити священик, або вона може відбу-ватися у контексті співбесіди із духовним наставником. Духовна терапія може здійснюватися психотерапевтом, який відкрито за-являє про свою решпйну належність. У будь якому випадку бага-то хто у майбутньому використовуватимуть власні духовні та ре-лігійні переконання при спробі подолати стресові стани або емощйні проблеми.

Усвідомлення багатьма вченими психотерапевтами у 1970 1980-х pp.. того факту, що терапія вимагає невід’ємного ціннісно-

го навантаження, обумовило увагу до решпйного у роботі з кшє-нтами. В багатьох зарубіжних виданнях з'явилися ідеї включення духовності у психотерапію: Kelly,1995; Miller,1999; Rictards and Bergm, 2000; Shafranske, 1996.

У певному розумшні псшотератя завжди була формою «ду-ховної терапш, проте у майбутньому решпя та духовність ста-ватимуть частиною терашї у більш специфічній манері. 3 часом решпя та духовність ставатимуть стандартним параметром клші-чної оцінки та потенційним джерелом сили й соціальної підтрим-ки людини. Особливої ефективності релігійно-акомадовані фор-

Однією з актуальних проблем сьогодення православної психо-терапії є формулювання п термшолопї, розумне, виважене ви-вчення глибинного решпйного досвіду й можливе співвіднесення наукових та церковно-релігійних понять та категорій.

Література

1. Карвасарский Б. Д. Психотерапевтическая знциклопедия — СПб.: «Питер», 1999. — 752 с: С. 366—374 (ст. Православная психотерапия);

прайм-ЕВРОЗНАК, 2005. — 384 с.

3.         Духовна скарбниця. Святе Письмо про сучасність і майбутнє світу / Уклала схимонахиня Єкатерина (Київська). — К.: «Криниця», 2004. — 96 с.

4.         Бондаренко А. Христанская психотерапия в современном англоя-зьічном мире//ЖУрнал практикующего психолога.-1995. -№1. -С. 42—50.

5.         Варнава (Беляев) епископ. Основьі искусства святости. Т. 1—3. -Нижний Новгород, 1995—1997.