Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ СРСР У СФЕРІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ : регулювання зовнішньоекономічної діяльності. навчальний посібник : Бібліотека для студентів

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ СРСР У СФЕРІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 

магниевый скраб beletage

У підрозділі 1.2 «Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності в колишньому СРСР» навчального посібника «Зовніш-ньоекономічна діяльність» за ред. д. е. н., проф. І. І. Дахна (К.: Центр учбової літератури, 2006) було наведено перелік відповідних актів і зазначено також джерела, де з ними можна ознайомитися.

У цьому розділі сформулюємо основні положення цих доку-ментів.

Законодавче забезпечення зовнішньоекономічної діяльності в колишньому Радянському Союзі будувалося на основі дотримання принципу соціалістичного інтернаціоналізму з метою перебудови управління, удосконалення планування і створення дієвого госпо-дарського механізму у сфері зовнішньоекономічних зв’язків.

Всі заходи нормативного характеру були спрямовані на забез-печення виходу міністерств, відомств, об’єднань, підприємств на зовнішній ринок, посилення зацікавленості в розвитку міжнарод-ної кооперації і в прискорені впровадження новітніх досягнень науки і техніки.

Дати — короткий зміст найважливіших нормативно-правових актів горбачовського періоду СРСР.

1. Постанова Центрального Комітету КПСС і Ради Мініст-рів СРСР від 19 серпня 1986 № 991 «Про заходи з удосконалення управління зовнішньоекономічними зв’язками «

Дану постанову можна вважати першим кроком на шляху де-централізації державної монополії на зовнішньоекономічну дія-льність.

Створювалася Державна зовнішньоекономічна комісія Ради Міністрів СРСР. Вона керувала роботою:

• Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР;

• Державного комітету СРСР із зовнішньоекономічних зв’язків;

• Державного комітету СРСР з іноземного туризму;

• Головного управління державного митного контролю при Раді Міністрів СРСР;

• всіх міністерств і відомств у частині здійснення зовнішньо-економічних зв’язків, радянських частин міжурядових комісій з економічного і науково-технічного співробітництва.

Постійні органи Ради Міністрів СРСР, міністерства і відом-ства, Ради Міністрів союзних республік вносили зазначеній Ко-місії питання, які вимагали рішень союзного уряду. Мозковим центром комісії була Науково-економічна рада. Комісія мала ро-бочий апарат.

Об’єднанням, підприємствам і організаціям надавалося право встановлювати прямі зв’язки з підприємствами і організаціями інших країн—членів РЕВ і самостійно розв’язувати питання ви-робничої і науково-технічної кооперації, зокрема підписання гос-пдоговорів і контрактів на поставку продукції і надання послуг, пов’язаних з кооперацією.

Право безпосереднього здійснення експортно-імпортних опе-рацій (у тому числі і на ринки капіталістичних країн та країн, що розвиваються), надавалося ряду міністерств і відомств СРСР і со-юзних республік, об’єднань та підприємств. З 1 січня 1987 року у них створювалися госпрозрахункові зовнішньоторговельні фірми.

Міністерство зовнішньої торгівлі СРСР та Державний комітет СРСР із зовнішньоекономічних зв’язків (які впродовж тривалого часу забезпечували державну монополію зовнішньоекономічної діяльності) зобов’язувалися разом з галузевими міністерствами і відомствами забезпечити укомплектування створюваних зовніш-ньоторговельних об’єднань і фірм кваліфікованими фахівцями.

За зазначеними відомствами залишилося право контролю за дотриманням державних інтересів суб’єктами зовнішньоекономі-чної діяльності на зарубіжних ринках.

У склад затверджуваних планових показників включалися за-вдання з валютної виручки, зокрема, у вільно конвертованій ва-люті.

У планах економічного і соціального розвитку запроваджува-вся розділ щодо зовнішньоекономічних зв’язків.

Було взято курс на експортно-імпортні операції на засадах госпрозрахунку, а не на підставі замовлень-нарядів та доручень.

В об’єднаннях, на підприємствах і в організаціях створювали-ся фонди валютних відрахувань для фінансування експортно-імпортних операцій. Ці фонди мали формуватися за стабільними довгостроковими нормативами від реалізації готової продукції та послуг, а також виручки від операції з кооперованих поставок.

У міністерствах, відомствах СРСР та Радах Міністрів союзних республік утворювалися централізовані валютні фонди.

Встановлювалося, що імпорт машин, обладнання тощо для потреб технічного переозброєння і реконструкції виробництва, виконання НДДКР (науково-дослідницьких та дослідно-кон-структорських робіт) здійснюється лише за рахунок власних або позичкових валютних коштів.

Дозволялось міністерствам,відомствам, підприємствам тощо за рахунок їх валютних коштів самостійно або через зовнішньо-торговельні організації закуповувати потрібну для зазначеної вище мети продукцію.

Зовнішторгбанк одержав право надавати підприємствам і ор-ганізаціям кредит для розвитку експортних виробництв та фірм на термін до 4 років.Кредити мали відшкодовуватися за рахунок валютної виручки від експорту продукції.

2. Постанова Центрального Комітету КПСС і Ради Мініст-рів СРСР від 19 серпня 1986 № 992 «Про заходи з удосконалення управління економічними і науково-технічним співробітництвом з соціалістичними країнами»

З метою удосконалення управління економічним і науково-технічним співробітництвом з соціалістичними країнами Рада Міністрів СРСР постановила:

• вважати, що загальнодержавним завданням є пріоритетний розвиток економічних зв’язків з соціалістичними країнами на принципах соціалістичного інтернаціоналізму;

• принципово перебудувати систему співробітництва перейти від переважно торговельних зв’язків до спеціалізації і кооперації виробництва. В основу всієї роботи покладалася «Комплексна програму науково-технічного прогресу країн—членів РЕВ до 2000 року»;

• суттєво змінити форми і методи зовнішньоекономічних зв’язків з країнами соціалістичної співдружності;

• удосконалити централізоване планування економічних від-носин, основний акцент зробити на активне впровадження нових прогресивних форм взаємодії між об’єднаннями, підприємствами і організаціями СРСР та соціалістичних країн.

З метою удосконалення планування зовнішньоекономічних зв’язків було прискорено розробку «Концепції розвитку зовніш-ньоекономічних зв’язків СРСР з країнами—членами РЕВ на 1991—1995 роки і до 2000 року» як базу для узгодження довго-строкової економічної політики і координації державних планів, що забезпечило б підґрунтя для глибокої економічної і науково-технічної міжнародної соціалістичної інтеграції.

Держплан СРСР на основі п’ятирічних і щорічних планів ви-значав та узгоджував:

• пріоритетні напрями розвитку економічного співробітницт-ва, включаючи спеціалізацію виробництва з основних видів про-дукції;

• загальні об’єми та пропорції взаємного економічного спів-робітництва;

• заходи з удосконалення структури товарообороту і досяг-ненню збалансованості торговельних і платіжних відносин.

Найважливішим джерелом прискорення розвитку інтеграцій-них зв’язків СРСР з країнами-членами РЕВ вважалися тісні нау-ково-технічні і виробничі взаємовідносини об’єднань, підпри-ємств та організації СРСР і соціалістичних країн. При цьому головне завдання полягало в тому, щоб використовуючи міжна-родний поділ праці, підняти технічний рівень продукції, що ви-пускалася та збільшити обсяги її виробництва.

З метою забезпечення всесторонної обґрунтованості і дотри-мання взаємних зобов’язань результати узгодження та координа-ції планів СРСР та країн—членів РЕВ на 1991—1995 роки було взято курс на підписання з кожною зі сторін єдиної міжурядової угоди про економічне і науково-технічне співробітництво.

Прямі виробничі та науково-технічні зв’язки об’єднань, під-приємств та організації СРСР з об’єднаними, підприємствами та організаціями інших країн—членів РЕВ вважалися найважливі-шим шляхом здіснення стійкої та ефективної кооперації, обміну досвідом і надання взаємної допомоги в освоєнні і впровадженні нової техніки і технології.

З метою розвитку прямих зв’язків розширювалися права об’єднань, підприємств та організацій. Їм надавалися права на самостійне вирішення питань, пов’язаних з кооперацією, в тому числі:

• визначати напрямки і конкретні цілі співробітництва, обира-ти підприємства та організації країн—членів РЕВ, з якими потрі-бно установлювати та розвивати прямі виробничі та науково-технічні зв’язки;

• проводити взаємні поставки кооперованої продукції, зразків виробів, приладів, інструментів, матеріалів;

• надавати та отримувати в оренду прилади, машини та обла-днання;

• проводити з організаціями країн—членів РЕВ науково-дослідні, проектно-конструкторські та експериментальні роботи

створюючи для цього спільні колективи вчених та спеціалістів, обмінюватись на взаємно вигідних умовах науково-технічною документацією, що не містить винаходів, здійснювати взаємне сприяння в навчанні кадрів;

• самостійно узгоджувати ціни на комплектуючі вироби і по-слуги які вони надають;

• укладати від свого імені з підприємствами і організаціями господарські договори і контракти.

Дозволялося підприємствам, об’єднанням та організаціям, які мали прямі зв’язки з підприємствами та організаціями країн— членів РЕВ, придбавати в Зовнішторгбанку СРСР на умовах кредиту перевідні карбованці і національні валюти країн соціалі-стичної співдружності для проведення науково-дослідних робіт і підвищення ефективності виробництва, пов’язаного з коопера-цією.

З метою ефективнішого використання результатів міжнарод-ного поділу праці, науково-технічного і виробничого потенціалу країн соціалістичної співдружності були визначені нові форми співробітництва у зовнішньоекономічній діяльності:

• спільні підприємства (могли утворюватися на дво- або бага-тосторонній основі);

• міжнародні об’єднання та організації (створювалися на принципах збереження національної власності і здійснення їх ді-яльності на підставі скоординованих та спільних планів).

При створенні спільних підприємств на території СРСР врахо-вувалося, що такі організації повинні були здійснювати свою дія-льність в системі радянської економіки, керуючись чинним зако-нодавством СРСР, трудовими та соціальними нормами для радянських громадян. Вони діяли на основі повного госпрозра-хунку, самофінансування і самоокупності.

Матеріально-технічне забезпечення і збут їх продукції здійс-нювалися в пріоритетному порядку через систему оптової торгів-лі і через зовнішньоторговельні організації СРСР. Радянська держава гарантувала іноземному учаснику виплату його частки прибутку, а в випадку ліквідації спільного підприємства або ви-ходу з нього — і інших активів. Спільні підприємства створюва-лися на основі міжнародних договорів СРСР. Спільні підприємс-тва, які засновувалися на загальній соціалістичній власності, мали спільний засновницький фонд, самостійний баланс, і здійс-нювали свою діяльність на основі розроблених і затверджених планів. Майно таких підприємств створювалося передусім за рахунок внесків учасників, розміри яких зазначалися в договорі. Спільні підприємства мали право при здійсненні експортно-ім-портних операцій узгоджувати ціни на продукцію, яку вони ви-робляли і укладати угоди з оплатою імпорту за рахунок власних або запозичених валютних коштів. Прибуток спільних підпри-ємств після сплати усіх податків, розподілявся між їх учасниками пропорційно частці їх участі в засновницькому фонді. Спільні підприємства, що створювалися на території СРСР, вважалися юридичними особами.

Для забезпечення ділових контактів і вирішення питань, які виникали під час співробітництва на основі прямих зв’язків і дія-льності спільних підприємств, міжнародних об’єднань та органі-зацій дозволялися відрядження радянських спеціалістів до кра-їн—членів РЕВ за рахунок власних коштів відповідних підприємств і організацій.

3. Постанова Ради Міністрів СРСР від 22 грудня 1986 року № 1526 «Про затвердження положень про госпрозрахункові зов-нішньоторговельні організації об’єднання і типового положення про госпрозрахункову зовнішньоторговельну фірму науково-вироб-ничого, виробничого об’єднання, підприємства,організації».

Для здійснення зовнішньоторговельних операцій підприємс-твами та організаціями республіканських міністерств та відом-ств створювалися госпрозрахункові зовнішньоторговельні об’єд-нання.

Госпрозрахункове зовнішньоторговельне об’єднання було єдиним господарським комплексом, до складу якого входили спеціалізовані фірми та інші організації.

Зовнішньоторговельне об’єднання утворювалося відповідно до законодавства СРСР для здійснення експортних та імпортних операцій за закріпленою номенклатурою товарів та послуг.

Керівництво діяльністю зовнішньоторговельного об’єднання здійснювалося міністерством, відомством, в систему якого воно входило.

Контроль за дотриманням на зовнішньому ринку державних інтересів СРСР забезпечували Міністерство зовнішньої торгівлі СРСР і Державний комітет СРСР із зовнішньоекономічних зв’язків.

Спеціалізовані фірми зовнішньоторговельного об’єднання вважалися юридичними особами і мали право укладати від свого імені зовнішньоторговельні угоди, господарські договори з по-стачальниками товарів для експорту.

Відносини зовнішньоторговельного об’єднання з радянсь-кими підприємствами і організаціями будувалися на основі го-сподарських договорів і регулювалися чинним законодавством СРСР.

Зовнішньоторговельне об’єднання мало свій статут, який за-тверджувався Міністерством зовнішньої торгівлі СРСР, і здійс-нювало свою діяльність в тісному співробітництві з торговель-ними представництвами СРСР.

Основними завданнями та функціями за кордоном зовнішньо-торговельного об’єднання були:

• забезпечення реалізації державних планів економічного і соціального розвитку СРСР;

• здійснення експортно-імпортних операцій за закріпленою номенклатурою товарів;

• сприяння пріоритетному розвитку економічних зв’язків з соціалістичними країнами;

• розвиток експорту товарів і послуг, удосконалення його структури і розширення номенклатури за рахунок експорту това-рів з більш високим рівнем переробки, підвищення якості і кон-курентоспроможності експортних товарів;

• отримання максимальної валютної виручки від експорту то-варів і послуг та економія валютних засобів при здійсненні зов-нішньоекономічних зв’язків;

• розвиток нових форм зовнішньоекономічних зв’язків;

• вивчення і використання кон’юнктури товарних ринків згід-но з номенклатурою зовнішньоторговельного об’єднання;

• забезпечення правового захисту інтересів зовнішньоторго-вельного об’єднання;

• розробка проектів перспективних, п’ятирічних та річних планів розвитку зовнішньоекономічних зв’язків;

• здійснення активної інформаційної та рекламної діяльності з метою розширення номенклатури товарів;

• організація спеціалізованих виставок;

• участь в міжнародних ярмарках, виставках;

• сприяння швидшому освоєнню імпортного обладнання. Управління зовнішньоторговельним об’єднанням здійснювали

на основі колегіальності в обговоренні і прийнятті рішень щодо керівництва діяльністю зовнішньоторговельного об’єднання. З цією метою створювалася рада зовнішньоторговельного об’є-днання. Склад ради, її компетенція визначалися керівництвом мі-ністерства, відомства, до системи якого належало зовнішньотор-говельне об’єднання.

4. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 13 січня 1987 року «Про питання, пов’язані зі створенням на території СРСР і дія-льністю спільних підприємств, міжнародних об’єднань і органі-зацій за участю радянських на іноземних організацій, фірм та органів управління». Указ передбачав, що:

• спільні підприємства звільнюються від сплати податку на прибуток впродовж перших двох років з моменту отримання прибутку;

• земля, її надра, вода, і ліс можуть бути надані спільним під-приємствам як в платне так і безплатне користування.

5. Постанова Ради Міністрів СРСР від 13 січня 1987 року № 40 «Про порядок створення на території СРСР і діяльності спільних підприємств міжнародних об’єднань і організацій СРСР та інших країн—членів РЕВ».

Спільні підприємства міжнародні об’єднання і організації створювалися для здійснення виробничої, науково-виробничої діяльності в сфері промисловості, науки, сільського господарст-ва, будівництва, та інших сферах діяльності.

Спільні підприємства здійснювали свою діяльність від сво-го імені на основі загальної соціалістичної власності. Міжна-родні об’єднання утворювалися з метою координації виробни-чої, науково-виробничої діяльності в різних сферах. Спільні підприємства, міжнародні об’єднання і організації створюють-ся на території СРСР на основі міждержавних та міжурядових договорів СРСР.

Рішення про створення спільних підприємств, міжнародних об’єднань і організацій ухвалювалися самостійно міністерствами та відомствами СРСР та Радами Міністрів союзних республік.

Учасниками спільного підприємства, міжнародного об’єднан-ня і організації могли бути одне або декілька радянських підпри-ємств, що вважалися юридичними особами, та одна або декілька організацій інших країн—членів РЕВ, що були юридичними особами.

Спільне підприємство, міжнародне об’єднання і організація повинні мати були мати статут, в якому визначався предмет і цілі діяльності, місцезнаходження, склад учасників, структура, склад і компетенція органів управління, порядок прийняття рішень та коло питань, рішення яких вимагало одноголосного вирішення, а також встановлювався порядок ліквідації спільного підприємст-ва, міжнародного об’єднання і організації.

Строк діяльності спільного підприємства, міжнародного об’єд-нання і організації узгоджувався учасниками у засновницьких документах.

Створені на території СРСР спільні підприємства, міжна-родні об’єднання і організації після набрання чинності доку-ментів про їх створення реєструвалися в Міністерстві фінан-сів СРСР і отримували права юридичної особи з моменту реєстрації.

Майно спільного підприємства, міжнародного об’єднання і організації повинно бути застраховано в страхових організаціях СРСР. Права на промислову власність (винаходи тощо), що належала спільним підприємствам, міжнародним об’єднанням і ор-ганізаціям охороняли відповідно до радянського законодавства. Передбачалася і патентна форма їх охорони.

Спільні підприємства, міжнародні об’єднання і організації, створені на території СРСР, могли відкривати представництва і філіали. Створені на території СРСР філіали спільних під-приємств, що були юридичними особами, не відповідали за зобов’язаннями спільних підприємств і організацій, а ці спі-льні підприємства і організації — за зобов’язаннями таких філіалів.

Вищим керівним органом спільного підприємства, міжнарод-ного об’єднання і організації була Рада.

Спільне підприємство, міжнародне об’єднання і організація повинні були самостійно розробляти і затверджувати плани своєї господарської діяльності. Ввіз в СРСР і вивіз з СРСР спільними підприємствам, міжнародним об’єднаннями і організаціями това-рів або іншого майна відбувався на основі угод. Спільні підпри-ємства, міжнародні об’єднання і організації мали право здійсню-вати листування, телеграфний, телетайпний та телефонний зв’язок з організаціями інших країн.

Визначалися:

• цілі і порядок створення спільних підприємств, міжнародних об’єднань і організацій;

• коло учасників, майно і права спільних підприємств, міжна-родних об’єднань та організацій;

• порядок діяльності спільних підприємств, міжнародних об’єднань і організацій;

• порядок оподаткування спільних підприємств;

• особливості діяльності міжнародних об’єднань і органі-зацій;

• ліквідація спільних підприємств, міжнародних об’єднань і організацій.

Особливості діяльності спільних підприємств були такими:

• майно спільного підприємства вважалося загальною соціалі-стичною власністю СРСР і відповідної країни-члена РЕВ.

• спільні підприємства мали самостійний баланс і діяли на ос-нові повного госпрозрахунку, самоокупності та фінансування.

• статутний фонд спільного підприємства утворювався за ра-хунок внесків його учасників.

• обладнання, матеріали, та інше майно, що ввозиться в СРСР іноземними учасниками спільного підприємства в рахунок їх внесків у статутний фонд підприємства звільняються від сплати мита.

• учасники спільного підприємства мали право за взаємної згодою повністю або частково передавати третім особам свої ча-стки в спільному підприємстві.

• при включені спільних підприємств в систему матеріально технічного забезпечення СРСР вони отримували та реалізували продукцію і послуги в СРСР за оптовими або договірними цінам.

• спільні підприємства за необхідності могли користуватися кредитом, який вони отримували на комерційних умовах в Зов-нішторгбанку СРСР.

• на спільному підприємстві створювався резервний фонд та інші фонди, які були необхідними для його діяльності. Відраху-вання в резервний фонд від прибутку здійснювалося доти, поки цей фонд не досягав 25 % статутного фонду.

• спільні підприємства сплачували податок в розмірі 30 % з частини прибутку, що залишався після відрахувань в усі фонди підприємства;

• спільні підприємства звільнялися від сплати податку на при-буток впродовж перших 2 років з моменту отримання прибутку.

• міністерство фінансів СРСР мало право знижувати розмір податку або повністю звільняти від податків.

• міжнародні об’єднання і організації мали самостійний баланс і здійснювали свою діяльність за рахунок внесків учас-ників.

• міжнародні об’єднання і організації мали право здійснювати експортно-імпортні операції.

• міжнародні об’єднання і організації мали право узгоджувати ціни і укладати від свого імені контракти на імпорт та експорт науково-технічної продукції, ліцензій, «ноу-хау», матеріалів, зра-зків, необхідних для здійснення їх діяльності.

• спільні підприємства, міжнародні об’єднання і організації відраховували до державного бюджету СРСР кошти на державне страхування радянських та іноземних працівників.

6. Постанова Ради Міністрів СРСР від 13 січня 1987 року № 49. «Про порядок створення на території СРСР і діяльності спільних підприємств за участю радянських організацій та фірм капіталістичних країн та країн, що розвиваються»

Основні її положення:

• спільні підприємства за участю радянських організацій та фірм капіталістичних та розвинутих країн створюються на тери-торії СРСР на основі договорів;

• рішення про створення на території СРСР спільних підпри-ємств з фірмами капіталістичних та розвинутих країн приймалися самостійно міністерствами та відомствами СРСР;

• учасниками спільного підприємства могли бути одне або де-кілька радянських підприємств, що були юридичними особами, та одне або декілька іноземних підприємств, що були юридични-ми особами;

• статутний фонд спільного підприємства створювався за ра-хунок внесків його учасників;

• найвищим органом спільного підприємства було правління, яке призначалося його учасниками, головою правління і генера-льним директором підприємства мав бути громадяни СРСР;

• спільному підприємству надавалося право самостійного здійснення експортних та імпортних операцій;

• спільні підприємства сплачували податок в розмірі 30 % з частини прибутку, що залишалася після відрахувань в резервний фонд, а також в інші фонди спільного підприємства, які передба-чені на розвиток виробництва, науки та техніки.

7. Постанова Ради Міністрів СРСР від 27 липня 1987 року № 846 «Про порядок передачі і отримання документації, що мі-стить винаходи і «ноу-хау», радянськими об’єднаннями, підпри-ємствами і організаціями при здійсненні нових інтеграційних форм співробітництва з підприємствами та організаціями ін-ших країн—членів РЕВ».

Її основні положення:

• радянським підприємствам, організаціям та об’єднанням при здійсненні прямих виробничих та науково-технічних зв’язків з підприємствами та організаціями інших країн, надавалося право

самостійно узгоджувати умови передачі і отримання документа-ції і укладати контракти від свого імені;

• радянські підприємства, об’єднання та організації впродовж місяця після підписання договорів повинні надсилати копії їх ко-пії Державному комітету СРСР у справах відкриттів та винахо-дів — з метою забезпечення правової охорони науково-технічних результатів і контролю за додержанням інтересів авторів вина-ходів.

8. Постанова Ради Міністрів СРСР від 27 липня 1987 року № 718 «Про порядок пропуску через державний кордон СРСР товарів та іншого майна при здійсненні прямих зв’язків об’єднань, підприємств та організацій СРСР з підприємствами та організаціями інших соціалістичних країн і діяльності спіль-них підприємств, міжнародних об’єднань та організацій СРСР ті цих країн».

Вона передбачала, що підставою для перетину державного кордону СРСР є договори, на основі яких здійснюються прямі зв’я-зки, або договори про створення спільних підприємств.

9. Постанова Центрального Комітету КПСС і Ради Мініст-рів СРСР від 17 вересня 1987 року № 1074 «Про додаткові заходи по удосконаленню зовнішньоекономічної діяльності в нових умовах господарювання». Стосувалася таких питань як:

• посилення ролі об’єднань, підприємств та організацій в удо-сконаленні зовнішньоекономічної діяльності;

• поглиблення ефективності економічної та науково-технічної інтеграції СРСР з країнами членами РЕВ;

• розвиток експортної бази країни;

• удосконалення структури зовнішньоторговельного товарообороту Радянського Союзу, підвищення технічного рівня і кон-курентоспроможності товарів, призупинення нераціонального імпорту;

• розвиток прямих виробничих і науково-технічних зв’язків з підприємствами та організаціями соціалістичних країн;

• поглиблення і розвиток господарської взаємодії з соціаліс-тичними країнами шляхом створення акціонерних товариств.

Для стимулювання поставок на експорт Зовнішторгбанку СРСР дозволялося надання об’єднанням, підприємствам та орга-нізаціям кредитів в іноземній валюті. Перебудовувалася система

підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Було спрощено чинний порядок прийняття рішень про ство-рення спільних підприємств, міжнародних об’єднань і організа-цій, а також надавалося право самостійного прийняття рішень щодо створення спільних підприємств, міжнародних об’єднань і організацій.

З метою більшого задоволення попиту населення та розши-рення асортименту споживчих товарів підприємствам та органі-заціям внутрішньої торгівлі, споживчої та іншої кооперації до-зволялося здійснювати товарообмінні операції з організаціями соціалістичних країн.

Задля поглиблення і розвитку господарських взаємовідносин з соціалістичними країнами могли використовуватися різноманітні форми спільної господарської діяльності включаючи створення акціонерних товариств, та залучатися інші форми інвестиційно-комерційної діяльності.

Визнавалося за необхідне укладання з соціалістичними краї-нами міжурядових договорів у сфері економічного і науково-технічного співробітництва. Було забезпечено подальше удоско-налення планування зовнішньоекономічних зв’язків.

З метою підвищення зацікавленості іноземних партнерів в створенні на території СРСР спільних підприємств. ці підприємс-тва звільнялися від сплати податків впродовж перших двох років своєї діяльності, спрощувався порядок використання валютних фондів підприємств.

Задля стимулювання експорту, Зовнішторгбанку СРСР було дозволено надавати об’єднанням, підприємства та організаціям кредити в іноземній валюті.

З метою кадрового забезпечення зовнішньоекономічної діяль-ності передбачалося використання економічних методів управ-ління. Брався курс на розвиток різноманітних форми господарсь-кої взаємодії з іноземними партнерами, включаючи створення спільних підприємств і виробництв, участь в іноземних акціонер-них товариствах.

10. Постанова Центрального Комітету КПСС і Ради Мініс-трів СРСР від 24 жовтня 1987 року № 1204 «Про, заходи із за-безпечення перебудови механізму багатостороннього співробіт-ництва, соціалістичної економічної інтеграції і діяльності РЕВ, передбачених рішеннями 43 засідання сесії РЕВ»

Господарська реформа, що проводилася в СРСР і яка набрала чинності Законом «Про господарське об’єднання», створила нові можливості для поглиблення взаємодії з іншими соціалістичними країнами.

Подальша перебудова системи планування і управління, пере-хід в країні до оптової торгівлі засобами виробництва, здійснення реформи ціноутворення, — усі ці заходи мали сприяти форму-ванню умов для створення в перспективі об’єднаного ринку кра-їн—членів РЕВ. Політика міжнародної економічної інтеграції ураховувала національні особливості економічного розвитку, на-ціональну технічну та інвестиційну політику. З цією метою була розроблена «Концепція міжнародного соціалістичного поділу праці на 1991—2005 роки». Збільшення товарообороту повинно було забезпечуватися не за рахунок збільшення обсягів паливно-сировинних товарів на готові вироби, а шляхом широкої внутрі-шньогалузевої спеціалізації і кооперації виробництва.

Комплексна програма науково-технічного прогресу країн— членів РЕВ до 2000 року відігравала найважливішу роль в:

• практичному вирішенні завдань поєднання досягнень науко-во-технічної революції з плановою економікою,

• пріоритетному розвитку основних напрямів народного гос-подарства, інтенсифікації виробництва та підвищенні продуктив-ності праці.

• проведенні господарської реформи на підставі Закону «Про державне підприємство»;

• перебудові системи планування;

• переході до оптової торгівлі засобами виробництва;

• проведенні реформи ціноутворення, яка ґрунтувалася на зближенні співвідношення цін за групами товарів і видами про-дукції зі світовими цінами;

• використанні економічних методів управління;

• комплексній перебудові фінансово-кредитної системи;

• підвищенні ефективності прямих виробничих та науково-технічних зв’язків;

• удосконаленні роботи Ради Економічної Взаємодопомоги.

11. Постанова Ради Міністрів СРСР від 27 січня 1988 року № 109 «Про діяльність асоціацій ділового співробітництва із за-рубіжними країнами»

Найважливіші її положення:

• асоціації ділового співробітництва вважалися загальносоюз-ними галузевими або регіональними громадськими організація-449

ми, що діють на принципах господарського розрахунку, самофі-нансування і валютної самоокупності, створювалися на пайових засадах та об’єднували державні, кооперативні або інші радянсь-кі об’єднання і діяли з метою поглиблення співробітництва з ін-шими країнами.

• асоціації створювалися для організації співробітництва з конкретними країнами, або групами країн.

• асоціації самостійно займалися розробкою та затвердженням програми своєї діяльності. Державними органами СРСР планові завдання не установлювалися.

• міністерствам, відомствам, і Радам Міністрів союзних рес-публік надавалося право використовувати кошти централізова-них валютних фондів, для виплати повністю або частково об’є-днаннями, підприємствами та організаціями, у випадку відсутно-сті власних коштів в іноземній валюті внесків, передбачених статутами організацій.

• асоціації були звільнені від сплати податків впродовж перших двох років з початку їхньої діяльності

• валютні надходження, отримані в результаті діяльності асоці-ацій, в обсязі 80 % залишалися в розпорядженні відповідних асоці-ацій і використовувалися для розширення діяльності асоціацій.

• асоціації за необхідності могли використовувати кредити, отримані на комерційних умовах:

1. в конвертованій валюті — в Зовнішекономбанку СРСР;

2. в радянських карбованцях — в Зовнішекономбанку СРСР та інших спеціалізованих банках СРСР.

Асоціаціям надавалось право:

• самостійно установлювати тарифи в радянських рублях та іноземній валюті за надані ними послуги;

• залучати для виконання робіт в апараті асоціацій, її філіалах та представництвах в СРСР висококваліфікованих радянських спеціалістів на умовах сумісництва;

• самостійно визначати порядок та розмір оплати праці;

• залучати на комерційних умовах для виконання робіт радян-ські та зарубіжні науково-дослідні інститути та інші організації;

• в установленому порядку відряджати за кордон і приймати в СРСР радянських та іноземних спеціалістів для вирішення пи-тань, пов’язаних з діяльністю асоціацій.

12. Постанова Центрального Комітету КПСС і Ради Мініс-трів СРСР від 6 лютого 1988 року № 179 «Про заходи з корінної перебудови організації зовнішньоекономічної реклами».

До організації зовнішньоекономічної реклами були залучені:

• міністерства та відомствам СРСР;

• Ради Міністрів союзних республік;

• Зовнішекономбанк СРСР;

• Торгово-промислова палата СРСР;

• Всесоюзне об’єднання «Зовнішторгреклама» Торгово-проми-слової палати СРСР;

• зовнішньоторговельні організації;

• агентство друку «Новини»;

• засоби масової інформації,які працювали на зарубіжні ринки;

• Союз художників СРСР;

• Союз дизайнерів СРСР;

• Союз журналістів СРСР;

• Міністерство закордонних справ СРСР;

• Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків СРСР;

• Міністерство торгівлі СРСР;

• Державний комітет СРСР з телебачення та радіомовлення;

• Міністерство зв’язку СРСР.

Вся відповідальність за організацію ефективної зовнішньо-економічної реклами радянських товарів та послуг була покладе-на на міністерства, відомства, об’єднання, підприємства та орга-нізації, що виробляли ці товари та послуги і здійснювали їх експорт.

З метою розвитку рекламної сфери, передбачалося створення та розвиток спеціалізованих служб з реклами, дослідження рин-ків та маркетингу. В структурах рекламних служб утворювалися редакційно-видавничі та виробничі підрозділи для виготовлення рекламних матеріалів.

У зв’язку з необхідністю розвитку зовнішньоекономічної рек-лами міністерствам та відомствам СРСР, Радам Міністрів союз-них республік, об’єднанням, підприємствам та організаціям до-зволялося використовувати валютні фонди на цілі реклами, включаючи створення матеріально-технічної бази.

Зовнішеконом банку СРСР було дозволено надавати об’єднанням, підприємствам та організаціям кредити в іноземній валюті на строк до 2 років для фінансування зовнішньоекономіч-ної реклами.

Для надання рекламних послуг, організації рекламних кампа-ній, здійснення експортно-імпортних операцій у сфері реклами були створені госпрозрахункові всесоюзні рекламно-виробничі центри.

Виконання функцій всесоюзних рекламно-виробничих центрів було покладено на Всесоюзне об’єднання «Зовнішторгреклама» Торгово-промислової палати СРСР.

Зовнішньоторгові організації, що входили в систему мініс-терств та відомств СРСР і які мали право прямого виходу на зов-нішній ринок, забезпечували надання об’єднанням, підприємст-вам та організаціям послуг і консультацій з техніки дослідження ринків, організації рекламних кампаній, та інших послуг пов’я-заних з маркетингом, на платній основі відповідно до основних напрямів їхньої діяльності.

З метою посилення рекламно-комерційної діяльності у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва та реалізації проектів «Комплексної програми науково-технічного прогресу країн—членів РЕВ до 2000 року», були залучені до організації рекламної діяльності Державний комітет СРСР з науки та техні-ки, Торгово-промислова палата СРСР, міністерства та відомства СРСР.

Мали ширше використовувати можливості Виставки досяг-нення народного господарства СРСР для демонстрації і реклами продукції та послуг, що йдуть на експорт.

Основними обов’язками Торгово-промислової палати СРСР у сфері організації рекламної діяльності були:

• здійснення широкого ознайомлення керівників та спеціаліс-тів з сучасними методами маркетингу і зовнішньоекономічної реклами, шляхом проведення ділових зустрічей радянських та іноземних експортерів, симпозіумів, семінарів, конференцій, ор-ганізації ділових поїздок;

• розробка програми наукових досліджень у сфері зовнішньо-економічної реклами та маркетингу;

• розгляд реклами як невід’ємної частини роботи на зовніш-ньому ринку, для просування конкурентноздатних радянських товарів та послуг на закордонний ринок;

• допомога міністерствам та відомствам у створенні та розви-тку спеціалізованих служб з реклами, дослідження ринків і маркетингу;

• становлення реклами, як розвинутої галузі зовнішньоеконо-мічного комплексу країни;

• створення Всесоюзних госпрозрахункових рекламно-виробничих центрів;

• активне проведення виставкової діяльності за кордоном;

• удосконалення системи підготовки та перепідготовки квалі-фікованих кадрів у сфері зовнішньоекономічної реклами;

• удосконалення матеріально-технічної бази реклами у зовні-шньоекономічній сфері;

• застосовування сучасних методів маркетингу і зовнішньо-економічної реклами.

13. Постанова Центрального Комітету КПРС і Ради Мініс-трів СРСР від 11 лютого 1988 року № 198 «Про заходи із забез-печення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів для зовнішньоекономічної діяльності» Постанова стосувалася:

• підготовки професійних кадрів для зовнішньоекономічної діяльності в спеціалізованих вищих навчальних закладах;

• підготовки професійних кадрів для зовнішньоекономічної діяльності, починаючи з 1988 року, за новими учбовими планами, розробленими з урахуванням закордонного досвіду;

• підвищення кваліфікації викладачів спеціалізованих вищих навчальних закладів, організація їх стажування у зовнішньотор-говельних об’єднаннях і фірмах;

• спеціалізоване навчання іноземним мовам працівників об’єднань, підприємств, організацій, міністерств та відомств, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність;

• створення інституту підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів у сфері зовнішньоекономічних зв’язків при Всесою-зній академії зовнішньої торгівлі Міністерства зовнішніх еконо-мічних зв’язків СРСР;

• залучення висококваліфікованих іноземних спеціалістів різ-номанітних сфер діяльності, що забезпечить підвищення ефекти-вності зовнішньоекономічних зв’язків;

• створення при Академії народного господарства при Раді Міністрів СРСР і Всесоюзній академії зовнішньої торгівлі Мініс-терства зовнішніх економічних зв’язків СРСР вищих комерцій-них шкіл для перепідготовки і підвищення кваліфікації профе-сійних кадрів зовнішньоекономічного профілю на госпрозра-хунковій основі;

• здійснення за замовленням зацікавлених міністерств та ві-домств СРСР і Ради Міністрів союзних республік навчання в закордонних країнах спеціалістів зовнішньоекономічного про-філю.

В основу міжнародного співробітництва у сфері підготовки професійних кадрів було покладено систематизований підхід до створення міцного підґрунтя для побудови удосконаленої систе-ми освіти.

14. Постанова Ради Міністрів СРСР від 4 лютого 1988 року

го Рада Міністрів СРСР;

• Держплан СРСР;

• Вс ершюТн тач гос СРСР рахункове зовнішньоторговельне об’єднан-някЗовнішпромтехо проз н СРС

ливою умовою розширення економічного співробітництва з краї-нами—членами РЕВ.

Оптова торгівля продукц й ю виробничо-технічного призна-чення за перевідні рублі здшснювалася на організованих Держ-постачем СРСР загальносоюзних і регіональних ярмарках.

Держпостач СРСР визначав:

• періодичність, строки і місце проведення ярмарок;

• робочі органи ярмарок, затверджував їх керівництво, склад ^шькість учасників;

л вирішував інші питання, пов’язані з організацією і проведенням ярмарок, укладанням угод і узгодження специфікацій.