Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
14.1. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ В ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ ТА НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ : регулювання зовнішньоекономічної діяльності. навчальний посібник : Бібліотека для студентів

14.1. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ В ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ ТА НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 

магниевый скраб beletage

Здавна відомо, що нове — це добре забуте старе. Не є винятком з цього правила і зовнішньоекономічна діяльність. Вже немає на світі тих, хто започатковував її у колишньому СРСР та брав у ній участь впродовж довоєнного періоду. Літературних джерел з цього питання залишилося небагато. Сучасний читач практично нічого не знає про управлінський аспект зовнішньо-економічної діяльності СРСР довоєнних та воєнних років. Такого матеріалу немає у вітчизняних посібниках та підручниках з менеджменту зовнішньоекономічної діяльності. Цей розділ не пре-тендує на всеосяжне висвітлення цікавої і складної теми. Все ж таки поданий далі матеріал висвітлює найголовніші питання цієї тематики.

Відомо, що у Петербурзі (тодішній столиці Росії) більшовики захопили владу 25 жовтня (7 листопада за новим стилем) 1917 року. До захоплення влади вони готувалися впродовж три-валого часу. Мали теоретичні напрацювання з багатьох аспектів суспільного життя і не забарилися, захопивши владу, втілювати їх у життя. Були рішучими противниками приватної власності і не менш рішучими прихильниками її націоналізації. До ряду пріоритетних і негайних завдань належала, за їх переконанням, і націоналізація зовнішньої торгівлі.

Націоналізація — це антипод приватизації. Це — відчуження майна з приватної власності фізичних або юридичних осіб у власність держави. Таке відчуження може бути оплатним або безо-платним. У Радянській Росії націоналізація була безоплатною. Націоналізація стала засобом створення соціалістичної власності. За Тимчасового уряду міністерства одержали назви комісаріа-тів. Їх керівники були комісарами. Коли владу захопили більшо-вики, то вони комісаріати стали називати «народними комісаріа-тами». Більшовики полюбляли скорочені назви і абревіатури своїх органів влади.

У листопаді 1917 року у Народному комісаріаті торгівлі і промисловості (Наркомторгпромі) було організовано відділ зов-нішньої торгівлі. Він став органом контролю за експортом та ім-портом продукції.

Згідно з декретом Ради Народних Комісарів (РНК) від 25 гру-дня 1917 року «Про тимчасовий порядок регулювання експортно-імпортних операцій у сфері зовнішньої торгівлі», передбачалося запровадження державного контролю над зовнішньою торгівлею та її регулювання з боку держави шляхом видачі дозволів на екс-порт та імпорт товарів. Дозволи міг видавати тільки Експортний підвідділ Вищої Ради Народного Господарства (ВРНГ).

Запровадження дозвільно-заборонної системи регулювання зовнішньої торгівлі було спрямоване на вирішення практичних завдань, що стояли перед Радянською державою в перші місяці її існування:забезпечення продовольчого і сировинного постачан-ня, попередження розкрадання національного надбання шляхом вивозу матеріальних цінностей за кордон.

Наступним заходом, що мав на меті посилення контролю над зовнішньою торгівлею з боку держави, був декрет «Про дозволи на ввезення і вивіз товарів», виданий Радою Народних Комісарів РРФСР 11 січня 1918 року.

На підставі цього декрету видачею дозволів на вивіз за кордон і ввезення товарів з-за кордону до Росії почав опікуватися ви-ключно Відділ зовнішньої торгівлі Народного Комісаріату торгі-влі і промисловості (НКТП). Ввіз і вивіз товарів без таких дозво-лів визнавався контрабандою.

Надалі, 31 березня 1918 року, для координування роботи і уз-годження заходів у сфері зовнішньої торгівлі із загальним держа-вним господарським планом, при Комітеті господарської політи-ки ВРНГ була створена Комісія із зовнішньої торгівлі. Її створення було викликане необхідністю мати повний облік як потреб держави в іноземних товарах, так і її експортних можли-востей.

На Комісію було покладено опрацювання планів зовнішньої тор-гівлі, координацію запитів і пропозицій відомств, державних орга-нів і приватних осіб у сфері зовнішньої торгівлі. Комісія повинна була підпорядковувати зовнішній товарообіг інтересам господарсь-кого плану. До її функції належав також розгляд пропозицій різних відомств і установ щодо державної монополії зовнішньої торгівлі, а також питань, пов’язаних з товарообміном і фінансовими відноси-нами з США, Німеччиною та іншими державами, перегляд митних тарифів, впровадження в життя заходів з охорони кордонів. У цей період заходи Радянської влади, запроваджені у сфері зовнішньої торгівлі, все більш підсилювали контроль держави над нею і були, так би мовити, прелюдією до встановлення у повному обсязі намі-ченої В. І. Леніним державної монополії зовнішньої торгівлі.

Визначальним кроком стало ухвалення 22 квітня 1918 року «Декрету про націоналізацію зовнішньої торгівлі». Згідно з ним виключне право на ведення зовнішньої торгівлі належало Радян-ській державі і здійснювалось через і під контролем особливого державного органу — Народного комісаріату зовнішньої торгів-лі. Встановлення монополії зовнішньої торгівлі декретом Ради Народних Комісарів РРФСР від 22 квітня 1918 року «Про націо-налізацію зовнішньої торгівлі» було найважливішим заходом у сфері зовнішньої торгівлі, до якого вдалися більшовицькі власті. Вони вважали, що монополія зовнішньої торгівлі — один з най-могутніших засобів диктатури пролетаріату.

Націоналізація зовнішньої торгівлі була реалізована як части-на загальної програми Комуністичної партії і Радянського уряду, спрямованої на ліквідацію приватної власності і на встановлення соціалістичної власності на знаряддя і засоби виробництва.

Важливу роль в організації зовнішньої торгівлі відіграла Рада зовнішньої торгівлі, створена на основі Декрету РНК від 22 квіт-ня 1918 року. До її компетенції належали питання організації експорту, імпорту і виконання плану товарообміну із закордоном, облік попиту і пропозиції товарів, що ввозились і вивозились, ор-ганізації закупівлі товарів за кордоном, встановлення цін на екс-портовані та імпортовані товари. До складу Ради входило 14 то-варних відділів: лісовий, нафтовий, льоновий та інші. Кожний відділ очолював представник Наркомторгпрому. Керівним органом Ради була Президія, що обиралася зборами Ради. Президію Ради очолював представник Наркомторгпрому. Рішення Ради зо-внішньої торгівлі, а також розроблені нею плани товарообміну із закордоном підлягали затвердженню Наркомторгопромом і вті-лювалися Відділом зовнішньої торгівлі.

В травні-червні 1918 року була проведена докорінна перебу-дова митної служби. Згідно з Декретом РНК від 29 травня 1918 року «Про митні збори і заходи» право вирішення усіх мит-них питань належало тільки центральним органам виконавчої влади. Місцеві органи влади не мали права втручатися в діяль-ність митних органів. Право збирати митні збори було надано тільки митним органам.

Подальша конкретизація організаційних форм зовнішньої тор-гівлі знайшла своє відображення в декреті РНК від 11 червня 1920 року «Про організацію зовнішньої торгівлі і товарообміну РРФСР». У ньому підкреслювалось значення монополії зовніш-ньої торгівлі. Народний Комісаріат торгівлі і промисловості, який на той час перетворився в орган, що опікувався виключно питан-нями зовнішньої торгівлі, було перейменовано в Народний Комі-саріат зовнішньої торгівлі (НКЗТ).

Декрет від 11 червня 1920 року, підтверджуючи принципи монополії зовнішньої торгівлі, запровадив організаційні форми, які більше відповідали завданням зовнішньої торгівлі того пері-оду.(зрозуміло, — з точки зору більшовицького керівництва). Згідно з декретом РНК від 11 червня 1920 р. «Про організацію зовнішньої торгівлі і товарообміну РРФСР», Народному коміса-ріату зовнішньої торгівлі було надано:

1) виняткове право підтримувати всі торговельні стосунки з іноземцями, проводити всі заходи і здійснювати через відповідні органи всі операції, пов’язані з експортом та імпортом товарів;

2) вирішувати на підставах, встановлюваних НКЗТ, здійснення операцій, з експорту та імпорту товарів окремими відомствами, організаціями, підприємствами і приватними особами, з правом подальшого контролю порядку виконання дозволених операцій.

На НКЗТ було покладено керівництво націоналізованою зов-нішньою торгівлею і товарообігом РРФСР. Йому належало виня-ткове право проводити усі зовнішньоторговельні операції із зако-рдоном та здійснювати через відповідні органи всі операції, пов’язані з імпортом та експортом товарів. Окрім центрального апарату в Москві, в найважливіших промислових центрах країни були створені агентства Наркомзовнішторгу, а за кордоном — закордонні агентства. Впродовж 1920 року були створені торго-вельні представництва в 10 країнах світу. Відновлення торгове-льних зв’язків Росії з капіталістичними країнами вимагало єднос-ті в діях на світовому ринку не лише господарських органів РРФСР, але і всіх Радянських республік. Ця єдність була досяг-нута впродовж 1920—1921 років шляхом укладання двосторонніх договорів РРФСР з відповідними Радянськими республіками. Таким чином, від імені усіх Радянських республік, ще до ство-рення СРСР, почав діяти вже сформований апарат зовнішньої то-ргівлі РРФСР (Російської Радянської Федеративної Соціалістич-ної Республіки).

Отже, зазначене вище стосується перших років існування Ра-дянської влади. Це — період громадянської війни, коли більшо-вики контролювали далеко не всю територію Росії. Зовнішня то-ргівля відбувалася і тоді. Згадаймо митника з фільму «Белое солнце пустыни» та стосунки з американськими бізнесменами у фільмі «Начальник Чукотки».

Після громадянської війни економіка Росії була зруйнована. Для збереження своєї влади більшовики вирішили тимчасово відмовитися від адміністративно-командної економіки. X з’їзд Росій-ської комуністичної партії (більшовиків) у березні 1921 року ух-валив нову економічну політику. Передбачала орієнтацію еконо-міки на ринок і торгівлю, електрифікацію промисловості, заміну продовольчої розверстки продовольчим податком, допущення ві-льної торгівлі при її регулюванні владними органами, впрова-дження товарно-грошових відносин, використання госпрозрахун-ку, залучення іноземного капіталу для відбудови економіки тощо. В Україні неп було впроваджено декретом Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету від 27 березня 1921 року.

Із зміною економічної політики в країні (перехід від військо-вого комунізму до непу) і переходом на мирну роботу з віднов-лення зруйнованого народного господарства, виникла необхід-ність ширшого використання можливостей розвитку економічних зв’язків Радянської Росії з капіталістичними країнами.

В умовах непу було також визнано доцільним залучення іно-земного капіталу до розробки тих природних багатств, які у той час не могли бути освоєні власними силами.

Все це ставило перед зовнішньою торгівлею нові, складніші і серйозніші завдання.

В період відновлення народного господарства (1921—1925 роки) у зв’язку з розвитком товарно-грошових і госпрозрахунко-вих відносин в країні виявилась потреба більш широкого викори-стання економічних зв’язків з капіталістичним світом з метою прискорення підйому її виробничих сил. Виникла необхідність внести зміни і в організаційні форми зовнішньої торгівлі. Напря-ми цих змін було визначено декретом Ради Народних Комісарів від 9 серпня 1921 року. В результаті цих змін частина зовнішньо-торговельних операцій продовжувала здійснюватись безпосередньо від імені радянської держави її торговельними представни-ками за кордоном, причому деякі державні установи на підставі постанов Ради праці і оборони (РПО) отримали право мати в складі торговельних представництв своїх агентів і представників.

10 серпня 1921 року РНК утворила Надзвичайну комісію з експорту при РПО.

Організаційні форми зовнішньої торгівлі перших років існу-вання Радянської влади передбачали зосередження в одному ор-гані (НКЗТ) регулюючої і оперативної діяльності. В період «військового комунізму» були відсутніми господарський розра-хунок і економічна зацікавленість суб’єктів господарювання в зовнішньоторговельних операціях. Це не могло забезпечити ви-конання нових завдань в умовах непу. Виникла необхідність привести організацію зовнішньої торгівлі відповідно до нових господарсько-політичних завдань, поставлених перед країною її керівництвом.

Основи перебудови організаційних форм зовнішньої торгівлі, проведеної впродовж 1921—1922 років, були намічені В. І. Лені-ним в його «Проекті ухвали» і увійшли потім до «Декрету РНК з проведення в життя нової економічної політики». Ця перебудова охоплювала ряд важливих питань, які, передусім, стосувались змін в законодавстві про зовнішню торгівлю.

Подальший розвиток законодавства про зовнішню торгівлю, зберігаючи принцип державної монополії зовнішньої торгівлі, вніс до змісту цієї монополії глибокі зміни.

Це законодавство надало ряду державних підприємств право виходу на зовнішній ринок, зі спрощеним порядком здійснення операцій, розширило права державних установ і кооперативних організацій, створило акціонерні товариства, у тому числі і за участю приватного капіталу, для здійснення зовнішньоторгове-льних операцій.

В цілому, до часу утворення СРСР, законодавство у сфері зов-нішньої торгівлі і органи її регулювання були вже фактично об’єднані. Конституція Союзу лише закріпила існуючу систему органів, що регулювали зовнішню торгівлю і створила єдиний орган регулювання зовнішньої торгівлі в особі НКЗТ. Відповідно до еволюції управління у сфері зовнішньоекономічної діяльності змінювалася і організація НКЗТ. Спочатку НКЗТ зосереджував в собі, як чисто адміністративні (регулюючі) функції, так і комер-ційні. Надалі НКЗТ перетворився в чисто адміністративний орган, що зберіг за собою лише регулюючі функції. Комерційні фу-нкції відійшли, починаючи з травня 1922 р., до Держторгів і

Декретом ВЦВК та РНК від 16 жовтня 1922 року було, вста-

свої представ. Посевами РНК Ьд 7, 8, 15 грудня 1922 року було затверджено перелік господарських органів, яким було надано право самостшного здшснення торговельних операщй за

КОРТаГим . чином,цим декретом було чітко визначено правовий статус торговельних представництв як органів радянської держа-ви, які втшювали за кордоном політику монополізащї зовнішньої

3 розвитком торговельних вщносин Радянського Союзу з іно-земними державами збшьшувалося значения І роль торговельних представництв як органів радянської держави, що здшснювали за кордоном політику Радянського Союзу у сфері державної моно-полії на зовнішню торпвлю.

Положения про НКЗТ, затверджене 3-ою сесією ЦБК СРСР 12 листопада 1923 р., розглядало НКЗТ як чисто адмшістративний

Згідно з цим «Положениям» на НКЗТ було покладено «керів-ництво всією зовнішньою торговельною діяльністю Союзу на основ! державної монополії зовнішньої торпвлі» (ст. 1).

Головними завданнями НКЗТ були:

.оз ^ нГиТеРХГ^ ' "" 30ВШШНЬ0Ї Т0РПВЛ1 3

V складання і реалізащя експортного І шпортного плану;

V організація спшьних та шших товариств і установ у сфері зовшшньої торпвл!;

V надання висновків Головному концесійному комітету з пи-

^^~=Р*Г™поР™ОЇ _ „ о,

^ спостереження за точним і повним виконанням всіх ухвал, що належали до монополії зовнішньої торпвлі;

V регулювання транспортних питань, пов’язаних із зовніш-ньою торпвлею;

V організація і контроль митної справи (ст. 2).

' управлшня торговельними пщприємствами і установами;

• економіко-правове управлшня; ^ транспорта управлшня;

^ митне управлшня

Місцевими І закордонними органами НКЗТ булн:

• уповноважені НКЗТ при Радах Народннх Комісарів союз-них республік, до відання яких були віднесені питания, що стосу-валися регулювання зовнішньої торпвлі в кожнш союзній респу-блщі;

• обласні управлшня на територіях цих республік, підлеглі

УТТрТо=,^ставництаа (Торгпреде™, , _„,

агентства за кордоном;

• митні округи.

Підприємства і об’єднання, які мали право самостшного здій-снення операщй із зовнішньої торпвлі, отримували від НКЗТ спешальне посвщчення „а .мпорт або експорт ^х товарш, угоди за якими вони могли здійснювати. До таких пщприємств належа-

тттт

Ці підприємства і об’єднання мали право вщкривати за кордо-

^1Гр\„?ГіГГрри^ГИсГ'™ГГо^

раидй з зак'ордон'ними кооперации™ об-сднаииями. &р« цьому НКЗТ залишав за собою право загального контролю і керівництва за операціями Центросоюзу. Циркуляром НКЗТ вщ 21 серпня 1922 року «Центросоюз» був зобов’язаний узгоджувати усі свої операщї з органами НКЗТ з метою проведения єдиної цшової політики.

нюв^аХ^

,0;=^^^а^^'комерційш частини

• державні господарські підприємства, що користувалися правом виходу на зовнішній ринок;

• інші державні господарські підприємства, що користувались особливими правами проведення імпортних і експортних операцій;

• державні установи, що мали своїх представників у складі Торговельних представництв за кордоном;

• банки і кредитні установи;

• кооперативні організації;

• акціонерні товариства;

• решта державних установ і підприємств, громадських орга-нізацій і приватних осіб;

• іноземні фірми.

Пояснимо, що держторги (державні експортно-імпортні конто-ри) створювались з дозволу НКЗТ уповноваженими ним при Радна-ркомах кожної союзної республіки для виконання комерційних опе-рацій на територіях цих республік. Держторги мали права юри-дичних осіб і діяли на підставі положень про них, які затверджува-лися Радою праці і оборони, під безпосереднім керівництвом і контролем вищеназваних уповноважених і загальним керівництвом управління торговельними установами і підприємствами з боку НКЗТ. Держторги проводили свої операції виключно на території відповідної союзної республіки. У разі потреби проведення опера-цій на території інших союзних республік, вони могли проводитися виключно через держторги, що належали до відання уповноваже-них НКЗТ при Раднаркомах республік, а за кордоном — через ко-мерційні частини відповідних Торговельних представництв.

Для здійснення своїх завдань держторг мав право: а) проводити всі операції із закупівель за кордоном, ввезення і продажу в Росії імпортних товарів, а також з вивезення і продажу на зовнішніх ринках експортних товарів, як за свій рахунок, так і на комісійних засадах, — за замовленнями і за дорученням держорганів, кооперативних і спільних товариств, приватних підприємств. Для досягнення вказаних вище завдань держторг мав право виконувати всі без винятку необхідні дії комерційного і господарського характеру (як ось: набувати, заставляти, відчу-жувати в Росії і за кордоном рухоме майно, здійснювати кредит-ні, вексельні і банківські операції і операції в межах, встановлю-ваних НКЗТ, позивати і відповідати у суді); всі операції, що мали масштабний характер і укладались представниками держторгу за кордоном, повинні були затверджуватися відповідними торгпредами. Вибір фірм проводився представниками держторгу відпо-відно до загальних вказівок торгпредів;

б) організовувати свої представництва, відділення і контори в Росії і за кордоном.

Оборотний капітал держторгу утворювався з основного капі-талу, НКЗТ та з прибутків.

Зазначимо організацію і управління держторгом.

На чолі держторгу було Правління у складі голови і чотирьох членів НКЗТ, що призначались на один рік, причому один з чле-нів правління запрошувався за згодою НКЗТ і ВРНГ.

На випадок тимчасової відсутності членів правління, Нарком-зовнішторг на той же термін призначав двох кандидатів у члени Правління.

До відання Правління належало: обговорення і розв’язання всіх основних і принципових питань діяльності держторгу (на-дання позик, здійснення позикових і банківських операцій, здійс-нення законних дій з придбання будь-якого роду майна, організа-ція контор і відділень та керівництво їх діяльністю).

Для ведення поточних справ Правління призначало директора-розпорядника, права, обов’язки і обсяг діяльності якого визна-чався особливою інструкцією Правління, затвердженою НКЗТ.

Всі питання вирішувались в Правлінні більшістю голосів. За рівної кількості голосів голос голови Правління мав перевагу.

Директор-розпорядник брав участь у всіх засіданнях Правлін-ня з правом дорадчого голосу.

Правління в цілому несло повну відповідальність за правильне і доцільне ведення справ держторгу. Член Правління, що залиша-вся з окремою думкою і вніс її до протоколу засідання, звільнявся від відповідальності за результат рішення, ухваленого більшістю.

Для дійсності засідання (кворуму) Правління потрібна була участь, окрім Голови, щонайменше двох членів Правління.

Правління було зобов’язане щомісячно подавати Наркомзов-нішторгу короткі звіти про свою діяльність і торговельні баланси.

Після закінчення кожного операційного року, але не пізніше 1-го квітня, Правління було зобов’язане подати НКЗТ річний звіт про операції держторгу.

Операційний рік вважався з 1 січня по 31 грудня, окрім пер-шого операційного періоду, який починався з моменту затвер-дження його положення і закінчувався 31 грудня 1922 року.

Перед настанням кожного операційного періоду Правління надавало НКЗТ на затвердження план і кошторис робіт і витрат на майбутній операційний період.

Для поточного контролю і ревізії діяльності держторгу Нар-комзовнішторгом призначалась Ревізійна комісія у складі трьох

членів, що діяла на підставі особливого положення, затверджува-ного НКЗТ.

До обов’язків Ревізійної комісії належала перевірка каси, звіт-ність діловодства і операцій держторгу.

Ревізійна комісія, не втручаючись безпосередньо в поточну і технічну роботу Правління і підлеглих йому органів, складала протоколи, копії яких надавала НКЗТ і Правлінню.

Ревізійна комісія перевіряла звіти, баланси і кошториси Прав-ління і за змістом яких надавала НКЗТ свої письмові висновки.

Правління і всі підлеглі йому органи зобов’язані були надава-ти Ревізійній комісії всі засоби і можливості для виконання по-кладених на неї функцій.

Місцеві органи держторгу, як в РРФСР, так і за кордоном, від-кривалися кожного разу особливою на те ухвалою Правління.

Згідно з інструкцією про взаємини між управліннями Нарком-зовнішторгу і його місцевими органами з одного боку і Держтор-гом з іншого, було визначено, що Експортне управління НКЗТ виконує такі функції:

а) регулювання експортної торгівлі;

б) заготівля і реалізація експортної сировини та інших експор-тних товарів в межах загальнодержавного експортного фонду;

в) виконання комісійних доручень зі збору і відвантаження експортної сировини і товарів за кордон для реалізації.

Управління з імпорту при НКЗТ виконувало функції державного регулювання питань імпорту. Всі закупівельні операції з імпор-ту, так само як і імпортні операції комісійного характеру для дер-жавних установ, державних підприємств і їх об’єднань, коопера-тивів і приватних підприємств, підпорядковувалися держторгу.

В процесі розвитку держторг поступово перейняв всі функції Експортного та Імпортного управлінь за винятком виконання планових завдань держави в межах загальнодержавного експорт-ного фонду.

Управління НКЗТ могли доручати держторгу виконання того або іншого завдання. У свою чергу держторгу надавалось право користуватися апаратами правління НКЗТ і його обласних управ-лінь за угодою з останніми в межах їх компетенції.

У виборі закордонних фірм у якості своїх контрагентів органи держторгу за кордоном керувались вказівками Торговельних представництв РРФСР за кордоном.

При здійсненні органами держторга за кордоном великих опе-рацій і договорів умови їх повинні були кожного разу затверджу-ватися Торговельним представником РРФСР.

Далі зупинимось на правах і функціях інших учасників зовні-шньоекономічної діяльності.

Державні господарські підприємства

Вищеназвані підприємства проводили свої операції з імпорту та експорту товарів наступним чином.

Вони могли продавати за кордоном тільки предмети свого ви-робництва і купувати лише предмети, необхідні для власного ви-робництва.

Перепродаж цими підприємствами куплених за кордоном то-варів, а також продаж ними за кордоном куплених в Росії товарів, заборонявся.

В окремих випадках, за неможливості отримання валюти ін-шим шляхом, НКЗТ міг надати вказаним підприємствам право вивозу експортних товарів, але не їх виробництва.

Окремим виробничим, державним підприємствам, що були винятковими споживачами певних імпортних товарів, могло бути надано, на підставі особливої ухвали РПО у кожному окремому випадку, монопольне право закупівлі за кордоном цих товарів і ввезення їх в СРСР.

На відміну від загального порядку здійснення зовнішньотор-говельних операцій, який вимагав попереднього дозволу НКЗТ, для здійснення операцій вищезгаданими підприємствами встано-влювався порядок, який вимагав попереднього узгодження з НКЗТ. Відповідно до інструкції РПО, приступаючи до конкрет-них переговорів із закордонними фірмами, представники вище-згаданих підприємств, зобов’язувались заздалегідь інформувати відповідного Торгпреда про намічені переговори. Торгпредстав-ництво не пізніше, ніж в дводенний термін повідомляло відпові-дного представника про свої заперечення проти операції, що пла-нувалася. За відсутності відповіді в зазначений термін, представ-ник мав право приступити до самостійних переговорів. Предста-вники вищезгаданих підприємств зобов’язувались кожен свій запит або пропозицію надсилати з приватними фірмами також і в Торгпредставництво. За рівних умов вищезгадані представники зобов’язувались передати свої замовлення Торгпреду. Після за-кінчення переговорів з фірмами, представники повідомляли Тор-гпредові про намічені умови операції. Угода вважалась готовою до виконання, якщо вето Торгпреда не накладалося впродовж двох діб щодо товарів, які котирувались на біржі, і п’яти діб що-до решти товарів. Торговий представник міг накласти вето на

будь-яку операцію, що буде проводитись, або з політичних мір-кувань, або унаслідок невідповідності даної операції загальноде-ржавному плану або з міркувань комерційної невигідності. У остан-ньому випадку Торговий представник зобов’язувався одночасно надати вищезгаданому органу не менш вигідні умови для здійс-нення подібних операцій з іншими фірмами в іншій країні, або надати відповідний кредит під товар.

Всі грошові кошти держустанов і держпідприємств знаходи-лись на поточних рахунках Торгпредів, але витрачались останні-ми не інакше, як з відома і за вказівкою представників відповід-них держустанов і держпідприємств.

Усі ці операції здійснювались представниками підприємств, які отримали право виходу на зовнішній ринок, від імені органів, що представляються ними. Операції, здійснені викладеним вище порядком, були обов’язковими тільки для вищезгаданих підпри-ємств. Відповідальність останніх обмежувалась майном, яке належало їм і яке знаходилось в їх вільному розпорядженні. Держава в цілому, Народні Комісаріати і окремі відомства, яким дані підприємства були підвідомчими, не несли за їх операціями жод-ної солідарної або додаткової відповідальності.

Державні установи, що мали своїх представників у складі Торгпредставництва

Цю групу складали, на відміну від попередньої, адміні-стративні органи. Проте, сюди належали не всі адміністративні органи, а лише ті, яким це право було надане РПО. Представники цих установ мали право на здійснення операцій від імені тих установ, представниками яких вони були, і в цьому полягала їх перша відмінність від представників підприємств, що отримали право виходу на зовнішній ринок. Усі операції здійснювались через апарат Торговельного представництва. У випадку, якщо останнє відмовлялось від виконання своїм апаратом замовлень представників держорганів або не могло надати їм тих же умов, які пропонувалися приватними фірмами, тоді торговельне пред-ставництво зобов’язувалось на прохання відповідного представ-ника держустанови, укласти договір із держустановою, що була запропонована фірмою і на запропонованих цим представницт-вом умовах від свого імені, хоча і за рахунок даного держоргану. Торговельне представництво могло відмовитися від укладення запропонованого договору у випадках, коли воно вважало, що

виконання даного договору було неможливим з політичних мір-кувань або унаслідок комерційної невигідності.

Друга відмінність держорганів від підприємств, що отримали право виходу на зовнішній ринок, полягала в обсязі відповідаль-ності держави за їх операціями. Якщо за операціями підприємств, що отримали право виходу на зовнішній ринок, держава не від-повідала, то така відповідальність визнавалася за державою щодо держорганів, оскільки операції для них здійснювалися від імені самого Торгпредства.

Банки і кредитні установи

Державний банк і інші кредитні установи мали право:

1) продавати за кордоном вивезені туди експортні товари, що знаходились у них в заставі, у випадку, якщо до моменту настан-ня терміну позики вони не продавалися власником; товари і по-зика банку до цього часу не буде погашена;

2) продавати за кордоном призначені для імпорту товари, під які видана позика, у випадку, якщо імпорт товару за яких-небудь причин був неможливим і товар протягом одного тижня з моменту з’ясування цієї обставини, не був реалізований самим позича-льником або Торгпредством;

3) перезаставляти товари, під які видана позика, в закордон-них банках;

4) надсилати товари, під які видана позика, з метою перезас-тави, на адресу російських банків і тримати їх на складах цих ба-нків або установ.

Кооперативні організації

Кооперативні організації, як правило, здійснювали експортно-імпортні операції в загальному порядку, тобто з попе-реднього дозволу НКЗТ.

Виняток складали дві групи цих підприємств.

До першої належали «Центросоюз» і прирівняні до нього коо-перативні організації.

«Центросоюзу» було надано право закупівель товарів і реалі-зації експортних операцій із закордонними кооперативними ор-ганізаціями. Тому операції «Центросоюзу» з організаціями, що не належали до споживчої кооперації, повинні були відбуватися на загальних підставах, тобто з попереднього дозволу НКЗТ на кож-ну окрему операцію. Що ж стосується порядку проведення

«Центросоюзом» безпосередніх операцій із закордонними коопе-ративними організаціями, то «Центросоюзу» було надано право мати спеціальні представництва за кордоном, що працювали згі-дно з умовами Наркомзовнішторгу і під його керівництвом.

Ведення вищезгаданих операцій підпорядковувалося тим же правилам і здійснювалося у тому ж порядку, які встановлювалися для господарських підприємств, що отримали право виходу на зовнішній ринок.

Акціонерні товариства

Права акціонерних товариств залежали від юридичної природи цих товариств. Ті з них, в яких поряд з державою брав участь і приватний капітал, називались «спільними акціонерними товариствами». З огляду на юридичну природу акціонерні това-риства незалежно від того, чи мали вони спільний характер, або ж якщо їх акціонерами були виключно держоргани, державні установи і підприємства, відносилися Цивільним кодексом до приватних організацій (ухвала Пленуму Верховного суду РРФСР від 3 листопада 1923 р.).

Через це порядок здійснення операцій із зовнішньої торгівлі визначався для вищезгаданих акціонерних товариств згідно з ти-ми ж правилами, які встановлювалися для приватних підпри-ємств.

Решта державних установ і підприємств, громадських організацій і приватних осіб

До цієї групи належали всі державні установи і підпри-ємства, які не увійшли до жодної з вищезгаданих груп, громадсь-кі організації і приватні особи.

Всі вони могли укладати операції, що належали до зовнішньої торгівлі лише з попереднього дозволу НКЗТ на кожну окрему операцію. Крім того, вони могли передавати свої товари НКЗТ для реалізації їх ним на комісійних засадах. Вони могли відря-джати, з дозволу НКЗТ за кордон працівників для отримання до-даткового досвіду у сфері науково-технічного розвитку

Як правило, власники ліцензій повинні були реалізовувати то-вари через апарат Торгпредставництва, але якщо вони мали з боку приватних закордонних фірм пропозиції вигідніші, ніж були у Торгпредставництва, їм надавалось право з дозволу Торгпредста-вництва укласти відповідну угоду.

Іноземні фірми

Під поняттям «іноземна фірма» визначалися одноосіб-ні підприємства, що користувалися правами юридичних осіб, які були створені поза межами Росії. Через це національна принале-жність іноземної юридичної особи визначалась за місцем її ство-рення.

Отримання іноземними фірмами права на проведення торго-вельних операцій в Росії відбувалося лише з особливого дозволу уряду. Іноземна фірма, яка хотіла отримати право на ведення то-рговельних операцій в Росії, подавала відповідну заяву до НКЗТ, яка з висновком останнього надсилалася Головному концесійно-му комітету, який і видавав дозвіл.

Отже, операції дозволялися тільки з тими іноземними фірма-ми, які отримали вказаний вище дозвіл.

Цим дозволом встановлювався і обсяг операцій, проведення яких дозволялось іноземній фірмі. Іноземна фірма повинна була мати в Росії своє постійне представництво, зобов’язувалась під-корятися всім законам і розпорядженням, що діяли в межах Росії і відповідала за своїми зобов’язаннями всім рухомим і нерухо-мим майном.

Зареєстровані у встановленому вище порядку іноземні фірми могли бути членами Торговельних палат і Торговельних бірж. До викладеного слід додати, що ті іноземні фірми, діяльність яких була допущена урядом, концесійним договором або іншим спеці-альним законодавчим розпорядженням, у жодній додатковій ре-єстрації не мали потреби.

У зв’язку з переходом державних підприємств на господарсь-кий розрахунок і підвищенням їх економічної зацікавленості в зовнішньоторговельних операціях, декретом РНК від 9 серпня 1921 року окремим господарським організаціям надавалося право участі в проведенні зовнішньоторговельних операцій і дозволя-лося мати своїх представників при закордонних органах Нарком-зовнішторгу.

Наркомзовнішторгу було надане право організації спільних зовнішньоторговельних акціонерних товариств за участю інозем-ного капіталу. В цей період НКЗТ ще не мав достатньо кваліфі-кованих кадрів для зовнішньоторговельної роботи, а участь НКЗТ в спільних товариствах давала можливість поліпшити апа-рат НКЗТ. Подібні акціонерні товариства створювалися і іншими державними господарськими організаціями. Всі ці товариства

працювали під контролем Наркомзовнішторгу. Іноземні товарис-тва працювали на концесійних засадах.

Для торгівлі з США, які тоді ще не визнавали СРСР, в травні 1924 року був утворений Амторг — акціонерне товариство, яке було створене за законами штату Нью-Йорк.

У діяльності самого Наркомзовнішторгу відбувалось чіткіше відділення оперативних функцій від функцій контролю і регулю-вання. Було створено спеціальне Управління з організації і регу-люванню зовнішньої торгівлі.

Відділення контролюючої і регулюючої діяльності НКЗТ від оперативної мало велике значення для подальшого вдоско-налення радянської зовнішньої торгівлі Створення в НКЗТ апарату, вільного від оперативної роботи, дозволило ретельні-ше вивчати зовнішньоторговельну діяльність, знаходити шляхи її подальшого поліпшення, розробляти найбільш правильну зовнішньоторговельну політику, а також тактику її проведення на різних ринках, з різними контрагентами. Крім того, це давало можливість підсилити керівництво всією зовнішньоторго-вельною діяльністю численних організацій, що отримали право самостійної торгівлі із закордоном. До експортно-імпортного плану були введені завдання з контингентування і ліцензуван-ня, це підсилювало планові і регулюючі засади зовнішньої тор-гівлі.

Органами НКЗТ в межах СРСР були уповноважені НКЗТ при РНК союзних і автономних республік і обласних виконавчих ко-мітетах. Уповноважені розробляли заходи, що сприяли розвитку експорту республіки, виявляли імпортні потреби, здійснювали контроль за виконанням законів і розпоряджень по зовнішній то-ргівлі, за діяльністю змішаних товариств.

Крім того, з метою розширення експорту і поліпшення його організації були утворені Центральне лісоекспортне бюро, Центральне хлібоекспортне бюро і деякі інші організації. З доз-волу і під контролем НКЗТ зовнішньоторговельні операції мали право здійснювати також державні підприємства і їх об’єднання (за списком, затвердженим РПО), кооперативні організації, това-риства, іноземні фірми і окремі приватні особи.

Таким чином в цей період державна монополія зовнішньої то-ргівлі втілювалася не лише за допомогою здійснення торговель-них операцій спеціальними державними органами монополії зов-нішньої торгівлі, але і в регулюванні і контролі операцій, що здійснювались господарськими утвореннями, які мали держав-ний і кооперативний характер, та отримали право виходу на зовнішній ринок, а також спеціальнимим акціонерними товариства-ми, створеними для розвитку радянської зовнішньої торгівлі. Разом з тим слід підкреслити, що провідне становище в зовнішній торгівлі країни на цьому етапі посідали державні підприємства і організації. Частка Держторгів і інших державних органів і під-приємств, включаючи державні акціонерні товариства, складала в експорті 78,9 %, частка кооперації була лише 12,5 %, а спільних товариства — менше ніж 9 %.